Заняття 7 Особистість в системі соціальних зв’язків Модуль 3 План

1. Поняття статусу та соціальної ролі особистості.

2. Соціалізація і соціальна типологія особистості.

3. Соціальна активність особи.

4. Власність, приватизація і людський фактор.

5. Практикум: Соціометричний метод вивчення структури міжособистісних стосунків.

Мета заняття: Добитися розуміння студентами того, що свідомою дією людина активно впливає на соціальні процеси, та вироблення практичних навиків з вивчення структури міжособистісних стосунків.

Література до вивчення теми

1. Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. – Харьков. — 1992.

2. Городяненко В.Г. Соціологічний практикум: Навчально-методичний посібник. – Київ. — 1992.

3. Гречихін В.Г. Лекції з методики і техніки соціологічних досліджень. – Харків. — 1995.

4. Дюрин А.В. Економическая социология. – Минск. — 1997.

5. Здравомислов А.Г. Потребности. Интереси. Ценности. Киев. — 1991.

6. Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самопознание. – Москва. — 1990.

7. Конспект лекцій з нормативного навчального курсу "Соціологія". – Івано-Франківськ. — 1999.

8. Лобанова А.С. Соціологія: Навчальний методичний посібник. – Кривий Ріг. — 1998.

9. Якуба О.О. Соціологія: Навчальний посібник для студентів. — Харків. — 1996.

Тези до вивчення теми

3.7.1

Статус особистості та його компоненти;

ролі особистості та їх взаємозв’язок із статусом;

схема соціальних ролей;

міжрольові і внутрірольові конфлікти.

3.7.2

Соціальний тип і його критерії;

здійснення соціалізації (біологічний і культурний контекст);

теорії розвитку особистості;

десоціалізація;

соціалізація, її механізми та етапи.

3.7.3

Ознаки і критерії соціальної активності;

протиріччя у структурі соціальної активності;

теорії міжособистісної взаємодії.

3.7.4:

Соціально-економічні функції власності і приватизації;

структури власності і приватизації;

вплив власності на трудову поведінку;

вплив приватизації на трудову поведінку.

Соціологію цікавить людина як соціальна істота, як продукт і суб’єкт суспільних процесів, як вираз суспільних інтересів.

Особистість – це стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп, до яких вона належить, до життєдіяльності яких включена. Формування цих якостей і властивостей багато в чому опосередковане біологічними особливостями індивіда.

Проте вирішальна роль у процесі становлення особистості належить соціальному впливу величезної кількості соціокультурних факторів, які вводять людину у соціальний світ.

Індивідуальність – це те, що різнить одну людину від іншої, і як біологічну істоту, і як соціальну істоту. Це її неповторні індивідуальні якості. Соціологію цікавить не сама по собі неповторність, індивідуальність, а її вплив, місце в суспільних процесах.

Соціальний статус – становище, яке людина займає в суспільстві. Він пов’язується з належністю до певної соціальної групи, спільноти або суспільства загалом і залежить від системи культурних цінностей і норм, які домінують у цьому соціальному просторі.

Соціальний статус буває набутим (досягнутим) і запропонованим (природним). Набутий статус, наприклад, спеціаліста, вченого, директора підприємства досягається зусиллями самої людини.

Запропонований статус визначається походженням, статтю, національністю, расою, місцем народження людини.

Соціальна роль – це характеристика поведінки особистості, яка відбиває динамічний аспект соціального статусу, котрий вона має.

Соціальні ролі – це ті функції особистості, які обумовлені соціальним статусом. Кожний статус передбачає цілий набір ролей. Зміст соціальної ролі диктується суспільством, його вимогами, які включають у себе приписи, оцінки, чекання, санкції тощо.

Соціальна ідентифікація – усвідомлення людиною своєї приналежності до даної спільноти, суспільства.

Рольова ідентифікація – прийняття суспільно визначених функцій та групових вимог в якості інтересів і потреб, що задовольняють індивіда.

