Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кримінальний кодекс України Науково-практичний...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
19.11.2019
Размер:
5.9 Mб
Скачать

1. Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, —

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки або вчинене повторно, —

карається позбавленням волі на строк від двох до семи років. (Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.032002 р. 3075-ІІІ)

1. Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, зни­щення чи пошкодження об'єктів власності є по суті завідомо неправдивим повідомленням про акт тероризму. Воно порушує нормальний ритм життя, вносить елементи дезорганізації у функціонування підприємств, установ та організацій, здатне дестабілізувати або навіть паралізувати життєдіяльність цілих населених пунктів, породжує неправдиві чутки, паніку серед населен­ня, відволікає певні сили і засоби від виконання їх обов'язків, призводить до обмеження прав і свобод людей, заподіює істотну майнову шкоду тощо.

2. Засобом злочину є неправдива (брехлива) інформація — відомості, які не відповідають дійсності про нібито існуючу підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідка­ми.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у неправдивому повідомленні про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.

4. Неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками — це доведення вказаної інформації до відома будь-якої особи.

5. Злочин з формальним складом може бути вчинений лише дією і ? закінченим з моменту неправдивого повідомлення.

6. Форми повідомлення можуть бути різними: усним, письмовим або з використанням технічних засобів (комп'ютер, радіо, телефон тощо), відкри­тим, замаскованим під чужим ім'ям або анонімним.

7. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, завідомістю — тобто винний знає про те, що відомості, які ним повідомля­ються, є неправдивими.

8. Мета та мотиви злочину можуть бути різними.

9. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16-ти років.

10. Про тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 259 КК) див. коментар до ч. 2 ст. 258 КК. Про повторність злочину (ч. 2 ст. 259 КК) див коментар до ч. 1 ст. 32 КК.

Стаття 260. Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань

1. Створення не передбачених законами України воєнізованих форму­вань або участь у їх діяльності —

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності —

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Керівництво зазначеними в частинах першій або другій цієї статті формуваннями, їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухо­вих речовин чи військової техніки —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

4. Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї статті формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

5. Діяння, передбачене частиною четвертою цієї статті, що призвело до загибелі людей чи інших тяжких наслідків, —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

6. Звільняється від кримінальної відповідальності за цією статтею осо­ба, яка перебувала в складі зазначених у цій статті формувань, за дії, пе­редбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вона доб­ровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування ор­гани державної влади чи органи місцевого самоврядування.

Примітка, і. Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.

2. Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю.

1. Не передбачені законом воєнізовані або збройні формування є спе­ціальними видами злочинної організації (див. коментар до ч. 4 ст. 28 КК). Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що створення та існування неконтрольованих суспільством і державою воєнізованих та збройних формувань є джерелами підвищеної небезпеки для суспільства, створює можливість їх використання для вчинення злочинів, переростання в банди, протистояння з органами влади, веде до необхідності приборкання їх силою з усіма випливаючими з цього наслідками та ін.

2. Об'єктивна сторона злочину виявляється у таких формах: 1) створенні не передбачених законами України воєнізованих формувань (ч. 1 ст. 260 КК); 2) участі у їх діяльності (ч. 1 ст. 260 КК); 3) створенні не пе­редбачених законом збройних формувань (ч. 2 ст. 260 КК); 4) участі у їх діяльності (ч. 2 ст. 260 КК).

3. Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підго­товка (примітка 1 до ст. 260 КК).

4. Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які не­законно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибу­хову чи іншу зброю (примітка 2 до ст. 260 КК).

5. Поняття зброї і озброєності ті самі, що і при характеристиці бандитиз­му (див. коментар до ст. 257 КК).

6. З об'єктивної сторони обов'язковим є незаконність створення воєнізо­ваного або збройного формування. Відповідно до Конституції України «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17), «політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань» (ч. 2 ст. 37 КК).

Згідно із Законом України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань гро­мадян забороняється, якщо їх метою є «створення незаконних воєнізованих формувань» (абз. 5 ст. 4), «обмеження загальновизнаних прав людини» (абз. 6 ст. 4) (ВВР. - 1992. - № 34. - Ст. 504).

