Тема 1. Основні тенденції та особливості сучасного розвитку науки в україні

1.Понятгя, цілі та функції науки

2.Етапи становлення та розвитку науки

3.Наукознавство та класифікація наук

4.Структурні елементи науки та їх характеристика

1.

Наука - це сфера безперервного розвитку людської діяльності, основною ознакою і головною функцією якої є відкриття, вивчення і теоретична систематизація обєктивних законів про обєктивну дійсність з метою їх практичного застосування.

Науку можна розглядати в різних вимірах:

• Як специфічну форму суспільної свідомості, основу якої складають система знань;

• Як процес пізнання закономірностей обєктивного світу;

• Як певний вид суспільного поділу праці;

• Як важливий чинник суспільного розвитку і як процес виробництва нових знань та їх використання.

Наука - це динамічний розвиток системи знань про обєктивні закони природи, суспільства і мислення, отриманих і перетворених у безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.

Основна мета науки:

Опис, пояснення і передбачення процесів і явищ обєктивної дійсності, які є предметом її вивчення, з метою використання їх у практичній діяльності людства.

Основний зміст науки:

• Теорія як система знань, яка виступає у формі суспільної свідомості і досягнення інтелекту людини;

• Суспільна роль у практичному застосуванні рекомендацій у виробництві як основи розвитку суспільства.

Функції науки:

• Розвиток системи знань;

• Пізнавальна;

• Культурно - виховна;

• Практично - діюча.

Предмет науки:

Наукове пояснення явищ природи і суспільства зафіксоване людиною і отримання нових знань, використання їх у практичному освоєнні світу.

Завдання які ставлять перед наукою:

• Збір і узагальнення фактів (констатація);

• Пояснення зовнішніх взаємозв'язків явищ (інтерпретація);

• Пояснення суті фізичних явищ, їх внутрішніх взаємозв'язків і протиріч (побудови моделей);

• Прогнозування процесів і явищ;

• Встановлення можливих форм і напрямків практичного використання отриманих знань.

Ознаки науки:

• Наявність систематизованих знань (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, понять, фактів);

• Наявність наукової проблеми, об'єкта й предмета дослідження;

• Практичною значущістю як явища (процесу), що визначається, так і знань про нього.

2.

Історія зародження й розвитку науки нараховує багато століть. Століттями і тисячоліттями нагромаджений і, відповідно, узагальнений досвід передавався наступним поколінням.

Історично виникла перша форма науки (наука античного світу), предметом вивчення якої була вся природа в цілому. Ця наука іще не поділялась на окремі сфери і мала риси натурофілософії. Тільки в V ст. до н.е. із натурофілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятись математика. В середині IV ст. до н.е. потреби відліку часу, орієнтації на Землі, пояснення сезонних явищ призвели до створення основ астрономії. У цей період відокремлюються основи хімії, результати досліджень яких використовувались при вилученні металів із руд, фарбуванні тканини та виробів із шкіри.

Для науки стародавнього світу (Вавилон, Єгипет, Індія, Китай) характерний стихійно - емпіричний процес пізнання, при якому об'єднувалися пізнавальні і практичні аспекти. У стародавній Греції в науці зароджується науковий рівень пізнання. В цей період характеризується створенням перших теоретичних систем у галузі геометрії ( Евклід), механіки ( Архімед), астрономії (Птоломей), філософії ( Арістотель).

В епоху Середньовіччя великий вклад у розвиток науки внесли вчені арабського Сходу і середньої Азії: Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруні та інші.

В Європі в Середні віки великого поширення набуває специфічна форма науки - схоластика, що основну увагу надавала розробці християнської догматики, разом із тим вона внесла значний вклад у розвиток осмислення культури, в удосконалення мистецтва теоретичних дискусій. Ще у науково - філософської системі Аристотеля намітився поділ науки на фізику та метафізику. В подальшому поступово в середині цієї системи починають виділятися як самостійні наукові дисципліни: логіка і психологія, зоологія і ботаніка, мінералогія і географія. Естетика, етика і політика.

