1 Ленін в. І. Дитяча хвороба "лівизни" в комунізмі // Повне зібр. Творів,- т. 41 - с. 7.

П ід час цього національно-культурного пробудження й з'являється на українському літературному обрії ім'я О. Стороженка, який публікує в "Основі" кільканадцять оповідань та нарисів, п'єсу "Гаркуша", а в 1863 р. видає в Петербурзі двотомну збірку "Українські оповідання". Щоправда, репресивні заходи царизму, спрямовані проти української літератури, незабаром перервали цей процес, змусили замовкнути й О. Стороженка. Хоч він і продовжував письменницьку діяльність після виходу зловісного валуєвського циркуляру, проте писав уже лише російською мовою.

О. Пипін, характеризуючи суспільну атмосферу початку 60-х рр., що не сприяла духовному розвиткові українського народу, відзначав не тільки посилення шовіністичної політики уряду царської Росії, а й інтриги польської шляхти, яка доносила жандармським чиновникам, що недільні школи, засновані в містах українськими громадськими діячами, та написані ними підручники ("Граматка" П. Куліша, "Букварь южнорусский" Т. Шевченка та ін.) пробуджують у селян "козацький і гайдамацький дух". Доклали своїх зусиль до цієї чорної справи і клерикали, які теж вбачали в скромному українофільстві надто небезпечне вільнодумство. Реакціонери з єврейського "Сіону" обвинувачували діячів українського культурного руху в "сепаратизмі", в намірах відділити Україну від Російської імперії '.

Тому з українського доробку за життя О- Стороженка було надруковано тільки два перші розділи ще раніше написаної повісті "Марко Проклятий" (Львів, журн. "Правда", 1870 р.). ї все ж цей письменник увійшов в історію української літератури, витримавши іспит часу. Талановитий прозаїк, творчість якого живилася джерелами народної мови і усної народної творчості, її соковитого гумору Й інтонаційно багатої оповіді, продовжив традиції М. Гоголя і Г. Квіт-ки-Основ'яненка. В його творах органічно поєдналися яскраве зображення побуту, звичаїв, повір'їв українських селян з романтичним захопленням героїчною історією боротьби запорозького козацтва проти Іноземних загарбників. Саме ці риси обдарування О. Стороженка надають самобутності його іноді суперечливій творчості, вирізняють її в потоці українського літературного процесу на зламі двох суспільно-історичних епох.

Олекса Петрович. Стороженко народився 24 листопада 1806 р. в селі Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в родині дрібного поміщика, відставного армійського офіцера. Старовинний козацький рід Стороженків відомий ще з

1 Пьіпин А. И. и Спасович В. Д. История славянских литератур. 2 тома. Изд. 2.- Санкт-Петербург, 1879.- Т. 1.- С. 384-386.

XVII ст.; про його представників Йдеться в універсалах гетьманів та Генеральної військової канцелярії XVIII ст. Предків письменника знаходимо серед прилуцьких полковників, ічнянських та повстин-ських (Лубенського полку) сотників. Пізніше Стороженки відомі як офіцери російської армії, зокрема батько письменника Петро Данилович Стороженко вісімнадцять років служив у війську, брав участь у російсько-турецьких війнах, в облозі Й здобутті Хотина І787 р.

Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища Зінь-кІвського повіту на Полтавщині. Спочатку хлопець одержав домашню освіту, а потім навчався у "благородному пансіоні" при СлобІд-сько-УкраїнськІй губернській гімназії в м. Харкові. З виданого О. Сто-роженковІ атестату видно, що в гімназії він вивчав російську, французьку, німецьку, латинську мови, російську словесність, загальну та російську історію, географію і виявив "превосходньїе", "хорошие", "изрядньїе" і "достаточнне" успіхи.

Пам'ятною для О. Стороженка була зустріч з молодим М. Гоголем, яка сприяла формуванню естетичних смаків письменника і його художнього обдарування. Про цю зустріч, яка відбулася на Полтавщині десь у 20-х рр. XIX ст., О. Стороженко розповів з багатьма цікавими подробицями в своєму есе "Спогад" ("Отечественньїе записки", 1859, кн. 4). З твору постає виразний образ Гоголя, тоді ще вихованця Ніжинської гімназії вищих наук. О. Стороженко яскраво змалював деякі риси майбутнього славетного письменника - його вміння спостерігати, схоплювати характерне в зовнішності І жестах людей, влучно копіювати, захоплення дотепністю і гостротою мови українського селянина, поетичне сприйняття рідної природи Юному М. Гоголю однаково притаманними були хлоп'ячі вибрики і серйозність у ставленні до життя. Оповідач дивувався, що наступного після зустрічі дня замість пустуна побачив у садку замисленого хлопця, який у полоні роздумів щось занотовував до записника. Микола пояснив співрозмовникові, що пишуть не тому, щоб змагатися з кимось, а тому, що душа прагне поділитися почуттями. "

Зображені О. Стороженком епізоди цієї зустрічі, численні конкретні реалії, які увиразнюють портрет майбутнього автора "Ревізора" І "Мертвих душ", неодноразово використовувалися біографами М. Гоголя.

З 1824 р., впродовж майже тридцяти років, перебуваючи на військовій службі, О. Стороженко пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика в драгунському полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу. Здебільшого служив на Україні І, виконуючи різноманітні доручення, зокрема пов'язані з відбором коней для армії, нерідко переїжджав з однієї місцевості в Іншу, завдяки чому добре вивчив життя і побут селянства на Південній Україні, зустрічався з колишніми січовиками, почув перекази та легенди про Запорозьку Січ. Цей життєвий матеріал ліг в основу багатьох творів О. Стороженка.

Письменникові довелося брати участь у кількох воєнних кампаніях російсько-турецької війни 1828-1829 рр., у придушенні польського повстання 1831 р., в поході 1849 р. в Угорщину; він був контужений.

О. Стороженко, перебуваючи в походах, завжди виявляв глибоке зацікавлення життям народу, його сучасним та минулим, швидко знайомився з людьми, умів розмовляти з ними, слухати їх. Поетичність його натури, щирий гумор, дотепність Імпонували співрозмовникам, і від них він чув різні легенди та бувальїцини. Його око швидко помічало найсуттєвіше в людях, а пам'ять фіксувала особливості оповіді, різноманітні барви та інтонації. Тому оповідання та нариси О. Стороженка нагадують усні розповіді, часом вони дуже схожі на переказані народом історичні події. Це реальне переплелося з фантазією багатьох оповідачів.

У 1850-1863 рр. О. Стороженко служить чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Д. Бібікові. Служба змушувала Його не раз виїжджати на Київщину, Волинь, Поділля, Полтавщину, в Таврію і до інших губерній. Сучасники згадували, що практика слідчого, яка припадає на цей період його життя, захоплювала О. Стороженка. "Розкрити злочин,- писав він,- дає мені величезну насолоду; цим я й буваю цілком винагороджений за свою працю" '.

1857 р. на сторінках російських журналів та газет з'являється Ім'я О. Стороженка як автора роману з української старовини XVIII ст. "Братья-близнецьі" та низки оповідань, в основу яких покладено українські народні повір'я. З 1861 р. він стає відомий і як український письменник: його твори друкуються в журналі "Основа" та окремими виданнями. А 1863 р. у Петербурзі виходять "Українські оповідання" в двох томах, які О. Стороженко написав ще в 50-х рр. І лише тепер зміг їх опублікувати.

У 1864 р. О. Стороженка перевели у м. Вільно в розпорядження генерал-губернатора т. зв. Північно-Західного краю - відомого своєю жорстокістю М. Муравйова. Ця служба позначилася на белетристично-публіцистичних творах письменника, опублікованих у реакційному "Вестнике Западной России": вони були тенденційно спрямовані проти польського національно-визвольного руху початку 60-х рр. Тогочасна критика слушно вказувала, що літературна ді-

Стороженко Н. Два зпизода из следовательской деятельности Алексея Петровича Стороженко // Стороженко О. Твори.- Харків, 1931.- Т. 4.- С. 264.

яльність О. Стороженка цього періоду позначена "ультраросійським" впливом та "чисто поліцейськими поглядами" на польський визвольний рух '.

Вийшовши у відставку 1868 р. в чині дійсного статського радника, О. Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусія). Тут він виконував обов'язки брестського повітового предводителя дворянства і голови з'їзду мирових посередників. Письменник ретельно займався садівництвом, любив полювати і рибалити. Одягнений в український одяг, з пишними козацькими вусами, всією своєю поставою нагадував тих запорожців, яких змалював у своїх творах. Був енергійною людиною з міцним здоров'ям і силою, за власним свідченням, "згинав двогривеннІ і носив на гору десять пудів", хоч в останні роки все частіше давалася взнаки давня контузія. Багато часу О. Стороженко віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив і був навіть нагороджений медаллю Академії мистецтв.

Осінніми та зимовими вечорами полюбляв бувати в колі знайомих, вести розмови про літературні новини, дотепно розповідати про пережите. Читав на вечорах розділи з ненадрукованої повісті "Марко Проклятий". Чимало часу віддавав своєму "последнему сказанню" - публіцистичному роману *Былое, не минувшее", який так і не був опублікований, а рукопис його загубився. В останній рік життя О. Стороженко постійно листувався з одеським книговидавцем В. І, Білим щодо завершення повісті "Марко Проклятий" і ЇЇ видання. В листах до нього письменник надіслав гумореску "Вивів дядька на сухеньке", дві байки та уривок із давно написаного вірша.

До смерті письменника спричинилася прикра пригода. Повертаючись одного разу пізнього жовтневого вечора додому, О. Стороженко впав з кладки в холодну воду, пошкодив ногу, простудився і незабаром, 18 листопада 1874 р., помер. Поховано письменника на міському кладовищі в Бресті.

О. Стороженко заявив про себе як письменника романом "Братья-близнецьі" (1857), супроводжуваним авторською жанровою дефініцією "Очерки Малороссии прошлого столетия", яка ясно вказувала на обраний об'єкт художнього моделювання дійсності. Справді, в центрі уваги письменника - сімейна хроніка двох поколінь родини будищанського поміщика Бульбашки, що розгортається в XVIII ст. О. Стороженко не випадково звернувся до цієї теми: в середині XIX ст., коли так яскраво виявилися суперечності кріпосницького суспільства, зокрема паразитизм дворянства, злободенними були ху-