Семестр 1. Практичне заняття 15. Особиста гігієна пацієнта

ПЛАН

СТАН СВІДОМОСТІ ХВОРОГО 1

БУДОВА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ЛІЖКА. ПРИСТОСУВАННЯ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ПАЦІЄНТОВІ ЗРУЧНОГО ПОЛОЖЕННЯ 1

СПОСОБИ ЗАМІНИ НАТІЛЬНОЇ ТА ПОСТІЛЬНОЇ БІЛИЗНИ 4

МЕТОДИКИ ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЮ РИЗИКУ УТВОРЕННЯ ПРОЛЕЖНІВ У ПАЦІЄНТІВ. ЛІКУВАННЯ ПРОЛЕЖНІВ 6

ОСОБЛИВОСТІ ДОГЛЯДУ ЗА РІЗНИМИ ЧАСТИНАМИ ТІЛА ПАЦІЄНТА 12

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ, ЯКІ НЕОБХІДНО ЗАПАМ’ЯТАТИ 22

Дотримання правил особистої гігієни, зручне ліжко, чиста постіль створюють умови для швидкого одужання хворих і запобігання багатьом ускладненням. Велике значення має правильний догляд за хворими. Що важчий хворий, то складніше за ним доглядати. Тому медична сестра повинна добре засвоїти методику проведення всіх маніпуляцій по догляду за хворим і вміти чітко їх виконувати.

Дотримання основних вимог особистої гігієни забезпечує правильний фізичний розвиток організму і сприяє послабленню несприятливих впливів зовнішнього середовища. Дотримання цих правил забезпечує збереження здоров'я та працездатності, продовження життя людини.

Усі процедури, пов'язані з особистою гігієною пацієнта, здійснюють у гумових рукавичках.

Усі предмети, використані під час процедур особистої гігієни хворих, підлягають дезінфекції.

Стан свідомості хворого

Свідомість хворого може бути ясною чи порушеною. Остання проявляється ступором, сопором та комою.

Ступорозний стан, або стан оглушення, може спостерігатись при деяких отруєннях, контузіях. При цьому хворий погано орієнтується в навколишній обстановці, на запитання відповідає з запізненням.

Сопорозний стан, або сплячка, з якої хворий виходить на короткий час при голосному окрику, може виникати при інфекційних захворюваннях, різних інтоксикаціях, при високій температурі тіла.

Коматозний стан, або непритомність. При цьому у людини відсутні рефлекси і реакція на зовнішні подразники, можливі розлади життєво важливих функцій (дихання, серцево-судинної діяльності).

Будова функціонального ліжка. Пристосування для створення пацієнтові зручного положення

Положення хворого в ліжку може бути активним, пасивним і вимушеним.

Активне положення займають хворі при легкому перебігу захворювань або в початковій стадії важких захворювань. При цьому хворий самостійно змінює своє положення в ліжку, сідає, встає, ходить, приймає їжу, проводить заходи особистої гігієни. Але слід пам'ятати, що таке положення не завжди є показником доброго здоров'я людини, оскільки, наприклад, хворі на злоякісні пухлини до останнього часу свого життя можуть перебувати в активному положенні.

Пасивне положення спостерігається у хворих у непритомному стані або у дуже ослаблених осіб, при різкій слабкості, паралізовані, надто виснажені хворі.. При цьому хворий не може самостійно змінити своє положення (підняти голову, руки) і займає таке положення, якого йому надали.

Вимушене положення займають хворі для полегшення свого стану і зменшення симптомів захворювання (біль, задишка тощо). Наприклад, при запаленні плеври (сухий плеврит) для зменшення болю в грудній клітці хворий лягає на хворий бік — при цьому обмежуються рухи плевральних листків. Під час приступу бронхіальної астми для полегшення дихання хворий займає положення ортопное — сидить, спершись руками на коліна, край ліжка або стоїть біля вікна, спершись руками на підвіконник, трохи нахилившись уперед; при цьому розширюються міжреберні проміжки і мобілізуються допоміжні дихальні м'язи. При виразковій хворобі шлунку для зменшення різкого болю в животі хворі сидять, нахилившись уперед і обхопивши живіт руками, або лежать у ліжку, ноги зігнуті в колінах і притиснуті до живота.