З другої половини XV ст. В епоху відродження проходить подальша диференціація науки; в університетах починають викладати основи фундаментальних наукових дисциплін - математики, хімії, фізики, а ж до початку XVII ст. математика являє собою науку тільки про числа, скалярні величини і відносно прості геометричні фігури. Алгебра, тригонометрія і основи математичного синтезу тільки зароджувались.

Другий період розвитку природознавства, який характеризується як революційний в науці припадає на середину XVI ст. і до кінця XIX ст. Саме в цей період були зроблені значні відкриття в фізиці. Хімії, механіці, математиці. Біології, астрономії, геології. До цього періоду належить створення аналітичної геометрії Р. Декартом, логарифмів Дж. Непером, диференціального і інтегрального обчислення І. Ньютоном і Г, Лейбіцем, як самостійні науки виникли: хімія, ботаніка, фізіологія і геологія.

У період кінця XVII ст. І. Ньютоном був відкритий закон всесвітнього тяжіння. По суті це була перша наукова революція, пов'язана з іменами Леонардо Да Вінчі, Г. Галілея, И. Келера, М.В.Ломоносова, П. Лапласа та інших видатних вчених.

Промислова революція кінця XVIII ст. - початку XIX ст. - винахід парової машини, яка перетворювала теплову енергію в механічну, стала могутнім стимулом подольшого розвитку науки. Фізики відкрили електричний струм і явище електромагнітної індукції (Вольт,Петров, Ампер, Фарадей), успішно розроблялась хвильова теорія світла (Юнг, Френель).Також відбулося формуваня біології як науки про закони життя і розвитку живих організмів, порівняльної анатомії, морфології, палеонтології.

Еволюція вчення Дарвіна, який доказав єдність видів рослин і тварин, їх природне походження і розвиток.

Менделєєв відкрив періодичний закон хімічних елементів, який і довів наявність внутрішнього зв'язку між речовинами. Величезні значення мали відкриття неевклідової геометрії

(М.Лобачевським), законів електромагнітного поля (Дж.Максвелл), електромагнітних хвиль і тиску.

3.

Наукознавство - це наука, яка вивчає закономірності розвитку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального та духовного життя суспільства.

Процес розвитку науки супроводжується нагромадженням знань і формуванням певної структури самої науки..

В даний час у наукознавстві чітко визначені основні розділи знань про науку, характеристика яких наведена в таблиці:

№	Розділи	Елементи наукознавства
1	2	3
1.	Загальна теорія науки	Розробка концепції науки, основних напрямків їх розвитку, методології.
2.	Історія науки	Дослідження динамічного процесу нагромадження наукових знань, виявлення закономірностей розвитку науки.
3.	Соціологія науки	Аналіз взаємодії науки та суспільства в різних соціально - економічних формаціях, дослідження соціальних функцій і відносин людей у процесі наукових досліджень.
4.	Економіка науки	Вивчення економічних особливостей розвитку иа використання науки, критеріїв економічної ефективності наукових досліджень.
5.	Політика і наука	Визначення напрямків науки з врахуванням обєктивних умов, потреб суспільства і загальної політики держави.
6.	Теорія наукового прогнозування, планування і управління науковими дослідженнями	Розробка стратегії науки на майбутнє, планування матеріального забезпечення і організація наукових досліджень.
7.	Методологія науки	Дослідження систем у науці, побудова моделей науки і різних видів наукової діяльності.
8.	Організація праці, психологія, етика і естетика наукової діяльності	Розробка системи організації праці вчених, вивчення психологічних, етичних і естетичних чинників наукової діяльності.
9.	Наука і право	Дослідження і нормальне забезпечення взаємовідносин між науковими колективами і їх працівниками, розробка системи міжнародних та державних законів про науку.
10.	Мова науки	Розробка міжнародних та національних систем понять і термінології, особливостей стилю викладення результатів наукових досліджень.
11.	Класифікація наук	Розробка міжнародних і національних систем класифікації наук.

Класифікація наук у наукознавстві виконує функції групування наукових знань в певні системи, що сприяє уніфікації науки, її міжнародним зв'язкам і зростанню темпів розвитку.

Класифікація фіксує (відображає) закономірні зв'язків між об'єктами, визначає їх місце і основні властивості в цілісній системі, є засобом збереження та пошуку інформації.