Незаконними є воєнізовані формування, створення яких заборонено Кон­ституцією України, а також воєнізовані і збройні формування, не передба­чені законами України.

7. Незаконними є і ті воєнізовані або збройні формування, які всупереч Конституції України та законам України створюються за рішеннями органів влади або органів місцевого самоврядування.

8. Під створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань необхідно розуміти їх утворення (організацію, заснування). Створення незаконного воєнізованого або збройного формування може ви­являтися в різних діях, які призвели до його організації. Поняття створен­ня злочинного формування дано при аналізі злочину, передбаченого ст. 255 КК. .

9. Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту ство­рення воєнізованого або збройного формування, навіть якщо не вчинено жодної дії, ради якої вони були створені. Якщо винному не вдалося створи­ти воєнізоване або збройне формування, його дії слід кваліфікувати як за­мах на створення відповідного формування.

10. Участю у діяльності не передбачених законом воєнізованих або зброй­них формувань вважається членство в таких формуваннях, перебування у їх складі та виконання будь-яких дій, для їх успішного функціонування. Час­тини 1 і 2 ст. 260 КК передбачають відповідальність за участь у діяльності формування. Тому сам факт дачі згоди на вступ, як і вступ до воєнізовано­го або збройного формування, якщо особі не вдалося з причин, що не зале­жали від її волі, взяти участь у діяльності такого формування, слід квалі­фікувати як замах на участь у діяльності воєнізованого або збройного фор­мування.

11. З суб'єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені лише з пря­мим умислом.

12. Цілі і мотиви створення не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування можуть бути різними. Ці формування створюються, як правило, для виконання задач, властивих силовим структурам (забез­печення безпеки об'єктів або осіб — захист, оборона, охорона, примушення тощо).

13. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

14. Поняття керівництва злочинними воєнізованим або збройним форму­ванням (ч. 2 ст. 260 КК) дано при аналізі злочину, передбаченого ст. 255 КК. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, які означають керівництво воєнізованим або збройним формуванням.

15. Під фінансуванням незаконного воєнізованого або збройного форму- | вання (ч. З ст. 260 КК) слід розуміти забезпечення їх грошима, валютними цінностями, коштовностями тощо.

16. Постачання незаконному воєнізованому або збройному формуванню ;

зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч. З І ст. 260 КК) означає надання, доставлення тощо зазначених предметів цьому формуванню.

17. Про поняття зброї, боєприпасів, вибухових речовин та військової техніки див. коментар до статей 257, 262, 410 КК.

18. Участь у складі передбачених частинами 1 або 2 ст. 260 КК (ч. 4 ст. 260 КК) воєнізованих або збройних формувань у нападі на підприємства, установи чи громадян має місце в тих випадках коли, як члени відповідно­го незаконного формування, так і інші особи, не члени такого формування, спільно безпосередньо вчиняють зазначений напад, тобто є його співвико-навцями.

19. Під нападом на підприємства, установи чи громадян слід розуміти дії, пов'язані із застосуванням насильства або з реальною можливістю його не­гайного застосування для досягнення того чи іншого результату: захоплен­ня підприємств чи установ, встановлення над ними контролю, перешкод­жання роботі, зупинки функціонування, їх використання тощо.

20. Вчинення у складі незаконного воєнізованого або збройного форму­вання інших злочинів необхідно кваліфікувати за сукупністю частин 1 або 2 ст. 260 КК і статті Особливої частини КК, яка передбачає відпові­дальність за ці злочини.

21. Для кваліфікації дій винного за ч. 5 ст. 260 КК достатньо загибелі однієї людини. Про поняття інших тяжких наслідків див. коментар до ст. 258 КК.

22. Згідно з ч. 6 ст. 260 КК особа звільняється від кримінальної відпо­відальності за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, за наявності двох умов: а) добровільності виходу зі злочинного формування; б) повідо­млення про його існування органи державної влади чи місцевого самовря­дування.