Вимушене положення буває декількох видів:

а) вимушене активне — це коли хворий займає самостійно, свідомо таке положення, щоб полегшити свої страждання. Класичним прикладом може послужити положення ортопное — вимушене положення сидячи або напівсидячи зі спущеними донизу ногами при декомпенсованій серцевій недостатності і застої крові в малому колі кровообігу. У положенні ортопное відбувається перерозподіл крові з депонуванням її в нижніх кінцівках, унаслідок чого зменшується застій крові в судинах легень і трохи зменшується задишка. Вимушене колінно-ліктьове положення хворого з виразкою на задній стінці шлунку зменшує біль. Положення сидячи з фіксованим плечовим поясом (упирання руками на ліжко) займають хворі з нападом бронхіальної астми, воно зменшує задишку. Так звану позу магометанина, який молиться (нахил тулуба максимально вперед) займають хворі на перикардит. Це зменшує біль у серці. Слід пам'ятати, що не в усіх випадках вимушене активне положення полегшує стан хворого, сприяє його одужанню. Наприклад, при наявності абсцесу в легені хворий намагається лежати на хворому боці, оскільки це зменшує кашель та виділення мокротиння, але це набагато погіршує його стан, бо для одужання необхідне максимальне вивільнення від гною, що накопичився у порожнині абсцесу;

б) вимушене пасивне положення в ліжку — коли хвороба змушує пацієнта зайняти його, наприклад, у перші дні інфаркту міокарда, навіть у випадках, коли пацієнт не може повертатись самостійно.

Слід пам'ятати, що не завжди можна судити про важкість захворювання по положенню, яке займає хворий у ліжку. Наприклад, у хворих з сухим плевритом після відповідного курсу лікування минають усі симптоми захворювання і людина видужує. І навпаки, хворі з початковими стадіями раку займають активне положення, і, незважаючи на це, вважаються важкохворими.

Дуже важливе значення має дотримання хворим призначеного йому режиму фізичної активності. В лікувальних закладах режим хворого може бути суворим постільним, постільним, палатним, або напівпостільним, і загальним.

Якщо хворому рекомендовано суворий постільний режим (при інфаркті міокарда) або він не може рухатися і займає пасивне або вимушене положення (відсутня свідомість, параліч), обов'язки доглядаючого персоналу дуже ускладнюються. Тут необхідні терпіння і витримка, доброзичливе й уважне ставлення. Якщо хворим забороняється вставати, сідати, а іноді навіть самостійно повертатися в ліжку, всі санітарно-гігієнічні заходи (вмивання, догляд за порожниною рота, носа, вухами, підмивання, зміна білизни) та годування хворих проводить у ліжку медична сестра. Дуже суворий і тривалий постільний режим, надмірна опіка хворого, позбавлення його від усяких рухів і обов'язків є небажаними.

Тривала фізична нерухомість сприяє зниженню тонусу, порушенню фізіологічних рефлексів і може бути причиною різних ускладнень: застій у внутрішніх органах, закупорка судин, атрофія м'язів, порушення діяльності кишок і сечового міхура, поява пролежнів, пневмонії тощо. Тривалість суворого постільного режиму визначає лікар для кожного хворого індивідуально, залежно від особливостей перебігу захворювання.

При поліпшенні загального стану і відсутності ускладнень лікар змінює хворому режим. Йому дозволяють повертатися в ліжку, сідати, опустивши ноги, виконувати легкі гімнастичні вправи під наглядом медичної сестри.(ліжковий режим).