Самосвідомість особистості – це усвідомлення своєї самобутності та самототожності в межах соціуму, це нормативна свідомість і система ціннісних орієнтацій, диспозицій особистості, тобто прояв ставлення суб’єкта до сприйняття, оцінки умов соціальної дійсності та готовність до певного способу поведінки в певних умовах.

Основними характеристиками особистості є потреби, мотиви, цінності, ціннісні орієнтації, настанови.

Потреби – це такі форми взаємодії зі світом (матеріальні чи духовні), необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної, соціальної визначеності і які тією чи іншою мірою усвідомлюються, відчуваються людиною. Потреби є суб’єктивною детермінантою соціальної поведінки особистості.

Інтереси – одна з найважливіших рушійних сил поведінки людини. Це усвідомлення потреб особистості, спрямованість дій індивіда залежно від можливостей задоволення тих чи інших потреб.

Ціннісні орієнтації – це системно пов’язані циклічні уявлення про світ, його процес та відношення, ієрархізуючи його у певний спосіб та реально детермінуюча вчинки та дії людини, що визначають якісну своєрідність її життєдіяльності загалом або поодиноких її аспектів. Ціннісні орієнтації дають уявлення про стійку спрямованість інтересів.

Мотиви характеризують ставлення особистості до інтересів, орієнтації, дають їм оцінку.

Настанови – це загальні орієнтації особистості на певний об’єкт, що потребують дії та відбивають схильність діяти певним чином відповідно до цього об’єкта.

Спосіб життя – це така частина культури, яка належить теперішньому. Спосіб життя включає мову, вірування, цінності, соціальні норми, умови праці, спосіб праці, традиції, якість життя, етикет та інші елементи культури, що відрізняють одну соціальну групу від іншої.

Проблема соціальної типологізації особистості – одна з найважливіших проблем соціологічного аналізу.

Оскільки соціологія має справу не з одиничним, а з масоподібним, вона завжди прагне віднайти в багатогранності ознаки, які повторюються, відкрити в особистості суттєве, типове, що закономірно виникає у певних соціальних умовах. Узагальнений вираз сукупності повторюваних якостей фіксується у пам’яті “соціальний тип особистості.

Соціологічна типізація завжди пов’язана з характеристикою не лише суб’єктивного, а й об’єктивного в особистості і передбачає виявлення:

місця особистості в системі суспільних явищ;

характеристику реальних форм життєдіяльності;

спрямованість особистості.

Базисний тип особистості – це система соціальних якостей, які найкраще відповідають об’єктивним умовам сучасного етапу розвитку суспільства.

Соціальна адаптація – процес активного пристосування індивіда до мінливого середовища різними засобами. Соціальна адаптація являє собою елемент діяльності, функцією якого є засвоєння відносно стабільних умов середовища, рішення типових проблем, що постійно повторюються шляхом використання прийнятих способів соціальної поведінки.

Основним способом соціальної адаптації є прийняття норм та цінностей нового соціального середовища, сталих форм соціальної взаємодії, а також форм предметної діяльності, наприклад, способів професійного виконання своїх обов’яз-ків чи родинних зобов’язань. Соціальна адаптація має дві форми: активну, коли індивід прагне впливати на середовище з метою його зміни, та пасивну, коли він не прагне до такого впливу та зміни його.

Успішність соціальної адаптації залежить від характеристик середовища та індивіда. Чим складніше нове середовище, тим більше відбувається в ньому змін, тим складніша адаптація людини.

Становлення особистості – тривалий процес залучення особистості до соціального, тобто її соціалізація. Це найбільш широке поняття, яке служить для характеристики формування особистості.

Соціалізація визначається як процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм та культурних цінностей того суспільства, до якого він належить.

До змісту соціалізації входить засвоєння індивідом мови соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності й чуттєвості, прийняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків діяльності тощо.

Процес соціалізації має дві основні фази: соціальну адаптацію та інтеріодизацію (перша вже розглянута).

