Т.Й.ФРАНЧУК

ЦІЛІСНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР:

ПЕДАГІЧНІ ОСНОВИ ЙОГО ФОРМУВАННЯ

Монографія

2008

УДК 378. 022 (02)

ББК 74. 58

Ф 83

Автор: Франчук Тетяна Йосипівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Кам’янець-Подільського національного університету

Рецензенти:

Солдатенко М.М., доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник, зав. відділу теорії та історії педагогічної майстерності Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України;

Пуховська Л.П., доктор педагогічних наук, професор Центрального інституту післядипломної освіти АПН України;

Савченко О.П., кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри педагогіки вищої школи Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького

У монографії досліджується проблема формування цілісного освітнього простору в системі професійної освіти на цільовому, змістовому, процесуальному, діагностичному рівнях, визначаються основи інтеграційних процесів в структурі педагогічної підготовки вчителя.

ЗМІСТ

Передмова

Розділ 1. Інтеграційні процеси в освіті

1. Цілі освітніх систем, їх соціальна обумовленість. Стратегічні напрямки розвитку освіти

1. Проблема цільових орієнтирів педагогічних систем в історії освітнього процесу

2. Феномен «цілісності» в педагогічному процесі, основи формування цілісного освітнього простору

3. Освітні стандарти як базовий механізм регуляції та оптимізації освітньої діяльності

4. Цілісність та взаємообумовленість освітніх систем

5. Статус та функціональне призначення виховання як складової цілісного освітнього простору

6. Викладач як суб’єкт формування цілісного простору за єдиними освітніми стандартами

7. Логіка формування та реалізації концепції розвитку вищої школи на період переходу на кредитно-модульну систему професійної освіти

8. Педагогічна преса як суб’єкт формування особистісно орієнтованого освітнього простору в державі

9. Основи забезпечення гуманітарної спрямованості цілісного освітнього простору в регіоні.

10. Інтеграційні процеси у сфері наукової діяльності як фактор формування цілісного освітнього простору.

11. Фактори та логіка формування позитивного ставлення (привабливості) до педагогічної професії в умовах післядипломної освіти.

Розділ ІІ. Професійна освіта в контексті цілісного простору. Інноваційні тенденції розвитку системи педагогічної освіти

1. Цілісний простір професійної освіти, інтеграційні процеси, що лежать в його основі

1. Основи формування програми професійного розвитку студента, її змістове та технологічне забезпечення

2. Ключові компетенції як основа забезпечення адекватної цільової спрямованості системи професійної освіти спеціаліста.

3. Основи забезпечення особистісної орієнтованості процесу професійної підготовки вчителя

4. Кредитно-модульна система професійної освіти як цілісність

5. Проблеми професійного самовизначення особистості студента в контексті формування системи «людина - професія» на етапі зміни загальної освітньої формули.

6. Система організаційних форм навчання в ВНЗ в умовах особистісно орієнтованої освіти

7. Логіка формування моделі навчального заняття в ВНЗ за особистісно орієнтованою технологією

8. Самостійна робота як основа процесу професійного само творення майбутнього вчителя

9. Досвід – значущий елемент формування змісту професійної освіти вчителя

10. Науково-дослідна діяльність студента в системі його професійного становлення

11. Педагогічна практика в структурі професійної підготовки вчителя

12. Комплексний державний іспит в умовах кредитно-модульної системи освіти: алогізми перехідного періоду

Розділ ІІІ. Основи забезпечення інтеграції дисциплін педагогічного циклу в структурі професійної підготовки вчителя

1. Система поетапного формування загальнопедагогічної компетентності студента

1. Логіка процесу визначення рівня педагогічної компетентності студента за модульною навчальною програмою

2. Практика формування навчального модуля, змістові та технологічні основи його реалізації

3. Перспективи курсу ОПМ – радикальна зміна його смислової основи. Шляхи цільової, змістової та процесуальної переорієнтації курсу відповідно до нових освітніх стандартів

4. Модуль «Історія педагогіки» в структурі загально педагогічної підготовки вчителя

5. Студент як суб’єкт власного професійного становлення, співтворець педагогічного процесу.

6. Підручник з педагогіки в контексті нових освітніх стандартів.

Література

Передмова

Формування освітнього простору в державі є умовою безконфліктної інтеграції в європейський і в той же час збереження національної освітньої системи як цілісності, її національного підґрунтя та безперечних здобутків розвитку даної галузі в Україні. Водночас, наявність цілісного освітнього простору є ознакою моделі освіти, орієнтованої на формування позиції студента як суб’єкта власного професійного розвитку, забезпечення можливості проектування ним індивідуальної траєкторії професійного становлення, яка буде максимально зорієнтована на особистісний потенціал, реальний рівень сформованості навчальної діяльності. В зв’язку з цим, дослідження інтеграційних процесів (як основного механізму забезпечення цілісності) представляють особливу актуальність.

