13. Соціологія г.Зиммеля.

Зіммель формує оригінальне уявлення про предмет та завдання соціологічної науки, висловлює сумнів, щодо того, що соціологія і є справді наукою про суспільство, трактує її, як соціальне дослідження, як метод усіх інших наук. Його вчення називають формальною соціологією, бо він вважав, що предмет її – чиста форма, що фіксує в соц явищах найбільш стійкі риси, а не емпіричне розмаїття соц фактів. “Чисі форми” за своєю суттю - відносини між індивідами, які відокремлюються від тих об”єктів, що є предметом її бажань. Ізолюючи бажання та переживання, мотиви як ссих акти об’єктивного змісту, ми отримуємо те, що становить сферу цінностей, ідеального. Це і має вивчати соціологія. Цінність - це те, що збуджує її інтерес до конкретної речі, свореної людиною.

Вебер і Зіммель розробили принципово нову методологію пізнання, здійснивши свого роду “Коперниківський” переворот у соціології. За головний інструмент в них правлять особливі абстрактні конструкції: у Зіммеля - “чисті форми”, а у Вебера - “ідеальний тип”. З з їхньою допомогою вивчаються не емпірично існуючі факти, а в уяві створювані сутності.

14. Мікросоціологічні теорії (Ч.Кулі, Дж.Мід, Чикагська школа, Дж.Морено).

Мікросоціологічні теорії пояснюють поведінку людей в суспільстві та процес взаємодії індивіда в суспільстві.

Основна ідея теорії соц. обміну – поведінку людей в суспільстві можна пояснити виходячи з понять винагороди та покарання. Це означає, що люди прагнуть до таких вчинків, за які можуть отримати винагороду, і уникають таких вчинків, за які можуть отримати покарання.

Інакше кажучи, - люди обмінюють власні зусилля на можливі винагороди.

15. Структурний функціоналізм Т.Парсонса,

Видатним представником функціоналізму є Т.Парсонс (1902–1979). У своїй праці «Соціальна система» Т.Парсонс наголошує, що вивчення суспільних явищ має виходити з того, що суб'єкти орієнтовані на певну мету. Постійна взаємодія суб'єктів у соціальних групах передбачає наявність загальних правил, що дає можливість наперед знати, що і від кого можна очікувати. Тим самим дописується роль суб'єкта. А соціальна система тра¬ктується як сукупність взаємодій чи ролей, якими суб'єкти об'єднані для досягнення певної мети. У межах соціальної сис¬теми діють інституалізовані моделі поведінки, завдяки чому за-довольняються певні потреби. Така система перебуває в стані рів¬новаги і намагається цю рівновагу підтримувати. Насамперед ідеться про економічну поведінку як предмет вивчення економіч¬ної соціології, оскільки економічну науку цікавить обдумана по-ведінка людини, де вона підраховує вигоди і втрати від будь-якої конкретної дії.

16. Конфліктний підхід у соціології.

17. Символічний інтеракціонізм.

18. Етнометодологія як напрям соціології.

19. Поняття суспільства та системи.

20. Типологія суспільств.

Суспільство постійно змінюється і розви¬вається. У межах тієї самої країни в різні історичні періоди утворюються різні типи суспільств. Існує кілька типологій за від¬повідною визначальною ознакою. Так, за ознакою «писемність» суспільства поділя¬ються на дописемні та писемні. Хоча писемності вже близько 10 тис. років, а й дотепер на землі трапляються племена, що її не мають.

За кількістю рівнів управління й мірою диференціації суспільст¬ва поділяються на: прості (де немає керівників і підлеглих, бідних і багатих (такі первісні племена трапляються подекуди й нині)); складні (де існують кілька рівнів управління і соціальних про¬шарків).

За способом здобування засобів до існування розрізняють:

1) суспільство первинних мисливців і збирачів, що проіснувало кількасот тисяч років;

2) аграрне (традиційне) суспільство, з яким зв'язують зароджен¬ня держави, класів, появу міст, писемності тощо;

3) індустріальні та постіндустріальні суспільства. Термін «постіндустріальне суспільство» запроваджений Д. Беллом.

За радянських часів науковою вважалася тільки типологія, за¬пропонована в середині XIXст. К.Марксом. Основою цієї типології є два критерії: спосіб виробництва і форма власності. Згідно з нею суспільства з різною культурою, політичним устроєм, способом і рі¬внем життя населення, але об'єднані цими двома ознаками, станов¬лять одну суспільно-економічну формацію. За К.Марксом людство в своєму історичному розвитку пройшло такі формації: первісну; рабовласницьку; феодальну; капіталістичну.

