10 клас

Тема: Сімя її типи та структура.

Мета: узагальнити знання з сімейного побуту українців; сприяти формуванню національної свідомості у школярів, сприяти розвиткові здібностей в учнів і бажання берегти свою національну культуру, красу і неповторність обрядів, примножувати українські традиції.

Обладнання:фотоматеріали, книги.

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь і навичок.

"Нащо кращий скарб, коли в сім'ї лад". "Сім'я міцна — горе плаче", — гласить народна мудрість.

Сім'я — основана на шлюбі або кровній спорідненості група людей, члени якої зв'язані спільністю побуту, взаємною допомогою і моральною відповідальністю. Це поняття визначається в українській мові також словом родина. Водночас родиною може називатися і спорідненість кількох сімей, що живуть окремо (батьків і дітей, братів, сестер, дядьків та ін.).

Основні функції: відтворення етносу — народження дітей і їх виховання (соціалізація); економічно-виробнича функція, по-своєму пов'язана з домашнім господарством; інтимно-психологічна.

2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчальної діяльності учнів

Сьогодні ми познайомимся типи сімї та їх історичний розвиток. Історичні відомості про сім'ю. Сімейні відносини княжої Русі мали патріархальний характер. Вони регулювалися і традиційними звичаєво-правовими установками, яких дотримувалися особливо у простонародному середовищі, і чинним княжим законодавством, а після запровадження християнства на Русі — й церковними уставами. Справам сім'ї приділялася велика увага, зокрема, в "Руській правді". Отже, вже у княжий період сім'я була тією соціальною клітиною, де розвивався духовний і матеріальний зміст життя людини.

У наступні століття писані закони стосовно сім'ї зазнавали певних змін відповідно до діючого законодавства держав, якими була поневолена Україна Але основним регулятором сімейних справ залишалося давнє звичаєве право — неписані народні традиційні норми, з якими у багатьох випадках змушені були рахуватися і церква, і державні правові установи.

3. Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв’язків між об’єктами вивчення.

З давнини походить і більшість вживаних в українській мові назв спорідненості членів сім'ї і родини: рідний батько — батько, тато, отець, няньо (неньо), нянько, дєдьо; рідна мати — мати, мама, мамка, неня, ненька; рідна дочка — дочка, донька, доня; рідний син — син; нерідний батько — вітчим; нерідна мати — мачуха; нерідний син — пасинок (пасинук), пасерб; нерідна бабця); рідний онук — внук, онук, унук (внучок); рідна онука — онука, внука, унука;

Бесіда

1.Які ви знаєте прислівя про традиційний погляд на одруженя?

"Заміж вийти — не дощову годину перестояти". "При одруженні сім раз подумай, а раз женись". "Одружуються не на рік, а на вік",

2. Де найчастіше відбувався вибір пари?

В народному середовищі різних районів України знайомство, зближення юнака і дівчини, вибір пари найчастіше відбувалися під час участі в календарних і сімейних обрядах, вечірних сходинах і забавах на вулиці, вечорницях, досвітках, на спільній роботі, заробітках тощо.

3.Які можливо стояли перешкоди на одружені закоханих?

Нерідко на перешкоді одруження закоханих стояли соціальна нерівність ("Ти багатий, а я бідна — не пара з тобою"), заперечення батька, матері, родини, які мали свої розрахунки ("Рад би я тебе взяти, та не велить моя мати, а хоть мати велить, так рід не звелить"), довголітня солдатська служба, найми, заробітки, людський поговір та ін.

Вчитель

Звичай вимагав від молодих коритися волі батьків при виборі пари. Зрештою, вони мали право позбавити непокірних дітей не лише свого благословення (що вважалося тяжким покаранням), а й частки майна, віна, посагу.багатьох випадках вірне кохання доводилося приносити в жертву житейським потребам і матеріальним розрахункам.

4.Який вік був придатний для одруження?

У ХІХ — на початку XX ст. майже на всій території України шлюбним віком вважалося (юридично) досягнення 16 років для дівчини і 18 — для хлопця. Не допускалося близькокровне споріднення між одружуваними, такі шлюби вважалися гріховними. Народний звичай передбачав також дотримання черговості у тих сім'ях, де було кілька дітей: молодші сестри і брати повинні були одружуватися пізніше, ніж старші.Шлюб як акт створення нової сім'ї юридично санкціонувався церковним вінчанням і відповідними записами в актах світської влади. Але в народному побуті стійко зберігалися й функціонували також давні традиційні форми укладання шлюбу. До них належали передшлюбні усні чи письмові угоди між батьками, родичами одружуваних, взаємні звідини, або оглядини дому, господарства молодих, обрядові церемоніали сватання молодої, заручин з відповідною атрибутикою і знаковим виразом згоди на одруження.

Вчитель

Типи і структура сім'ї.Сім'я об'єднує людей, зв'язаних морально-правовою (шлюбною) чи родинною спільністю. В етнографії існує поділ сім'ї на два типи: малу і велику.

Мала сім'я складається з однієї шлюбної пари (проста, нуклеарна) з дітьми чи без них, рідше — з двох чи кількох подружніх пар родинної близькості по вертикалі, наприклад, у складі (з погляду дітей): дідо, баба, тато, мама, діти. Господарство мала сім'я веде спільно і, як правило, його поділ не передбачається.

Велика сім'я (складна, нерозділена) має у своєму складі дві або більше подружні пари горизонтальної родинної близькості. У такій сім'ї так само можуть бути шлюбні пари старшого покоління, неодружені діти, а також члени сім'ї іншої родинної спорідненості.

5.Залежно від спорідненості великі сім'ї розрізняються?

на батьківські (спільно живуть батьки та їх одружені сини) і братські (спільно живуть два чи більше одружені брати).

6. А Мала сім'я поділялася на: повну (подружжя і неодружені діти), неповну (лише один зі членів подружжя та неодружені діти) та елементарну (лише подружжя). Найпоширенішою в Україні в ХІХ — початку XX ст. була повна мала сім'я. Неповні сім'ї виникали здебільшого через смерть одного з батьків і дуже рідко — через подружню невірність та розлучення. Бездітне подружжя найчастіше усиновлювало дитину з сім'ї родичів, де було багато дітей.

7.Внутрішньосімейні стосунки ?

Народна традиція схвалювала порядок і злагоду у повсякденному житті сім'ї, мудре і вимогливе керівництво глави, підпорядкування та послух йому всіх її членів. У великій нерозділеній сім'ї глава (дід, батько або при їх відсутності — мати, старший брат) був наділений великою владою. Він розпоряджався майном сім'ї, розділяв обов'язки між її членами, організовував і контролював господарську діяльність, стежив за релігійно-моральним життям кожного з членів сім'ї, вихованням дітей, дбав про злагоду, порядок. Його слово було вирішальним у полагодженні сімейних справ і конфліктів, а розпорядження і вказівки мали виконуватися беззастережно. Однак ця влада не була необмеженою і не могла бути деспотичною в сім'ї. Господар повинен був рахуватися з думкою всіх дорослих членів сім'ї, у всьому служити їм добрим власним прикладом, важливі справи мали вирішуватися на сімейній раді. В малій сім'ї главенство також традиційно належало чоловікові, батькові, йому зобов'язані були коритися всі члени сім'ї, він виконував основну чоловічу господарську роботу, відповідав за благополуччя і внутрішній лад у сім'ї перед громадою.

Вчитель

філософії народних прислів'їв і приказок: "Не потрібен і клад, коли у чоловіка з жінкою лад", "З добрим подружжям і горе розгорюєш", "Найкраща спілка — чоловік і жінка" та ін.

8. Яке становище було жінки у сімї?

Патріархальні устої сім'ї робили жінку залежною і підневільною від чоловіка. "Муж жоні — закон", — гласить народне прислів'я. З таким становищем жінки пов'язані різні зловживання чоловіка, важка доля, особливо молодої невістки в сім'ї чоловіка, яка повинна була покірно терпіти химери лихої свекрухи, угоджати іншим членам сім'ї. Характерні аспекти недолі жінки у давній сім'ї відображені у фольклорі, зокрема численних народних піснях і творах української народної літератури. Від давніх-давен всі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя українського народу, признавали, що українці обходяться зі своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свобідніше, аніж їх сусіди".В великій нерозділеній сім'ї жіноче, хатнє господарство велося під керівництвом старшої господині — найчастіше матері (свекрухи) у батьківській сім'ї, жінки старшого брата — у братській сім'ї. Тут мали місце різні несправедливості в розподілі обов'язків, ставленні старших до молодих невісток. Але глава сім'ї повинен був стежити, щоб нікому не чинилася кривда. Уклад малої сім'ї, в якій усе господарство ґрунтується на праці подружньої пари, забезпечувало жінці більшу самостійність і більші права. Велике значення мало і те, що, згідно з народним звичаєвим правом, кодифікованим з часів "Руської правди" і в писаному законодавстві, придане, посаг, які приносила жінка у сім'ю чоловіка, залишалися її особистим майном. Жінка мала право розпоряджатися і здобутками домашнього господарства (молоком, птицею, яйцями тощо).

Вчитель

Здавна в сім'ї утвердився певний традиційний розподіл праці на "чоловіче діло", "жіноче діло", "спільну працю". "Без хазяїна двір, без хазяйки хата плаче". "Дім тримається не на землі, а на жінці". "Господиня три вугли в хаті тримає, а господар лиш один". "Без господині хата пусткою смердить", "Чоловік у домі голова, а жінка — душа", однак осуджували безгосподарність, марнотратство жінки: "Добра жінка дім збереже, а погана своїми руками рознесе", "Де лихая жінка в хаті, там добра не сподіватись".

9.Розповісти про стосунки дітей та батьків?

У внутрішньосімейних взаєминах традиційно важливого значення надавалося стосункам батьків і дітей. Неповага дітей, якого б віку вони не були, до батьків просто не допускалася, вважалася великим злом і гріхом з релігійного погляду (як порушення однієї з Божих заповідей — "Шануй отця і матір твою"), осуджувалася громадою. У випадках конфліктів батьків і дітей звичай, як і громадська думка, часто віддавали перевагу першим, навіть коли їхня позиція була не зовсім справедливою. Зовнішнім виявом поваги батьків було обов'язкове звертання до них на "Ви".Звичай утверджував доброзичливі, дружні стосунки, почуття родинності й між іншими членами сім'ї, зокрема братами і сестрами. Традиція вимагала субординації не лише у взаєминах між батьками і дітьми, а й між братами та сестрами. Першим за стіл сідав господар сім'ї, а за ним — усі інші (за старшинством). Старші брат і сестра мали перевагу перед молодшими, останні повинні були слухатися їх. Коли помирав батько, обов'язком старшого брата було опікуватися молодшими братами і сестрами, подбати про їхнє одруження і "вивінування", себто наділення часткою господарського майна.