Проблема формування цілісного освітнього простору у навчальних закладах будь-якого типу є малодослідженою, оскільки вона не була актуальною в системі формування класичної, інформаційно-репродуктивної освіти. Нові цілі освіти обумовлюють необхідність формування адекватних умов їх реалізації. Сьогодні освіта має бути орієнтована на формування компетентності людини, професіонала, в основі якої – концепція «я – особистість», тобто формування особистості як цілісності, здатної до перманентного особистісного та професійного саморозвитку.

Важливим є обґрунтування теоретичного аспекту проблеми, оскільки без дослідження сутності освітнього простору, визначення механізмів його формування, факторів, що обумовлюють ефективність процесу, намагання практиків сформувати систему, в основі якої – цілісність освітнього простору, будуть стихійними, а відтак і малопродуктивними.

Робота структурована в такий спосіб, щоб, з однієї сторони, охопити комплекс інтеграційних процесів, які визначають рівень освітнього простору, його базові характеристики, а з другої – прослідкувати логіку формування означеного простору, починаючи від теоретичних основ процесу, закінчуючи конкретними сферами їх об’єктивації. Тому інтеграційні процеси аналізуються спочатку в контексті загального професійного становлення спеціаліста, а потім – педагогічної підготовки майбутнього вчителя.

Представлений варіант логіки трансформації загальних теоретичних позицій стосовно цілісного освітнього простору на рівень конкретних рівнів, змісту, форм та методів організації навчально-виховного процесу. Пропонуються конкретні програми, технології, методи організації педагогічного процесу, переважна більшість яких апробовані в практиці професійної підготовки вчителя ( окремі з них трактуються як можливі проекти, що мають відповідне теоретичне обґрунтування). В роботі розроблено варіант смислової, змістової та процесуальної переорієнтації у зазначеному аспекті системи педагогічних дисциплін.

Розділ і Інтеграційні процеси в освіті

1. Цілі освітніх систем, їх соціальна обумовленість. Стратегічні напрямки розвитку освіти.

Соціально-економічні реалії сьогодення означені творенням нових суспільно-економічних структур, ідеологічних концепцій, нової системи життєвих цінностей, що, безперечно, обумовило необхідність творення нової освітньої політики в державі.

Основні цінності та ідеали суспільства мають стати цінностями і ідеалами школи (середньої, вищої), оскільки вона акумулює в собі найбільш мобільний потен­ціал формування особистості людини в найбільш сенситивний період її розвитку.

Важко визначити, на якій щаблині ми знаходимось у складному, багатогранному, досить часто конфліктному (що супроводжується відповідними відступами) процесі сходження до нової освіти. Однак, вибір зроблено, вороття до старих стандартів не буде, виходячи хоча б з об’єктивних причин, що його в принципі унеможливлюють (змінилася соціально-економічна ситуація в державі, змінилася сама людина).

На сьогоднішній день досить правомірним є твердження, що нова ос­вітня політика в державі визначена, вона в повній мірі співвідноситься з основ­ними напрямками сучасної світової освітньої стратегії, в основі якої - концепція життєтворчості людини. Основні цільові установки школи сфо­кусовані на особистості того, хто вчиться і полягають в забезпеченні оптимальних умов для його самотворення (творення себе як суб'єкту свого власного життя). Створені валідні концепції, що об'єктивувалися у конкретних моделях середніх, вищих освітніх закладів і успішно апробовуються на практиці.

Проблему формування цілісного освітнього простору можна класифікувати як базову, системоутворюючу, оскільки всі сучасні освітні стандарти можуть бути реалізовані за умови формування освітньої системи як цілісності, в якій всі її елементи будуть взаємопов’язаними і у повній мірі підпорядкованими стратегічним цілям розвитку системи.

Значущими є реальні напрацювання в теорії і практиці освітньої діяльності, оскільки вони у повній мірі ведуться у відповідності з сучасними освітніми стандартами. Є всі підстави визнати наявність валідної філософської основи нової освітньої політики. В статті В.Г.Креміня „Філософія освіти ХХІ століття” зазначені основні тенденції розвитку цивілізації, що впливають на всі сфери життєдіяльності людини та суспільства, зокрема йдеться про тенденцію до глобалізації суспільного розвитку, що проявляється :

• у зближенні націй, народів, держав, суспільних відносин у різних країнах світу;

• створенні спільного економічного поля, інформаційного простору;

• залежністю прогресу кожної країни від здатності спілкуватись зі світом;

• небувалим раніше загостренням конкуренції між державами, що стосується не лише економічної, а і інших сфер.

