1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівни­кові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв'язку з ви­конанням цим працівником службових обов'язків —

караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальноне-безпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

1. Ця норма є спеціальною щодо ст. 194 КК.

2. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він спричиняє матеріальну шкоду працівникам правоохоронних органів та їх близьким ро­дичам. Дії, передбачені ч. 2 ст. 347 КК, посягають також на життя, здоров'я і власність невизначеного кола осіб.

3. Потерпілими є працівники правоохоронного органу або їх близькі ро­дичі. Щодо цього поняття див. коментар до ст. 342 КК та п. 11 ст. 32 КПК.

4. Предметом злочину може бути як рухоме, так і нерухоме майно (гроші, цінні папери, житловий будинок, господарські будівлі, дача, меблі, автомо­біль, домашня худоба, насадження тощо), що є власністю працівника право­охоронного органу або його близького родича чи знаходяться у їх відпові­дальному володінні.

5. Об'єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні цього майна. Про поняття знищення і пошкодження майна див. коментар до ст. 194 КК.

При розв'язанні питання, чи є злочином умисне знищення або пошкод­ження майна, слід враховувати не лише вартість і розмір майна у натураль­ному вигляді (вага, об'єм, кількість), а й значення знищеного або пошкод­женого майна для потерпілого. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 347 КК, відповідно до ч. 2 ст. 11 КК не є злочином.

6. Злочин вважається закінченим з моменту спричинення майнової шко­ди потерпілому. Якщо винному не вдалося знищити або пошкодити майно потерпілого з причин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфіку­вати як замах на злочин за частинами 2 або 3 ст. 15 та ст. 347 КК.

Для об'єктивної сторони цього злочину потрібно, щоб знищення або по­шкодження майна мало місце у зв'язку з виконанням працівником право­охоронного органу службових обов'язків. Для кваліфікації вчиненого за ст. 347 КК не має значення, коли саме було знищено чи пошкоджено май­но — до, під час чи після виконання працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Про поняття виконання працівником правоохоронно­го органу службових обов'язків див. коментар до ст. 343 КК.

7. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (пря­мий або непрямий умисел). Винний усвідомлює, що знищує чи пошкоджує майно, яке належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам, що ці дії пов'язані з виконанням працівником правоохоронного ор­гану службових обов'язків, передбачає, що йому заподіюється майнова шкода, і бажає знищити чи пошкодити його майно, заподіяти майнову шкоду.

Про поняття «у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків» див. коментар до п. 7 ст. 345 КК.

Передбачений ст. 347 КК злочин може бути вчинений виключно у зв'яз­ку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків (абз. 1 п. З постанови ПВСУ «Про застосування судами законо­давства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).

Умисне заподіяння смерті в результаті умисного знищення чи пошкод­ження майна працівника правоохоронного органу або його близьких родичів не охоплюється ч. 2 ст. 347 КК і потребує додаткової кваліфікації за наяв­ності всіх необхідних ознак за статтями 115 або 348 КК. Якщо винний бажав або свідомо допускав заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень або легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, вчинене слід кваліфіку­вати за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 347 і ст. 122 або ч. 2 ст. 125 КК.

Якщо психічне ставлення винного до наслідків, передбачених ст. 347 КК, було необережним, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 347 КК.

8. Суб'єкт злочину за ч. 1 ст. 347 КК — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років, а за ч. 2 цієї статті — 14-ти років.

Службові особи, які вчинили дії, передбачені ч. 2 ст. 347 КК, з викорис­танням свого службового становища, підлягають відповідальності за цією статтею та статтями 365 чи 424 КК.

9. У частині 2 ст. 347 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчи­нені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або за такі, що спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки.

10. За змістом ч. 2 ст. 347 КК умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значної матеріальної шкоди як самому потерпілому, так і іншим особам, навколишньому природному середовищу тощо (абз. 5 п. 13 постано­ви ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).

11. Знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного ор­гану чи його близьких родичів шляхом вибуху означає застосування вибу­хових речовин, вибухових пристроїв чи бойових припасів з метою займан­ня певних об'єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладу відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення внаслідок цього вражаючих факторів.

Про поняття вибухових речовин, вибухових пристроїв чи бойових при­пасів див. пункти 5, 6, 7 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припа­сами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3.

12. Під іншим загальнонебезпечним способом знищення або пошкодження майна слід розуміти дії, небезпечні для життя і здоров'я людей, а також май­на інших фізичних та юридичних осіб (наприклад, затоплення, отруєння до­машніх тварин та ін.). Відповідальність за зазначені злочинні дії настає у ви­падку, коли винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само може знищити або пошкодити майно інших фізич­них чи юридичних осіб, крім потерпілого, на майно якого вчинено посяган­ня, чи повинен був і міг це передбачити (абз. 6 п. 13 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за пося­гання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників право-охороних органів»). Спричинення при цьому шкоди довкіллю за наявності необхідних ознак слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 347 та статтями 245 або 252 КК.

13. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 347 КК, належить кваліфікувати за оз­накою «спричинення загибелі людей» у разі, коли настала смерть хоча б однієї людини.

14. До інших тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 347 КК, належать, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості — двом або більше особам або заподіяння великої май­нової шкоди одній юридичній чи фізичній особі (позбавлення притулку, їжі, одягу тощо).

15. У разі, коли винний при вчиненні злочину, передбаченого ст. 347 КК, усвідомлював суспільне небезпечний характер знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, пе­редбачав, що внаслідок зазначених дій настане смерть або будуть спричи­нені тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження як особам, зазначеним у цій статті, так і іншим особам, або буде заподіяна матеріальна шкода та­ким особам, і бажав або свідомо допускав настання таких наслідків, вчине­не, залежно від конкретних обставин, потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 347 та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за інші злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого само­врядування та об'єднань громадян, життя та здоров'я особи чи власності (абз. 9 п. 13 вищезазначеної Постанови).

Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця

Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником служ­бових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку —

караються позбавленням волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він не

тільки порушує нормальну діяльність правоохоронних органів та громадсь­ких об'єднань, а ще й спрямований на позбавлення життя працівників пра­воохоронних органів або членів громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону або військовослужбовців у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.

2. Потерпілими від злочину можуть бути працівники правоохоронних ор­ганів (див. коментар до ст. 342 КК), їх близькі родичі (див. ч. 2 ст. 2 Зако­ну України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних ор­ганів» від 23 грудня 1992 р. № 3781-XII), члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослуж­бовці (див. коментар до ст. 342 КК).

Посягання на життя громадського чи державного діяча, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112 КК.

Аналогічні дії щодо інших представників влади чи громадськості, а також службових осіб і окремих громадян кваліфікуються за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Стаття 348 КК є спеціальною нормою щодо п. 8 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство особи чи її близького родича 'у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку). Згідно із загальною теорією кваліфікації злочинів при конкуренції загальної та спеціальної норм перева­га надається спеціальній нормі, отже, вбивство або замах на вбивство зазна­чених в диспозиції ч. 1 ст. 348 КК осіб за наявності умов, передбачених ст. 348 КК, повністю охоплюються цією статтею.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя працівни­ка правоохоронного органу чи його близьких родичів або члена громадсько­го формування, або військовослужбовця.

Посяганням на життя є умисне вбивство або замах на умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у ст. 348 КК осіб (абз. 1 п. 14 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів та працівників правоохоронних органів»).

Форми і способи посягання на життя потерпілих для кваліфікації значен­ня не мають.

Погроза вбивством зазначеним у ст. 348 КК особам не підпадає під озна­ки даної статті. Така погроза залежно від обставин справи підлягає кваліфікації як погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу за ст. 345 КК або як злочин проти особи за ст. 129 КК. Злочин, передбачений ст. 348 КК, з об'єктивної сторони має місце лише тоді, коли посягання на зазначених осіб вчинено у зв'язку з їх службовою діяльністю або громадсь­кою діяльністю щодо охорони громадського порядку.

