4.4. Українська культура на теренах Європейського культурного регіону

Увага! Матеріал для поглибленого вивчення. Наукова думка останніх двох десятиріч як українських, так і зарубіжних вчених обґрунтовує тезу про окреме регіональне виділення в цілому європейському культурному регіоні культури слов'ян. Не вникаючи в зміст наукових дискусій, варто окремо зупинитися некультурному розвитку України з періоду Київської' Русі до початку ХІХст. Як відомо велика давньоруська держава Київська Русь виникла у другій половині ІХст. її культура склалася на місцевому, самобутньому східнослов'янському грунті. Прийняття християнства (988р.) поставило Київську Русь в рівень з європейськими державами класичного середньовіччя; забезпечило єдність племен в межах держави; зміцнило владу князя; стимулювало розвиток культури. Культуру Київської Русі прийнято ділити на два періоди: поганський (язичницький) та християнський. В культурі поганського періоду був накопичений весь досвід попередніх Поколінь в розвитку землеробства, тваринництва, таких промислів, як: бортництво, мисливство, рибальство тощо. В дохристиянський період розвивалось ткацтво, кушнірство, гончарство, ливарництво, ковальство

141

та ювелірне мистецтво. На зразок античної Європи у русичів був свій пантеон богів (Перун, Даждьбог, Велес, Мокош тощо). Багатий фольклор, що в тих чи інших формах зберігся до наших днів, включав пісні календарного циклу (колядки, щедрівки, веснянки, русальні пісні, обжинки), весільні пісні, похоронні голосіння.

Про рівень культури будь-якої соціальної спільноти можна судити з розвитку освіти. Незважаючи нате, що писемність існувула в Київській Русі ще до прийняття християнства (свідчать договори князів Олега та Ігоря з Візантією, написи кирилицею на матеріальних пам'ятках), основні писемні пам'ятки стосуються християнського періоду. Це насамперед, "Остромирове Євангеліє" (1056-1057) та "Ізборник Святослава" (1073). Князь Володимир започатковує системну освіту зобов'язавши феодальну верхівку вчити соїх дітей. Ярослав Мудрий відбирає для навчання 300 дітей старост і священників, а його внука Ганна організовує аналогічну школу для дівчат. Освіта стає багаторівневою за соціальним станом учнів. Поширення християнства і розвиток освіти вимагали літератури. Вона на початку складалася із перекладної та оригінальної. Поширювались переклади з болгарської, старогрецької та староєврейської мов (богослужебні книги-псалтирі, часослови; повчальні книги-проповіді), апокрифи - твори на релігійну тематику не визнані церквою священними ("Як Бог сотворив Адама", "Ходіння Агапія в рай", "Ходіння богородиці по муках"), житійні твори {"Троянська війна", "Александры", "Житіє Феодосія Печерського" тощо). Особливе місце займає оригінальна, самостійна література ("Слово о законі і благодаті", "Повчання дітям", "Слово о полку Ігоревім").

Особливе місце в розвитку культури Київської Русі займають літописи. Це насаперед "Повість временних літ", Київський літопис, Галицько-Волинський літопис.

В дохристиянський період на теренах Київської Русі доволі розвинутою була оборонна та житлово-господарська архітектура. Житло, як правило, було однокамерним (напівземлянки із двосхилим дахом, стіни «-* глинобитні або зрубні із дерева, піч не мала димовідводу). Дво- та трикамерні будівлі були рідкісними і належали феодальній знаті. З прийняттям християнства на українські землі приходить кам'яне будівництво, особливо в сакральній архітектурі. Як відомо, першою кам'яною спорудою в Київській Русі стала Десятинна церква у Києві.

142

На її спорудження князь Володимир витратив десяту частину своїх прибутків. Пізніше будуються собор Спаса у Чернігові (1036р.). Софіївський собор у Києві (1037р.) та собори в інших княжих містах Київської Русі. Особливістю Софіївського собору є не тільки його європейський архітектурний стиль, а і те, що у внутрішньому оздобленні використані усі тогочасні види живопису: фреска, іконопис, вітраж, мозаїка. Заснування монастирів і монастирських церков розпочалося за життя князя Ярослава Мудрого з другої половини ХІст. (Києво-Печерський монастир, Золотоверхі Дмитрівський і Михайлівський монастирі тощо). Якщо в Х-ХІ ст. на будівництво храмів запрошували європейських архітекторів, то у XII ст. при монастирях складються архітектурні школи, в діяльності яких вдало поєднуються європейок» стильові особливості та місцеві мотиви.

Особливе місце в культурі Київської Русі займає живопис. Найбільш поширеними були дві форми живопису: стінопис та іконопис. Незважаючи не суворе дотримання релігійних канонів візантійськими і руськими іконописцями, живопис цього періоду набуває самобутніх українських рис. Українським іконам притаманна величність святих їх спокій і незалежність від дрібних проблем буття. Це був зразок моральної чистоти, до якої прагнув кожен мирянин. Як зазначає Т.Гонтар, високохудожніми були ювелірні вироби. Поширеними видами прикрас були намиста із золота і срібла, гривни (шийні обручі), колти (підвіски у вигляді сережок), діадеми, перстні. Для їх виготовлення застосовувались досить складні техніки як лиття, ковка, зернь, чернь, скань, карбування, емаль, позолота.

Татаро-монгольське нашестя ХІIIст. зруйнувало Київську Русь і на декілька століть ускладнило поступальний і прогресивний розвиток української спільноти. Як вважають українські науковці, спадкоємницею Київської Русі стала Галицько-Волинська Русь. Вона встановила культурно-політичні та економічні зв'язки з тогочасною Західною Європою, а ЇЇ міста стали провідними центрами освіти, літописання, книгописання (Галицько-Волинський літопис, "Христинопільський апостол"; Бучацьке, Галицьке, Холмське Євангелія). На Галицько-Волинських землях будуються церкви, монастирі, розвивається іконопис, рукописна мініатюра.

Найбільш спірним, з точки зору наукових пошуків і висновків, був період ХIV-ХVIст. Частина Волині, Київщина, Чернігівщина, Переяслав-

143

щина, Поділля приєднуються до Великого князівства Литовського. Гедимінаси, прийнявши православ'я, користуються Староукраїнською (руською) мовою, в певній мірі зберігають традиції Київської Русі. Однак, друга половина ХІVст. стала періодом постійних військових походів Польщі в Галичину. У 13 85 р. литовський князь Ягайло, ставши польським королем, довершує унію Литви з Польщею. Починається процес фактичного переходу українських земель під владу польської держави.

Зміцнення Московської держави в кінці ХVст. підпорядкування нею міст Сіверщини (Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський) започатковує новий розподіл політичних сил в Європі. Українські землі, як і вся багатовікова українська культура, опиняються між двох найбільш агресивних сил. Виникає загроза латинізації і опольщення або омосковлення. Українські землі продовжує грабувати татарська орда, боротьба з якою започаткувала українське козацтво як політичну силу Закономірно, що погляди натовців з приводу розвитку культури у цей історичний період суттєво різняться. Однак відсутність матеріальних і власних писемних джерел цього періоду ще не означає занепад культури. Є внутрішній її елемент - духовне життя. Його не вдалося зруйнувати і це добре видно в творах усної народної творчості (легенди, казки, новели, перекази притчі, прислів'я), об'єднувала українців календарно-обрядова та родинно-обрядова пісенність (колядки, щедрівки, веснянки, русальні та купальні, обжинкові та весільні пісні тощо), В конкретних справах українці, як єдина спільнота, ставали на свій захист.. Насамперед, в цій боротьбі за збереження своєї культури і самобутності велику роль відіграв братській рух, який не тільки боровся з окатоличенням, а й проводив велику просвітницьку, правозахисну діяльність, вів видавничу справу. Братські школи, що діяли в кінці ХVІ-початку ХVІІст. започаткували систему сучасної освіти. В цей період українці навчалися в багатьох європейських університетах, діяли школи при церквах і монастирях. В кінці ХVIст. Засновується перша вища школа - "Острозька Академія". Київська колегія (1632р.) стає прообразом майбутніх університетів. Українська культура не стоїть осторонь культурних процесів, що охопили Європу. Перші друкарні, що з'явилися у Празі і Кракові, менш ніж через півстоліття засновуються в українських містах. Зокрема, у 1574 році Іван Федоров видає у Львові "Апостол" і "Буквар"

144

Складні і не до кінця вивчені процеси в культурі українського народу ХІV-першої половини XVII ст. співпали з періодом остаточного формування українського етносу, а в Європі - з епохою Ренесансу. Як вважають А.В.Яртись, Я.Г.Сислюк, основоположниками ренесансної культури в Україні були Юрій Дрогобич, Павло Русин, Лукаш, Станіслав Оріховський. Ренесансні ідеї гармонійної єдності духовного і фізичного сприяли виникненню такого культурного явища як полемічна література (кінець ХVІ-поч.ХVIIст.). Слід зазначити, що полеміка між віровченнями православних і католиків велася більше на соціально-політичному, ніж сакральному рівнях (твори "Пересторога", "Ключ царства небесного", "Апокрисис" тощо).

Однозначно можна стверджувати, що культурний розвиток України в ХIV-ХVІ ст. був лише загальмований, а не припинений. Розвивається музичне мистецтво скоморохів, кобзарів, формується музична освіта, з'являються перші музичні гурти (цехи). У другій половині зароджуються ляльковий та шкільний театри, формуються засади народного театру. Однак найбільшим досягненням української культури цього періоду є те, що вона акумулювавши свій власний потенціал, взявши все позитивне з європейської культури, заклала основи особливого і самобутнього українського стилю. Українські мотиви в архітектурі європейського ренесансу яскраво проявилися в кам'яному сакральному будівництві. Поряд з традиційним тридільним, трибанним та п'ятибанним зрубним храмом зводяться кам'яні ренесансні храми.

Тридільна церква (с. Дорогинці на Київщина 1600р.)

Костел єзуїтів. (Львів, 1610-1630 рр.)

145

На початку ХVIIст. в українській суспільній думці зароджується нове розуміння епохи, спільності долей українців з європейським розвитком. Україна в духовному житті переживала своєрідну "реформацію", коли динаміка життя не полишала байдужими тисячі людей до своєї власної долі. В таких умовах на українському соціально-економічному і політичному грунті формується стиль українського бароко. Його зародження окремі дослідники пов'язують з будівництвом костелу єзуїтів (1600- 1630рр., архітектор Дж.Бріано) у Львові. Розквіт українського бароко припадає на другу половину ХІІст.

Особливості "барокового cвiтoбaчeння^,, проникають практично в усі інші тогочасні види мистецтва. Зокрема в літературі цей процес започаткував Іван Вишенський; в поезії — Лазар Баранович; в полемічній літературі - Дмитро Туптало; в літописанні - Григорій Грабянка, Самійло Величко; в філософській літературі - Григорій Сковорода; в політичних науках — Феофан Прокопович (теорія "просвіченого абсолютизму^"). Піднесення української літератури, театрального і музичного мистецтва припадає на другу половину ХVΙΙст. Діалоги, диспути, памфлети, трактати стають невід'ємними формами тогочасного життя. Творчості Л.Барановича, І.Гізеля, І.Гілятовського, Ф.Сафоновича, В.Ясинського притаманні соціально-філософські мотиви осмислення буття людини. Закономірно, що в цей період з'являється такий жанр як езопівська байка.

Українська культура XVIII ст. - культура гетьманства Івана Скоропадського (1709-1722), Кирила Розумовського(1750-1764). Це особливий пласт культури козацької держави. Вона, базуючись на українському грунті, увібрала в себе велику палітру рис представників різних народів, що приходили на Січ. Освіта, література, музика, танці, вертепи були невід'ємними елементами козацької спільноти. Як зазначає проф. А.В.Яртись, в літературному житті України ХVIIІст. важливе місце займає поезія, розширюється жанрова палітра віршів, використовується розмовна народна українська мова. В містах України виникають нові друкарні, запроваджується "гражданський" шрифт, що сприяло розвиткові народної літератури.

Увага! Перша друкарня з "гражданським" шрифтом заснована в Єлисаветграді (1764р.). Світський друк кирилицею на західноукраїнських землях припадає на середину ХIХст.

146

ХVIIІст. стало плідним і в розвитку української філософської думки. ГС.Сковорода, обґрунтовуючи єдність природного, соціального і індивідуального, пише ряд філософських і літературних творів, що були співмірними з тогочасною європейською філософією. Найбільшим досягненням цього періоду (вважають О.Гриджук, Р.Вінтоиів) стало використання української народної мови в літературі. Класиком нової української літератури став І.Котляревський, який в бурлексннх традиціях написав "Енеіду", взявши за основу твір Вергілія.

Як зазначалось в попередніх темах, перша наукова революція в Європі припала на епоху реформації (XVIІ ст.). В Україні посилена увага до природничих наук прослідковується з початку ХVIIIст. З'являються перекладні видання з астрономії, математики, медицини. Прослідковується тенденція до розкриття причинно-наслідкових зв'язків планетних затемнень, природно-кліматичних змін. Започатковуються науково-прикладні дослідження в галузі медицини (1787р., перша медична школа в Єлисаветграді).

Українське бароко суттєвим чином позначилося на розвитку музичного, театрального мистецтва, живопису. Зокрема іконопис Івана Рутковича, Іллі Бродлаковича, Стефана Вишенського, Йова Кондзеле-вича вражає дослідників своєю витонченістю, сюжетною вирішеністю, динамікою образів і, як зазначають М.Гайковський, Н.Дуда, Т.Гонтар, особливою реалістичністю. Окреме місце займає український портретний живопис, який вийшов із лона сакрального мистецва і набув світського характеру, перетворився у самостійний напрям. Завдяки Йому ми сьогодні можемо споглядати портрети відомих і невідомих українців, судити про їх життя, побут, одяг, уподобання.