Тут важливо забезпечити оптимальний баланс між локальним і глобальним з тим, щоб людина, формуючись як патріот своєї країни, усвідомлювала реалії глобалізованого світу, бути здатною жити і діяти в цьому світі, нести частку відповідальності за нього, бути по суті не тільки громадянином країни, а і громадянином світу.

При цьому переорієнтація освітніх стандартів має здійснюватись в контексті глобальних світових освітніх тенденцій, серед яких можна виокремити базові:

• світова тенденція зміни основної парадигми освіти (криза класичної моделі;

• розробка нових фундаментальних ідей у філософії і соціології освіти, створення системи безперервної освіти в гуманітарній науці, створення експериментальних і альтернативних навчальних закладів);

• світова тенденція інтеграції, гуманізації освіти (поступ освіти усіх її типів закладів у напрямку інтеграції у світову культуру – демократизація освіти і створення системи безперервної освіти, гуманізація, комп’ютеризація, вільний вибір програм навчання;

• тенденція повернення до традицій вітчизняної освіти і культури, в яких спостерігається потужна методологія і методика, добре організована гуманітарна освіта на єдності вітчизняної і світової культур.

Аналізуючи зазначені тенденції, неважко дійти висновку, що в основі їх лежать інтеграційні процеси, що реалізуються на рівнях:

– оптимізації взаємовідносин держави зі світом, з іншими державами, об’єднання зусиль навколо пошуку стратегії вирішення глобальних проблем сучасності за всіма векторами соціально-економічного розвитку;

• формування відповідних просторів (економічного, інформаційного, соціокультурного, наукового, освітнього), що будуть виступати сприятливим середовищем для взаємодії, спілкування, спільного пошуку шляхів удосконалення всіх сфер життя та діяльності людини;

• формування моделі світового простору, відкритого для людини, в контексті якого вона буде реально почувати себе суб’єктом розвитку власної держави і світу в цілому, відчуваючи не лише причетність, а і відповідальність за процеси, що відбуваються у всіх сферах, дотичних до її життєвого, професійного просторів.

Зрозуміло, що зазначені простори формуються не автономно, як самодостатні утворення, вони є складовими глобального цивілізаційного простору, тому взаємодія повинна проектуватись і на рівні взаємовідносин систем (просторів). Освітній простір в означеній системі має особливий статус, продиктований самою суттю освіти, її функціональним призначенням і може реально стати базовим суб’єктом інтеграції всіх просторів в єдине ціле. Передусім, це обумовлюється тим, що:

• саме освітня діяльність є основою формування будь-якого простору, оскільки, до прикладу, розвиток економіки проектується на основі запровадження нових стандартів діяльності, що забезпечують її конкурентоспроможність, нової системи взаємовідносин «людина-професія», використання інноваційних технологій. Ці завдання можуть бути реалізовані лише в контексті освітнього, самоосвітнього процесу (освіта для дорослих) всіх суб’єктів економічної діяльності;

• освіта, що здобувається в школі (середній, вищій) закладає основи життя та діяльності людини, в якій би сфері вона себе не реалізовувала. Саме базова освіта повинна формувати основи психологічної та предметної готовності людини до життя та професійної діяльності, що проектуються в рамках взаємовідносин: з самим собою, з професією, з іншими людьми, з природою, довкіллям, зі світом.

Зазначені тенденції в свою чергу передбачають пошуки варіантів їх об’єктивації в умовах формування адекватної педагогічної системи, в контексті якої буде формуватись відповідна концепція освітньої діяльності безвідносно до її рівня та спрямованості. Передусім, це позначиться на:

• трактуванні сутності освіти як го­ловного механізму забезпечення її неперервності, тобто освіти впродовж життя людини;

• переході від репродуктивної, авторитарної освіти до освіти інноваційного, гуманістичного типу, що реалізується в рамках особистісно орієнтованих освітніх технологій;

• реалізації педагогіки життєтворчості як концептуальної основи освіти всіх рівнів та спрямувань, забезпеченні інтеграції особистісного та професійного (освіта як значуща частина життя) в системі освітньої діяльності;

• тенденції до зміни стосунків в структурі навчально-виховного процесу, що обумовлює позицію того, хто вчиться як суб’єкта педагогічного процесу, формування власної траєкторії особистісного та професійного становлення;

• розбудові національної системи освіти, привнесенні національної основи в систему загальної, професійної освіти;

• забезпеченні цілісного освітнього простору, оптимального для максимальної самореалізації особистості кожного учня, студента, фахівця.

Зрештою, цілісний освітній простір не є самодостатнім елементом системи, його слід трактувати як інтегруюче утворення, яке виступає значущим фактором реалізації всіх попередньо означених тенденцій.