3. Система управління інвестиціями через Інтернет

Існує дві сторони управління капіталовкладеннями через Інтернет. З одного боку, брокер надає приватній особі можливість операцій із цінними паперами через Інтернет. Це — Інтернет-брокерідж. З іншого — приватна особа здійснює операції з цінними паперами через Інтернет. Це — Інтернет-трейдінг.

Інтернет-брокерідж — послуга, що надається інвестиційним посередником (брокером) і дозволяє клієнту здійснювати купівлю-продаж цінних паперів або валюти в реальному часі через мережу Інтернет.

У загальному випадку послуга передбачає:

• безпосередню можливість купівлі-продажу фінансових активів;

• створення інвестиційного портфеля інвестора;

• надання клієнту фінансової інформації, яка часто оновлюється (котировки цінних паперів, курси валют);

• надання клієнту аналітичних статей, графічної інформації, допомоги професіоналів тощо;

• можливість участі клієнта у взаємних фондах.

Про осіб, які використовують Інтернет для купівлі-продажу фінансових активів, говорять, що вони займаються Інтернет-трейдінгом.

Інтернет-трейдінг— діяльність з управління інвестиціями через Інтернет.

Можна виділити два типи Іпіегпеі-трейдінгу:

1. передбачаючий роботу з цінними паперами (акціями, облігаціями тощо) на різноманітних фінансових біржах;

передбачаючий он-лайн-торгівлю на міжнародному валютному ринку

Існує два основні способи надання брокерських послуг через Інтернет.

1. Інтернет-брокерідж із сайта компанії — клієнт купує/продає цінні папери, складає свій інвестиційний портфель тощо безпосередньо на сайті компанії-посередника, використовує при цьому звичайний Web-броузер.

2. Інтернет-брокерідж з використанням клієнтського програмного забезпечення – клієнт встановлює на своєму комп”ютері спеціальне програмне забезпечення і за допомогою його одержує інформацію та здійснює трансакції на фінансових ринках.

Самостійно: А.М. Береза та інші „Електронна комерція”стор.62-68

4. Інтернет - страхування

Страхування — це процес встановлення і підтримки договірних відносин між Страхувальником (покупцем страхових послуг) і Страховиком (організацією, що надає такі послуги). Страховик розробляє і визначає програму страхування, пропонує її клієнту, і у випадку згоди останнього сторони укладають договір, у результаті якого клієнт здійснює одноразовий або регулярні платежі, а Страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити Страхувальнику грошову компенсацію, визначену умовами даного договору. При здійсненні угоди формується документ, який називається страховим полісом. Поліс служить для Страхувальника і для страхової компанії юридичним документом, у якому зазначаються істотні моменти страхування: вказується об'єкт страхування (майно, людина, відповідальність); страховий випадок, від настання якого полягає договір, початок і кінець терміну страхування; страхова сума, страхова премія. До­кумент підписується обома сторонами і в обов'язковому порядку повинний зберігатися у Страхувальника.

Інтернет-страхування — це комплекс взаємин страхової компанії і клієнта, що виникають у процесі продажу продукту страхування, його обслуговування і виплати страхового відшкодування при використанні технологій мережі Інтернет як найбільш зручних, швидких і дешевих засобів обміну інформацією.

Слід підкреслити, що крім ринку «бізнес—споживач», Інтернет-страхування використовується і між юридичними особами. Як приклади можна навести послуги зі страхування турагентствами в інтерактивному режимі груп туристів, що виїжджають за кордон, а також «чисту схему».

Для організації повністю електронного способу страхування система Інтернет-страхування повинна надавати наступні можливості:

• розрахунок величини страхової премії і визначення умов її виплати для кожного виду страхування й залежно від конкретних параметрів;

• заповнення форми заяви на страхування;

• замовлення й оплату (у вигляді одноразової виплати або періодичних виплат) поліса страхування безпосередньо через Інтернет;

• передачу поліса, завіреного електронно-цифровим підписом Страховика, клієнту безпосередньо по мережі Інтернет;

• можливість інформаційного обміну між Страхувальником і Страховиком під час дії договору (для одержання клієнтом різних звітів від страхової компанії);

• інформаційний обмін між сторонами в разі настання страхового випадку;

оплату страхової премії Страхувальнику за допомогою мережі Інтернет у разі настання страхового випадку.