Розділ 1. Проблеми стратегічного планування і розробки оптимальної стратегії операційної системи

1. Сутність, зміст та основні положення стратегічного планування

Щоб реалізувати загальний стратегічний план компанії, керівник виробництвом повинен прийняти ряд стратегічних рішень. Особливе місце в плановій організації діяльності фірми займає перспе­ктивне, стратегічне планування, що є однією з основних функцій управління і представляє процес визначення цілей створення організації, а також шляхів їх­нього досягнення. Стратегічне планування формує основу для всіх управлінських рішень. Функції організації, мотивації і контролю менеджменту орієнтовані на розробку і реалізацію стратегічних планів. Не використовуючи переваг стратегічного планування, фірма й окремі її співробітники будуть позбавлені реального способу оцінки цілей і напряму розвитку підприємства.

Планування в організації – процес визначення цілей організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.

Практичне розв'язання проблем, пов'язаних з необхідністю забезпечення існування підприємства не тільки сьогодні, але й у перспективі, залежить від ступеня освоєння методології і методів стратегічного управління.

Основними принципами планування є наступні :

1. Необхідність перспективно мислити керівникові.

2. Чітка координація зусиль при виконанні планів.

3. Необхідність чіткого визначення своїх задач та пріоритетів.

4. Підготовка підприємства до випадкових змін.

5. Об'єднання обов'язків усіх посадових осіб підприємства.

6. Встановлення показників діяльності підприємства для наступного контролю.

Стратегічне планування включає: розробку стратегій і основних методів їх реалізації, створення і підтримання в перспективі відповідності цілей і можливостей підприємства у підприємницькій діяльності. Особливістю стратегічного планування є припущення, що майбутнє обов'язково повинно бути кращим за минуле. Стратегічне планування не можна ототожнювати із стратегічним менеджментом, тому що воно є його складовою частиною і охоплює розгалужену систему планів (довгострокових, середньострокових, річних, оперативних, функціональних).

Стратегія є концепцією інтегрального підходу до діяльності підприємства і являє собою таке поєднання (відповідність) ресурсів і навичок організації, з одного боку, і можливостей і ризику, що виходять з навколишнього середовища, з іншого боку, що діють у сьогоденні і майбутньому, при яких організація сподівається досягти своєї основної мети.

Така стратегія часто зветься "діловою стратегією підприємства" на відміну від функціональної чи специфічної, котрі базуються на функціональних (специфічних) цілях фірми.

Компаніям необхідно адаптуватися до зовнішніх як сприятливих можливостей, так і до небезпек, виявити відповідні варіанти і забезпечити ефективне пристосування стратегії до навколишніх умов. Стратегічне керування процвітаючих компаній має справу зі створенням нових сприятливих можливостей за допомогою розробки більш досконалих виробничих систем, шляхом взаємодії з урядом і суспільством в цілому.

Стратегія допускає розробку обґрунтованих заходів і планів досягнення намічених цілей, у яких повинні бути враховані науково-технічний потенціал фірми і її виробничо-збутові можливості.

Стратегічне планування повинно включати:

• прогнозування (передбачення результатів розвитку), що здійснюється під дією існуючих факторів;

• головну лінію поведінки фірми (місію) і мету менеджменту;

• перспективне планування;

• контроль;

• координацію і регулювання, за допомогою яких усуваються відхилення спланованих підсумків від поставленої мети.

Ділова стратегія підприємства, як правило, розробляється і формується вищим керівництвом фірми, а її реалізація передбачає участь усіх рівнів керування з досягнення поставленої мети.

Економічна політика фірми при розробці стратегій допускає:

• перевірку місії (лінії поведінки) організації;

• формування стратегічних цілей і завдань;

в аналіз зовнішнього оточення і його вплив на функціонування компанії;

• аналіз і оцінку функціональних зон підприємства;

• аналіз сильних і слабких сторін діяльності фірми; ,

• оцінку існуючих і перспективних напрямків господарської діяльності;

• вибір стратегії фірми й уточнення цілей;

• складання щорічного бюджету фірми в цілому і забезпечення функціонування її господарських центрів.

Економічна політика будується на основі повного забезпечення інформацією, заснованої на результатах досліджень, що включають аналіз господарської діяльності фірми в поточний період і на перспективу.

Аналіз позицій фірми в конкурентній боротьбі допускає оцінку і визначення результатів, яких можна домогтися, змінивши конкурентну стратегію фірми, іменовану стратегією бізнесу.

Суть сучасного стратегічного менеджменту полягає в чіткій орієнтації розробленого плану на ринкові потреби й врахування ринку як головного фактора зовнішнього середовища, від якого залежить майбутнє підприємства.

Стратегічне управління можна визначити як таке керування організацією, що спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни в організації, що відповідають виклику з боку оточення, і дозволяють організації виживати в довгостроковій перспективі.

Стратегічний план повинен обґрунтовуватися великими дослідженнями і фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу, фірма повинна постійно займатися збором величезної кількості інформації про галузь, ринок, конкуренції й інші фактори.

Стратегічний план додає фірмі визначеність, індивідуальність і впевненість у майбутньому.

Загальний стратегічний план варто розглядати як програму, що направляє діяльність фірми протягом тривалого періоду часу, даючи собі звіт у тім, що конфліктна і постійно мінлива ділова і соціальна обстановка робить постійні коректування неминучими.