Під виконанням службових обов'язків працівником правоохоронного орга­ну слід розуміти дії, пов'язані із провадженням дізнання, досудового слідства, з охороною громадського порядку, навколишнього природного се­редовища, здійсненням різноманітних перевірок, запобіганням злочинам та іншим правопорушенням тощо.

Службові обов'язки працівника правоохоронного органу — це обов'язки, передбачені відповідними законами та підзаконними актами, що регламен­тують правозастосовні та правоохоронні функції потерпілих. Докладніше про поняття «виконання службових обов'язків» та «службові обов'язки» див. коментар до ст. 342 КК.

Для складу злочину, передбаченого ст. 348 КК, не вимагається, щоб по­терпілий вживав будь-яких заходів до винного. Достатньо встановити, що посягання на життя працівника правоохоронного органу або члена громадсь­кого формування, або військовослужбовця було вчинене у зв'язку з їх діяль­ністю щодо виконання службових обов'язків чи охорони громадського по­рядку.

Посягання на життя працівника правоохоронного органу з метою заво-лодіння табельною зброєю слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК як вбив­ство з метою полегшити вчинення іншого злочину і за ч. З ст. 262 КК як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.

Для кваліфікації посягання на життя працівника правоохоронного органу за ст. 348 КК не має значення, чи перебував потерпілий у цей момент при ви­конанні обов'язків, чи ні (наприклад, був у відпустці). Але якщо вбивство або замах на вбивство вчинене не у зв'язку зі службовою діяльністю або громадсь­кою діяльністю щодо охорони громадського порядку (наприклад, на ґрунті не­приязних стосунків або з ревнощів), то ст. 348 КК не застосовується.

4. Злочин вважається закінченим з моменту замаху на життя зазначених у ст. 348 КК осіб, незалежно від настання будь-яких наслідків. При цьому умисні дії, спрямовані на вбивство зазначених осіб, належить кваліфікувати за ст. 348 КК без посилання на ст. 15 КК. Фактичне заподіяння тілесного ушкодження будь-якого ступеня тяжкості за наявності умислу на вбивство не вимагає самостійної юридичної оцінки, оскільки вони є способом вчинен­ня посягання на життя працівника правоохоронного органу, а також члена громадського формування або військовослужбовця. Розробка плану злочин­них дій, підшукування співучасників, знарядь для вчинення злочину та інші підготовчі дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 14 і ст. 348 КК.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою ви­ни. Винний усвідомлює, що посягає на життя працівника правоохоронного органу або його близьких родичів у зв'язку з виконанням працівником службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадсь­кого порядку і державного кордону чи військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку, передбачає настання смерті названих осіб внаслідок своїх дій і бажає або свідомо допускає її настання.

Замах на умисне вбивство осіб, зазначених у ст. 348 КК, може бути вчине­но тільки з прямим умислом (ч. 1 ст. 15 КК).

6. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівни­ка правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1. Ця норма є спеціальною щодо ст. 147 КК.

2. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 349 КК, визна­чається тим, що він не тільки принижує авторитет органів державної влади, порушує їх нормальну діяльність, а й посягає на особисту недоторканність, життя і здоров'я представників влади або працівників правоохоронних ор­ганів чи їх близьких родичів і тим самим загрожує особистій та громадській безпеці.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) представник влади (див. коментар до ст. 364 КК); 2) працівник правоохоронного органу (див. коментар до ст. 342 КК); 3) їх близькі родичі (п. 11 ст. 32 КПК).

Про поняття заручник див. коментар до ст. 147 КК.

Напад на представника адміністрації кримінально-виконавчої установи з подальшим захопленням або триманням його як заручника слід кваліфіку­вати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 349 та 392 КК.

4. Об'єктивна сторона злочину складається з декількох самостійних дій і полягає: 1) у захопленні або 2) триманні як заручника представника вла­ди або працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів.