При напівпостільному режимі хворий може самостійно повертатися, сідати в ліжку і вставати з нього, ходити по палаті. Заходи особистої гігієни, фізіологічні відправлення та прийом їжі проводяться в палаті.

При загальному режимі дозволяється ходити по коридору, приймати їжу в їдальні, приймати гігієнічну ванну або душ, ходити в туалет. У цих випадках догляд за хворим полегшується, оскільки різні заходи щодо гігієни, відправлення фізіологічних потреб він виконує самостійно. Дозволяються прогулянки на свіжому повітрі на території лікарні.

Л іжко хворого та приготування постелі. Оскільки хвора людина більшу частину часу проводить у ліжку, дуже важливо, щоб воно було зручним. Лікарні оснащують двома типами ліжок: звичайними, з пружинною сіткою, і функціональними, які дозволяють надавати хворому різного положення, трохи піднімаючи головний або ніжний кінець. Головними вимогами до лікарняних меблів є зручність і простота, а також можливість проводити вологе прибирання.

Ліжко хворого має бути металевим (нікельованим чи пофарбованим олійною фарбою) або дерев'яним (полакованим), з рівною, добре натягнутою панцирною сіткою. Ніжки ліжка повинні мати коліщатка, щоб його легше було пересувати!

Для надання хворому зручного положення користуються функціональним ліжком. Воно складається з трьох рухомих секцій. За допомогою ручок, розміщених біля головного і ніжного кінців ліжка, секції ліжка можна піднімати або опускати, надаючи при цьому зручного функціонального положення хворому — тобто такого положення, при якому поліпшується функція хворого органу. Наприклад, при задишці можна підняти головний кінець ліжка і хворий займе напівсидяче положення; при різкому зниженні артеріального тиску головний кінець ліжка опускають до горизонтального рівня, а ніжний кінець ліжка піднімають, покращуючи таким чином кровопостачання головного мозку.

Нині існують зручні функціональні ліжка, коли пацієнт самостійно, не змінюючи положення, за допомогою ручок або кнопок може змінити своє положення. Функціональні ліжка можуть бути обладнані приліжковими столиками, штативом для крапельниці, секціями для підкладного судна та сечоприймача.

При відсутності функціонального ліжка для надання зручного положення хворому в ліжку можна користуватись спеціальними підголівниками або підкладати під верхню половину тіла хворого додаткову подушку. Якщо необхідно надати підвищеного положення нижнім кінцівкам (травма, гострий тромбофлебіт), під гомілки підкладають спеціальні підставки або подушки. За відсутності підголівника використовують матрац, ватяну ковдру або подушку. Для того, щоб хворий не зсувався вниз, на ліжко кладуть підпору для ніг, покривають її ковдрою та пелюшкою, щоб хворий міг опиратися ступнями ніг. У деяких випадках доцільніше під матрац на рівні колін покласти валик з ковдри, у такому разі хворий лежить із напівзігнутими ногами.

Якщо необхідно надати підвищеного положення нижній кінцівці, то під гомілку підкладають подушку або шину Белера, обшиту пелюшкою.

У випадку, коли терміново необхідно збільшити кровопостачання головного мозку, доцільніше під ножний кінець звичайного ліжка підставити табурет або стілець.

Ліжка слід розміщувати в палаті на відстані не менш як 1,5 м одне від одного, головним кінцем до стіни. Необхідно забезпечити вільний доступ до хворого з усіх сторін.

Постіль хворого повинна бути чистою, без складок і рубців. Перестеляти її треба двічі на день — вранці та ввечері. Кожного ранку постільну і нічну натільну білизну витрушують і провітрюють, матрац на цей час не застилають, щоб він теж провітрився.

Ліжко застеляють таким чином: поверх сітки кладуть матрац з наматрацником. Матрац повинен бути достатньої товщини, рівним, пружним, без горбів і впадин. Наматрацник необхідно часто чистити, провітрювати, а при необхідності — дезинфікувати. Зверху стелять чисте простирало, краї якого по всій довжині підгинають під матрац так, щоб воно не збиралося в складки.

Для важкохворих, хворих з нетриманням сечі та калу з метою запобігання забрудненню постелі на наматрацник під сідничну ділянку кладуть клейонку, прикріплюючи її до наматрацника, або краї підгинають під матрац. Клейонку можна постелити на простирадло, накривши її зверху пелюшкою.

Під голову кладуть дві подушки: нижню — з пір'я, а верхню — з пуху. На кожну подушку надягають окрему наволочку. Подушки слід класти так, щоб нижня лежала прямо і виступала дещо з-під верхньої, а верхня впиралась у спинку ліжка.

Хворому дають ковдру з підковдрою. Бажано, щоб ковдра була бавовняною або вовняною.

Для кожного хворого видають два рушники — для обличчя і для ніг.

Підготовка ліжка хворому. Приберіть ліжко таким чином:

1. На сітку покладіть матрац із наматрацником, матрац має бути достатньої товщини, рівним, без горбів і западин. Для тяжкохворих з нетриманням сечі та калу матрац обшийте на 2/3 довжини клейонкою, щоб запобігти його забрудненню.

2. Зверху постеліть чисте простирадло, краї якого підгорніть під матрац так, щоб воно не збиралося в складки. У разі потреби тяжкохворим постеліть пелюшки або невеликі простирадла під поперекову ділянку і таз.

3. Під голову хворого підкладіть дві подушки з наволочками: нижню з пір'я, верхню — з пуху. Подушку покладіть так, щоб нижня лежала рівно і дещо виступала з-під верхньої, а верхня опиралася об спинку ліжка.

4. Хворого накрийте ковдрою з підковдрою. Бажано, щоб ковдра була бавовняною або вовняною.

5. Забезпечте хворого двома рушниками — для обличчя і для ніг.

Після виписування хворого матрац, ковдру, подушки здайте в дезінфекційну камеру, а постільну білизну — в пральню.

Надання хворому потрібного положення за допомогою функціонального ліжка. За допомогою ручок, розташованих біля головного та ножного кінців ліжка або розміщених посередині ліжка, підніміть або опустіть секції ліжка і надайте хворому зручного функціонального положення, при якому поліпшуються функції пошкодженого органу.

Наприклад, у разі задишки підніміть головний кінець ліжка, щоб хворий зайняв положення напівсидячи.

У разі різкого зниження артеріального тиску головний кінець ліжка опустіть до горизонтального рівня, а ножний кінець ліжка підніміть. Таким чином поліпшується кровопостачання головного мозку.

Надання хворому потрібного положення у звичайному ліжку.

1. Якщо є можливість, використайте спеціальні підголівники.

2. За відсутності підголівника використайте додаткову подушку, ватяну ковдру або матрац.

3. Для того щоб хворий не зсувався вниз, на ліжко покладіть підпору для ніг, покрийте її ковдрою та пелюшкою, щоб хворий міг опиратися ступнями ніг.

У деяких випадках доцільніше під матрац на рівні колін покласти валик з ковдри, в такому разі хворий лежить із напівзігнутими ногами.

4. Якщо необхідно надати підвищеного положення нижній кінцівці, то під гомілку підкладіть подушку або шину Белера, обшиту пелюшкою.

5. У випадку, коли необхідно терміново збільшити кровопостачання головного мозку, доцільніше під ножний кінець ліжка підставити табурет або стілець.

Запам'ятайте! Перед виконанням кожної процедури необхідно здійснити психологічну підготовку пацієнта. Слід привітатись, представитись (назвати свою посаду, ім'я і по батькові), уточнити прізвище, ім'я та по батькові пацієнта. Запропонувати пацієнту призначену процедуру, отримати його згоду на її виконання. Пояснити пацієнту суть процедури, повідомити, які відчуття у нього може викликати виконання відповідної процедури і як потрібно пацієнту поводитись під час її виконання.