4. Коментар відповідей студентів, підведення узагальнюючих висновків.

5. Повідомлення плану заняття та вивчення нового матеріалу згідно теми заняття:

ПЛАН

1 Сутність нацистського окупаційного режиму в Україні. План «Ост».

2 Головні напрями окупаційного режиму в Україні та наслідки цієї політики.

3 Формування руху Опору на території України. Радянський партизанський рух.

4 Націоналістичний рух Опору на території України, діяльність ОУН-УПА.

5.1 Готуючись до нападу на СРСР, керівництвом нацистської Німеччини було розроблено низку планів, інструкцій, директив щодо політики на загарбаних територіях, зокрема щодо масового винищення населення. Управління расової політики затвердило документ, яким чітко визначались цілі та методи діяльності окупаційної влади, зокрема в Україні. Планувалось повне винищення євреїв, більшої частини поляків, українців, гуралів, лемків.

Найяскравіше відображено наміри гітлерівців у плані «Ост», розробленому в квітні 1940 року під контролем вищого керівництва – Гітлера, Гіммлера, Розенберга, за яким, зокрема передбачалось:

• фізичне знищення слов’янських народів;

• масові депортації, в тому числі українців, до Сибіру;

• заселення окупованих територій німецькими колоністами;

• онімечення корінного населення;

• забезпечити продовольством, матеріальними ресурсами потреби населення країни та армії;

• вивезти на роботи до Німеччини якомога більше працездатного населення.

5.2 Територіальне розчленування України:

Територія розділена на 4 частини: (Східна Галичина у складі 4 областей під назвою дистрикт «Галичина» була приєднана до Краківського генерал-губернаторства);

З більшої частини українських земель утворено рейхскомісаріат "Україна" (12 областей і південні райони Білорусії та Росії. Це територіальне утворення очолив Е.Кох;

"Підкарпатська територія" (Закарпаття) з 1939 року знаходилось в складі Угорщини;

"Трансністрія" (Північна Буковина, Бессарабія, землі між Дністром та Бугом - відійшли Румунії;

Лівобережна Україна (прифронтова територія) контролювалась військовою адміністрацією;

Створено апарат управління, де ключові посади займали німці, а українці призначаються лише на найнижчі посади (сільські старости, поліція та інше). Йшли на службу до німців переважно ті, хто постраждав від сталінських репресій і тому охоче мстилися радянській влади (таке явище іменувалось колабораціонізм), за підрахунками дослідників на службу до німців перейшло близька 220 тис. чол..;

Політична діяльність для українців заборонена, винищувались комуністи та представники радянських органів влади.

Економічне пограбування України:

• Промислові підприємства передані німецьким магнатам, робочий день становив 12-14 годин

• Колгоспи перетворені на "общинні господарства" (залишивши структуру колгоспів незмінною, оскільки вона була зручною для вилучення продовольства), працювали на Німеччину (85% вивезеного продовольства приходилось на Україну: близька 5,5 млн. тонн пшениці, 1,5 млн. тонн картоплі, понад 2 млн. голів худоби тощо);

• Наступ на освіту:були ліквідовані заклади вищої освіти (для українців лише початкова 4-класна освіта на українській мові, але без використання підручників та навчальних посібників). З України масово вивозились культурні цінності: коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, книги (зокрема фрески Софійського собору, дзвони Успенського собору тощо);

Примусове вивезення на роботи до Німеччини

• У вересні 1942 року німецька адміністрація одержала вказівку щодо вивезення на роботу у домашніх господарства жінок віком до 35 років. Для цього широко використовувалась пропаганда щодо переваг праці в Німеччині і частина населення повірила в ці обіцянки. Але після того, як з Німеччини почала надходити інформація про реальний стан речей та умови праці, населення доводилось вивозити примусово. Молодь вивозили починаючи з 14 років. Всього протягом 1942-1944 років з України до Німеччини на примусові роботи вивезено 2,4 млн. українців (таких людей іменували остарбайтерами);

Політика геноциду на окупованих територіях

• Ще до початку війни за наказом Гітлера створені спеціальні каральні загони – айнзацгрупи СС , на які покладались завдання масового фізичного знищення мирного населення. Із 4 айнзацгруп «А», «В», «С», «D», дві останні діяли в Україні. Так, лише в Бабиному Яру під Києвом з 29 вересня по 2 жовтня 1941 року було розстріляно близька 100 тис. чол.. переважно євреїв. Так реалізовувалась політика по винищенню 6 млн. євреїв, що проживали в Європі (політика Голокосту). З 2.5 млн. євреїв України за роки війни винищено близька 1,8 млн. чол.. Згодом перейшли до винищення українського населення. Було також організовано масове винищення військовополонених. В концтаборах було закатовано майже 1,5 млн. чол.. Всього за період окупації Україна втратила близько 4,5 млн. чоловік. В Україні було створено 180 концтаборів, 50 гетто, близька 300 місць масових страт населення.

5.3 Відповіддю на жорстокий окупаційний режим, стало розгортання руху Опору на території України. Він був представлений трьома політичними течіями:

- радянський партизанський рух;

- націоналістичний рух Опору, представлений різними військовими формуваннями, серед яких найвідомішою була ОУН-УПА;

- польськими арміями: про радянською Армією Людовою та керованою лондонським емігрантським урядом Польщі Армією Крайовою, що воювали, зокрема на українській території.

На початку війни партизанський рух практично не діяв, оскільки в 30-і роки були ліквідовані основні бази в прикордонних лісах, репресовані кадри. Проте з 29 червня 1941 року була поставлена задача створити мережу партизанських загонів і підпільних організацій на захвачених територіях. Але бракувало оснащення і кваліфікованих кадрів, тому ефективність була дуже незначною. До того ж органи гестапо та підрозділи СС активно виявляли та винищували ці формування. Так, на окупованих територіях було залишено 3500 загонів та груп, тоді як на червень 1942 року штаб партизанського руху мав відомості лише про 22 діючі загони. На першому етапі війни була дуже слабка підтримка населення, однією з причин була репресивна політика сталінщини: насильницька колективізація, голодомор.

Певну роль відігравала німецька пропаганда (позбавлення від сталінізму), а згодом каральні заходи проти тих, хто підтримував партизанський рух ( тільки за перший рік війни каральні частини та війська СС за підтримку партизан знищили 90 тис. мирних жителів України.

Але незважаючи на всі репресивні і каральні заходи, партизанський та підпільний рух зростає. В кінці 1941 р. формуються партизанські загони , які згодом переросли у крупні з’єднання (С. Ковпака - на Сумщині, О. Федорова - Чернігівщина), та в прифронтовій смузі (Карнаухова – на Донбасі). Усього на початку 1942 року в Україні діяв 91 партизанський загін, чисельністю 7 тис. чоловік. Якщо у січні 1942 року здійснено 30 нападів, то у червні - 94. Відтягували на себе значну частку сил (120 тис чоловік) німецької армії.

30 травня 1942 року - для координації зусиль усіх партизанських загонів та груп створено Український штаб партизанського руху (УШПР) (на чолі з Т. Строкачем). УШПР починає надавати конкретну допомогу зброєю, боєприпасами, спеціалістами з ведення партизанської війни, сприяти координації дій з регулярними частинами Радянської армії.

В середині 1943 року починається формування партизанських з'єднань чисельністю по 3-5 тис. чоловік (Ковпак, Наумов, Сабуров). Невдовзі їх налічувалось вже 43 та близько 2 тис. загонів загальною чисельність до 100 тис. чол. Перед найкрупнішими з’єднаннями була поставлена задача передислокуватись на Правобережну Україну для розгортання там партизанського руху. Найкрупнішим став Карпатський рейд партизанського з’єднання Ковпака. З червня по жовтень 1943 року пройшли з боями до Карпат.

Однією з найважливіших операцій партизан стала оголошена в серпні 1943 року «рейкова війна» під час Курської битви. Були виведені з ладу тисячі кілометрів залізниць, сотні мостів, ешелонів ти самим зірвавши поставки техніки, зброї, боєприпасів на фронт. Восени 1943 р. аналогічною по масштабам стала операція «Концерт» разом з партизанськими загонами Росії, Білорусії та Молдавії.

Крім німців воювали також з загонами ОУН-УПА.

Діяльність партизан стала складовою частиною Великої Вітчизняної війни, за деякими даними майже 10% сил вермахту були зайняті боротьбою з партизанами.

5.4 Напад Німеччини на СРСР викликав сподівання у лідерів ОУН щодо можливості відновлення української державності. Ця вимога була головною при налагоджені взаємовідносин з гітлерівцями на першому етапі війни. Зокрема, в складі німецької армії з представників ОУН (Б) було створено батальйони "Роланд" і "Нахтігаль", які українцями розглядались як прообраз майбутньої української армії, а німецьке командування планувало їх залучати до каральних операцій проти поляків та євреїв.

Також лідерами ОУН (як бандерівцями, так і мельниківцями, були створені похідні групи, задача яких полягала в тому, щоб просуватися за німецькими військами та пропагувати ідею самостійної держави та організовувати органи місцевого самоврядування.

30 червня 1941 року у Львові з ініціативи ОУН(Б) було проголошено "Акт відновлення Української держави". Головна мета діяльності ОУН в цей період - ліквідувати головного ворога - більшовиків, створити самостійну Україну за допомогою Німеччини. Після проголошення "Акту":

• Створено український уряд ( на чолі Я.Стецько);

• 6 липня створена Українська Національна Рада (очолив - К.Левицький);

• на місцях створюються органи самоуправління;

Але реакція Берліна на цю подію була вкрай негативною. Були заарештовані 300 представників (15 чол. було розстріляно) ОУН(Б), майже всі лідери,у тому числі С. Бандера та Я. Стецько. Згодом вони були направлені до концтабору Заксенхаузен.

А 1 серпня Галичина була приєднана до Краківського генерал-губернаторства.

Таким чином, з усіма спробами відновлення державності було покінчено і ОУН(Б) перейшла у підпілля, воюючи проти обох тоталітарних режимів.

Зовсім іншу політику зайняла інша течія – ОУН (М). Мельниківці рішуче відмежувалися від львівської акції по проголошенню Української держави і висловили бажання співпрацювати у боротьбі з більшовиками. В жовтні 1941 року у Києві почала діяти Українська національна рада (на чолі з професором М. Величківським), але невдовзі її діяльність була заборонена німцями, а ОУН (М) також переходить на нелегальне становище, ряд лідерів цього крила також були розстріляні.

Перші збройні формування почали створюватися ще в серпні 1941 року на Волині і Поліссі (їх створив прибічник уряду УНР в еміграції Т.Бульба - Боровець). Вони одержали назву «Поліська Січ» і налічували близька 10 тис. чол.., боролись переважно з окремими загонами Червоної Армії. Після вимоги німців розформуватися, перейшли до партизанської боротьби і були перейменовані на Українську Повстанську Армію, яка боролась як проти німців, так і проти радянських партизан.

З осені 1942 року керівництво ОУН (Б) взяло курс на створення власної партизанської армії. Новостворене військове формування, що виникло на Поліссі також одержало назву Української Повстанської Армії. Офіційною датою засновування вважається 14 жовтня 1942 року, але як єдина сила УПА починає діяти лише з сер. 1943 року. Згодом до неї приєдналися збройні формування Т. Булиби-Боровця та ОУН (М). Чисельність - близько 20 тис. чоловік; з цього часу веде активні дії. Цілі райони Волині визволені і контролювалися загонами УПА, створювались органи управління. Крім німців воювали з радянськими військами, загонами НКВС, формуваннями ОУН-М.

Зміна ситуації на фронті потребувала від ОУН-УПА змін в орієнтирах: в серпні 1943 року відбувся III Надзвичайний збір ОУН (Б), який проголосив Україну демократичною республікою, вільною від будь-якої нерівності, побудованої на принципах соціальної справедливості. Проголошувалось ряд демократичних свобод, 8-годинний робочий день, передача землі селянам, більша толерантність у національному питанні (залучати до побудови держави представників інших народів). При цьому закликали до боротьби на 2 фронти.

Наприкінці 1943 р. УПА мала вже 30-40 тис чоловік, для координації зусиль створено Головний Військовий штаб, УПА очолив Р. Шухевич.

Таким чином, антифашистський рух не був єдиним: комуністична та націоналістична течії перебували у конфронтації, що послаблювало рух Опору на Україні в цілому.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями: