§ 2. Зміст правового статусу засуджених

До змісту правового статусу осіб, які відбувають покарання, вхо­дять права, законні інтереси і обов'язки засуджених. Вони виника­ють і реалізуються в рамках, як правило, кримінально-виконавчих правовідносин. Права, законні інтереси і обов'язки засуджених мо­жуть виникати у відносинах, які регулюються нормами конституцій­ного, державного, адміністративного, цивільного та інших галузей права.

96

Права, законні інтереси і обов'язки засуджених являють собою самостійні елементи змісту правового статусу, які можуть бути оха­рактеризовані з точки зору їх соціального призначення, сутності та змісту.

Соціально-правове призначення прав засуджених полягає у зміц­ненні режиму законності при виконанні покарання, оскільки міра свободи засудженого, у свою чергу, означає міру несвободи держа­ви стосовно нього, притримуватися якої — важливий обов'язок її представників, тобто — персоналу установ та органів виконання по­карань. Права засуджених, якщо вони гарантовані матеріально, по-літично, ідеологічно й організаційно, сприяють розвитку особи засух дженого, в кінцевому підсумку — його ресоціалізації. Права ж засу­джених, проголошені формально, поглиблюють існуючий антагонізм між ними і суспільством, суттєво віддаляють виконання поставле­них перед покаранням цілей.

Сутність прав засудженого полягає в наданні повноважній особі можливості певної поведінки чи користування соціальними благами. Ступінь реалізації такої можливості і відповідно ступінь домагання засудженого на закріплені правом поведінку і блага визначаються змістом суб'єктивного права, яке включає в себе: по-перше, можли­вість засудженого вільно користуватися соціальними благами (хар­чуванням, речовим майном) у рамках, встановлених правом; по-дру­ге, можливість вимагати виконання кореспондуючого такому праву юридичного обов'язку персоналу установи і органів виконання пока­рань, інших суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих та інших правовідносин; по-третє, можливість звернутися в необхідних ви­падках до захисту свого суб'єктивного права.

Згідно із ст. З Конституції України, "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави... Держава відповідає перед людиною за свою діяльність... Утверджен­ня і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком дер­жави". Виходячи з цього положення захист державою прав засу­джених забезпечується за допомогою прокурорського нагляду, судо­вого, відомчого та громадського контролю.

Отже, суб'єктивне право засудженого можна визначити як закріплену законом і гарантовану державою можливість певної по­ведінки засудженого або користування ним соціальними благами, що забезпечується юридичним обов'язком посадових осіб органів виконання покарання, інших суб'єктів правовідносин, які виника­ють при цьому.

Як один з елементів правового статусу засуджених потрібно роз­глядати їх законні інтереси. Соціально-правове призначення закон-

97

1 — 2-659

них інтересів полягає в тому, що вони дозволяють забезпечити ди­ференційований підхід до засуджених, стимулювати їх виправлення в процесі відбування покарання.

Законні інтереси засуджених мають багато загальних (спіль­них) рис із суб'єктивними правами, але не тотожні останнім. Як­що суб'єктивне право створює таку можливість поведінки, яка характеризується високим ступенем її реалізації за розсудом засу­дженого, то сутність законного інтересу засуджених полягає в мож­ливості, яка носить характер прагнення до автономної, самостійної поведінки, в свободі користування будь-яким соціальним благом за своїм розсудом.

Дещо інший зміст і законних інтересів, що складається із трьох елементів.

Перший — це прагнення отримати передбачене законом соці­альне благо як матеріальне (наприклад, отримання додаткових по­силок, передач, додаткове витрачення грошей на придбання продук­тів харчування і предметів першої потреби; отримати премію за кра­щі показники в праці тощо), так і духовне (надання додаткового по­бачення, телефонної розмови тощо). Ряд благ, які є об'єктом законних інтересів засуджених, можуть мати як матеріальний, так і духовний характер (виїзд за межі місць позбавлення волі).

Об'єктом законних інтересів можуть бути соціальні блага, які суттєво змінюють правовий статус засуджених (наприклад, переве­дення в поліпшенні умови тримання засуджених до позбавлення во­лі, переведення з ВТК закритого типу в колонію-поселення), так і без його суттєвих змін (надання матеріальної допомоги при звіль­ненні з місць позбавлення волі).

Матеріальні чи духовні блага, що становлять об'єкт законного інтересу засудженого, записані в нормах права й у вигляді мети, для досягнення якої потрібні певні юридичні факти. Але для більшості законних інтересів характерно те, що в основі їх реалізації лежить (поряд з іншими факторами) оцінка поведінки засудженого, тобто дотримання режимних правил, ставлення до праці, виховної роботи, навчання. Така оцінка дається персоналом органів виконання пока­рань, прокуратурою, судом, спостережною комісією, службою у справах неповнолітніх та іншими суб'єктами кримінально-виконав­чих правовідносин.

Тому як другий елемент змісту законних інтересів засуджених необхідно назвати можливість клопотати (а не вимагати) перед вка­заними повноважними суб'єктами про їх відповідні дії щодо реаліза­ції законних інтересів засуджених.

98

Третій елемент — можливість звертання до компетентних ор­ганів за захистом законних інтересів. І хоча таке звернення не озна­чає автоматичне задоволення клопотання засудженого, воно пока­зує, що законні інтереси засуджених, як і їхні суб'єктивні права, га­рантуються державою.

Отже, законні інтереси засудженого можна визначити як закріплені в правових нормах конкретні дії і прагнення засу­дженого до володіння тими чи іншими благами, які задовольня­ються, як правило, за результатом оцінки адміністрацією УВП, посадовими особами органів виконання покарання, проку­ратурою, судом поведінки засудженого під час відбування пока­рання.

Види законних інтересів засуджених досить різнобічні. Так, за соціально-політичним призначенням блага, законні інтереси можуть бути поділені на три групи.

Першу групу складають законні інтереси, спрямовані на отри­мання заохочення, можливість якого закріплена в заохочувальних нормах кримінального (умовно-дострокове звільнення), криміналь­но-виконавчого (надання поліпшених умов тримання засуджених до позбавлення волі) та інших галузей права.

Друга група — це законні інтереси, спрямовані на отримання пільг засудженими. На відміну від заохочень, які є мірою державно­го схвалення поведінки людей, більшість пільг встановлюється не залежно від заслуг людини, а у зв'язку з обставинами, яким закон надає правове значення. Такі пільги передбачені для засуджених і кримінально-виконавчим законодавством (наприклад, можливість у місцях позбавлення волі пересуватися без конвою або супроводу).

Третю групу становлять законні інтереси, спрямовані на отри­мання благ, які за своєю соціально-правовою суттю не є для засу­дженого ні заохоченнями, ні пільгами. В одних випадках вони за­кріплені в законі у вигляді законного інтересу. Для цього законода­вець нерідко вдається до формулювань "як правило", "по можливос­ті", "як виняток". Наприклад, згідно із ст. 49 ВТК адміністрація установи залучає засуджених до праці з урахуванням їх працездат­ності і, по можливості, спеціальності.

В інших випадках законні інтереси засуджених закріплюються в законі у вигляді їх суб'єктивних прав, але в силу слабкості гарантій (в основному, матеріальних) не реалізуються в повному обсязі. До їх числа можна віднести право осіб, позбавлених волі, на трудове і побутове влаштування, яке внаслідок соціально-економічних умов у державі не може бути гарантоване як суб'єктивне право і являє со­бою законний інтерес засудженого.

99

Соціально-правове значення обов'язків виявляється в тому, що вони є засобом формування моральної і правової свідомості засу­джених, зміцнення законності та правопорядку, дисципліни й орга­нізованості під час відбування покарання.

Сутність юридичних обов'язків засуджених полягає у вимозі не­обхідної з точки зору держави, влади і закону поведінки. Ця пове­дінка засуджених обов'язкова, незаперечна і забезпечується захода­ми державного примусу.

Сутність юридичних обов'язків засуджених проявляється через їх зміст або структуру, до якої входить два елементи. Це, по-перше, необхідність вчинення певних дій (обов'язок засуджених до позбав­лення волі і виправних робіт працювати, обов'язок особи, засудже­ної до штрафу, сплатити суму штрафу у встановлений законом строк тощо); по-друге, необхідність утриматися від встановлених за­коном дій (заборона засудженим до позбавлення волі мати при собі гроші і цінні речі, звільнення засуджених до виправних робіт за сво­їм бажанням тощо).

Юридичні обов'язки засуджених внаслідок двоелементної струк­тури мають різні форми вияву в праві, якщо необхідність вчинення певних дій встановлюється за допомогою зобов'язуючих (позитивно зобов'язуючих) норм, то утримання від вчинення визначених зако­ном дій — за допомогою забороняючих (негативно зобов'язуючих) норм. Така подвійна форма не завжди враховується в практиці, де часто заборони протиставляються обов'язкам засуджених. Між тим, і в тому, і в іншому разі заборони повинні розглядатися як різновид обов'язків засуджених, а саме — обов'язок стримуватися від вказа­них законом дій.

Таким чином, юридичний обов'язок засуджених можна ви­значити як встановлену в зобов'язуючих І забороняючих нормах права міру необхідної поведінки засудженого під час відбування покарання, яка забезпечує досягнення цілей покарання, підтри­мання правопорядку під час його відбування, дотримання прав і законних інтересів як самого засудженого, так і інших осіб.