3.2.Категорії фізичної культури людини та критерії її оцінки

Під науковими категоріями розуміють найбільш узагальнені фундаментальні поняття, що мають істотне значення для всіх або багатьох галузей науки (47, 97, 187). Саме у них сконцентровані і лаконічно виражаються сукупні результати єдності світу, сутнісних властивостей і закономірних відношень його складових. Кожна наука має свій понятійний апарат, який включає як «загальнонаукові» терміни (розвиток, адаптація, система), „міжнаукові” – (виховання, особистість, цінність), так і „спеціальні” терміни (фізична культура, фізичне виховання, фізкультурна освіта тощо). „Поняття виступають як категорії, в яких закріплюються досягнення в різних галузях науки і практики” (76, с.10).

Поняття „цінність” набуло поширення у соціології при вивченні особистості та соціальної поведінки. У цінностях втілена значимість предметів та явищ соціального середовища для людини та суспільства (37).

Найбільш розвинутим поняттям фізичної культури є її визначення як частини загальної культури, сполучення спеціальних духовних і матеріальних цінностей, засобів їх виробництва та використання з метою оздоровлення людей і розвитку її фізичних здібностей (76, 78).

У літературі ми знаходимо диференціацію цінностей на різні групи. Загальноприйнятим є розподіл ціннісних аспектів фізичної культури на матеріальні і духовні (84, 96), який засновується на традиційному розрізненні культури – матеріальної і духовної. Перша – спрямована на задоволення тілесних потреб людини, а друга – на забезпечення потреб її духу. Матеріальні цінності фізичної культури втілено у фізкультурно-спортивних спорудах (стадіони, басейни, зали), спеціальному обладнанні, інвентарі тощо.

Духовні цінності, на думку А.М. Максименко, запропоновані історично відібраними та апробованими на практиці фізичними вправами, сконцентрованими у формі гімнастики, спорту, гри та туризму, заснованими на фізичній активності. До духовних цінностей фізичної культури належать також накопичені практикою та наукою спеціальні фізкультурні знання, які відображені у відповідних теоріях фізичної культури та спорту і містяться у різних методичних посібниках, підручниках, монографіях, правилах змагань.

Крім цього, автор виділяє ще такі групи цінностей (96):

• інтелектуальні (знання про методи та засоби розвитку фізичного потенціалу людини);

• рухові (кращі зразки моторної діяльності, які досягаються у процесі фізичного виховання та спортивних тренувань);

• технологічні (комплекси методичних вказівок, практичних рекомендацій, методики оздоровчого та спортивного тренування, форми організації фізичної активності, її ресурсного забезпечення);

• інтенційні (сформованість суспільної думки, престижність фізичної культури у суспільстві);

• мобілізаційні (здатність до раціональної організації бюджету часу).

С.І. Архангельський розподіляє цінності на матеріальні й духовні (17) залежно від характеру потреби та засобу її задоволення. Духовні цінності, у свою чергу, поділяються на пізнавальні, наукові, естетичні, художні, моральні.

В.П. Тугарінов диференціює категорію «цінності» як цінності життя та цінності культури. Відмінності між ними полягають у тому, що життя людині дане природою, а культура створюється людьми. Автор не вважає, що життя, здоров’я, спілкування з собі подібними – це особлива група цінностей, які не зводяться до цінностей культури (182, 183). З цією думкою вченого можна погодитися, оскільки поняття „культура” перекладається як перетворення, тому покращення, перетворення свого здоров’я, продовження активного життя засобами фізичного виховання належить до фізичної культури.

В.К. Бальсевич у фізичній культурі виділяє дві групи цінностей – суспільну та особисту (11, 13).

До суспільної групи цінностей належать:

• загальний рівень знань про методи та засоби фізичного розвитку і вдосконалення людини;

• загальний науково-технічний потенціал фізичної культури, який складає її інтелектуальну основу, що включає в себе широкий комплекс спеціалізованих знань про фізичну активність людини, правила, методи та умови їх реалізації при вихованні людини;

• накопичений суспільством досвід фізичного виховання та фізичної підготовки молоді;

• досвід організації фізичної активності;

• суспільна думка, рівень престижності фізичної культури та структура факторів, які визначають її популярність у суспільстві, рівень активності суспільства у сфері фізичної культури (діяльність державних та суспільних організацій, політична діяльність, організаційна, пропагандистська, виховна й освітня, фінансово-економічна та виробнича).

Групи суспільних цінностей переважно співпадають у А.М. Максименко і В.К. Бальсевича. При цьому слід зазначити, що всі цінності значимі не самі по собі та не для всіх, а лише через їх залучення у сферу фізкультурної діяльності людей. Тому важливо розглянути цінності фізичної культури особистості.

Автори В.К. Бальсевич, Л.І. Лубишева, В.І. Столяров особливо звертають увагу на валеологічні цінності, виділяючи в них суспільний та особистісний характери. До валеологічних цінностей фізичної культури відносять накопичені теорією та методикою знання про використання фізичних вправ для ефективного фізичного розвитку людини, формування її тіла, загартування, підвищення працездатності, психоемоційної стабільності. Далі ми простежуємо перехід до особистісних цінностей, який полягає у можливості формування мотивації, інтересу потреби людини до свого здоров’я, тобто засвоєння цінностей загальної фізичної культури, переходу до категорії особистісних цінностей людини. Л.І. Лубишева вводить поняття „фізкультурне виховання” як інноваційну спрямованість (14, 89, 93, 174) у процесі засвоєння цінностей фізичної культури. Автор указує, що традиційно процес фізичного виховання зводиться до фізичного розвитку, фізичної підготовки, формування фізичних якостей, рухових умінь та навичок, тобто спрямованість на біологічний та руховий аспект розвитку індивіда. „Фізкультурне виховання) має вже більш широку мету, яка зорієнтована на виховання особистості через культуру засобом засвоєння ціннісного потенціалу фізичної культури.

