10. Основи забезпечення гуманітарної спрямованості цілісного освітнього простору в регіоні.

Гуманітаризація визнана стратегічним напрямом розвитку освіти в державі. Йдеться не про сегмент системи, що має гуманітарне спрямування (школи, гуманітарні ВНЗ), а про систему освіти загалом (тобто технічні ВНЗ в тому числі). Пояснюється це тим, що гуманітаризація виступає необхідною умовою зміни загальної освітньої парадигми, тобто переходу від концепції, в основі якої - формула «мене вчать» до концепції, згідно якої освіта реалізується за формулою «я вчуся». В основі – технологія особистісно орієнтованої освіти. Формула є однаково актуальною для будь-якої освітньої системи. Це європейські і світові стандарти освіти ХХІ століття.

В основі гуманітаризації освіти лежить позиція, згідно з якою освіта має бути передусім спроектована на формування особистості того, хто вчиться, суб’єктності його позиції в освітній діяльності, здатності до само творення, самореалізації як в життєвому, так і професійному просторі. Лише за такої умови освіта для людини, фахівця стане перманентним процесом і буде продовжуватись все життя. Немає необхідності доводити, що це є актуальним для освіти будь-якого рівня і спрямування.

Проблема є надзвичайно складною, особливо коли йдеться про практику її реалізації у масовому масштабі, неодмінне долучення до цього процесу всіх суб’єктів освітньої діяльності. Однак, альтернативи цьому процесу немає, важливо правильно спроектувати і відповідно забезпечити технологію поетапного сходження до гуманітарної освіти. На цьому шляху нам видається найважливішим наступне:

1. Необхідно глибоко проаналізувати реальний стан гуманітарної освіти, що склався в умовах класичної інформаційно-репродуктивної освітньої системи в державі, регіоні. Є фундаментальні надбання, є і значні проблеми. Наприклад, саме інформаційно-репродуктивна система навчання до певної міри нівелювали гуманітарний потенціал навіть дисциплін гуманітарного циклу. Якщо студенти вивчають філософію, просто запам’ятовуючи інформацію про біографії філософів, їх ідеї і концепції або вивчають літературу, запам’ятовуючи сюжети творів а також і правильні варіанти їх трактування - то це вже не гуманітарні дисципліни, а точні. Разом з тим, маємо не лише фундаментальні теоретичні обґрунтування систем «людина –техніка», а і реальні практичні зразки роботи навчальних закладів, що проектують професійне становлення спеціаліста як формування системи взаємовідносин студента з його майбутньою професійною діяльністю, в рамках якої формується власна концепція, стиль та технологія діяльності, професія проектується як значуща частина життєвого простору людини, в якому вона реалізує себе. Гуманітарний потенціал такої освіти надзвичайно високий. Спостерігається примітивізм у трактуванні сутності принципу гуманітаризації освіти як просту зміну пропорцій у навчальному плані у напрямку збільшення питомої ваги дисциплін гуманітарного циклу. Такий підхід проблему не вирішить.

