2. Принципи управління зед.

Існує три рівні принципів зовнішньоекономічної діяльності: загальні, специфічні і національні.

Загальні принципи ЗЕД – це невелика кількість загальновизнаних у всьому світі правил, що стали загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. Вони зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.

Науковість ЗЕД передбачає розвиток цієї діяльності відповідно до об’єктивних економічних законів. Виявляється попит і пропозиція на продукцію підприємства за кордоном, рівень цін, співвідношення їх із витратами в країні-ексортері та ін. Особливо важливим є знання теорій міжнародної торгівлі, що дає можливість прогнозувати зміни на міжнародних ринках.

Основою всіх теорій є міжнародний поділ праці (МПП). Це стійка, економічно вигідна спеціалізація окремих країн на виробництві тих чи інших видів продукції і взаємний обмін результатами цієї діяльності між країнами в визначених кількісних та якісних співвідношеннях.

Першою систематизованою теорією міжнародної торгівлі можна вважити меркантилізм, хоча в неї немає конкретного автора. Однак у цієї історії є багато підтверджень, що свідчать про її дію в період XVI – XVIII століть. Вона базувалася на двох положеннях:

- багатство країни визначається володінням певними цінностями, як правило, золотом;

- для росту добробуту населення країни уряд повинен встановити державну монополію на торгівлю, проводити політику обмежень великої частини імпорту і субсідіювання експорту; в цьому випадку експорт перевищуватиме імпорт, в результаті одержується вартість активного сальдо торгового балансу у вигляді золота.

В процесі розвитку міжнародної торгівлі виникли інші теорії, що стали підставою для налагодження зовнішньоекономічних зв'язків. Це класичні і, так звані, альтернативні теорії.

1. Теорія абсолютних переваг А. Сміта («Дослідження про природу і причини багатства народів», 1776 р.) стверджує, що країни експортують ті товари, які вони виробляють з найменшими витратами, і імпортують ті товари, які виробляються з найменшими витратами іншими країнами.

2. Теорія порівняних переваг (відносних переваг) Д. Рікардо («Початок політичної економії й оподаткування», 1817 р.) показує, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх країн. Ця теорія розвиває теорію абсолютних переваг і стверджує, що торгівля вигідна кожній країні, незважаючи на відсутність абсолютних переваг у виробництві конкретних товарів.

3. Теорія міжнародної вартості Дж. Ст. Мілля («Підстави політичної економії», 1844 р.) доводить, що існує ціна, яка оптимізує обмін товарами між країнами. Ця ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції.

4. Теорія Хекшера – Оліна (30-і р.р. ХХ ст.) формулюється наступним чином: кожна країна експортує ті товари, для виробництва яких вона має відносно більшу кількість факторів виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких факторів недостатньо. Подалі ця теорія була розвинута економістами П. Самуельсоном, а також В. Леонтієвим.

5. Теорія управління національною економікою Кейнса («Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», 1936 р.) доводить, що участь країни в міжнародному розподілі праці, з одного боку, і забезпечення її міжнародної економічної безпеки, - з іншого, є стратегічними напрямками управляння зовнішньоекономічною сферою країни.

В середині ХХ ст. на підставі НТР виникли альтернативні теорії, які пропонували інші підходи до пояснення міжнародної торгівлі. Це теорії ефекту масштабу Кемла (1964 р.), теорія недосконалої конкуренції Круг мана (1979 р.), теорія життєвого циклу товару Вернона (1966 р.), теорія конкурентних переваг країни Портера (1986 р.) та ін.

Всі ці теорії довали можливість проаналізувати еволюцію розвитку міжнародної торгівлі та здійснювати принцип науковості в налагодженні зовнішньоекономічних зв’язків.

Системність ЗЕД означає, що окремим її частинами існують міцні взаємозв’язки. Так, необхідно забезпечувати належний взаємозв’язок між всіма статтями зовнішньоекономічного контракту (договору), а також між певними етапами в період між укладанням і виконанням контракту.

Системність передбачає також взаємозв’язок між внутрішнім бізнесом компанії та її зовнішніми операціями, оскільки недоліки, прорахунки і втрати во внутрішньонаціональному бізнесі загрожують зовнішньоекономічним відносинами.

Взаємовигідність ЗЕД, на перший погляд, очевидна: кожний партнер міжнародних операцій має одержати свій прибуток. Проте дотримуватися цього принципу достатньо складно через значну кількість часу, необхідного для виконання угод, зміни валютних курсів, наявності різноманітних зв’язків між окремими зовнішньоекономічними угодами. Дотримання цього принципу потребує ретельного аналізу з урахування всіх напрямків потоків прибутків і витрат.

Специфічні принципи ЗЕД закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов’язковими для виконання всіма державами, що підписали той або іншій акт. Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в «Хартії економічних прав і обов’язків держав», прийнятій IV спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р. Хартія була прийнята разом із Декларацією про встановлення нового економічного порядку та Програмою дій по його встановленню. Це такі принципи:

- територіальна цілісність і політична незалежність держав;

- суверенна рівність усіх держав;

- взаємна і справедлива вигода;

- мирне співіснування і регулювання спорів;

- повага прав людини та основних свобод;

- сприяння міжнародній соціальній справедливості та ін.

Існують міжнародні документи, в яких принципи пересування фізичних осіб і господарських цінностей розглядаються не в цілому, а по основних галузях міжнародного права. Наприклад, Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) розглядає питання в’їзду фізичних осіб, переміщення товарів, капіталу, переказ коштів, придбання власності, проведення торгових переговорів і контроль за їх реалізацією.

Значна частина специфічних принципів діє на регіональному рівні, наприклад принципи ЗЕД у Європейському союзі («Біла книга», 1985 р.), принципи ЗЕД в рамках СНД та ін.

Національні принципи закріпляються в законодавчих актах відповідних країн. Що стосується зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, то її принципи закріплені в статті 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Вони охоплюють також і діяльність іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні.

Система згаданих принципів включає:

• суверенітет;

• свободу;

• юридичну рівність і недискримінацію;

• верховенство закону;

• захист інтересів суб’єктів підприємницької діяльності;

• еквівалентність обміну.

Законодавства інших країн також містять принципи такої діяльності, яких повинні дотримуватися не тільки національні, але й іноземні суб’єкти господарської діяльності.