". Розвиток культури України в другій половині XVIII ст."-9кл

Освіта

Початкову освіту, як і раніше, діти козацької старшини, духовенства, заможних міщан здобували в школах при церквах та монастирях, вищу — в Київській академії. Протягом першої половини XVIII ст. почали діяти також нові навчальні заклади — колегіуми у Чернігові, Переяславі, Харкові.

Центром освіти була Київська академія. Студенти вивчали слов'янські, латинську, грецьку та західноєвропейські мови, історію, географію, математику, астрономію, природознавство, богослов'я. Цей навчальний заклад не просто давав ґрунтовні знання з тих чи інших предметів. Студенти вчилися у ньому дискутувати і відстоювати свої погляди. Вони пробували сили в ораторському мистецтві, намагалися дохідливо і ясно висловлювати власні думки.

Київська академія

На Лівобережній Україні, де ще збереглись рештки автономії, для освіти складались більш сприятливі умови. За даними, що було зібрано в 7 полках з 10, в 1748 р. працювало 866 початкових шкіл, де на основі трирічного курсу викладались основи читання і письма. На Слобожанщині – в 4-х полках діяло 124 школи. Школи засновувались самим населенням на власні кошти: сільська громада сама запрошувала вчителів, укладала з ними угоди і давала гроші на утримання самої шкільної будівлі.

Певного розвитку набула шкільна освіта на Запорожжі. Крім початкових, у межах Запорозьких Вольностей діяли спеціальні школи, наприклад для підготовки військових канцеляристів та інших адміністративних посад. Функціонувала музична школа, де проходили відповідну підготовку обдаровані хлопчики. Тут існувала також Головна січова школа, де викладались піїтика, математика, риторика, географія, астрономія, військова справа.

Наприкінці XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи. До них, зокрема, належали госпітальна школа в Єлисаветграді (нині Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.

Зазнавала значних труднощів шкільна освіта на Правобережжі та західноукраїнських землях. Тут поступово приходили у занепад братські, а натомість відкривалися католицькі та уніатські навчальні заклади. Певні зрушення на правобережних українських землях відбулися лише після проведення польським урядом шкільної реформи. У краї було відкрито ряд нових навчальних закладів, налагоджено підготовку педагогічних кадрів.

У Галичині австрійський уряд також провів освітні реформи. Так, усі діючі гімназії-школи були реорганізовані у державні освітні установи. З 1784 р. в усіх навчальних закладах навчання запроваджувалося німецькою мовою. Через декілька років цісарський уряд дав згоду на відкриття українських шкіл. Але вони створені так і не були.

Середню освіту давали колегії: Чернігівська, Харківська і Переяславська. В них навчались сотні студентів.

Книгодрук

Протягом XVIII ст. удосконалювались техніка друку, поліпшилось оформлення книжок. В Україні, як і в Росії, у книгодрукуванні було запроваджено гражданський шрифт, який ліг в основу сучасного шрифту. Першу друкарню з гражданським шрифтом в Україні було відкрито у 1764 р. в Єлисаветграді. Згодом такі друкарні з'явилися в Києві, Катеринославі, Харкові та інших містах. Але книжки залишалися дуже дорогими, їх могли придбати лише заможні люди.

Важливими культурними центрами були друкарні. Особливо Київська, Чернігівська, Львівська. Навколо них групувались вчені, літератори, перекладачі, гравери і Художники. Тільки Київська друкарня до кінця ХVІІІ ст. випустила в світ біля 100 найменувань книжок, серед них “Синоптис”, тези академічних диспутів, “Філософію”, календарі. Видання українських друкарень розповсюджувались на Україні, в Росії, Білорусії, але вони не могли задовольнити потреби суспільства. Тому з’являється багато рукописної літератури різних жанрів.

Література

В українській літературі XVIII ст. з'явилися нові прозові твори, автори яких не просто реєстрували факти, а прагнули їх узагальнити, викласти свій погляд на події тощо. Наприкінці XVIII ст. широкою популярністю користувалася «Історія Русів або Малої Росії» невідомого автора. Серед паломницької літератури (записки мандрівників до «святих місць») відомий твір «Мандрування» В. Григордвича-Барського. Живою образною мовою автор описав враження від відвідування Угорщини та Австрії, Італії і Греції, Єгипту та Сирії. Цей твір не втратив свого пізнавального значення і понині. В художні твори дедалі більше проникала жива народна мова. Наприклад, байки та вірші Г. С. Сковороди пересипані великою кількістю прислів'їв і приказок. Автор часто використовував народні казки, пісні, притчі. Творчість Г. С. Сковороди помітно вплинула на Івана Петровича Котляревського (1769—1838) — зачинателя нової української літератури. Його відома поема «Енеїда», три частини якої надруковано у 1798 р. в Петербурзі, відтворювала реальні картини життя тогочасного суспільства.

Наука

Зміни в господарському розвитку сприяли поширенню наукових знань. Сотні юнаків — вихідців з України — навчались в Академії наук у Петербурзі, заснованій у 1725 р., та в Московському університеті, відкритому у 1755 р. Залишаючись у Росії, вони працювали у державних установах, Синоді, у вищих навчальних закладах. І лише деякі з них поверталися в Україну і вносили вклад у духовний розвиток свого народу.

Певних успіхів було досягнуто в галузі медицини. З'явилися перші підручники, які подавали основу медичних знань, описували різні хвороби. Значна увага приділялася боротьбі з епідемічними захворюваннями. У 1707 р. в Лубнах відкрилася перша в Україні аптека.

Математична наука також почала набувати практичного спрямування. Наприклад, у підручник І. Фальковського були включені елементи практичної математики, матеріали по тригонометрії, цивільній та військовій архітектурі.

У XVIII ст. в Україні з'явилися історичні праці, написані у формі літописів, їх автори Самійло Величко і Григорій Грабянка описали події Визвольної війни українського народу. Читач знаходив на сторінках цих оригінальних праць багато цінних фактів з історії відносин України та Польщі, України і Росії. Літописи містили цікаву інформацію про хід воєнних дій того часу та мирних переговорів ворогуючих сторін, замальовки тогочасних історичних діячів — гетьманів, представників генеральної старшини, царських вельмож, польських магнатів, православного духовенства.