Кровотеча
Кровотеча (геморагія) - вихід крові з просвіту кровоносної судини або порожнини серця в навколишнє середовище (зовнішня кровотеча) або в порожнини тіла (внутрішня кровотеча). Прикладами зовнішньої кровотечі можуть бути кровохаркання (haemoptoa), кровотеча з носа (еріstaхіs), блювота кров'ю (haemotеnеsіs), поява крові в калі (melaena), кровотеча з матки (metrorhagia). При внутрішній кровотечі кров може скопичуватися в порожнині перикарда (гемоперикард), плеври (гемоторакс), черевної порожнини (гемоперитонеум).
Якщо при кровотечі кров накопичується в тканинах, то говорять про крововиливи. Накопичення згорнутої крові в тканині з порушенням її цілісності називають гематомою а при зберіганні тканинних елементів — геморагічним просочуванням (геморагічна інфільтрація).
Площинні крововиливи, наприклад, в шкірі, слизових оболонках, називають синцями, а дрібні краплинні крововиливи -— петехіями, або екхімозами.
Від джерела: артеріальні, венозні, капілярні, паренхіматозні.
Причини та механізми кровотеч:
Розрив стінки серця або судини (haemorhagia рег гехіn від лат. гехо — розриваю): при пораненні, травмі стінки або розвитку в ній таких патологічних процесів, як некроз( інфаркт), запалення або склероз: розрив серця при інфаркті міокарда, розрив стінки аневризми аорти при сифілісі, атеросклерозі.
Кровотечі при пораненні судин розподіляють на первинні та вторинні. Первинна кровотеча відбувається у мить поранення, вторинна — через деякий час внаслідок нагноєння рани і розтоплення тромбу, який закривав дефект судини.
Роз’їдання стінки судин (haemorhagia рег diabrosin, від грецьк. diabrosis – арозія, роз’їдання) – арозивна кровотеча виникає: при казеозному некрозі в стінці каверни при туберкульозі, гангренозному апендициті, виразковій хворобі шлунка, виразкуванні ракової пухлини, при позаматковій (трубній) вагітності, коли ворсини хоріону проростають і роз'їдають стінку фалопієвої труби та її судини.
3) Підвищення проникності стінки судини (haemorhagia рег diaрedesis, від грецьк. dia – через, рedao – скачу): при ангіоневротичних порушеннях, змінах мікроциркуляції, тканинній гіпоксії. При пошкодженні головного мозку, артеріальній гіпертензії, системних васкулітах, інфекційних та інфекційно-алергічних захворюваннях, при хворобах системи крові (гемобластози і анемії), коагулопатіях. Коли діапедезні крововиливи приймають системний характер, вони стають виявленням геморагічного синдрому.
Наслідки кровотеч (крововиливів): розсмоктування крові, утворення кіст на місці крововиливів (напр., в головному мозку), інкапсуляція або проростання гематоми сполучною тканиною, приєднання інфекції та нагноєння.
Значення кровотечі визначається її видом і причиною, кількістю втраченої крові, швидкістю крововтрати. При втраті крові в межах 500-700мл, біля 10% ОЦК відбувається компенсація. До розвитку геморагічного шоку призводять геморагії, при яких втрата крові перевищує 1000мл (1л.)., більше 20% ОЦК. Крововтрата, яка перевищує 50% ОЦК є смертельною.
Кровотеча на протязі кількох діб може також призвести до втрати значної кількості крові та смерті (смерть від гострого недокрів'я). Довгочасні кровотечі, що періодично повторюються (напр., при виразковій хворобі шлунка і 12-палої кишки, геморої) можуть спричинити хронічне недокрів'я (постгеморагічна анемія). Значення крововиливу для організму значною мірою залежить від локалізації. Особливо небезпечним, нерідко смертельним, є крововилив в головний мозок (прояв геморагічного інсульту при гіпертонічній хворобі, розриву аневризми артерії мозку, аорти, стінки серця, арозії судини в стінці туберкульозної каверни).