2. Роль авангардистського живопису в образотворчому мистецтві. Фовізм.

В образотворчому мистецтві при всій різноманітності його течій простежується також дві тенденції: пошук нових форм реалізму і відхід від принципів тієї реалістичної системи, яка була властива європейському мистецтву ще з епохи Ренесансу. Це мистецтво, яке отримало назву модернізму, і котре виступає з позицій відкриття нових шляхів і тому оголошує себе авангардом (тобто тим, хто попереду).

Модернізм

Термін означає скоріше відношення, ніж певний стиль. Як самостійний феномен модернізм виник на початку ХХ століття і став утвердженням віри у «традицію нового». Починаючи з імпресіоністів з їх зображенням життя модної буржуазії (Макс Ліберман) і до кубістів з їх радикально новим стилем (Жорж Брак, Пабло Пікассо) художники постійно шукали засоби створення зорового еквівалента сучасного життя і мислення. Принципи модернізму визначили розвиток багатьох напрямків художнього авангарду першої половини ХХ століття.

Відхід від реалізму особливо проявився в образотворчому мистецтві Франції, що стала батьківщиною фовізму, кубізму, дала своїх дадаїстів і сюрреалістів, абстракціоністів. Експресіонізм найбільше розвинувся у Норвегії та Німеччині, футуризм – в Італії і Росії. Російські художники стояли також біля джерел і абстракціонізму, і сюрреалізму.

У 1905 р. на виставці в Парижі художники Анрі Матісс, Андре Дерен, Моріс Вламінк, Альбер Марке та інші демонстрували свої твори, які за різке протистояння кольорів і спрощеність форм критика назвала творами “дикунів” ( фр. -- les fauves) і весь напрям дістав назву “фовізм”.

Фовізм

Фовізм – це не школа, і навіть не якась система. Це лише випадкова сукупність тенденцій, які деларувались кількома незалежними художниками, що відобразили художні пошуки тієї епохи. Фовізм не був організованою течією. Його принципи народились в результаті творчої взаємодії молодих майстрів, які володіли різними художніми темпераментами, проте були об’єднані спільними завданнями. Всі ці художники достатньо тісно поєднані між собою. Анрі Матісс і Альбер Марке (1875-1947) стали дружити ще з дев’яностих років ХІХ ст. У 1898 р., під час навчання в майстерні художника Ежена Карьєре вони познайомились з Анрде Дереном (1880-1954). У 1900 р. Дерен познайомив приятелів з Морісом Вламінком (1876-1958), а через п’ять років Арке привів до компанії Рауля Дюфі (1877-1953), а також Жоржа Брака (1882-1963). З того часу, незалежно від того, чи працюють вони кожен сам по собі, чи тісно співпрацюють, цих художників об’єднує однаковий підхід до живопису. Їхня пристрасть – це чисті, насичені кольори, правдиві, вільні тони, а також виразні контрасти. Треба відмітити, що грунт для подібних міркувань вже була підготовлена, оскільки багато художників кінця ХІХ ст. використовували чисті тони і локальні кольорові плями. В результаті їх колористичних пошуків колір виділився у самодостатній, виключний, з точки зору художньої виразності, елемент, що мав вплив на почуттєву сферу і викликав цілий спектр емоцій. Таким чином, ці живописці визначили напрям, яким почали рухатись фовісти – представники нового покоління європейських художників.

НЕ дивлячись на те, що у фовістів не було ні програми, ні маніфесту, ні теорії, та й проіснувало об’єднання лише 2 роки, воно встигло залишити яскравий слід в історії мистецтва. Вихідним пунктом фовізму, як вважав Матісс, має бути – “рішуче повернення до гарних синіх [кольорів], гарних червоних, гарних жовтих – первісних елементів, котрі збуджують почуття до найпотаємніших глибин”.

Найяскравішим з фовістів був Анрі Еміль Матісс (1869-1954). Його полотна вирізняються незвичайністю образів і дивовижною яскравістю барв. Основний елемент його мистецтва – інтенсивний колір (“Жінка в капелюсі”, “Осінній салон”).

Анри Матісс.Зелена полоса (Мадам Матісс). 1905.

Радість життя. 1905-1906.

Найбільш значущі два його панно: “Танок” і “Музика”. “Колір має бути виразним, -- говорив художник. – Я просто кладу фарбу, яка виражає мої почуття”.

Танок. 1909.

Музыка. 1910г.

Червоні рибки. 1911. Червона кімната. 1912.

Лише три кольори використовує майстер: червоний, синій, зелений. У вогненній яскравості і граничному лаконізмі цих картин відчувається первісна дикість і чуттєвість людства. Хоровод зображає не конкретний танець, а саму ідею танцю, бо постаті змальовані не як конкретні жінки, а як людські істоти взагалі. І поряд з несамовитістю “Танку” – тиша і непорушність “Музики”. Ті самі п’ять постатей, вони так само захоплені співом, як постаті у “Танку”. В їх розташуванні є певний ритм, що надалі з кольором стає душею живопису Матісса. Найчастіше художник змальовує прості речі: картаті тканини і крісла, квіти, жіноче тіло. Його не цікавить передача освітлення, об’єм, простір. Але він виразно передає відмічені характерні пози, жести, навіть психологічний стан (“Сімейний портрет”). Його живопис звучний, декоративний, життєрадісний, хоча 1949 р., під час війни, він створив натюрморт “Черепашка на чорному мармурі”, сповнений драматизму. Контраст чорного тла і світлих предметів, які байдуже стоять поруч, гострі кути напружено вигнутої черепашки викликають почуття прихованої трагедії.

Багато спільного з Матіссом у Амадео Модільяні (1884-1920): лаконізм і витонченість ліній, чіткість силуету, узагальнення. Але монументалізму, притаманному Матіссу, у Модльяні немає – він більш камерний, інтимніший.