Вигоди стратегічного планування можна виразити в такий спосіб:

• планування заохочує керівників мислити перспективно;

• воно веде до більш чіткої координації зусиль, що починаються фірмою;

• стратегічне планування веде до встановлення показників для наступного контролю;

• воно змушує фірму чіткіше визначати свої завдання і політичні установки;

• воно робить фірму більш підготовленою до раптових змін;

• воно більш наочно демонструє взаємозв'язки керування й обов'язку всіх посадових осіб.

Стратегічне планування дає також основу для ухвалення рішення. Знання того, чого організація хоче досягти, допомагає уточнити найбільш придатні шляхи дій. Формальне планування сприяє зниженню ризику при ухваленні рішення. Приймаючи обґрунтовані і систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик прийняття неправильного вибору через помилкову чи недостовірну інформацію про можливості організації чи про зовнішню ситуацію.

В сучасній літературі існує безліч моделей, в яких робиться спроба формалізувати процес стратегічного планування, однак всі вони засновані на одній теоретичній конструкції, розрізняючись в деталях, а не фундаментальних принципах розробки [1]. Базова модель стратегічного планування (Модель Гарвардської школи бізнесу) засновується на процедурі SWOT-аналізу і розглядає формування стратегічного плану як деяку точку, що знаходиться на перетині виявлених можливостей і загроз зовнішнього середовища, та сильних і слабких сторін внутрішнього ресурсного потенціалу підприємства. Модель І. Ансоффа відрізняється від попередньої використанням формалізованих цілей на відміну від нечітко виражених цінностей керівництва, введенням зворотного зв'язку та спробами довести процес формування стратегічного плану до формалізованої блок-схеми. У моделі Г. Стейнера здійснюються спроби поєднати дві вищенаведені моделі і вказується чіткий і однозначний зв'язок стратегічного планування (як довгострокового) з середньостроковим та тактичним. Всі інші існуючі моделі в своїй основі мають принципові підходи, викладені у цих моделях.

Стратегічне планування охоплює широкий спектр питань, пов'язаних з вибором стратегічних орієнтирів підприємства і цілеполяганням, стратегічним аналізом та розробкою стратегій. Однак невирішеним і досі залишається питання щодо початкового етапу стратегічного планування. Ряд вчених в якості вихідного пункту визначає вибір напрямку розвитку і встановлення стратегічних цілей [2]. На думку інших, початковим етапом процесу стратегічного планування є проведення аналізу внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, в основі якого найчастіше розглядається SWOT-аналіз [3]. Існує також точка зору про їх тісне переплетення: спочатку здійснюється аналіз зовнішнього середовища підприємства, на основі якого розробляється місія, потім - аналіз внутрішнього середовища, на основі якого розробляються стратегічні цілі.

Для підприємств, що давно діють на ринку і достеменно відомі з умовами функціонування, процес стратегічного планування слід починати з визначення стратегічних орієнтирів, які після проведення стратегічного аналізу можуть коригуватися. А для нових підприємств чи підприємств, що прагнуть суттєвих змін (наприклад, диверсифікації), початковим етапом повинен бути стратегічний аналіз, на основі якого формулюватимуться його стратегічні установки.

Таким чином, у процесі стратегічного планування підприємства пропонується виділяти 3 стадії:

1 стадія. Визначення стратегічних орієнтирів підприємства, що передбачає формування стратегічного бачення підприємства, розробку (перегляд) його місії, а також формування системи стратегічних цілей підприємства.

2. стадія. Проведення стратегічного аналізу умов діяльності підприємства. Стратегічний аналіз надає підприємству інформацію щодо суттєвих умов діяльності підприємства, а також його спроможності до функціонування у цих умовах. Всі сучасні вчені дотримуються єдиної точки зору, що стратегічний аналіз повинен охоплювати два напрямки: аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства. Оскільки при цьому не завжди враховуються майбутні умови функціонування підприємств, здатні вплинути на їх діяльність у перспективі, доцільно розширити ці категорії і здійснювати аналіз стратегічного клімату та стратегічного потенціалу підприємств на даний момент часу і у перспективі. Такий підхід дозволить виявити стратегічні розриви між тим, що має підприємство, та чого воно прагне, і розробити ефективні стратегії для ліквідації (заповнення) виявлених розривів.  

3. Стратегічний вибір (розробка стратегій) є завершальним етапом стратегічного планування і передбачає генерацію стратегічних альтернатив, їх оцінку і вибір найбільш оптимальної альтернативи, з яких формується стратегічний набір підприємства - ієрархічна система взаємопов'язаних стратегій різних рівнів, які визначають напрямки всебічного розвитку підприємства у певний період часу і забезпечують досягнення його стратегічних цілей.

Отже, стратегічне планування являє собою набір дій і рішень керівництва підприємства, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації підтвердити свою місію й досягти своїх цілей. Із всього вище сказаного випливає, що  стратегічне планування – це така ланка, спохватившись за яку можна витягнути цілий ланцюг підприємств України. Тому саме стратегічне планування може стати тим, завдяки чому багато вітчизняних підприємств зможуть стабілізувати свою діяльність і одержати необхідний імпульс для подальшого розвитку.