Метою класифікації наук є розкриття взаємного зв'язку між науками на основі певних принципів відображення цих зв'язків у вигляді логічно аргументованого розміщення, групування сукупності наук в єдину систему знань і графічного відображення структури взаємозв'язку між ними в різній формі. За характером спрямованості і безпосереднього відношення до практики науки прийнято поділяти на фундаментальні ї прикладні. Завдання фундаментальних наук є пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи і суспільства. До них належать:

1.Велика група:

• Математика;

• Ядерна фізика;

• Кібернетика;

• Фізика плазми;

• фізика низьких температур.

  2. Хімія і біологія.

  3. Група наук про Землю:

• Геологія;

• Геофізика;фізика атмосфери.

4. Соціальні науки.

Безпосередньо мета прикладних наук полягає в застосуванні результатів фундаментальних наук при вирішенні пізнавальних і соціально - практичних проблем.

Прикладні науки можуть розвиватися з перевагою як з теоретичної, так і практичної проблематики.

На стиках прикладних наук і виробництва розвивається особлива галузь досліджень - так звані розробки, в процесі яких реалізуються результати практичних прикладних наук у вигляді конкретних технологічних процесів, конструкцій, матеріалів.

4.Наука, як система знань має специфічну структуру яка включає в себе ряд елементів:

• Наукова ідея;

• Гіпотеза;

• Теорія;

• Закон;

• Судження;

• Факти;

• Парадокси;

• Категорії.

Наукова ідея - це інтуїтивне пояснення явищ без проміжної аргументації, без осмислення всієї сукупності зв'язків на основі яких робляться висновки.

Наука виділяє 2 види ідей:

• Конструктивні - мають значущість для науки і практики;

• Деструктивні - не мають значущості для науки і практики.

Свою матеріалізацію ідея знаходить в гіпотезі - це наукове припущення висунуте для пояснення будь - яких явищ, процесів або причин які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза як ідея має ймовірний характер і у своєму розвитку проходить три стадії:

1. Накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень.

2. Формування гіпотези і обгрунтування на основі припущення прийнятої теорії;

3. Перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези.

Якщо гіпотеза співвідноситься з фактами які спостерігаються в науці. її називають теорією або законом;

Теорія - це система узагальнених знань, пояснення тих чи інших сторін дійсності. Теорія є духовним розумінням відображення і відтворення обєктивної реальності дійсності.

До нових теорій висуваються наступні вимоги:

1. Адекватність теорії об'єкта, що описується;

2. Можливість замінювати експериментами, досліджувати теоретичними;

3. Повнота опису певного явища дійсності; .

4. Можливість пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах даної теорії;

5. Внутрішня несперечливість теорії та відповідність її дослідним даним.

Закон виражає певний внутрішній суттєвий зв'язок явищ, процесів і особливості матеріальних обєктів.

Наукові закони відображають стійкі повторювальні обєктивні внутрішні звязки в природі, суспільстві і мисленні.

Для доведення закону наука використовує судження , що вже визначені істинами і з яких логічно випливає доведені судження. В деяких випадках в рівній мірі є доведені протиріччя у визнаних твердженнях.

Парадокс у широкому розумінні - це твердження яке різко відрізняється від загальноприйнятої думки, а у вузькому розумінні - це два протилежні твердження суджень, кожна з яких є переконливим доказом.

Наукова концепція - система поглядів, теорія положень, основних тверджень щодо об'єкта дослідження які об'єднані певною ідеєю.

Принципи - вихідні положення, правило яке виникло в результаті обєктивного осмислення досвіду. Принципи на відміну від законів обєктивні в природі не існують, вони спеціально створюються людиною в процесі системи знань як основи цієї системи.

Поняття - це думка виражена в узагальненій формі, яка визначає суттєві і необхідні ознаки, предметів і явищ та взаємозв'язків. Якщо поняття увійшло до наукового досвіду, його позначають одним словом, або сукупністю слів - термінів.

Сукупність всіх елементів науки знаходяться в тісному паралельному й ієрархічному взаємозв'язку і створюють чітко виражену систему знань про реальний світ - науку.