У майбутньому капіталістичну формацію мала замінити комуні¬стична.

Сучасна соціологія використовує синтетичну модель типоло¬гії, запропоновану американським соціологом Д.Беллом. Об'єд¬нуючи всі існуючі типології, він поділив всесвітню історію на три стадії: доіндустріальну; індустріальну; постіндустріальну.

Зміна однієї стадії іншою супроводжується зміною форм власності, способу виробництва, технологій, соціальних ін¬ститутів, політичного режиму, способу життя, культури, кількості населення, соціальної структури суспільства.

21. Циклічний та поступовий патерн розвитку.

22. Соціальна структура суспільства.

Соціальна структура – це стійкий зв'язок елементів у соціальній системі. Основними елементами соціальної структури суспільства є індивіди, що займають певні позиції (статус) і вико¬нують певні соціальні функції (ролі), об'єднання цих індивідів на основі їхніх статусних ознак у групи, соціально-територіальні, етнічні та інші спільноти.

Понятгя соціальної структури в суспільстві використовується в наступних основних значеннях. У широкому розумінні соціальна структура– це побудова суспільства в цілому, системи зв'язків між усіма його основними елементами. При такому підході соціальна структура характеризує всі багаточисельні види соціальних спільнот і відносини між ними. У вузькому розумінні термін «соціальна структура суспільства» частіше застосовується до соціально-класових і соціально-групових спільнот. Соціальна структура у цьому ро¬зумінні – це сукупність взасмопов"язаних і взаємодіючих класів, соціальних верств і груп.

23. Соціальні спільноти та соціальні групи як елементи соціальної структури.

24. Охарактеризувати національно-етнічну структуру суспільства.

З переходом від індустріального до постіндустріального суспільс¬тва економіка виробництва товарів перетворюється на обслуговуючу, а це означає, що сфера послуг починає домінувати. Власність як кри¬терій соціальної нерівності втрачає свою значущість, вирішальним стає рівень освіти і знань. Відбуваються зміни в соціальній структурі, де класові відмінності поступаються місцем професійним.

25. Соціально-поселенська структура суспільства.

26. Соціально-демографічна структура суспільства.

27. Професійна структура населення.

28. Соціально-класова структура суспільства.

29. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність.

30. Поняття соціальної організації. Типологія організацій.

Термін «організація» вживається в різних значеннях як такий, що позначає:

1) процес (певну діяльність з налагодження стійких зв'язків, упорядкування різнонапрямленої активності індивідів, груп);

2) атрибут якого-небудь об'єкта, його властивість мати упоряд¬ковану структурну організацію;

3) групу інституційного характеру, яка виконує певну суспільну функцію (банк – накопичення, розподіл і впорядковане викорис¬тання грошей, школа – передача знання молодому поколінню і йо¬го соціалізація, сім'я – народження дітей і їх виховання і подібне).

Внутрішня структура соціальних організацій є високо формалізо¬ваною в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки їхніх членів. Усі вони підпорядковані певному режиму, мають дотримуватися певних правил, субординації, виконувати обов”язки відповідно до посади, що займають.

Організації є складними соціальними утвореннями. Центральним елементом будь-якої організації є соціальна структура. Вона ре¬презентується нормативною системою (нормативною структурою) і фактичним порядком (поведінською структурою).

До нормативної системи входять цінності, норми та ролеві очі¬кування, до поведінської – дії, взаємодії і сантименти, що не рег¬ламентуються нормами і правилами.

Отже, соціальна структура складається із взаємозв'язаних ролей, а також упорядкованих відносин між членами організації, а насам¬перед – відносин влади й підпорядкування.

Надзвичайно важливими в соціальній організації є цілі, заради яких ця організація утворювалася. Ціль – це бажаний результат чи ті умови, котрих намагаються досягти, використовуючи свою акти¬вність, члени організації для вдоволення колективних потреб.

Важливою складовою організації є члени організації, кожен з яких має певні якості та навички, що дають змогу займати п «ні по¬зиції в соціальній структурі і виконувати відповідні соціальні ролі. Члени організації взаємодіють відповідно до нормативної і поведін¬ської структури.

31. Розбудова організацій та функціонування організацій.

32. Поняття та функції соціальних інститутів.