Інтеріодизація являє собою процес включення соціальних норм та цінностей до внутрішнього світу людини.

Соціалізація має такі стадії як дотрудова, трудова, післятрудова.

Механізм соціалізації визначається її фазами.

Агенти соціалізації – люди та установи, які відповідають за навчання культурним нормам і цінностям та засвоєння соціальних ролей.

У соціології існує чимало теорій особистості, особливістю яких є те, що вони визнають людську особистість як специфічне утворення, яке безпосередньо пов’язується із соціальними факторами.

Розглядаючи природу особистості, марксизм робить висновок: особистість являє собою складний комплекс взаємозв’язку соціального, психологічного та біологічного.

За марксистською теорією, соціальна типологія особистостей є породженням та відбиттям соціальної структури суспільства.

Фундаторами диспозиційної теорії особистості є Т.Знанецький та У.Томас.

Диспозиція особистості означає схильність особистості до певного сприйняття умов діяльності та певної поведінки в цих умовах.

Вищі диспозиційні особистості – це концепція життя особистості, її ціннісні орієнтації, загальна спрямованість особистості, а також узагальнені соціальні настанови на типові соціальні об’єкти та ситуації.

Нижчі диспозиції – це ситуативні соціальні настанови, які визначають поведінку особистості в певних конкретних умовах, в певному речовому та соціальному середовищі.

Вищі диспозиції регулюють загальну направленість соціальної поведінки особистості, нижчі – поведінку в певному середовищі та спрямованість вчинків в певних ситуаціях.

Рольову теорію особистості розробляли Дж. Мід, Р.Лінтон тощо. Це міждисциплінарний підхід до розгляду особистості соціологією та психологією.

Сутність рольової теорії особистості полягає в тому, що особистість визначається сумою засвоєних та прийнятих суб’єктом соціальних функцій та зразків поведінки, тобто ролей, які обумовлюються соціальним статусом особистості в певному соціальному середовищі.

Соціальний статус – це інтегративний показник положення людини в суспільстві, в системі соціальних зв’язків та відносин.

Власності притаманні саме соціальні (чи соціально-економічні) аспекти. Найбільш універсальні з них:

умови досягнення, підтримання і реалізації влади, панування над людьми;

спосіб максимального багатства, найпривабливішого і легкого виду доходу, обороти перспективного прибутку;

соціальний престиж, умова входження до класу власників, більш привабливий, ніж клас найманих робітників і службовців;

фактор свободи і самостійності, реалізації підприємницької психології;

можливість прийняття управлінських рішень;

механізм захисту в трудових стосунках, гарантії робочого місця, контролю зарплати, умов праці і реалізації її продукту.

Середній прошарок персоналу підприємства – це більшою чи меншою мірою інтелектуали, які можуть відіграти вирішальну роль в осмисленні ідеї і процесу приватизації в конкретних умовах, у рішенні її бюрократичних і соціальних питань, в створенні і підтримці неконфліктного середовища на підприємстві в період реформи.

У кожному конкретному випадку суб’єктами власності і приватизації є різні соціальні групи. Вони представляють і різні фактори виробництва.

В уявленнях масової свідомості власність – це дещо таке, що прагне обов’язково “відірватися” від народу, тому тут необхідний контроль. Чимало громадян пов’язують надії на соціальний і моральний порядок у стосунках власності тільки з державою.

Соціальні складності властиві і “малій” і “великій” приватизації.

Імідж справедливої приватизації пов’язаний у сьогоднішній масовій свідомості з деякими “гідними” людьми.

Людям взагалі властива складна психологія ставлення до власного, чужого, колективного.

Формування нового типу “робітника-власника” також безперспективне, як і формування нового типу “удосконале-ного робітника комуністичного виробництва”.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

3.7 Практикум 7 Соціометричний метод вивчення структури міжособистісних стосунків

Історія соціометричних методів органічно сплітається з розвитком соціометрії – одного з теоретичних і прикладних спрямувань у сучасній емпіричній соціальній психології і мікросоціології. Тому історія соціометричних методів – це історія самої соціометрії. Насамперед соціометрія виникає з психоаналізу як соціологічно деформована його гілка. Її виникнення відноситься до першої четвертини ХХ ст. і тісно пов’язане з ім’ям американського соціолога Дж.Я.Морено.

За Дж.Я.Морено, соціометричні методи – це система технічних засобів і процедур для метричного і якісного аналізу соціально-емоційних зв’язків даного індивідуума з членами тієї групи, у якій людина працює і живе.

Термін “Соціометрія” походить від латинського socins – товариш, компаньйон, сучасник і metrum – вимірювання, тобто соціометричне вимірювання й метричне вивчення емоційно-психологічних зв’язків між людьми.

Значна робота, здійснена Морено щодо ліквідації конфліктів і незадоволення взаємостосунками в малих соціальних групах на замовлення підприємців, призвела до ретельної розробки соціометричної техніки, пристосованої до вивчення в групах психологічних зв’язків між окремими членами групи і груп загалом, виявились досить корисною в соціально-психо-логічному експерименті. Методологічний і технічний апарат соціометрії став позначатися загальним терміном “мікро-соціологія”.

Новизна в цій техніці полягала в тому, що вона вела від соціологічного погляду на групу збоку стороннього спостерігача до розглядання групового процесу під кутом зору психології індивідуального члена групи. Це надало більшої сили і дієвості соціометричній методиці, оскільки дало змогу вивчати соціальне ціле в його повсякденному життєвому змісті. “Со-ціометричний тест, – писав Дж.Я.Морено, – це перш за все тест дії і поведінки соціальних груп”.

Основні характеристики соціометричної методології і техніки полягають у такому:

1) вимірювані змінні є значною мірою соціальними змінними, оскільки вони описують якість міжособистісних зв’язків у групах (у той же час ці змінні є і соціально-психо-логічними процесами);

2) з метою діагностики взаємостосунків у групах соціометричні інструменти можуть бути застосовані не тільки в соціології, але й в соціальній психології, антропології та педагогіці;

3) за допомогою соціометричної техніки вивчається, з одного боку, мала група загалом як “мініатюрна соціальна система”, а з другого, – індивід і його соціальне середовище як воно розуміється суб’єктом;

4) з її допомогою можуть проводитися зміни в складі групи, що може призвести до локальних покращань: до ліквідації конфліктних ситуацій, оздоровлення психологічного клімату спілкування, підвищення ефективності в праці тощо;

5) кількісна сторона соціометричної техніки виражається в формі соціометричних індексів, з допомогою яких позначається мережа емпіричних понять, які застосовуються соціологами конвенціонально (соціометричний статус окремого члена групи, згуртованість групова тощо).

Відомо, що соціальна дійсність, у тому числі вчинки оточуючих нас людей, фіксуються в нашій свідомості в двох основних взаємопов’язаних формах – чуттєвій і раціональній. Ці форми відображення покладені в основу міжособистісних процесів сприйняття і розуміння людьми один одного. Осмислений образ сприйняття породжує оціночні судження про властивості речей і людей, з якими ми повсякденно зустрічаємося в житті. Сприйняття і розуміння людьми один одного відбувається тільки через спілкування. В умовах малої групи такий процес вимагає від особистості виразних засобів спілкування, які вказують на роль і статус особистості. Це неминуче веде до оцінки власної поведінки, до самооцінки як форми самосвідомості.

В оцінці і думках один про одного ми можемо бачити образи наших реальних взаємостосунків. Звернення до цього суб’єктивного образу, що відображає реальні процеси, – сутність соціометрії. У певному смислі такий підхід є поки вирішальним у спробах проникнути в механізми соціально-психологічної поведінки людини в групі. В цьому випадку факти свідомості є ключем до розуміння фактів буття.

Соціометрія оперує взаємними оцінками поведінки людини. Ці оцінки мають моральний зміст і емоційну форму. На цій підставі соціометрію часто включають до одного ряду з іншими оціночними методами, наприклад з методами “поляр-них профілів”.

