2.Сили і засоби розвідки. Завдання відділення в розвідці і способи їх виконання.

Сили і засоби для ведення розвідки визначаються командиром у залежності від поставленої задачі й умов обстановки.

Силами розвідки називаються штатні розвідувальні підрозділи, підрозділи родів військ, спеціальних військ і служб, виділені для ведення розвідки.

Засобами розвідки називаються розвідувальна і бойова техніка і засоби пересування, за допомогою яких ці підрозділи виконують свої задачі.

Механізоване відділення (танк) може виділятися для дій як дозорне відділення (танк) і для засідки, а спеціально підготовлене механізоване відділення (екіпаж танка) – для ведення радіаційної, хімічної і неспецифічної бактеріологічної (біологічної) розвідки. Механізоване відділення може призначатися також для проведення пошуку. Крім того, розвідувальні відомості добуваються бойовими діями військ, шляхом допиту полонених і перебіжчиків, опитуванням місцевих жителів, дослідженням захоплених у ворога документів, зразків бойової техніки, озброєння, спорядження.

Підрозділ, призначений у розвідку, може підсилюватися саперами з засобами розвідки і розгородження, і хіміками-розвідниками. При проведенні пошуку і веденні розвідки боєм дії підрозділів можуть підтримуватися вогнем артилерії, мінометів, авіації й інших вогневих засобів.

Підрозділи, виділені в розвідку, як правило, забезпечуються приладами спостереження і визначення координат цілей, об'єктів, а також засобами виявлення мінно-вибухових загороджень, хімічного і радіоактивного зараження. У всіх випадках підрозділи повинні бути забезпечені надійними засобами зв'язку і документами таємного управління (кодованими картами, переговорними таблицями).

Особовому складу підрозділів, призначених у розвідку, забороняється брати із собою топографічні карти з позначками про свої війська, бойові, особисті й інші документи, по яких можна установити приналежність до частини.

При діях у розвідці забороняється залишати своїх поранених, убитих, зброю і спорядження в розташуванні ворога, а також користатися залишеними противником продуктами харчування.

Вислані в розвідку підрозділи, офіцери, сержанти і солдати повинні:

• діяти таємно, сміло й активно добувати розвідувальні відомості відповідно до поставленого перед ними завдання;

• виявляти спритність, винахідливість, ініціативу і широко застосовувати різні прийоми військової хитристі й обману противника для виконання поставленої задачі;

• вміти поєднувати у своїх діях скритність, хитрість і витримку з рішучістю і сміливістю.

Дії розвідників повинні бути приголомшуючими, зухвалими і раптовими для противника, що вимагає від них високої виучки і максимального напруження моральних і фізичних сил.

Кожен розвідник повинен знати і розуміти свою задачу і задачу того підрозділу, у складі якого він діє.

Командири підрозділів, що діють у розвідці, зобов'язані вчасно доповідати (доносити) про результати розвідки. Результати розвідки доповідаються по радіо, усно і шляхом представлення письмових повідомлень. Дані про засоби ядерного і хімічного нападу доповідаються негайно. Доповіді і повідомлення повинні бути правдивими, короткими і ясними. У повідомленні зазвичай вказується: який противник, коли і де був виявлений, характер його дій, де знаходиться підрозділ, що веде розвідку, що вирішив командир робити надалі. Способи ведення розвідки: спостереження, пошук, засідка, агресія і бій.

У кожному відділенні (танку) у всіх видах бою організовується і ведеться розвідка спостереженням. Спостереження за противником ведеться беззупинно особисто командиром відділення (танка) і спеціально призначеними спостерігачами і є основним способом ведення розвідки. У нічний час, а також в умовах обмеженої видимості спостереження доповнюється підслуховуванням.

Досвідчений спостерігач не залишить без уваги жодного звуку. Підслухуючи, він може відрізнити рух автомашини від руху танка (БМП, бронетранспортера) і приблизно вказати, у якому напрямку рухаються і де орієнтовно зосереджуються війська.

Засідка – один зі способів розвідки. Засідка як спосіб розвідки може застосовуватися у всіх видах бою, у будь-який час року і доби, у будь-яких погодних умовах, перед фронтом, на флангах і в тилу супротивника. Засідка улаштовується взводом, відділенням (танком, групою) на ймовірних напрямках руху противника в місцях, де забезпечується раптовість нападу на нього. Успіх засідки залежить від скритності її розташування, готовності до ведення влучного вогню, витримки всього особового складу, його рішучих і вмілих дій.

Завдання на влаштування засідки командир відділення (танка, групи) одержує від старшого начальника на місцевості чи по карті.

Зрозумівши його, командир відділення визначає порядок і таємний шлях висування до місця засідки. Відділення (танк) висувається до місця засідки в такій побудові, що забезпечує скритність пересування і бойову готовність на випадок раптової зустрічі із противником.

З виходом до місця засідки командир відділення (танка) організовує спостереження і систему вогню на випадок раптового нападу противника, визначає місця розташування особового складу і вогневих засобів, і їхнього завдання, порядок дій з появою ворога і після виконання завдання, повідомляє сигнали оповіщення, керування, взаємодії і порядок дій по них.

При постановці бойових завдань командир відділення (танка) указує:

• орієнтири;

• відомості про противника;

• завдання відділення (танка);

• місця розташування кожного солдата в підгрупі нападу і підгрупі забезпечення, їхні задачі, порядок відкриття вогню і дій при нападі, і після виконання завдання (порядок відходу й евакуації поранених і убитих);

• сигнали відкриття вогню, нападу, відходу і заступника.

Однією з умов досягнення раптовості є найсуворіша дисципліна і ретельне маскування особового складу відділення (танка) у засідці і місці засідки. Усі сліди й інші ознаки, по яких противник може знайти відділення, що знаходиться в засідці, повинні бути ретельно замасковані чи усунуті. Розташане в засідці, відділення (танк) до нападу на противника нічим себе не виявляе. Про наближення противника спостерігач попереджає командира встановленим сигналом. Коли напад відбувається на одиночних солдатів, офіцерів і дрібні групи противника, то їх варто підпускати до відділення, а потім раптово нападати на них і захоплювати в полон.

У літку 1944 р. у боях за звільнення Білорусії групі, очолюваної молодшим лейтенантом Будариним, була поставлена задача – улаштувати в тилу противника засідку і захопити полонених. Потай проникнувши в тил до фашистів, група Бударина вийшла до дороги. Виявив рух противника, група укрилася в лісі і стала вичікувати. Пропустивши кілька великих груп противника, що ішли пішки і на автомашинах, спостерігач доклав, що до району засідки наближається група з трьох солдатів.

Троє чоловік було виділено для прикриття і для обстрілу дороги на випадок раптової появи на ній автомашини із солдатами противника, а інші розташувалися по обидві сторони дороги. Як тільки солдати противника зрівнялися з засідкою, група нападу по сигналі молодшого лейтенанта Бударина напала на них. Одного солдата, який намагався вчинити опір, знищили ударом ножа, два інших були узяті в полон. Забравши документи убитого і його зброю, група з двома полоненими вночі майстерно пройшла лінію фронту на стику двох батальйонів і повернулася у свою частину без втрат. Полонені дали цінні відомості про наміри фашистів на даній ділянці фронту.

При нападі на більш велику групу противника відділення, що знаходиться в засідці, повинне, використовуючи всі наявні в його розпорядженні вогневі засоби, раптово завдати поразки і, не давши опам'ятатися противникові, захопити полонених, документи і зразки озброєння.

При влаштуванні засідки вночі підрозділ варто розташовувати на скорочених інтервалах і якнайближче до ймовірного шляху руху противника по одну сторону від дороги, для того щоб виключити небезпеку ураження своїм вогнем особового складу відділення. Для спостереження за противником уночі повинні використовуватися прилади нічного бачення.

Пошук – це спосіб розвідки, що полягає в потайливому підході відділення до заздалегідь наміченого і вивченого об'єкта і раптовому нападі на нього з метою захоплення полоненого, документів, зразків озброєння і бойової техніки.

Об'єктами нападу при проведенні пошуку можуть бути поодинокі солдати чи невеликі групи, розрахунки вогневих і інших засобів на передньому краї й у глибині розташування противника. Пошук здійснюється в пішому порядку.

По досвіду бойових дій з загального числа різних розвідувальних заходів, зв'язаних із захопленням полонених і документів, більш 60% приходиться на пошук.

Відділення, призначене для проведення пошуку, може підсилюватися саперами із засобами розгородження, а його дії можуть підтримуватися вогнем артилерії, мінометів і інших вогневих засобів.

Відділення, призначене для проведення пошуку, зі свого складу виділяє особовий склад для захоплення полоненого (підгрупа нападу), особовий склад для пророблення проходів у загородженнях (підгрупа розгородження проходів), як правило, з числа приданих саперів, особовий склад для вогневого забезпечення дій підгрупи нападу (підгрупа вогневого забезпечення).

Підгрупа нападу захоплює і доставляє у своє розташування полонених (документи, зразки озброєння). У число нападаючих включаються найбільш сміливі, фізично сильні і спритні солдати, що володіють прийомами рукопашного бою.

Підгрупа вогневого забезпечення прикриває і підтримує вогнем нападаючих. До складу групи вогневого забезпечення призначаються солдати, яки володіють прийомами ближнього бою, що вміють влучно вести вогонь зі зброї в умовах обмеженої видимості і метати гранати на далекі відстані.

Особовий склад відділення при проведенні пошуку забезпечується маскувальними халатами. Кращим часом проведення пошуку є ніч. Пошук може проводитися і вдень, особливо в неясну погоду, чи в гарну погоду при невеликому видаленні об'єкта від переднього краю своїх військ (100 – 150 м) при всебічному забезпеченні дій відділення.

Задача на проведення пошуку ставиться командиру відділення, як правило, на місцевості начальником розвідки чи командиром, що організовує пошук.

Після одержання задачі командир відділення з’ясовує її й оцінює обстановку. При з'ясуванні задачі командир відділення повинен зрозуміти задачу відділення, порядок і терміни проведення пошуку. Оцінюючи обстановку, він повинен вивчити розташування, склад і характер дій противника в районі дій відділення; місце розташування і склад об'єкта пошуку; стан і можливості відділення, а також приданих засобів; місцевість, її захисні і маскуючи властивості, загородження і перешкоди; час року, доби і стан погоди в період проведення пошуку.

Після з'ясування задачі й оцінки обстановки починається всебічна підготовка відділення до дій, яка включає:

• організацію безупинного спостереження за об'єктом пошуку і поводженням противника, вивчення місцевості в районі об'єкта нападу і визначення найбільш вигідних підступів до нього;

• вироблення плану дій;

• призначення особового складу для нападу на противника, а також для забезпечення дій нападаючих;

• організацію взаємодії відділення з підтримуючими вогневими засобами;

• проведення занять з особовим складом відділення;

• прокладання проходів у наших загородженнях;

• постановку задач і перевірку готовності до дій.

У залежності від обстановки для підготовки відділення до проведення пошуку може бути виділено від декількох годин до декількох діб.

Спостереження за об'єктом пошуку повинне вестися протягом усього періоду підготовки до пошуку. Для цього залучається весь особовий склад, що бере участь у пошуку, і в першу чергу солдати зі складу групи захоплення.

При розробці плану дій у пошуку командир відділення визначає конкретний об'єкт нападу; місця прокладання проходів у загородженнях; задачі підлеглим (порядок висування відділення до об'єкта пошуку і порядок дій при нападі на об'єкт); шлях і порядок відходу, а також по яких ділянках (цілях) необхідно підготувати вогонь виділених засобів підтримки.

Свій план проведення пошуку командир відділення доповідає на місцевості командиру, який організовує пошук.

Відповідно до плану пошуку організовується підготовка особового складу. Для цієї цілі вибирається ділянка місцевості, подібна місцевості в районі проведення пошуку, проводяться тренування (спочатку вдень – тактико-стройовим методом, а потім – у ту частину доби, на яку призначене проведення пошуку). Про готовність до виконання задачі командир відділення доповідає старшому начальнику.