Соціальні інститути – це стійкі форми організації спільної діяльності людей Термін «соціальний інститут» застосовується в різних значеннях. Говорять про інститут сім'ї, інститут освіти, охорони здоров'я, інститут держави і т.ін.

функції соціальних інститутів:

1) відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що ви¬конує цю ф-цію, є родина, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі як держава;

2) соціалізація – передача індивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки й способів діяльності – інститути ро¬дини, освіти, релігії та ін.;

3) виробництво й розподіл. Ця ф-ція забезпечується еко¬номічно-соціальними інститутами управління й контролю – орга¬нами влади;

4) ф-ції управління й контролю здійснюються через систему соціальних норм, які реалізують відповідні типи поведінки: мо¬ральні й правові норми, звичаї, адміністративні рішення і т.ін. Соціальні інститути управляють поведінкою індивіда через систему заохочень і санкцій.

33. Види соціальних інститутів.

Соціальні інститути відрізняються один від одного за видами і функціональними якостями.

Економічно-соціальні інститути – забезпечують усю сукупність виробництва й розподілу суспільного багатства, поєднуючи, разом із тим, економічне життя з іншими сферами соці¬ального життя.

2. Політичні інститути – забезпечують відтворення та стійке збереження ідеоло¬гічних цінностей, стабілізують домінуючі в суспільстві соціально-класові структури.

3. Соціокультурні й виховні інститути мають на меті засвоєння та подальше відтворення культурних і соціальних цінностей, вклю¬чення індивідів у певну субкультуру, а також соціалізацію індивідів через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки і, на¬решті. захист певних цінностей і норм.

4. Нормативно-орієнтуючі – розробляють механізми морально-етичної регуляції поведінки індивідів, їх мета – надати поведінці й мотивації моральну аргументацію, етичну основу.

5. Нормативно-санкціонуючі – здійснюють суспільно-соціальну регуляцію поведінки на основі норм та правил, закріплених в юри¬дичних та адміністрітивних актах.

6.Церемоніально-символічні й ситуаційно-конвенціональні інсти¬тути регулюють повсякденні контакти, різні акти групової і міжгрупової поведінки. Вони визначають порядок і спо¬сіб взаємної поведінки, регламентують методи передачі й обміну інформацією, спілкування та ін., порядок зюорів засідань, діяльність певних об”єднань.

34. Дисфункція соціального інституту.

35. Поняття особистості у соціології.

36. Теорії особистості.

37. Статус, соціальні ролі особистості.

Соціальний статус – це відносне становище (позиція) індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце осо¬бистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя, та, врешті-решт, містить оцінку діяльності особи¬стості з погляду суспільства, яка проявляється в конкретних кіль¬кісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може або не може збігатись з оцінкою суспільства або соціальної групи. Соціальний ста¬тус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі потенційні можливості при розв'язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу сти¬мулює соціальну активність. Серйозну проблему становить пра¬вильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається неправильно, то люди¬на орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки по-недінки.

У цьому зв'язку можна розглянути дві крайності в оцінці осо¬бистістю свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов'язана зі слабкою протидією зовнішньому впливу, з конформізмом. Такі люди, як правило, не впевнені у собі, частіше впадають у песимістичний настрій. Висока оцінка, навпаки, частіше пов'язана з активністю, заповзятливістю в своїх силах, життєвим оптимізмом.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хто йо¬го оточуює, чекають від нього виконання ролей згідно із цими ста¬тусами.

38. Структура особистості.

2 підходи до аналізу соц стр особ: нормат і фун-ний. Суть першого полягає в тому, що він шукає ті найсуттєвіші ознаки, яким має відпов особистість в ідеалі. Серед норм ідеалів особистості: світогляд, дух багатство, мораль. Більш конструктивним вваж ф-ний підхід. 3 ел структури: соц спрямованість особистості (потреби, інт, цін, мотиви), включеність у соц середов (соц статуси і ролі), життєвий контроль (с-ма жит планів, цілей, активність).

Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреба – вн стимул, активність та все те, що забезпечує існування та самозбереження людини. В науці є багато спроб класифікувати потреби, але найвідомішою є класифікація за Маслоу. Він виділив 5 рівнів потреб: фізіологічні; в захисті, безпеці, стабільності; в емоційних зв’язках ; в самоповазі, визнанні та повазі з боку інших; в самореалізації, творчості, та реалізації своїх можливостей.