Захоплення заручника — це протиправне, насильницьке обмеження фізич­ної можливості потерпілого самостійно обирати місце перебування, а три­мання заручника — протиправне насильницьке позбавлення можливості за­лишати місце, в якому утримують потерпілого.

Способи вчинення злочину можуть бути різними (погрози, фізичне на­сильство, обман, зловживання довірою, таємне або відкрите заволодіння по­терпілим) і на кваліфікацію не впливають.

Якщо будь-яка особа таким способом намагається поновити свої пору­шені права, її дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбаче­них статтями 349 і 356 КК (самоправство).

Якщо захоплення заручника поєднане з незаконним використанням зброї, вчинене потребує додаткової кваліфікації за ст. 263 КК.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохорон­ного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручни­ка, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються ст. 349 КК і додаткової кваліфікації за відповідними статтями про злочини проти особи не потребують. У разі за­подіяння смерті умисно або через необережність, самогубства заручника такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і відповідно статтями 115, 119 або 120 КК.

5. Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких ро­дичів заручниками.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою: спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Винний усвідомлює, що захоплює або тримає заручником саме представ­ника влади або працівника правоохоронного органу, і бажає таким чином спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію або служ­бову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Зміст вимог може бути різноманітним. Вони можуть мати політичний, майновий характер тощо. За формою вимоги можуть бути усні, письмові, з використанням технічних засобів зв'язку, висловлені особисто або через по­середників. Форма вимог для кваліфікації значення не має. Адресатом ви­мог є державна чи інша установа, підприємство, організація або службова особа, спроможні задовольнити ультимативні вимоги винного. Якщо спону­кання адресовані, наприклад, родичам потерпілого, а не зазначеним у ст. 349 КК особам, вчинене належить кваліфікувати за ст. 147 КК.

Мотиви можуть бути різними: корисливий, прагнення уникнути відповідальності за вчинений злочин тощо. На кваліфікацію злочину вони не впливають.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 350. Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом що­до службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок, застосована з метою припинення діяльності служ­бової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяж­кості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який ви­конує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадсь­кою діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

1. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 350 КК, полягає в тому, що в результаті таких дій може бути порушена нормальна діяльність органів влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, а також заподіюється шкода здоров'ю службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок.

2. Потерпілими від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 КК можуть бути:

а) службова особа (див. примітку до ст. 364 КК); б) громадянин, який ви­конує громадський обов'язок, тобто особа, яка здійснює будь-яку суспільне корисну діяльність, зокрема бере участь у попередженні і припиненні зло­чинів та порушень громадського порядку, забезпечує громадський порядок при проведенні масових заходів, виконує необхідні дії щодо ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха. Це особи, які в цілому займають активну громадянську позицію (участь у проведенні слідчих дій, дача показань, на­гляд за поведінкою осіб, взятих на поруки, здійснення громадського контро­лю, членство в товариських судах, будь-яких громадських формуваннях та органах самоорганізації населення (Закон України «Про органи самоор­ганізації населення» від 11 липня 2001 р.); в) близькі службової особи.

Під близькими особами, про яких йдеться у ст. 350 КК, слід розуміти близьких родичів та будь-яких інших осіб, у долі яких зацікавлений по­терпілий (член сім'ї, наречена, коханка, колега по роботі та ін.).

Не є потерпілими від цього злочину громадяни, які здійснюють діяльність, пов'язану з реалізацією виборчого права, права брати або не брати участь у ре­ферендумі або у зв'язку з членством у профспілках, політичних партіях, гро­мадських організаціях чи їх органах. Перешкоджання такій діяльності шляхом погрози слід кваліфікувати відповідно за статтями 157, 160 чи 170 КК.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у погрозі, зміст якої чітко визна­чений законом, а саме у погрозі: а) вбивством; б) заподіянням тяжкого тілес­ного ушкодження; в) знищенням чи пошкодженням майна загальнонебез-печним способом.

Про поняття погрози див. коментар до статей 129, 195, 345 КК.

Крім того, слід ураховувати, що погроза вбивством щодо службової осо­би або громадянина, який виконує громадський обов'язок, вчинена членом організованої групи, потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 129 КК.

