Н.Верт

ІСТОРІЯ

РАДЯНСЬКОЇ

ДЕРЖАВИ

1900-1991

Переклад з французької

Видавнича агенція

"ВЕРТЕКС"

Рівне, 2001

ББК 63.3(2)6

В35

NICOLAS WERTH

HISTOIRE DE I'UNION SOVIETIQUE De l'Emrire russe a TUnion sovietique 1900-1991

Верт Н.

Історія Радянської держави. І900-1991: Пер. з фр.

Навчальний посібник.

Видавнича агенція «Вертекс», 2001 - 480 с.

Підручник Н. Верта за останні роки став одним з найбільш популярних у вищих учбових закладах Росії та України. Об'єктивність викладу, концептуальна стрункість дозволяють успішно використовувати його не тільки викладачам, студентам і абіту­рієнтам, але й школярам старших класів. Крім української та російської, книга пере­кладена також на англійську та італійську мови.

ISBN 966-7147-11-8

Presses Universitaires de France, 1990

«Прогресс-Академия», 1992, 1994

Издательство «Весь Мир», 1995

Видавнича агенція «Вертекс», 2001

ПЕРЕДМОВА ДО ДРУГОГО РОСІЙСЬКОГО ВИДАННЯ

Коли готувалося до виходу в світ перше видання цієї книги, ні автор, ні видавництво ще не знали, як воно буде зустрінуте читачами. На щастя, наші хвилювання були марними. Протягом тижня книга зникла з прилавків мага­зинів. Позитивна реакція преси, листи читачів остаточно переконали нас у тому, що перший перекладний підручник із сучасної російської історії відбу­вся. Звісно, у відгуках на видання містилися й вказівки на окремі неточності, висловлювалися зауваження та пропозиції по підготовці книги до переви­дання. Ми додали бібліографію і постаралися врахувати всі істотні і корисні зауваження. Дякуємо нашим читачам за відгуки про книгу.

ПЕРЕДМОВА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ

Одного дня видавнича агенція «Вертекс» вирішила розпочати роботу над перекладами на українську мову найкращих (на наш погляд) російсько­мовних навчальних посібників для студентів вищих учбових закладів. Одра­зу постало питання: що перекладати ? Було розпочато роботу одразу над кі­лькома підручниками. Однак нам здається досить символічним, що історія нового проекту розпочинається з книги історичного напрямку. В усякому разі ми сподіваємося, що переклад «Історії Радянської держави» Н.Верта знай­де своє місце серед кращих україномовних навчальних посібників.

Розділ І

Російська імперія на початку XX ст.

І. ПОЛІТИЧНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ПРОТИРІЧЧЯ

1. Самодержавство

При розгляді політичного становища в європейських державах початку XX ст. відразу впадають в очі специфічні особливості Російської імперії. У той час, як повсюди в Європі державна влада розвивалася в напрямку парла­ментаризму та виборних структур. Російська імперія залишалася останнім оплотом абсолютизму, а влада государя не обмежувалася ніякими виборчи­ми органами. У Зведенні законів Російської імперії видання 1892 р. урочисто проголошувався обов'язок цілковитої слухняності цареві; влада його визна­чалася як «самодержавна й необмежена».

Абсолютні прерогативи царя обмежувалися лише двома умовами, озна­ченими в основному правовому документі імперії: йому ставилося в обов'я­зок неухильно дотримуватися закону про престолонаслідування та сповіду­вати православну віру. Будучи наступником і спадкоємцем візантійського імператора, цар-самодержець отримував владу безпосередньо від Бога. З цієї точки зору будь-яка спроба відмови від верховної влади ставала святотатст­вом. У 1907 г. Д.Мережковський писав, що в той час, коли будь-який інший імператор міг силою обставин перетворитися на конституційного монарха, православний государ був позбавлений такої можливості. Подвійна приро­да його влади перешкоджала будь-якій еволюції, прирікала самодержавство на застій. Непорушність принципу царської влади робила неможливим вве­дення конституційного ладу. Звичайно, самодержавство могло провести ре­форми зверху, але в його наміри ніколи не входило створення будь-якого конституційного органу, який неминуче став би оплотом організованої опо­зиції.

