2. Поняття та особливості цивільних правовідносин

Цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнова відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.

Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.

Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;

в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільне право, як і будь яка галузь права, впливає на волю людей, належним чином спрямовує їх поведінку. Держава видає правові норми і таким чином надає правової форми відносинам, що існують в суспільстві (майнові, особисті немайнові, сімейні, спадкові тощо).

Цивільні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, пов'язані із інтелектуальною власністю та особисті немайнові відносини, учасники яких є носіями цивільних прав та обов'язків.

Наприклад, укладаючи договір купівлі-продажу, продавець і покупець водночас виступають і учасниками відносин, які регулюються нормами цивільного права. Так, відповідні статті ЦК покладають на продавця обов'язок передати товар, а на покупця — оплатити його.

Цивільне правовідношення має свою структуру. В ньому традиційно розрізняють такі елементи:

1) суб'єкт;

2) об'єкт;

3) зміст, тобто суб'єктивні права та обов'язки.

3. Види цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретич­не, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлу­мачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

Класифікація можлива за різними підставами.

1) Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

Майнові правовідносини мають економічний зміст. Іх об'єктом є майно (матеріальні блага).

У свою чергу, вони поділяються на правовідносини, що опосе­редковують статику суспільних зв'язків (наприклад, правовідноси­ни власності), і правовідносини, які опосередковують динаміку суспільних зв'язків (наприклад, зобов'язання).

Немайнові правовідносини не мають безпосереднього еконо­мічного змісту.

Вони можуть поділятися на такі, шо пов'язані з майновими пра­вами (право авторства), й ті, які з майновими правами не пов'яза­ні (особисті немайнові права — право на життя, честь тощо).

2) За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права про­тистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб. Прикладом мо­жуть бути правовідносини власності, де праву власника відповідає обов'язок всіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень.

У відносних правовідносинах уповноваженому суб'єкту проти­стоїть одна або декілька конкретно визначених зобов'язаних осіб. Наприклад, у договорі позики уповноваженою особою є позикода­вець, який може вимагати повернення боргу від зобов'язаної осо­би, яка отримала позику.

3) За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов'язальні.

Речові правовідносини — це правовідносини, в яких уповнова­жений суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, без сприяння зобов'язаної особи. Прикладом можуть бути право­відносини власності, сервітутні правовідносини тощо.

Зобов'язальні правовідносини - - це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт для здійснення своїх цивільних прав потре­бує сприяння зобов'язаної особи. Так, покупець не може отримати річ, яку він придбав, без сприяння продавця, а право останнього на отримання вартості проданої речі, в свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов'язку покупцем.