2. Ефективність освітнього процесу буде забезпечена за умови, коли він буде реалізовуватись в контексті цілісного простору. В умовах інформаційно-репродуктивної системи формування простору було неактуальним, оскільки це освіта, орієнтована на знання як на самоцінність: більше дали знань – якісніша система. І кожен викладач формував простір за своїми критеріями, використовуючи власні регулятори діяльності. Освіта, орієнтована на формування спеціаліста не просто знаючого, а компетентного, тобто орієнтована на формування особистості того, хто вчиться, на забезпечення умов для формування ним власної траєкторії професійного становлення - це інша освіта. І найважливішим фактором реалізації освіти такого рівня є наявність цілісного освітнього простору, що реалізується на цільовому, змістовому, процесуальному рівнях. Лише за наявності такого простору студент не прилаштовується під кожного викладача, особливості, а інколи і забаганки сформованого ним на занятті простору, нівелюючи своє «Я», а сповна реалізує себе. Простір навчального закладу має бути однорідним, гуманітарно спрямованим. Основними суб’єктами його формування виступають викладачі, що працюють як «команда», системне утворення, об’єднане одними цілями, спільними загальними стандартами освітньої діяльності. Ефективність формування такого простору безпосередньо залежить від рівня сформованості освітнього простору в регіоні. Саме на рівні регіону відбувається трансформація загальних державних стандартів у конкретний навчальний заклад, органи управління забезпечують оптимізацію даного процесу, максимально враховуючи особливості конкретного регіону. Однак, найвища цінність освітнього простору регіону полягає в тому, що він формується безпосередніми суб’єктами освітньої діяльності. Навчальні заклади стають реальними співтворцями цього простору, а не просто «реалізаторами» кимсь заданих стандартів або кимсь написаної концепції освітньої діяльності. Саме на рівні регіону відбувається об’єднання наукового потенціалу і його спрямування на вирішення конкретних регіонально значущих завдань. Система в системі (простір в просторі), починаючи від мікро простору на рівні роботи викладача, факультету, ВНЗ, регіону – до простору державного, європейського.

3. Щоб безконфліктно інтегруватись у європейський освітній простір і при тому не «розчинитись» у ньому, тобто не втратити свою національну, регіональну ідентичність, потрібно забезпечити науково обґрунтований, логічно спроектований перехід до заданих стандартів, максимально орієнтуючись на особливості і реальний рівень освіти, що сформувалась у нашій державі. Допоки немає розробленої логіки перехідного періоду, тобто технології поетапного переходу від освіти інформаційно-репродуктивної до особистісно орієнтованої. Але якби і була, вона не може бути механічно перенесена у кожний навчальний заклад. Адаптувати її можуть лише безпосередні учасники навчального процесу (представники всіх ВНЗ), які об’єднають свої зусилля на регіональному рівні. Це може бути свого роду «мозковий центр», що проектує процес сходження до нової освіти, задає загальні стандарти, розробляє технологію процесу. На даному етапі важливо провести комплексну діагностику рівня орієнтованості сформованої системи кожного конкретного навчального закладу на нові освітні стандарти. Мають бути чітко визначені конкретні критерії якості діяльності ВНЗ, його підрозділів і кожного викладача. До відповідного блоку критеріїв повинен бути сформований адекватний блок методик для діагностики (зовнішній контроль) і само діагностики (що є ще більш важливим). І лише на основі отриманих даних можна проектувати поступ: орієнтуючись на кінцеві цілі, розробляти логіку першого етапу. За таких умов у нас не буде нововведень, що за своєю суттю суперечать логіці особистісно орієнтованої освіти. Система контролю навчальних досягнень студента, за якою уже почали працювати ВНЗ - це не крок вперед, а крок назад. Логіка проста: чим в більшій мірі ми забезпечуємо зовнішній контроль за діяльністю студента, поелементно оцінюючи кожний фрагмент його діяльності, тим в меншій мірі ми сприяємо формуванню його самоконтролюючих функцій, а відтак і здатності до саморегуляції власною діяльністю. Це нівелює суб’єктність позиції студента в системі його професійного становлення, а значить і гуманітарний, особистісно орієнтований потенціал освіти. Крім того, такий варіант впровадження інноваційної освіти формує негативне ставлення до неї викладача, оскільки він її починає сприймати як ускладнення діяльності, що не міняє самої суті, а значить і якості освіти.

4. Лише регіональний освітній простір може забезпечити широку просвітницьку роботу по формуванні компетентності кожного викладача, кожного суб’єкта системи стосовно сутності інноваційної освіти, її технологічного забезпечення. Це складна багатовекторна робота, однак без неї не обійтись, на сьогодні недопустимо низький відсоток викладачів розуміють суть і логіку особистісно орієнтованої професійної освіти і свідомо підходять до формування власної концепції діяльності на її основі.