Проте соціометричне опитування має справу з специфічними взаємооцінками поведінки людей. У них фіксується не споглядальний бік особистого ставлення до об’єкта, не просто “думка про іншого”, а емоційно регулятивний аспект взаємостосунків, тобто психологічно потенційний чи реальний характер ставлення до іншої людини. Отже, оцінка другої особи як форма відповіді на соціометричні запитання є вказівкою на існування або відсутність цього реального ставлення – зв’язку чи вказівки на потенційну можливість такого міжособистісного зв’язку. У той же час ця відповідь є вираженням самооцінки особистості.

Як же досягає соціометрія такого ефекту? В першу чергу, за допомогою специфічного формування завдання на оцінку – у формі запитання, яке вимагає обрати чи відхилити інших членів групи для спільного виконання якогось завдання, спільного задоволення соціальних потреб, сумісного навчання, мешкання в одній кімнаті тощо.

Внаслідок таких виборів (відповідей усіх членів групи) виникає комбінація виборів – соціометрична конфігурація, яка в своїй основі є відображенням реальних структур взаємостосунків у навчальній групі. Для стороннього спостерігача така структура непомітна, прихована під шаром зовнішніх зв’язків. Члени групи також можуть не усвідомлювати і не бачити її загалом, хоч можуть знати її частину, пов’язану з їх особистою позицією в групі.

Проте соціометричні конфігурації – це ще не реальні взаємостосунки, а образи їх. Наскільки ці образи відповідають об’єкту відображення – структурі груп – питання яке досліджується в соціометрії як проблема надійності і обгрунтування результатів дослідження. На основі методів статистики та теорії ймовірності соціолог може дати досить строгу оцінку достовірності спроможності соціометричних конфігурацій в дослідженнях.

Тепер зосередимося на питанні про те, як розуміти головні властивості елементів соціометричних конфігурацій, тобто властивості в позиціях окремих членів цих конфігурацій.

У рамках соціально-психологічної термінології статус – це позиція людини в системі зв’язків з іншими людьми, а роль – це динамічна характеристика статусу, позиція в русі за деякої траєкторії до якоїсь мети взаємодії.

Соціометричний статус – показник соціально-психоло-гічних властивостей особистості як об’єкта комунікації в групі.

З соціологічної точки зору соціометричний статус – це здатність особи виступати референтним числом для інших осіб, а з точки зору соціальної психології – бути обраним у спілкуванні. Соціометричний статус фіксує величину престижності особи в спілкуванні з іншими.

Поняття соціометричного статусу – наріжний камінь соціометрії. Але соціометричний статус – це не соціальний статус, а лише його психологічний аспект. Одночасно соціометричний статус є деякою числовою величиною, що характеризує рольові здібності особистості як члена даної структури спілкування. Вважається, що величина соціометричного статусу характеризує особистість з боку її авторитетності як джерела інформації.

Мірилом соціометричного статусу служить кількість виборів, одержаних респондентом від інших членів його групи в ході соціометричної процедури. Соціометричний статус – це характер позиції особистості в групі, заснованої не на посаді чи соціально-економічному статусі, а на комплексі її людських соціально-психологічних властивостей поведінки. Морено називає соціометричний статус психологічним статусом, який, на його думку, відображає рівень соціометричної (буденної) свідомості індивідуума.

Вивчення проблеми соціометричного статусу в рамках елементарної ланки групової структури – парного зв’язку – засвідчує, що характер (значення) позиції кожного члена пари залежить від того, якою мірою поведінка одного визначає (впливає на) поведінку іншого. Як зазначалось, дві особи, які спілкуються в групі, являють собою найпростішу бінарну підсистему групової системи міжособистісного спілкування – модуль спілкування. В кожний момент часу один елемент цієї підсистеми виступає в ролі впливового, командно-керуючого чи активного члена, другий – керованого, наслідуючого, підпорядкованого, слухняного, відносно пасивного члена тощо. Залежно від ситуації і спілкування ролі можуть змінюватись. Соціометричний статус вимірює міру визначення особистості, яка виступає в ролі керуючого члена попарно з кожним другим членом групи. Це вимірювання здійснюється в значимих ситуаціях взаємодії. Кожний член групи в таких ситуаціях для всіх інших членів постає у вигляді своєрідної мішені, в яку можна “стріляти” своїм ставленням до неї.

Ступінь і характер уваги до “мішені” з боку інших буде характеризувати властивості члена групи як об’єкта зв’язків для оточуючих, тобто буде характеризувати соціально-психо-логічні особливості особистості як об’єкта групових комунікацій. Чим сильніше особистість здатна зосередити на собі систему зв’язків у групі, тим вищий її психологічний (соціометричний) статус, тим вищий її авторитет і рольові можливості керувати групою.

Отже, соціометричний статус – це такий показник соціально-психологічних властивостей особистості, який враховує лише психологічне ставлення групи до даної особи – об’єкта комунікацій, але не враховує психологічне ставлення особи до групи (його бажання чи небажання управляти групою, викликати всіх чи окремих членів групи тощо). Цю особливість соціометричного статусу можна пояснити графічно (рис. 3.4).

Емоційна експансивність – показник соціально-психоло-гічних властивостей суб’єкта комунікацій в групі. Емоційна експансивність – друга важлива персонально змінна величина, яка характеризує поведінку особистості в соціальному мікросередовищі: в групі, в колективі (рис. 3.4). Експансивність фіксує емоційно-психологічне ставлення особистості до групи, її роль у спілкуванні з іншими. Можна було б назвати експансивність мірою ролевої потреби людини до спілкування з іншими в даних умовах мікросередовища. Проте термін “експансивність” вже міцно прижився в соціометричній технології.

Таким чином, емоційна експансивність – це такий показник соціально-психологічних властивостей особистості, який враховує ставлення даної особи – суб’єкта комунацій – до групи, але не враховує ставлення групи до цієї особи (вона може бажати і вибирати інших, але її можуть не вибирати і не бажати).

Стрілка () – позитивні реакції І-членів групи на і-члена; пунктирна стрілка (--) негативної реакції І-членів групи нап і-члена а – статус більше 0 (позиція і-члена в ролі вибираючого); б – нульовий статус (індеферентна позиція і-члена); статус нижче 0 (негативна позиція і-го члена в ролі відхиленого) Рисунок 3.4 — Графічна модель соціометричного статусу

Стрілка () – позитивна реакція І-члена на І-членів групи; пунктирна стрілка (--) – негативна реакція і-члена на І-членів групи; а – позитивна експансивність (роль обираючого) –вище 0; б – нульова експансивність (роль індеферентного члена); в – негативна експансивність (роль відхиленого) – менше 0 Рисунок 3.5 — Графічна модель емоційної експансивності

Кількісної сторони показник емоціональної експансивності характеризується кількістю виборів, зроблених особою у напрямку до групи, незалежно від характеру виборів. З якісної ж точки зору необхідно диференціювати цей показник, вичленовуючи позитивну активність з негативною. Це необхідно для вивчення емоційної експансивності як показника соціально-психологічних потреб особистості в спілкуванні з членами її групи.

Експансивність характеризує соціально-психологічну роль особистості в групі як суб’єкта комунікації, як джерела передачі соціальної чи психологічної інформації. Властивості цієї інформації, що відображає і властивості її джерела, служать приводом для оцінки решти членів групи, що знаходить своє відображення у величині соціометричного статусу об’єкта.

Отже, в соціометричних вимірюваннях ми стикаємося по суті з двома основними соціально-психологічними властивостями особистості: особистість як об’єкт спілкування (статус і надана йому роль) і особистість як суб’єкт спілкування (емоційна експансивність і надана їй роль). Вся різноманітність інших вимірюваних показників виникає з динамічної і статистичної картини взаємодії цих властивостей.