Тісно повяз з потребами інтерес – усвідомлена потреба. Потреби та інтереси є основою ціннісного ставлення особ до навк світу. Цінності – це надання визначальних соц рис матер та дух явищам. Потреби, інт та цін форм-ють вн спонуки – мотиви діяльності. Саме мотиви надають змісту окремим діям, цілям, ум їх досягнення.

39. Соціальні норми. Соціальні установки.

40. Соціалізація особистості.

41. Агенти та етапи соціалізації.

агенти соц-ї. Первинні: (міжособ відносини) батьки, родичі, друзі тощо. Втор: (соц відн) предс адм, внз, школи, поліція, ЗМІ.

2 етапи соц-ї: перший етап - первинна соціалізація, другий - вторинна соціалізація. На етапі первинної соціалізації дитина засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей.Процес соціалізації охоплює все життя, соціалізація дорослих суттєво відрізняється від соціалізації дітей. в дорослих соціалізація спрямована на зміну поведінки в новій ситуації, а у дітей - на формуванні ціннісних орієнтацій.

42. Десоціалізація та ресоціалізація.

Десоциализация – утрата прежних ценностей и навыков поведения.

Когда человек попадает в экстремальные условия (тюрьма, армия), десоциализация может быть такой глубокой, что разрушает основы личности (афганский синдром).

Ресоциализация – усвоение новых ролей и ценностей.

Социальная адаптация – приспособление к изменениям среды, а так же приспособление этой среды к своим потребностям.

Эти процессы взаимосвязаны и идут постоянно, т.к. в жизни человека всё меняется: его возраст, образование, семейное положение, место работы и жительства, окружающая среда и т.п.

43. Індивідуалізація особистості.

Індивідуалізація - процес виділення людини як відносно самостійного суб'єкта в ході історичного розвитку суспільних відносин. Це процес і результат суміщення соціальних вимог, очікувань, норм, цінностей, виявлення особистісних та ділових якостей, що необхідні для ефективного виконання соціальної ролі, із специфікою потреб, властивостей та стимулів діяльності індивідів, тобто персоніфікованою формою реалізації соціальних функцій.

44. Поняття соціальної активності особистості.

Соціальна активність особистості — це системна соціальна якість, в якій виявляється та реалізується рівень її соціальнос­ті, тобто глибина та повнота зв’язків особистості із соціумом, рівень перетворення особистості на суб’єкта суспільних від­носин.

Соціальна активність є вихідною соціальною якістю, що ві­дображає цілісне, стале активне ставлення до суспільства, проблем його розвитку та визначає якісні особливості свідо­мості, діяльності і становища особистості.

45. Поняття девіантної поведінки.

Девіáнтна поведінка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. За характером норм, що порушуються, виділяють соціальні відхилення у місцевому, регіональному, національному і міжнародному масштабах

46. Делінквентна та девіантна поведінка

Делінквентна поведінка — це поведінка, зумовлена наявністю систем цінностей і норм, які відхиляються від тих, які домінують у суспільстві, при цьому індивід, який сприйняв делінквентну культуру, визначає свою поведінку як правильну. Девіацією називають, в основному, відхилення від так званих неписаних соціальних норм (етикету, звичаїв). Є девіантна поведінка, яка засуджується суспільством (неохайний зовнішній вигляд, голосна розмова у громадському транспорті, алкоголізм, самогубство), а є й така, що схвалюється суспільством (вона визначається надзвичайними здібностями геніїв, видатних спортсменів і громадських діячів, тобто тих людей, здобутки яких перевищують рамки норми).

47. Особливості девіацій в Україні.

48. Культура як об’єкт вивчення соціології.

Культура - це всі матеріальні і нематеріальні продукти людської діяльності, цінності, способи поведінки, об'єктовані і прийняті в суспільстві і котрі передаються через покоління. Існують певні ідеї, що передаються із покоління в покоління, з цими ідеями пов'язані системи цінностей, вони, у свою чергу, визначають поведінку, діяльність людей, груп, способи мислення, сприйняття – все це входить у поняття "культура". За різними критеріями культуру розрізняють:

■ матеріальну (тобто культура вміщає в себе речі) – сукупність предметів, задоволення матеріальних потреб; їх називають артефактами і включають фізичні об'єкти, котрі створені людиною;

■ духовну – взірці людських відносин (взірці поведінки, конфігурації, стереотипні форми, способи сприйняття, відчуття, мислення, діяльності), прагнення до ідеалів, правди, сутність ідей, різні символічні об'єкти, цінності, норми.