Основні теоретичні підходи до проблеми виникнення психіки:

№	Назва підходу	Основні представники	Сутність підходу	Примітка
1	Антропсихізм	Р. Декарт	Психіка виникла з виникненням людини. Тут критерієм психіки є її усвідомленість, тому у тварин психіки немає, оскільки немає свідомості. Р.Декарт вважав, що тварини є живими автоматами, а душа, що звільняє від автоматичного реагування, дана тільки людині. Тварини є тільки машинами, а люди – душі, сполучені з механічними тілами або машини, в яких мешкає душа — їх «Я». Згідно Декарту людина складається з нематеріальної душі і матеріального тіла, а головна ознака душі – наявність свідомості, суттю якої є моральний вибір за допомогою мислення і волі. Він вважав тіло машиною і в поясненні його роботи, тобто фізіологічних процесів і простих поведінкових актів, він не знаходив необхідності залучення "душі розумної", наділеної свідомістю, волею і бажаннями. Тому вважається, що він в передбачив вчення про рефлекси. Будь-яке знання, на думку Декарта, повинне виводитися методом логічного міркування, а вірною ознакою мислення він вважав сумнів – я "мислю, отже, існую" ("cogitio ergo sum") і у мене є усвідомлення цього. Перше, що виявляє в собі людина є її власна свідомість. "Мислити", по Декарту, означає не тільки розуміти, але і бажати, уявляти, відчувати.	Психіка є тільки у людини, тобто вона з'являється з моменту розділення суб'єкта і об'єкту (Я – Маша Іванова). Точніше психіка стає предметом свідомого сприйняття "з моменту усвідомлення душевною расколотості". Психологія кінця XIX ст., сприйнявши дух ідей Декарта, зробила своїм предметом вивчення свідомість, а основним завданням психології оголошувалося вивчення станів, властивостей і змісту свідомості.
2	Біопсихізм”	Емпедокл (490—430 гг. до н. е.) – засновник напряму Аристотель В.Вундт Макс Шелер (1874-1928) – німецький вчений, представник філософської антропології (філос. вчення про людину в цілому)	Психікою володіють живі організми, вона є властивістю всякої живої матерії . Прихильники цього напряму вважають наділеними душею всі організми, які дихають, ростуть, харчуються і розмножуються. Джерелом як фізичної, так і психічної активності визнається метаболізм речовин в організмі. Вважав першоелементами всесвіту – землю, воду, повітря, вогонь. Організм рослин і тварин складається з чотирьох стихій, причому відмінність між рослинами і тваринами полягає в неоднаковому співвідношенні та ступені виразності у них тих чи інших первинних елементів. Він стверджував, що сік рослин і кров у тварин і людини є провідними структурами організму, і саме кров і сік завдяки найбільш досконалому поєднанню в них стихій є носіями душевних, психічних функцій. Ознаки біопсихізму є у його вченні про душу. Вважав, що все живе має душу і виділяв три види душі: 1) рослинна душа; 2) чуттєва; 3) розумна. Здібності душі розглядались ним через її рівні і розумілись як ступені її розвитку: 1. Вегетативний рівень характерний для рослин і містить в собі здібності до руху в сенсі живлення, розмноження, здійснення обміну речовин, зростання і занепаду. 2. Чуттєвий рівень переважає в душах тварин, його головні здібності – прагнення (відчуття), рух, почуття і пам'ять. 3. Розумний (вищий) рівень властивий лише людині, основними здібностями її (на відміну від перших двох) є здібності до пізнання і роздуму або мислення («пізнає і думає»). За думкою Аристотеля кожна вища форма душі надбудовується над попередньою, набуваючи тих функцій, які їй були властиві. Вважав, що психічне властиво всьому живому і в процесі філогенезу не було “до-психічного” етапу, тобто не існувало фізіологічного без психічного (тобто, психіка є атрибутом всіх живих організмів або властивістю живої природи, нею наділена не тільки людина, але також і тварини і рослини). Намітив оригінальну концепцію біопсихічної еволюції, в якій виділив п'ять ступенів: чуттєвий порив (у людини — потяги і афекти), інстинкт, асоціативна пам'ять, практичний інтелект і дух (теоретичний і практичний розум). Найнижчий ступінь психічного він приписує всьому живому, включаючи рослини. Прийняти біопсихізм його примусив принцип єдності живого тіла і душі. Він вважав, що «живі істоти …володіють для себе- і усередині-себе буттям, в якому вони є самі в собі». А особливе положення людини забезпечується п'ятим ступенем, тобто духом, у сферу якого також входить особистість — її діяльний центр. Вважав, що саме поєднання 5 ступенів складає структуру буття людини, причому головною її властивістю є даність людини самій собі.	Біопсихізм Емпедокла виражався в тому, що він приписував «психічне» не тільки тваринам і людині, але і рослинам.
3	“Панпсихізм” (від пан. і греч. psyche — душа) –	Б.Спіноза П'єр Тейяр де Шарден (1881—1955) – відомий французький палеонтолог, антрополог, теолог, який претендував на створення наукової феноменології, яка б синтезувала дані науки та релігійного досвіду для розкриття сенсу всесвіту, породженням якого є людина.	Вчення про загальну одухотвореність природи, стверджує, що вся природа має психіку, весь світ одухотворений, що означає – психіка властива всій природі, роблячи її «одухотвореною». Психіка визнається такою, що існує як невід'ємна властивість будь-якого матеріального утворення, і тому проблема її виникнення знімається. Всі матеріальні і душевні явища підкоряються одним і тим же законам матеріального світу, а виникнення психічних явищ також причинно обумовлене, як і поява матеріальних явищ (вперше виникла ідея про принцип детермінізму в психології). Вважав, що світ перебуває в постійному русі та розвитку, тому центральним методологічним принципом сучасного мислення він проголосив еволюціонізм (вважав, що цей принцип вкорінений у самій дійсності і притаманний усім явищам природи). Основними критичними точками процесу розвитку світу (космогенезу), стадіями еволюції універсуму у нього виступають такі етапи: "переджиття" (неорганічна природа), "життя" (органічна матерія), "думки" та "ноосфери" і "наджиття". Вважає присутнім в універсумі духовного початку, яке спрямовує його розвиток. На стадії "переджиття" субєктивне, психічне втілене в матерію у вигляді потенції, а планета Земля має природжений потенціал переджиття і відповідну йому масу елементарної психічної, духовної енергії – передсвідомості. На стадії "життя" формується біосфера, яка поширюється на оболонці планети у вигляді живої маси організованої матерії (мікроорганізмів і мегамолекул), яка розгалужується у вигляді дерева життя. Третій етап еволюції (думки, або мислення) – пов'язаний зі становленням та розвитком людства та інтенсивним зростанням свідомості (тут з'являється людина, яка завдяки здатності до рефлексії концентрує в собі психічну енергію, оволодіває собою, творить ноосферу, персоналізує світ). Людина є ланкою в біологічній еволюції, до її появи з її унікальними здібностями до мислення все у світі було роз'єднаним, відокремленим, а вона своєю діяльністю постійно здійснює вищий синтез всього існуючого, створює нову сферу – сферу духу (на цьому рівні виникає вища форма в розвитку світу - думка, свідомість, духовність). Психогенез переходить у більш високу стадію – ноогенез, на якій зароджується і розвивається єдиний дух цивілізації, а поряд з біосферою створюється новий «мислячий пласт», що розгортається над світом рослин і тварин – ноосфера. Для стадії «наджиття» характерним є обєднання народів, духовне оновлення Землі формування надлюдства. Ноогенез призводить до олюднення часу і простору, до виникнення надособистості. Процес еволюції підкоряється своєму власному регулятору і фінальній меті — досягненню сфери "наджиття", а в ній — "точки Омега", де підсумовується і збирається у своїй довершеності та цілісності велика кількість свідомості, яка поступово перетворюється на Землі на номогенез. "Наджиття" знаменує стан єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі. "Точка Омега" у Шардена є центром Всесвіту і символізує собою Христа, співпричетного до Всесвіту і одночасно трансцендентного до нього. Тейяр де Шарден намагався обгрунтувати положення, що Боголюдина Ісус Христос є особистісним центром усього універсуму, від якого починаються і до якого сходяться всі шляхи еволюції. Космогенез у Тейяра ототожнюється з "христогенезом". Суспільство має свою історію, де взаєморозчинені "град земний" і "град Божий" (церковна спільність). У своєму розвитку воно рухається по шляху універсалізації зв'язків між країнами та народами до стану "великої монади". Суспільний еволюціонізм Тейяра де Шардена передбачає падіння всіх інтелектуальних, політичних, національних та мовних бар'єрів, виникнення єдиної загальнолюдської культури, науки, релігії, моралі, які стануть певними засобами захисту від усіх бід сучасності. А об'єднуючим фактором людства в єдине ціле, є християнська любов, яка є рушієм еволюції суспільства, дає змогу людині об'єднатися з людиною, а через ноосферу — з "точкою Омега" без втрати особистої індивідуальності.	Частково панпсихізм витікає з анімізму людини родового періоду, що проектує внутрішній зміст на зовнішній світ. Історичні форми панпсихізму різні: від анімізму первісних вірувань до розвинених вчень про душу і психічну реальність як справжню суть світу (філософські ідеї Р. Т. Фехнера, Ж. Робіне і ін.). Дзен-буддизм також виражає позиції панпсихізму – акцентує увагу на положенні про подвійну детерміацію психічного: психіка детермінується не тільки внутрішнім чинником (субстратом віддзеркалення), але і зовнішнім чинником (природа (або мова) – одухотворюється). Для доведення існування психічного змісту всіх феноменів матеріального світу Шарден використовував поняття "енергія". Духовний пласт буття розглядався як особлива радіальна енергія, як невід'ємна властивість самої матерії і духовна рушійна сила, що задає імпульс еволюції космосу та призводить до ускладнення матеріальних явищ і виявляється природною формою Божественної благодаті. Еволюціонізм Тейяра де Шардена не сприймав ідею саморозвитку і самоорганізації матерії. Основними ідеями Т. де Шардена були – ідея абіогенезу (оживлення матерії) та ідея, що кінцевим пунктом розвитку ноосфери буде злиття з Богом.
4	Нейропсихізм	Алкмеон (VI—V вв. до н. е.) – засновник нейропсихізму Ч.Дарвін (1809–1882) Г. Спенсер	Психікою володіють організми, які мають нервову систему, яка об'єктивно пов'язана з психічними процесами. Причиною психічної активності людини є діяльність нервової системи. Чарльз Дарвін розглядав розвиток людини, в тому числі її психіки з погляду еволюційного підходу. Основна праця Ч. Дарвіна – "Походження видів" з'явилася у 1859 р. Надіючи велике життєве значення емоціям, Ч. Дарвін запропонував еволюційну теорію, яка на його думку, пояснювала походження і призначення тих органічних змін і рухів, які зазвичай супроводжують яскраво виражені емоції. Він намагався пояснити основні шляхи розвитку природи, її закономірності через закони еволюції тваринних істот і походження людини на основі мінливості всього живого і спадковості, що закріплює і утримує придбані ознаки шляхом природного відбору. Він вважав, що на самому початку розвитку життя намітилися дві основні форми мінливості у взаємодії організмів і середовища, які визначили вже у одноклітинних організмів розділення всіх живих істот на дві основні гілки: рослин і тварин. Одна, пасивна форма, виявлялася в основному в зміні физико-хімічних процесів і будови організму під впливом неоднорідного середовища. Інша, активна форма мінливості, яка визначила розвиток тварин, виявлялася в основному в зміні форм поведінки організму, тобто в зміні способів і форм його активного реагування на дію середовища, що змінюється. Він припускав, що людина виникла за біологічними законами природного відбору. Проте, він не зміг з'ясувати рушійні чинники розвитку, під впливом яких уявний тваринний «предок» людини перетворився на мислячу істоту.	Нейропсихізм Ч. Дарвіна – вважав, що психічне нерозривно пов'язане з появою і розвитком (еволюцією) нервової системи, яка разом з мозком грає роль своєрідного “суб'єктивного екрану”. “До-нервовий” період філогенезу вважається в цьому напрямі і “до-психічним” – цьому періоду властиві лише процеси “життєдіяльності”.
5	Сигналопсихізм –	У вітч. психології яскравим представником є О.М. Леонтьєв, за кордоном - Осгуд	Психікою володіють живі організми, здатні розрізняти сигнали. Гіпотеза О.М. Леонтьєва полягала в тому, що психіка виникає лише на вищих ступенях органічної живої матерії. При цьому, жива матерія навіть в початкових простих формах істотно відрізняється від неживої природи характером взаємодії з нею. У неживій природі взаємодія одного об'єкту з іншими (обмін речовин) сприяє його руйнуванню або перетворенню на щось інше (взаємодія води з повітрям при відповідній температурі призводить до її випаровування, взаємодія металів з киснем – до їх окислення). Психіка починається в еволюційному рядку живих організмів з того місця, де проходить межа між безпосередньо відображуваним явищем і відображеним за допомогою сигналу. Під сигналом ним розумілась така дія зовнішнього середовища, яку тварини здатні співвіднести з іншими зовнішніми діями і які орієнтують істоту щодо цієї події. Психіка за О.М. Леонтєвим виникає на межі дратівливості та чутливості. Дратівливість – властивість реагування на біологічно значущі зміни середовища, які безпосередньо впливають на обмін речовин. Чутливість – здатність активно реагувати на дії навколишнього або внутрішнього середовища, які є самі по собі біологічно нейтральними, але вони несуть інформацію про біологічно значущі явища. Простіші володіють дратівливістю, черв'яки – чутливістю. Поява чутливості призводить до роздвоєння єдиного процесу взаємодії організму з середовищем – він стає опосередкованим сигналами. Поява людської психіки теж призводить до роздвоєння (усередині самої психіки) – вона стає об'єктивізованою, тобто стає предметом свідомої рефлексії. Об'єктивним критерієм психіки є здатність організмів реагувати на абіотичні дії. Реагувати на них корисно тому, що вони знаходяться в стійкому зв'язку з біологічно значущими об'єктами і, тому є їх потенційними сигналами. Відображення абіотичних властивостей нерозривно пов'язане з іншою формою активності – поведінкою. Сенс такої активності у забезпеченні організму біологічного результату в умовах, які не дозволяють реалізуватися йому безпосередньо. З цим критерієм пов'язані поняття дратівливості і чутливості.	У своїй теорії О.М. Леонтєв, виходячи з матеріалістичного розуміння психіки як віддзеркалення об'єктивного світу, виділив основні стадії розвитку психіки в процесі еволюції (сенсорна психіка, перцептивна психіка, інтелект, свідомість) і, спираючись на культурно-історичну теорію Л.С.Виготського, показав специфіку суспільно-історично обумовленого розвитку психіки людини (перехід до свідомості).

Таблиця 4