У керуванні країною цар спирався на централізований і суворо ієрархі-зований бюрократичний апарат, який виник ще у XVIII сторіччі: міністрів і радників, призначених ним самим, і консультативні органи, до яких входили вищі представники двору та бюрократії. Державна рада була законодорад-чим органом, а члени її, чиновники вищого рангу, призначалися довічно. Думки, висловлювані членами Ради при розгляді законів, ніяким чином не обмежували свободи рішень государя. Виконавчий орган самодержавної дер­жави - Рада міністрів, створена за часів Олександра І, - мала також консультативні функції. Що ж до Сенату, заснованого ще за Петра І, то в кінці XIX ст. він фактично перетворився на орган, виконуючий функції Верховного суду. Сенатори, які призначалися майже завжди довічно особисто государем, по­винні були обнародувати закони, роз'яснювати їх, стежити за їх виконанням і контролювати законність цій представників влади на місцях.

Як і в минулому, вищі державні чиновники у переважній більшості були спадковими дворянами. Аристократ ія також займала ключові посади в про­вінції, і, передусім пост губернатора, відповідального за збір податків та охо­рону державного майна. Аристокра пя проводила свій вплив і через інститут «предводителів дворянства», які обиралися дворянськими зборами на міс­цях і затверджувалися царем. Цей інститут, створений за Катерини II, являв собою одночасно виборчий орган дворянського самоврядування та основну ланку адміністративної системи. Єді і на значна зміна даного інституту стосу­валася його родового складу, що було джерелом можливого непорозуміння між представниками вищих верств бюрократії та частиною земельної арис­тократії. Зниження частки представництва землевласників відбувалося па­ралельно із збільшенням частки міських і промислових власників. Поміщики середньої руки все рідше обирали адміністративну кар'єру, оскільки чинов­ництво, зі слів одного поміщика з Пензенської губернії, переродилося «на клас позастанових інтелектуалів» і стало тією «непереборною стіною, що розділила монарха та його народ».

Зрештою «великі реформи» царя-визволителя Олександра II, спричине­ні наполегливою необхідністю пристосувати до вимог сучасної держави юри­дичні та адміністративні інститути країни, призвели черговий раз до зміц­нення вікового союзу між престолом і дворянами, не призвівши на відміну від реформ Петра І до рішучих змін у суспільних зв'язках. Обмеженим і супе­речливим характером реформ пояснюється повернення назад, до реакції, яке сталося після вбивства Олександра II. Щоб придушити сплеск опозиції но­вих верств суспільства - представників ліберальних професій, студентів, ку­пецтва й підприємців, далеких від традиційних соціальних структур, - яким царський абсолютизм відмовляв у будь-якій участі в політичному житті, - Олександр III (1881-1894 рр.) встав па шлях «коптрреформ». Протягом усіх грипаді ія ги років його царювання політиці реставрації самодержавства були підпорядковані всі галузі життя: університети були закликані до порядку й поставлені під урядовий нагляд, в ліцеях була проведена «чистка» від усяко­го роду педворянських елементів - «дітей крамарів, слуг та інше», посилила­ся цензура, посилилася русифікація Польщі, Фінляндії, влада адміністрації на місцях була зміцнена введенням інституту земських начальників, також із дворян. Законодавчі акти від 12 червня 1890 р. (відносно земств) і від 11 чер­вня 1892 р. (відносно міських дум) обмежили повноваження цих органів, що були встановлені ще за часів «великих реформ» Олександра II. Із усіх заходів, зроблених з метою зміцнення самодержавства, найбільш непопулярним став, без сумніву, Указ від 14 серпня 1881 р., згідно якого можна було відмі-,нити, оголосивши «частковий» або «повний» надзвичайний стан, і без того куці гарантовані законом права й притягти до військового суду трибуналу винних у політичних злочинах.

Вступ на престол Миколи II (1894 р.) пробудив надії тих, хто, як і раніше прагнув, беручи за зразок суспільні цінності сучасних промислово розвине­них країн, до реформ, таких, як відділення релігії від держави, гарантія осно­вних свобод, наявність виборних органів влади, національний суверенітет. На адресу царя надходили прохання, в яких земства висловлювали надію на поновлення і продовження реформ, проведених в 60 - 70 рр. 29 січня 1895 р. Микола II у своїй промові перед представниками земств категорично відмо­вився від будь-яких поступок і, назвавши їх «безглуздими мріяннями», за­явив: «Нехай всі знають, що Я, присвячуючи всі Свої сили благу народному, буду охороняти начало самодержавства так само твердо й неухильно, як охо­роняв його Мій незабутній, покійний Родитель». На рубежі століть у царсь­кої влади була лише одна насущна політична задача - у будь-який спосіб зберегти самодержавство.