8.3.Поняття „рекреація людини”

Перехід до ринкової економіки створив в Україні нову ситуацію, коли особливістю життєвого укладу людини, поряд з відсутністю впевненості у завтрашньому дні, стало його підпорядкування вимотуючому ритму, значній тривалості навчального і робочого тижня, що суттєво збільшується. Все це призводить до хронічної перевтоми студентів і, часто, нездатності молодих фахівців–випускників вищих навчальних закладів до ефективної та напруженої, тривалої інтелектуальної праці.

Такий несприятливий психофізичний стан виникає як результат неузгодженості оптимальних процесів життєдіяльності, які можна кваліфікувати як доцільну спів організацію мислення і діяльності людини. Звертаючись до вищої школи, можна помітити наступне: все більш напружений хід навчального процесу (введення рейтингових систем контролю, проміжних атестацій, періодичне комплексне тестування за більшістю предметів під час акредитації та атестації вищих навчальних закладів тощо) порушують традиційно властивий для студентського віку „вільний” спосіб життєдіяльності. Адже цьому способу студентського життя впродовж попередніх століть був характерний високий ступінь волі у виборі форм самореалізації, включаючи дозвілля. Не випадково виниклий внутрішній конфлікт проявляється зараз через невпинний ріст захворюваності у студентському середовищі.

Відтак зневага до одного з головних принципів педагогіки, а саме урахування в ході організації навчання особливостей природи людини, актуалізує необхідність відновлення її креативного потенціалу. Саме таке відновлення потенціалу людини за допомогою можливостей педагогіки своїх природних властивостей, є необхідним для повноцінного життя і є прерогативою „Креативної валеології”.

Рекреаційна діяльність розглядається нами як один з напрямків фізкультурної діяльностілюдини, який має все ширше розгортатись. Рекреація абсолютно необхідна будь-якій людині, як важливий пункт відновлення її життєвих сил, накопичення інтелектуальних й фізичних ресурсів потрібних для наступної професійної діяльності, для досягнення й утримання оптимального рівня працездатності. У той же час, рекреації, до останнього часу, в нашій країні не приділялося належної уваги ні дослідниками фізичної культури, ні методистами, ні викладачами-практиками.

Проблема розгортання різних типів фізкультурної діяльності актуалізує, також, проведення робіт перед за все теоретичного, концептуального характеру й у напрямку явища рекреації. У ряді таких відомих нам зусиль помітне прагнення дослідників (приміром, Н. Бомової, Л. Денисової, В Левицького) дослідити перспективи більш широкого використання різних форм рекреаційної фізичної культури, що у свій час склались в країнах Європи та Америки.

Однак, по-перше, не можна забувати особливість педагогічної практики, поміченої з багатовікового досвіду людської цивілізації, - системи виховання й освіти завжди створюються на основі урахування народних традицій, національного менталітету, економічної ситуації в конкретній країні і т.п. По-друге, спроектовані нові педагогічні системи покликані сприяти історичному прогресу, виходячи саме з умов даного суспільства. Вони повинні брати участь у формуванні нових генерацій молоді, яким було б під силу знайти своє місце у вирішенні важливих для суспільства й держави суспільно-економічних проблем їхнього подальшого розвитку „тут і зараз”.

Щодо питання про розгортання в Україні тих чи інших форм рекреації, треба підкреслити, якщо організовувати надалі цю роботу культурно, мова повинна йти не стільки про адаптацію чи, реально, „пародіювання” сформованої в розвинених державах потужної рекреаційної індустрії, скільки про проектування систем рекреаційної діяльності, повною мірою враховуючих особливості ситуації безпосередньо в Україні. Починати створення таких нових практик рекреації необхідно не тільки з вивчення сьогоднішнього закордонного досвіду, але й з попередньої власної теоретичної роботи. Зокрема, з побудови поняття „рекреаційна діяльність людини”. Й треба усвідомлювати наступне, яким буде побудоване поняття, такою, в остаточному підсумку, виявиться й власне рекреаційна діяльність.

Звертаючись до історії рекреації, як феномену людської культури, треба привернути увагу до наступного. З початком бурхливого розвитку промисловості і становленням капіталістичного способу виробництва, в Європі та Америці в другій половині ХІХ століття з’являються зачатки того, що пізніше було прийнято кваліфікувати як рекреацію. Суть феномену рекреації людини, що приймає участь у суспільному виробництві, як нам видається, вдало помічена Карлом Марксом у першому варіанті „Капіталу”: „Заощадження робочого часу рівносильне збільшенню вільного часу, тобто часу того повного розвитку індивіда, що сам, у свою чергу, як найбільша продуктивна сила у свою чергу впливає на продуктивну силу праці... Вільний час, що представляє собою як дозвілля, так і час для піднесеної діяльності, зрозуміло, перетворює того, хто ним володіє, в іншого суб'єкта, і в якості цього іншого суб’єкта він і вступає потім у безпосередній процес виробництва”.

Формування укрупненого машинного виробництва і ріст міст, урбанізація населення Європи все гостріше порушували питання про дієві, які не тільки відновлюють працездатність, але й сприяють збільшенню творчих сил людини, форми дозвілля. Перші фізкультурні клуби рекреаційної спрямованості для міського населення, переважно представників буржуазії і людей, зайнятих розумовою працею, виникли в 1874 р. в Англії й у 1876 р. у США (50). Пізніше, переважно в США і деяких поза європейських країнах, почався процес створення навчальних програм по фізичному вихованню молоді такого змісту, щоб вони сприяли включенню випускників шкіл у діяльності, які прийнято називати здоровим способом життя. Внаслідок такої більш ніж вікової практики, сьогодні в англомовних країнах рекреація з вираженою руховою спрямованістю домінує у всіх програмах навчальних закладів. Усього ж, наприклад, у Канаді до неї залучено до 80 % населення.

У ході становлення системи фізичного виховання в СРСР, як ми відмічали вище, перевага була віддана утилітарній спрямованості фізичного виховання, підготовці населення „до праці та оборони”. Рекреаційні форми фізичної культури не отримали свого належного розвитку й поширення, до участі в них у СРСР не була привернута достатня увага навіть тієї частини населення, що самотужки включалася у фізкультурну діяльність.

В СРСР рекреація формально визнавалася як „одна з важливих форм організації активного дозвілля, зв’язана з перебуванням на відкритому повітрі, заняттями спортом, іграми і туризмом”. Але як актуальний культурний феномен, що знаходиться у своєму розвитку, рекреація ніколи не була предметом глибокої уваги для теоретиків і практиків вітчизняної фізичної культури. Рекреаційні заняття, що самодіяльно розвивалися в цій області, носили не спрямований, не масовий характер і, фактично, зводилися до організації відпочинку на відкритому повітрі.

У свою чергу, область культури фізичної, яка формується за рахунок розвитку фізкультурної діяльності, поки не так багата нормами, зразками й еталонами фізичної рекреації, що в свою чергу стримує поширення цього виду практики. Як наслідок, рекреаційна діяльність, котра розвивалась попутно з загально фізичною підготовкою і професійно-прикладною фізичною підготовкою, допоки не отримала достатнього поширення, її замінює спеціально організований туризм в готелі Єгипту й Туреччини, до Криму або Карпат.

При цьому наростаюче поширення явища гіподинамії, різке погіршення екологічної обстановки, інтенсифікація виробництва, вимоги до мобільності сьогоднішнього випускника вузу, який повинен бути в змозі змінювати різні місця роботи і посади в рамках своєї професії, та інші негативні явища призвели до появи уявлень про „вироблену людину”.Ці уявлення прислужуються для позначення не стільки наявності захворювання, але особливого стану хронічної перевтоми і виснаження життєвих сил працездатної людини, у її сьогоднішніх обмежених можливостях відновлення для продуктивної інтелектуальної праці. Такий нездоровий стан виникає як наслідок порушення необхідної гармонії в життєдіяльності, котру можна розглядати як обумовлену особливостями епохи доцільну спів організацію, оптимальний баланс між процесами мислення й діяльності.

У процесі рекреації людини, як правило, виникає комунікація, якої вона часто позбавлена, адже знаходиться в жорстких умовах інтенсивної трудової діяльності. Отже, рекреація передбачає використання факторів сприятливого природного середовища для відновлення само визначеної до такої форми діяльності людини. Звідси необхідно підкреслити діалектичний зв’язок інтелектуального і фізичного компонентів рекреаційної діяльності. При цьому рекреація ширше понять реабілітація і релаксація, хоча може включати їх. Рекреація це також повернення людини до культури фізичної і не може бути без свідомо обраних нею форм рухової активності „на природі” (134, с.51).

Результативна рекреація може забезпечувати відновлення творчого потенціалу життєдіяльності, поновлювати ресурс, що був виснажений у „виробленої людини”. Може сприяти подоланню впливу всієї гами несприятливих умов життєдіяльності, характерних не тільки для сучасної України й держав, що утворилися на території колишнього СРСР, але також для країн колишнього соціалістичного табору.

В основу побудови поняття „рекреаційна діяльність людини”, ми кладемо наступні твердження:

- фізична культура, як частина загальної культури і самостійний вид професійної діяльності, є відкритою системою, котра у своєму розвитку може бути залучена до нових областей організації дозвілля. При цьому, вона може використовуватись у нових формах, що визначаються особливостями нинішньої епохи (наприклад, фітнес, шейпінг, степ);

- виходячи з тенденцій розвитку суспільства на початку ХХІ століття, можна припустити, що в усьому світі буде активно розвиватися у формах, властивій кожній країні, рекреаційна за суттю своєю фізична культура, що суттєво потіснить вузько направлену професійно-прикладну фізичну підготовку. Останній різновид фізичної культури слабко придатний як для вузівської, так і післядипломної освіти сучасних діяльних фахівців, адже вони мають відновлювати й нарощувати діяльністний потенціал фахівця;

- професійно-прикладна фізична підготовка, котра дотепер була ядром змісту вітчизняних вузівських навчальних програм з „Фізичного виховання”, навіть на межі своїх претензій не виходить за рамки усього лише допоміжного засобу в ході освіти мобільних фахівців широкого профілю. Саме тому до порядку денного сьогодні включене питання про непрофесійну фізкультурну освіту – ядра креативної валеології,яка має куди більшу значимість для сучасних систем вищої освіти. І, зокрема, для навчання майбутніх випускників вищих навчальних закладів розгортанню своїх рекреаційних програм.

Поряд з оздоровчим напрямком фізичної культури, рекреація має гарні перспективи більш активно увійти в життєдіяльність сучасної людини, як частина її фізкультурної діяльності. Специфічна відмінність рекреаційної діяльності полягає в одночасному вирішенні задач не тільки відновлення психоемоційної та фізичної сфери, але, головним чином, в комплексному розвитку інтелектуального й фізичного компонентів людини.Тоді як фізкультурно-оздоровчі заняття присвячуються переважно розвитку відстаючих фізичних якостей і функцій організму, нормалізації постави і ваги, інших проблем з підтримання тілесності.

Однією з перспективних форм устрою таких рекреаційних просторів, на наш погляд, цілком можуть бути організаційно-діяльнісні або організаційно-навчальні ігри, які проводяться для студентів і випускників вузів в умовах рекреаційних зон оздоровчо-спортивних таборів вищих навчальних закладів, коли спеціально передбачаються комплексні можливості впливу цієї форми колективної роботи. У такому розумінні рекреація розглядається вже не як форма відновлення самих лише фізичних кондицій людини, але як місце створення умов для появи, за допомогою культури фізичної, більш широкого кола її здібностей; вибору нею нових обріїв для реалізації потенціалу своєї індивідуальності.

Таким чином, комплексна рекреація– це принципово новий похід до організації безперервної освіти фахівця, що розвивається. Він передбачає надання людині можливостей для пошуку, „промальовування” і апробації перспективних трас розгортання нових напрямків професійної діяльності і життєдіяльності взагалі. Це, одночасно, нарощування необхідного для цього власного психофізичного потенціалу людини.

Важливо, що в такому баченні рекреація представляється як явище, адекватне уявленням, що склалися в європейській культурі. Приміром, в Угорщині дефініція „рекреація” означає буквально наступні дії: піти з дому самому чи з родиною в конкретне місце, щоб займатися чим-небудь (в інтересах рекреаційної діяльності).

Рекреаційну діяльність потрібно розглядати не тільки в зв’язку з використанням можливостей, котрі традиційно розуміються, у вітчизняній фізичній культурі як активне дозвілля, але і як таку, котра припускає наявність принципово інших умов її організації.

За звичай, для рекреаційної діяльності повинна бути притаманна:

- реабілітація (тобто, відновлення людини після хвороби чи травми);

- релаксація (відпочинок, короткочасне „виключення” людини з робочого ритму і повсякденних турбот);

- профілактика рецидивів захворювань (дихальної, серцево-судинної системи і т.п.).

Висновки. Нове розуміння рекреації за своєю спрямованістю і змістом майже співпадає з тим, що маємо на увазі під освітою людини, й передбачає:

- формування, у спеціально організованих формах (у вигляді ігрової практики), вищих інтелектуальних функцій людини, які нині спеціально не формуються через сталі вузівські навчальні предмети (насамперед мова йде про рефлексію, розуміння та мислення);

- прийняття нових ціннісних орієнтирів щодо розгортання свого здорового способу життя й постановку нових цілей у своїй життєдіяльності;

- звертання до раніше не засвоєних досягнень культури фізичної, як значущих норм, зразків та еталонів, придатних для різних сторін життєдіяльності даної людини;

- породження й розгортання нових форм творчої діяльності, у тому числі фізкультурної діяльності;

- нарощування психофізичного потенціалу діяльної людини, що є фундаментом для багаторічної продуктивної праці.

У цьому випадку рекреаціюми повинні трактувати, якперетворення „виробленої” людини, зі зниженим діяльнісним потенціалом у мобільну особистість,у якої відновлений і навіть прирощений новий інтелектуальний та психофізичний ресурс. Рекреація, тут, це воля до тілесного самовдосконалення й становлення нових духовних сил в ситуаціях єднання з природою, що дає могутній поштовх до розвитку подальшої життєдіяльності.

Питання до самоконтролю

1.Поясніть, що являє собою фізкультурна діяльність людини.

2.Поясніть, сутність ланцюжка проектування, програмування та реалізації задуманого у ході фізкультурної діяльності людини.

3.Поясніть, що являє собою практика будівництва власного здоров’я.

4.Поясніть, хто такий будівничий власного здоров’я.

5.Поясніть, що являє собою комплексна рекреація людини.

Після опанування змістом розділу студенти повинні вміти:

-пояснити, важливу роль самовизначення людини щодо власної фізкультурної діяльності;

-пояснити, що означає наступне визначення: фізкультурну діяльність можна охарактеризувати, як реалізацію вмотивованою і само визначеною людиною суб’єктивованих одиниць фізичної культури, відтворюваних нею, а також створення нових норм культури для забезпечення адекватності свого психофізичного стану мінливим умовам життя і виробництва;

-пояснити, хто може вважатись будівничим власного здоров’я;

-пояснити, у чому полягає особливість рекреаційної діяльності людини;

-пояснити, за рахунок чого комплексна рекреаційна діяльність відновлює „вироблену людину”.