23. Добровільність означає — остаточний вихід особи з різних мотивів зі злочинного формування з власної волі, за усвідомлення нею можливості і надалі брати участь у ньому. Тут має місце не добровільна відмова від зло­чину (див. коментарі до статей 17 і 31 КК), а добровільне припинення участі в триваючому злочині. Якщо особа, яка перебувала у складі не передбачено­го законом воєнізованого або збройного формування, добровільно вийшла з нього і повідомила про його існування органи державної влади чи місцево­го самоврядування, але добровільно не здала органам влади зброю, вона звільняється від кримінальної відповідальності за ст. 260 КК, але несе відповідальність за ст. 263 КК.

Стаття 261. Напад на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення

Напад на об'єкти, на яких виготовляються, зберігаються, використову­ються або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні чи ви­бухонебезпечні матеріали, речовини, предмети, з метою захоплення, по­шкодження або знищення цих об'єктів —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

1. Це злочин терористичної спрямованості, його суспільна небез­печність полягає в тому, що сам факт нападу на об'єкти, на яких є пред­мети, що становлять підвищену небезпеку для оточення, порушує нор­мальне (безпечне) їх функціонування, створює загрозу аварій, катастроф, надзвичайних ситуацій, загибелі людей та спричинення шкоди їх здо­ров'ю, а також довкіллю, матеріальним і культурним цінностям, викраден­ня та використання в злочинних цілях небезпечних предметів. У зв'язку з цим як акт ядерного тероризму розцінюються «будь-які навмисні дії ок­ремої особи або групи осіб щодо ядерної установки, ядерного матеріалу, інших джерел іонізуючого випромінювання при їх використанні, зберіганні або транспортуванні та радіоактивних відходів при поводженні з ними, які прямо чи опосередковано можуть створити загрозу для здо­ров'я та безпеки персоналу, населення та довкілля внаслідок негативного впливу іонізуючого випромінювання або викиду радіоактивних речовин» (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого ви­промінювання» від 19 жовтня 2000 р. № 2064-ІІІ (ОВУ. - 2000. -№ 46. - Ст. 1978).

2. Предметом злочину є об'єкти, на яких виготовляються, зберігаються, використовуються, або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні чи вибухонебезпечні матеріали, речовини, предмети. Останні че­рез свої фізико-хімічні властивості становлять підвищену небезпеку для ото­чення, тобто загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям. Саме ці предмети роблять об'єкти, на яких вони зна­ходяться, об'єктами підвищеної небезпеки. Про поняття цих об'єктів, правові, економічні, соціальні та організаційні основи пов'язаної з ними діяль­ності див. Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 р. (Голос України. - 2001. - 6 березня. - № 42 (2542).

3. З метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природ­ного характеру, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків, об'єкти підвищеної небезпеки декларуються (ст. 19 Закону України «Про за­хист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та при­родного характеру» від 8 червня 2000 р. № 1809-ІП (Голос України. — 2000 р. 25 липня. — № 131—132(2378—2379), наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорно­бильської катастрофи «Положення про паспортизацію потенційно небезпеч­них об'єктів» від 18 грудня 2000 р. № 388 (ОВУ. - 2001. - № 4. - Ст. 164).

4. Поняття предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, визначені в нормативно-правових актах.

5. Радіоактивні матеріали — будь-які матеріали, які містять радінукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, встановлені нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки (абз. 10 ст. 1 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11 січня 2000 р. (ОВУ. — 2000. — № 7. — Ст. 242) та п. 9 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припа­сами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 (ЮВУ. — 2002. — 29 червня—5 лип­ня. - № 26(366).

6. Поняття радіоактивних матеріалів конкретизовано в диспозиції ст. 265 КК. До них'законодавець відносить джерела іонізуючого випромінювання, радіоактивні речовини та ядерні матеріали, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді.

7. Джерело іонізуючого випромінювання — фізичний об'єкт, крім ядерних установок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР (ВВР. - 1995. -№ 12. - Ст. 81).

8. Радіоактивна речовина — речовина, яка створює або в певних умовах здатна створювати іонізуюче випромінювання (абз. 15 п. 2 «Інструкції що­до проведення радіаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через державний кордон та на митній території України», затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 15 травня 2000 р. № 27 (ОВУ. - 2000. - № 28. - Ст. 1184).

9. Ядерний матеріал — будь-який вихідний або спеціальний розщеплю-вальний матеріал. Вихідний матеріал — уран, який містить ізотопи у тому співвідношенні, в якому вони є у природному урані; уран, збіднений на ізо­топи 235; торій; будь-яка із зазначених речовин у формі металу, сплаву, хімічної сполуки або концентрату; будь-який інший матеріал, що містить од­ну або кілька із зазначених речовин у концентрації, встановленій нормами, правилами та стандартами з безпеки.

Спеціальний розщеплювальний матеріал — плутоній-239; уран-233, уран, збагачений ізотопами 235 і 233; будь-який матеріал, що містить одну або кілька із зазначених речовин.

Ядерний матеріал — ядерне паливо, за винятком природного урану і збідненого урану, яке може виділяти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором самостійно або у комбінації з яким-небудь іншим матеріалом, та радіоактивні продукти і відходи, за винятком невеликої кількості радіоактивних продуктів, радіоак­тивних відходів та ядерного палива, що встановлюються нормами, правила­ми і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки, за умови, що ця кількість не перевищує максимальні межі, встановлені Радою керуючих Міжнародно­го агентства з атомної енергії (ст. 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР).

10. Поняттям радіоактивні матеріали охоплюються і радіоактивні відхо­ди — матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоак­тивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається (ст. 1 Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» від ЗО трав­ня 1995 р. № 255/95-ВР (ВВР. - 1995. - № 27. - Ст. 198).

11. Хімічні речовини, що становлять підвищену небезпеку для оточен­ня, — це хімічні речовини, безпосередня чи опосередкована дія яких може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння лю­дей і (чи) завдати шкоди довкіллю (наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чор­нобильської катастрофи, Міністерства аграрної політики України, Міністерства економіки України і Міністерства екології та природних ре­сурсів України від 27 березня 2001 р. № 173/82/64/122 (ОВУ. - 2001. -№ 15. -Ст. 681).

12. Біологічні речовини, матеріали, що становлять підвищену небезпеку для оточення, це «біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікро­організми тощо)» (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної не­безпеки» від 18 січня 2001 р. № 2245-ПІ (ОВУ. - 2001. - № 7. - Ст. 268).

13. Вибухонебезпечними вважаються матеріали (речовини) — хімічні спо­луки або суміші речовин, здатні до вибуху (швидкого самопоширюваного перетворення з виділенням великої кількості тепла та утворенням газів) (ст. 1 Гірничого Закону України від 6 жовтня 1999 р. № 1127-ХІУ (ОВУ. — 1999. — № 43. — Ст. 2125); п. 13.1 наказу МВС «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, переве­зення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів» від 21 серпня 1998 р. № 622 (ОВУ. - 1998. - № 42. - Ст. 1574).

14. Об'єктивна сторона злочину полягає у нападі на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Про поняття нападу див. коментар до ст. 257 КК.

15. Злочин з формальним складом. Він є закінченим з моменту нападу на об'єкт, на якому виготовляються, зберігаються, використовуються або яки­ми транспортуються предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення, незалежно від того, чи вдалося винному його захопити, пошкодити чи знищити.

16. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. 17- Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є спеціальна ме­та — захоплення, пошкодження або знищення об'єктів, на яких виготовля­ються, зберігаються використовуються або якими транспортуються предме­ти, що становлять підвищену небезпеку для оточення.

18. Під захопленням цих об'єктів необхідно розуміти зайняття всієї або частини території вказаних об'єктів.

19. Поняття пошкодження та знищення об'єктів аналогічні відповідним поняттям пошкодження та знищення майна (див. коментар до ст. 194 КК).

20. Напад на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену не­безпеку для оточення, з метою терористичного акту, утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 261 і 258 КК.

21. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

Стаття 262. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем

1. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, ви­бухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також заволодіння предметами, що перелічені в частині першій цієї статті, шляхом зловживання службової особи своїм службовим станови­щем —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, якщо во­ни вчинені організованою групою, розбій з метою викрадення вогнепаль­ної зброї (крім'гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухо­вих речовин або радіоактивних матеріалів, а також вимагання цих пред­метів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, —

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1. Підвищена суспільна небезпечність цього злочину пояснюється тим, що з використанням незаконно вилучених вогнепальної зброї, бойових при­пасів та вибухових речовин часто вчинюються тяжкі і особливо тяжкі зло­чини проти найвищих соціальних цінностей: життя, здоров'я, недоторкан­ності та безпеки людей. Тому успішна боротьба з цими злочинами має важ­ливе значення як для охорони громадської безпеки, так і для запобігання іншим більш тяжким злочинам.

2. Предмет злочину — вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мис­ливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої та радіоак­тивні матеріали. Вони можуть бути як саморобними, так і виготовленими промисловим способом.

3. Основною характерною ознакою цих предметів є їх призначення — ура­ження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища (п. З постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речови­нами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 (ЮВУ. - 2002. - 29 червня-5 липня. - № 26(366). Тому ці предмети мають бути придатними для використання за своїм цільо­вим призначенням.

4. У випадках, коли для вирішення питання про те, чи є відповідні пред­мети зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями або радіоактивними матеріалами, а також для з'ясування їх при­датності до використання за цільовим призначенням, потрібні спеціальні знання, у справі слід призначити експертизу з проведенням її у відповідних експертних установах. Для з'ясування лише придатності предмета до вико­ристання за цільовим призначенням достатньо участі спеціаліста (п. 10 зазначеної Постанови ПВСУ).

5. Якщо винна особа незаконно заволоділа непридатними до використан­ня вогнепальною зброєю, бойовими припасами або їх частинами чи деталя­ми, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК (абз. 1 п. 23 зазначеної Постано­ви ПВСУ).

6. Незаконне заволодіння завідомо несправною вогнепальною зброєю (на­приклад, учбовою) і приведення її в придатний до використання за призна­ченням стан необхідно кваліфікувати як заволодіння чужим майном та не­законне виготовлення вогнепальної зброї. Так само мають кваліфікуватися дії винного й у тому разі, коли для виготовлення придатної до використан­ня зброї частина деталей була ним викрадена, а решта виготовлена са­мостійно чи придбана будь-яким іншим чином (абз. 2 п. 23 зазначеної По­станови ПВСУ).

7. У разі викрадення складових частин, деталей чи вузлів, комплект яких дозволяє виготовити придатну до використання вогнепальну зброю, дії вин­ної особи слід розцінювати як закінчений злочин і кваліфікувати за ст. 262 КК (абз. 1 п. 22 зазначеної Постанови ПВСУ).

8. Вогнепальною зброєю вважається зброя, в якій снаряд (куля, шрот то­що) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (поро­ху або іншої пальної суміші) (п. 8. 2 наказу МВС України «Про затверджен­ня Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, пе­ревезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів» від 21 серпня 1998 р. №. 622 (ОВУ. - 1998. - № 42. - Ст. 1574).

9. До вогнепальної зброї як предмета злочину, передбаченого ст. 262 КК, належать усі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, як серійно виготовленої, так і саморобної чи переробленої, для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при зго­ранні вибухових речовин (пороху або інших спеціальних горючих сумішей) (абз. 1 п. 4 зазначеної Постанови ПВСУ).

10. До предмета злочину належить і перероблена зброя, тобто зброя зі зміненим калібром ствола і пристосована для стрільби некаліберними (для неї) кулями, в тому числі і обрізи із гладкоствольної мисливської зброї. Невідповідність обрізів мисливської зброї в ряді випадків може бути вста­новлена лише за допомогою експертного дослідження, бо незначне укорочен­ня ствола зброї, що іноді роблять мисливці для полегшення її ваги,, не має суттєвого впливу на бойові властивості і не перетворює її в обріз.

11. Не належать до предмета злочину пневматична зброя, сигнальні, стар­тові, будівельні, газові пістолети (револьвери), пристрої вітчизняного вироб­ництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, ракетниці, а також вибухові пакети й інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засо­би, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей (абз. 2 п. 4 зазначе­ної Постанови ПВСУ).

12. Бойовими припасами визнаються патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені ви­буховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху. Патрони та набої до гладкоствольної мисливської зброї, а також патрони, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивос­тями метальними снарядами несмертельної дії, не є предметом злочину, пе­редбаченим статтею 262 КК (п. 5 зазначеної Постанови ПВСУ).

13. Викрадення складових частин і деталей бойових припасів, що містять вибухові речовини (запали, детонатори, підривники, гранати без підрив­ників тощо), теж потрібно кваліфікувати за ст. 262 КК як закінчене розкра­дання таких речовин (абз. 2 п. 22 зазначеної Постанови ПВСУ).

14. Вибухові речовини — це хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хімічної ре­акції із утворенням газоподібних продуктів та виділення тепла. До них на­лежать амоніти, амонали, тротил, вибухові напівпродукти утилізації — по-рохи тощо (п. 13.1 Інструкції МВС України від 21 серпня 1998 р. № 622). До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню (п. 6 зазначеної Постанови ПВСУ).

15. Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підго­товлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створюва­ти вражаючі фактори — спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду — шляхом вивільнення, розсіювання або впливу токсич­них хімічних речовин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин (п. 7 зазначеної Постанови ПВСУ).

,16. Про поняття радіоактивних матеріалів див. у коментарі до ст. 261- КК.

17. З об'єктивної сторони злочин може виявитися в таких формах: 1) ви­крадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння зазначеним шля­хом шахрайства.

18. Поняття викрадення, привласнення, вимагання та заволодіння шля­хом шахрайства аналогічні відповідним поняттям злочинів проти власності (див. коментар до статей 185, 186, 189—191 КК). Але на відміну від злочинів проти власності, заподіяння матеріальної шкоди власності не є обов'язковою ознакою цього злочину.

19. Відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання вогнепаль­ної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службової особи своїм службо­вим становищем за ст. 262 КК настає незалежно від місця вилучення цих предметів (абз. 1 п. 17 зазначеної Постанови ПВСУ).

20. Під викраденням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливсь­кої), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, радіоак­тивних матеріалів слід розуміти протиправне таємне чи відкрите, в тому числі із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя або здо­ров'я, чи з погрозою застосування такого насильства, їх вилучення у юри­дичних або фізичних осіб незалежно від того, законно чи незаконно ті ни­ми володіли (п. 17 зазначеної Постанови ПВСУ).

21. Привласнення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактив­них матеріалів має місце при їх утриманні, неповерненні володільцю осо­бою, якій вони були довірені для зберігання, перевезення, пересилання, на­дані у зв'язку з виконанням службових обов'язків тощо або в якої опини­лись випадково чи якою були вилучені в іншої особи, котра володіла ними незаконно (п. 19 зазначеної Постанови ПВСУ).

22. Вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактив­них матеріалів полягає в пред'явленні особі, яка законно чи незаконно ни­ми володіє або у віданні чи під охороною якої вони перебувають, вимоги про їх передачу (абз. 1 п. 20 зазначеної Постанови ПВСУ).

23. За частинами 1, 2 ст. 262 КК кваліфікується вимагання зазначених предметів, поєднане з погрозою обмеження прав і свобод або законних інте­ресів щодо особи чи її близьких родичів, пошкодження чи знищення їхньо­го майна, розголошення відомостей, які вони бажають зберегти в таємниці (абз. 2 п. 20 зазначеної Постанови ПВСУ).

24. Вимагання вважається закінченим складом злочину з моменту пре­д'явлення вимоги, поєднаної з відповідними погрозою чи насильством (абз. 4 п. 20 зазначеної Постанови ПВСУ).

25. Заволодіння вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливсь­кої), бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами шляхом шахрайства здійснюється за допомо­гою обману чи зловживання довірою (п. 21 зазначеної Постанови ПВСУ).

26. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

27. На відміну від аналогічних посягань на власність, корисливий мотив і корислива мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, його мотив і мета можуть бути різними. Наприклад, викрадення зброї на певний час для вчинення злочину, перевірки пильності або для покарання відповідальних за її збереженість та ін. з подальшим таємним поверненням зброї на те ж саме місце. Тут теж порушується громадська безпека і тому застосовується до винних ст. 262 КК.

28. Суб'єкт злочину. При викраденні та вимаганні предмета злочину суб'єктом може бути будь-яка особа якій виповнилось 14 років, а при при­власненні та заволодінні предметом злочину шляхом шахрайства — особа, якій виповнилося 16 років. До того ж, суб'єкт привласнення спеціальний, а саме: особа, в правомірному володінні якої знаходилася вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні ма­теріали.

29. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, а також заво-лодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем кваліфікується за ст. 410 КК.

30. Про відповідальність за вчинення цього злочину повторно див. ко­ментар до частин 1, 2 і 4 ст. 32 КК. Незаконне заволодіння вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими припасами, вибу­ховими речовинами, вибуховими пристроями або радіоактивними ма­теріалами визнається повторним у разі вчинення його особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 262 КК, незалежно від того, чи було її за це засуджено, а також була вона виконавцем чи іншим співучасником такого злочину. За ознакою повторності за ч. 2 ст. 262 КК слід кваліфіку­вати також передбачені ч. 1 цієї статті дії, вчинені після розбійного напа­ду або вимагання, поєднаного з насильством (п. 24 зазначеної Постанови ПВСУ).

31. Про відповідальність за вчинення цього злочину за попередньою змо­вою групою осіб див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.

32. Про відповідальність за заволодіння предметами, що перелічені в ча­стині першій цієї статті, шляхом зловживання службової особи своїм служ­бовим становищем див. коментар до ст. 191 КК. Заволодіння вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими припасами, вибухо­вими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем здійснюється внаслідок протиправного використання нею своїх владних повноважень (п. 21 зазначеної Постанови ПВСУ).

33. Про відповідальність за вчинення цього злочину організованою гру­пою див. коментар до ч. З ст. 28 КК.

34. Про відповідальність за розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів див. коментар до ст. 187 КК. Розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 262 КК. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (п. 18 зазначеної Постанови ПВСУ).

35. Про відповідальність за вимагання вогнепальної зброї (крім гладко-ствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоак­тивних матеріалів, поєднане з насильством небезпечним для життя і здо­ров'я, див. коментар до ч. З ст. 189 КК і абзаци 3 і 4 зазначеної Постанови ПВСУ).

36. Суб'єктом розбою та вимагання може бути будь-яка особа, якій ви­повнилося 14 років.

37. Оскільки незаконне заволодіння вогнепальною зброєю (крім гладко-ствольної мисливської) бойовими припасами, вибуховими речовинами, ви­буховими пристроями є самостійним складом злочину, подальші їх носіння, зберігання, ремонт, передача чи збут утворюють реальну сукупність зло­чинів, передбачених ст. 262 та ч. 1 ст. 263 КК (абз. 1 п. 25 зазначеної По­станови ПВСУ).

38. Незаконне заволодіння радіоактивними матеріалами та подальше їх носіння, зберігання, використання тощо слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 262 КК і залежно від наслідків — частинами 1 чи 2 ст. 265 КК (абз. 2 п. 25 зазначеної Постанови ПВСУ).

39. Якщо викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливсь­кої), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів та їх незаконне носіння, зберігання, передача чи збут здійснені для вчинення іншого злочину, такі дії мають кваліфікувати­ся за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 262 і ч. 1 ст. 263 або ст. 265 КК, а також як готування чи замах до вчинення іншого злочину (абз. 1 п. 26 зазначеної Постанови ПВСУ).

40. За сукупністю злочинів, передбачених статтями 257 і 262 або ч. 1 ст. 263 КК, належить кваліфікувати незаконне заволодіння чи незаконне придбання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибу­хових пристроїв або радіоактивних матеріалів, вчинені з метою організації банди чи використання цих предметів членами вже існуючої банди (абз. 2 п. 26 зазначеної Постанови ПВСУ).

Стаття 263. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

1. Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових при­пасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого за­коном дозволу —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.