При погрозі знищенням чи пошкодженням майна спосіб вчинення таких дій має бути тільки загальнонебезпечним (див. коментар до ст. 195 КК).

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а та­кож погроза знищити чи пошкодити майно, що належить потерпілим, спо­собом, який не є загальнонебезпечним, складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 КК, не утворює.

Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. коментар до ст. 121 КК.

Адресатом погрози є тільки особи, зазначені у ст. 350 КК. Погроза щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, застосована з метою припинення його діяльності або зміни її характеру, є втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу і підлягає кваліфікації за ст. 343 КК, а поєднана з примушенням до виконання явно незаконних дій — є опором і кваліфікується за ч. З ст. 342 КК. Так само слід кваліфікувати погрозу щодо службової особи, яка одночасно є представни­ком влади.

Погроза, про яку йдеться у ст. 350 КК, може мати місце як до, так і під час здійснення службової діяльності чи виконання громадського обов'язку.

4. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, незалежно від того, чи була сприйнята вона як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або гро­мадську діяльність потерпілого.

5. Суб'єктивна сторона передбачає вину у вигляді прямого умислу і спеціальну мету: припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або змінити її характер в інтересах то­го, хто погрожує. Відсутність такої мети виключає кваліфікацію за ст. 350 КК, а такі дії слід кваліфікувати за ст. 129 або 195 КК.

Під інтересами особи, яка погрожує, слід розуміти не тільки її особисті інтереси, а й інтереси інших людей, у долі яких вона зацікавлена.

6. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 КК, є будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

7. Частина 2 ст. 350 КК передбачає відповідальність за умисне нанесен­ня побоїв, заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, а ч. З ст. 350 КК — за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, а також їх близьким. Про поняття побої, легке тілесне ушкодження, середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження див. відповідно коментарі до статей 126, 125, 122, 121 КК.

8. Потерпілими від злочину, передбаченого частинами 2 і 3 ст. 350 КК, можуть бути особи, зазначені в ч. 1 ст. 350 КК, та додатково особи, близькі громадянину, який виконує громадський обов'язок.

9. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується трьома ознаками:

1) діянням, спрямованим на нанесення побоїв, заподіяння легкого, серед­нього (ч. 2 ст. 350 КК) чи тяжкого (ч. З ст. 350 КК) тілесного ушкодження;

2) наслідки у вигляді фізичної шкоди здоров'ю зазначених осіб; 3) причин­ний зв'язок між діянням та наслідками.

Зазначене фізичне насильство щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, та її близьких родичів, застосоване у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків, слід кваліфікувати за час­тинами 2 або 3 ст. 345 КК.

10. Злочини, передбачені частинами 2 або 3 ст. 350 КК, є закінченими з моменту заподіяння фізичної шкоди здоров'ю потерпілої особи.

11. З суб'єктивної сторони злочин, передбачений частинами 2 або З ст. 350 КК, може бути вчинений як з прямим, так і непрямим умислом. Вин­ний усвідомлює, що наносить побої або заподіює легкі, середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження службовій особі або громадянину, який вико­нує громадський обов'язок у зв'язку з їх службовою чи громадською діяльністю, або їх близьким, передбачає відповідні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання.

Якщо службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, заподіяно тілесне ушкодження, але умисел був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, дії винного слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

У разі заподіяння шкоди здоров'ю зазначених осіб не у зв'язку з їх служ­бовою чи громадською діяльністю, а з інших мотивів (на ґрунті особистих неприязних стосунків, з ревнощів, хуліганських спонукань тощо), відпові­дальність за частинами 2 або 3 ст. 350 КК виключається. Вчинене слід квалі­фікувати за відповідними статтями за злочини проти особи.

12. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК (при нанесенні по­боїв або заподіянні легкого тілесного ушкодження) є особа, якій виповнило­ся 16 років, а за умисне заподіяння середньої тяжкості чи тяжкого тілесно­го ушкодження — 14 років.

Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради