14.5. Забезпечення державної безпеки прав та інтересів споживачів

Захист споживачів нормативно закріплюється у відповідних законах. Так, в Україні основним є Закон про захист прав споживачів, в Росії існує Закон про загальні умови укладення угод захищає покупців від другорядних, набраних дрібним шрифтом застережень і Закон про споживчі кредити забезпечує можливість відкликання і вимагає інформації про кредиторів.

В рамках Європейського союзу акцент в споживчій політиці все більше зміщується в бік захисту споживачів на загальноєвропейському рівні. ЄС приймає установки і директиви, які так чи інакше повинні стати частиною національного законодавства. У Комісії ЄС функціонує Консультативна рада споживачів. Головним представництвом спілок споживачів на європейському рівні є Європейське бюро ради споживачів - головне об'єднання 24 національних організацій споживачів.

Всі ці організації наділені широкими повноваженнями і здійснюють жорсткий контроль за діяльністю відповідних компаній, залучаючи їх у разі потреби до юридичної та фінансової відповідальності (з компенсацією заподіяної шкоди). У своїй діяльності вони спираються на мережу філій і відділень, розташованих по всій країні.

Прагнучи запобігти величезних збитків (штрафи, загроза втрати споживачів, погіршення репутації фірми або навіть припинення її діяльності), компанії, в свою чергу, здійснюють комплекс заходів, кінцева мета яких зниження браку, забезпечення якості та безпеки продукції, високого ступеня її екологічної чистоти.

На жаль, і колишні, і сучасні державні інститути України явно слабо виконували і виконують обов'язкову функцію захисту інтересів громадян-споживачів від свавілля виробників товарів і послуг. Існуючі системи Держстандарту, Комітету цін, Санітарно-епідеміологічного нагляду та т. ін. виконували цю роль дуже приблизно і з урахуванням інтересів перш за все держави, а не конкретних споживачів. Тому вже зараз, на стадії становлення соціально орієнтованої ринкової економіки, необхідне формування споживчої політики держави, спрямованої на захист інтересів споживачів через розробку відповідного законодавства, створення спеціалізованих державних структур та ефективної підтримки діяльності громадських спілок споживачів, що формуються.

14.5. Соціальна відповідальність бізнесу

Постійні урядові кризи, соціально-політична нестабільність в періоди парламентських і президентських виборів безпосереднім чином негативно позначаються на стані економіки і відповідно на інвестиційній активності - ось необхідні умови для залучення іноземного капіталу. У цьому контексті результати державного регулювання економіки і соціальної сфери не можуть так чи інакше не позначитися і на поведінці бізнесу в плані врахування інтересів суспільства. І це цілком природно, якщо врахувати, що бізнес в цілому і корпорації зокрема діють у певному соціальному та політико-культурному середовищі та в силу цього вони не можуть ігнорувати інтереси суспільства, з якими вони повинні узгодити власні інтереси. Взаємодія держави і бізнесу в соціальній області насамперед охоплює:

• формування, функціонування та розвиток системи соціального партнерства, що враховує національні та історичні особливості розвитку даної країни;

• побудову раціональної соціальної інфраструктури, що забезпечує загальні умови ефективної підприємницької діяльності.

Оскільки стабільність суспільства є необхідною умовою ефективного функціонування бізнесу, то завданням бізнесу є розробка і здійснення заходів, здатних забезпечити стабільність. Розвиток та поліпшення соціального середовища відповідають довгостроковим інтересам бізнесу і корпорацій. Прихильність принципам соціальної відповідальності підвищує життєздатність і ефективність підприємницької системи. Їх реалізація крім усього іншого сприяє їх легітимізації в очах громадськості. У довгостроковому плані соціальна відповідальність здатна збільшити як довіру споживачів до продукції, яка вироблена даною корпорацією, так і курс її акцій.

Не випадково в кінці XIX - початку XX ст. були закладені основи так званої концепції соціальної відповідальності бізнесу. Спочатку вона набула поширена серед американських інженерів, які, як зазначав американський історик Е. Лейтон-мл., вбачали в демонстрації «почуття соціальної відповідальності» засіб підвищення соціального престижу своєї професії. З часом ця ідея стала складовою частиною концепції відповідальності бізнесу.

Серед прихильників і активних пропагандистів цієї концепції були такі відомі свого часу бізнесмени, як президент компанії «Дженерал електрик» Дж. Своуп, голова ради директорів тієї ж компанії О. Янг, президент компанії «Амерікен телефон енд телеграф» У. Джиффорд, голова ради директорів компанії «Джонс Менвілл» Л. Брауна та ін. Остаточно концепція соціальної відповідальності бізнесу затвердилася в 30-х роках.

Особливо важливу роль у розробці та популяризації концепції соціальної відповідальності бізнесу зіграла робота відомих в той період економістів Ф. Берлі і Г. Мінза «Сучасна корпорація і приватна власність». Вони, зокрема, сформулювали тезу, згідно з якою для забезпечення виживання корпоративної системи ті, хто контролює великі корпорації, повинні перетворитися в «абсолютно нейтральну технократію, врівноважуючи різноманіття вимог різних груп у суспільстві та закріплюючи за кожною з них частину потоку доходів на основі громадської політики, а не приватної жадібності»². Оскільки, стверджували автори, корпорація з приватновласницького перетворилася в приватнопідприємницький інститут, вона стала соціальною силою, яка не може бути вільною від соціальної відповідальності.

К. Уолтон виділяє наступні компоненти сучасної концепції соціальної відповідальності бізнесу:

1. більше не можна покладатися на концепцію особистої вигоди, оскільки вона не обов'язково призведе до блага суспільства. У тих випадках, коли між приватним і суспільним благом існують конфлікти, перше повинно бути підпорядковане другому.

2. американська економічна система спирається більшою мірою на принципи плюралізму та конституціоналізму, ніж на принципи laissez-faire.

3. добробут суспільства неможливо забезпечити виключно силами уряду або приватних організацій окремо. Тому необхідно покласти край протистоянню уряду і бізнесу.

4. керівництву корпорацій слід врівноважувати конкуруючі інтереси і встановлювати пріоритети, що враховують інтереси як інвесторів, робітників, споживачів, постачальників і конкурентів, так і національних та місцевих громад, інших добровільних організацій і навіть неорганізованих груп.

5. врівноважуючи ці інтереси, корпорація повинна відкидати «нерозумні вимоги», але робити це логічно, витримано і збалансовано.

З розглянутої точки зору інтерес представляють доводи і аргументи професора Каліфорнійського університету П. Сеті, який вважав, що «корпорації повинні бути ініціаторами політики та програм, які покликані мінімізувати побічні негативні наслідки їх поточних або майбутніх операцій, перш ніж ці наслідки візьмуть кризові масштаби і стануть каталізаторами ще однієї хвилі протесту, спрямованої проти бізнесу»³.

Про значущість концепції соціальної відповідальності свідчить і та рішучість, з якою її противники намагаються розвінчати її основні установки. Так, один з відомих представників Чиказької школи, М. Фрідмен, охарактеризував її не інакше як «фундаментально підривну доктрину, широке застосування якої зруйнує вільне суспільство».

В цілому в довгостроковій перспективі участь корпорації у соціальній діяльності дає їй можливість максимізувати прибуток. Серед вигод від такої діяльності - зменшення витрат, необхідних для захисту перед законодавчими і виконавчими органами влади, скорочення наслідків державного втручання, що дорого обходиться, втрат від псування майна підприємства в результаті соціальних заворушень тощо. Важливе значення для стимулювання соціальної діяльності бізнесу має забезпечення державою необхідних законодавчих рамок і умов для прибутковості «соціальних інвестицій».

До числа стимулюючих заходів держави ставляться пропозиції бізнесу державних контрактів, встановлення єдиних обов'язкових норм поведінки для всіх підприємств, введення системи покарань для фірм, які не дотримуються встановлених правил гри, тощо. Як справедливо вказував Н. Джекобі, «бізнес тільки тоді повніше реалізує свій потенціал у справі поліпшення якості життя, коли уряд створює ринок для соціально бажаних товарів і послуг». Важливе значення мають поліпшення комунікації між корпораціями та суспільством, здатність корпорацій відчувати вимоги і запити суспільства і оперативно реагувати на них.

Суспільство зі свого боку має право очікувати від бізнесу того чи іншого рівня соціальної відповідальності в таких питаннях, як охорона навколишнього середовища, забезпечення безпеки транспорту, ліквідація трущоб, матеріальне забезпечення незаможних верств населення тощо. Однак технічні, фінансові та інші можливості бізнесу в цьому плані небезмежні. При оцінці можливостей тієї чи іншої корпорації або бізнесу в цілому не можна забувати той факт, що головною умовою існування та життєздатності будь-якого ділового підприємства є його економічна рентабельність, яка визначається рівнем прибутковості його діяльності.²¹