90.Погляди фізіократів на соціально-економічну структуру суспільства. Проблема суспільного відтворення в „Економічній таблиці”

Фізіократи — французькі економісти другої половини ХVІІІ ст., представники класичної політичної економії. Утворилася школа фізіократів наприкінці 50-х рр. ХVІІІ ст. Її представниками були: Ф. Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де ла Рів’єр, Ж. Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф. Кене (1694—1774). Його перу належить низка економічних праць, зокрема «Економічна таблиця» (1758), Основу концепції фізіократів становить ідея «природного порядку».

Природний порядок панує як у природі, так і в суспільстві. Закони природного порядку створено Богом, вони вигідні людству, є вічними і незмінними. Основою природного порядку в Кене є право власності.

Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сферу виробництва. Кене, зокрема, висунув ідею еквівалентності обміну за умов природного порядку. Якщо обмін є еквівалентним, то він не породжує багатства. Збагачення країни фізіократи пов’язують з матеріальним виробництвом, зокрема із сільським господарством. Основою економічної системи Кене є учення про «чистий продукт». Це надлишок продукції над витрати виробництва. Створюється він лише в сільському господарстві. У промисловості відбувається не збільшення натуральних вартостей, а лише їх складання, комбінування, зміна форм. Із поняття «чистого продукту» фізіократи виводили і своє розуміння продуктивної й непродуктивної праці. У них продуктивною є праця, що створює «чистий продукт», тобто праця в сільському господарстві, інші види праці вони оголошували «безплідними». Відповідно до цього Кене здійснює й поділ суспільства на класи. Він виділяє три класи: продуктивний — землероби, непродуктивний — виробники, що зайняті всіма іншими видами праці, і власники.

Капітал фізіократи розглядають в уречевленій формі. Гроші в Кене не мають товарного походження. Це лише засіб, що полегшує обмін.

91. Ідеї фізіократизму в Україні – «Домоводство» в. Каразина

В. Каразін розробляв проекти реформування різних сфер су­спільного й державного життя, усіх основних секторів економіки. Проте основне місце в його програмі економічного розвитку належало аграрно-селянському питанню.

Думки В. Каразина про необхідність обмежити залежність селян від поміщиків співзвучні з концепціями фізіократів, що мали послідовників серед державних чиновників у європейських країнах, зокрема, у Франції та Австрії. Наприклад, у Галичині, яка наприкінці XVIII ст. потрапила під владу Австрії, імператор ЙосифII запроваджував аграрні реформи, спрямовані на обмеження поміщицького свавілля. Своє розуміння тогочасних економічних проблем Каразін виклав у листах імператору, у статтях, соціальних проектах. Для означення господарства він часто користувався терміном «домоводство», очевидно, виходячи з того, що слово економіка походить від грецького і означає закон ведення домашнього господарства. Під домоводством Каразін розумів і національне господарство, тобто економіку на макрорівні.Каразін був прихильником концепції освіченого абсолютизму, як і багато інших визначних громадсько-політичних діячів у тогочасній Європі.Висловлені Каразіним думки про необхідність обмеження залежності селян від поміщиків співзвучні з концепціями фізіократів, що мали послідовників у державних структурах ряду європейських країн, зокрема Франції та Австрії. Наприклад, у Галичині, яка потрапила в кінці XVIII ст. під владу Австрії, імператор Йосиф II проводив аграрні реформи, спрямовані на обмеження поміщицького свавілля. Про ці реформи в сусідній Галичині, безумовно, було відомо Каразіну, який добре знав економічну і політичну ситуацію на українських землях, що перебували у складі Австрійської монархії.Каразін виклав доволі широку програму економічного розвитку, подавши пропозиції стосовно всіх основних секторів економіки, центральне місце в яких зайняли аграрно-селяиські проблеми. Разом з тим він відстоював інтереси промисловості та торгівлі. Цим сферам економіст відводив велику роль у господарському розвитку. «Торгівля,— твердив Каразін, — оживляє всі частини політичного тіла, весь стан людей приводить у рух: отже, участь її повинна бути дорогоцінна».