Характеризуючи основні ознаки фізичної культури особистості, Л.І. Лубишева називає їх засобами та характеристиками окремої людини, тобто фактично йдеться про „особисту фізичну культуру”, про те, що засвоїла конкретна людина і що стало її надбанням і власністю. Це такі характеристики, як турбота людини про підтримку у нормі та вдосконаленні свого фізичного стану (здоров’я, фігура, фізичні якості та рухові здібності); багатоманітність використаних засобів і вміння їх застосовувати; схвалені та реалізовані на практиці ідеали, норми, зразки поведінки, які пов’язані зі здоровим способом життя; рівень знань про організм, фізичний стан та засоби дії на нього; ступінь орієнтації про турботу за своє здоров’я, готовність надати допомогу іншим людям в їх оздоровленні, фізичному вдосконаленні (94). Однак у даному аспекті знов-таки більшою мірою характеризується інтелектуальний та фізичний рівень особистості. Більш інтегрально фізичну культуру особистості розглядає В.К. Бальсевич (12). Він виділяє три основні складові – знання (фізкультурна освіченість), рухові досягнення та мотивація рухової активності. При цьому, вказуючи, що саме ці складові визначають зміст фізичного виховання.

Аналізуючи літературу, можна виділити два підходи у тлумаченні поняття „цінність”, яке витікає з розмежування цінностей на суспільні та особисті. В одному підході цінність існує об’єктивно, незалежно від особистості, у іншому – цінність існує тоді, коли суб’єкт її пізнає, засвоює. Але щоб цінність пізнати, вона повинна об’єктивно існувати, тому (32, 52, 181) розглядають категорію цінність одночасно як предмет і як ставлення до предмету.

Німецький учений і філософ Рудольф Лотце (ХІХ ст.) (53) вважав, що цінності існують лише у їх значимості для суб’єкта: цінності існують у функціональних якостях об’єктів, які виражають їх значення для людини. Звідси виникає поняття „ціннісні ставлення”. Ставлення до цінностей та понять виникають при взаємодії людини з довкіллям (53). На думку автора, особистість вбирає успадковані з минулого та сприйняті від оточення традиції, звички, які завжди можуть оцінюватися суспільством як позитивні приклади чи перебувати у сфері забобонів і псевдо цінностей. Однак ці особисті псевдо цінності можуть здаватися справжніми, та вони залишаються несприйнятливими до хибних цінностей. У результаті цього фактичні життєві „цінності” особистості значно відрізняються від цінностей суспільства.

У зв’язку з цим доцільно виділити таке поняття як «ціннісні орієнтації», оскільки вони відображають позитивну або негативну значимість для особистості предметів або явищ соціальної дійсності (5).

В енциклопедичному словнику дається узагальнене поняття ціннісної орієнтації, яка трактується як вибіркове ставлення людини до матеріальних і духовних цінностей; система її настанов, переконань, переваг, виражених у поведінці. У філософському енциклопедичному словнику ціннісні орієнтації визначаються як важливі елементи внутрішньої структури особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, сукупністю його переживань й такі, що обмежують значиме, суттєве для певної людини від незначного (191).

К.К. Платонов тлумачить ціннісні орієнтації особистості як ідеологічні, моральні, естетичні та інші основи оцінок суб’єктом довколишньої дійсності та орієнтацій у ній, це відносно стійке ставлення людини до сукупності матеріальних і духовних благ та ідеалів, які розглядаються як предмети, цілі або засоби для задоволення потреби особистості (125, с.159).

На думку В.В. Дудорова ціннісна орієнтація особистості – це сукупність соціальних установок щодо найбільш важливих для неї предметів чи явищ. Визначальними у змісті ціннісних орієнтацій є світоглядні та моральні переконання людини, принципи її поведінки, глибокої емоційної прихильності (53).

Г. Люшен (95) розглядає цінності як загальні орієнтири, домінуючі у соціально-культурній системі, які не завжди усвідомлюються її членами, але начеб непомітно спрямовують їх поведінку. На рівні структури особистості вони частково можуть проявлятися як схильності. Такими цінностями можуть бути цінність фізичного здоров’я, успіху, досягнення мети тощо.

С.І. Архангельський (8) відзначає, що орієнтація на цінності є характерною рисою людського життя. Протягом сторіч люди набули здатності виділяти у довколишньому світі предмети та явища, які набувають для них особливого значення, до яких вони відчувають особливе ставлення: цінують та оберігають їх, прагнуть оволодіти ними, орієнтуються на них у своїх діях та вчинках.

Кажучи про визначення цінності через поняття „значимість”, необхідно враховувати, що „цінність” – це не всяка значимість, а лише та, яка відіграє позитивну роль у розвитку суспільства: „вона у кінцевому результаті пов’язана з соціальним прогресом” (158).

У своїх дослідженнях В.В. Дудоров (53) відокремив трикомпонентну структуру ціннісних орієнтацій. Перший рівень – когнітивний, який утворюється при накопиченні та систематизації індивідуальних знань про різноманітні матеріальні та духовні цінності суспільства. Другий – емоційний, характеризується ступенем емоційного переживання особистістю свого ставлення до різноманітних цінностей. Третій рівень – поведінковий, який включає в себе плани дій, конкретних вчинків, що відображають характер соціальної ролі, яку треба виконати людині. Ціннісні орієнтації, таким чином, є головним регулятором соціальної поведінки людини.

Висновки. Можна зробити висновок, ціннісні орієнтації відображають внутрішню структуру ставлення людини до матеріальних та духовних цінностей, а також змістовну спрямованість діяльності та регуляцію поведінки.