У соціологічній практиці застосовують декілька загальновживаних способів опрацювання результатів соціометричного опитування: соціограму, соціоматрицю, метод індексів і коефіцієнтів.

Найбільш наочним і доступним є метод соціограм. Проте побудова соціограм значно спрощується, якщо попередньо всі результати соціометричного опитування рознесені у спеціальну таблицю – соціоматрицю. Тому, перш ніж викладати прийоми графічної інтерпретації даних, розглянемо, як будується соціоматриця і які дані та висновки можна почерпнути з її аналізу. Соціоматриця є основою для наступного розрахунку індексів, побудова соціограм і графіків.

Соціоматриця – таблиця, в якій у горизонтальних рядках вказується, хто вибирає (j-члени), а в вертикальних стовпцях – кого обирають (і-члени). Додавання результатів по рядках показує, скільки разів кожен член групи обрав або відхилив в опитуванні інших членів. Додавання по стовпцях показує, скільки разів кожен з членів групи обраний чи відхилений іншими. Наведемо приклад матриці за результатами опитування в групі з 8 чоловік (матриця виборів 3.6). Подібна матриця складається за результатом відповідей на кожен критерій окремо.

Матриця 3.6

№ п/п	Хто обирає (J)		Кого обирають (i)								Число відданих виборів
			А	Б	В	Г	Д	Є	Ж	З	+	-
1	А		х	+	0	0	-	-	0	+	2	2
2	Б		+	Х	+	+	0	-	0	0	3	1
3	В		0	0	х	0	0	0	0	0	0	0
4	Г		+	+	0	х	0	-	0	0	2	1
5	Д		0	+	0	0	х	-	0	-	1	2
6	Є		0	+	0	+	+	х	0	+	4	0
7	Ж		0	0	0	0	0	0	х	0	0	0
8	З		0	+	0	0	+	-	0	х	2	1
Число одержаних виборів		+ -	2 0	5 0	1 0	2 0	2 1	0 5	0 0	2 1	14	7
		N  і=1	2	5	1	2	3	5	0	3

(+) – позитивний вибір; (–) – негативний вибір; (0) – байдуже ставлення.

Числа в правих підсумкових стовпцях на матриці – персональні величини, що характеризують ступінь активності респондентів за даним критерієм. В цих числах зафіксована міра емоційної експансивності членів групи в спілкуванні один з одним на основі ситуації за критерієм виборів. Перший ряд цифр в правих підсумкових стовпцях вказує на міру позитивної експансивності, тобто на потребу обрати, другий ряд – на міру негативної експансивності, тобто на потребу відхилити, третій ряд – підсумковий. Найбільша позитивна експансивність спостерігається у члена Є. Найменша позитивна експансивність у членів В і Ж. Найбільша негативна експансивність спостерігається у членів А і Д.

У підсумкових рядках на матриці (3.6) ми також бачимо три рядки цифр. Це показники соціометричного статусу членів групи. Перший ряд – числа, що характеризують ступінь розвитку позитивного соціометричного статусу, тобто здатність члена групи виступати об’єктом вибору (уваги, симпатії тощо) для інших. Другий ряд – числа, що характеризують протилежну здатність – виступати об’єктом негативного вибору, тобто такого елемента групової структури, зв’язки з якими викликають конфліктні реакції. Це показники негативного статусу членів групи. Третій ряд – підсумковий.

За даними матриці 3.6 ми бачимо, що найбільший позитивний статус у члена Б. Він одержав 5 позитивних виборів, тобто обраний більшістю групи і не одержав ні одного негативного вибору. Проте член В і член Ж проявили байдужість до Б, недивлячись на те, що Б обрав В. Чому? Соціоматриця на такі запитання відповіді не дає, вона лише описує систему взаємостосунків.

Отже, на основі соціоматриці ми можемо скласти першу уяву про характер одержаних даних, зробити перші узагальнення, якісно описати результати виборів.

За допомогою матриці виборів можна виявити неформальні ядра групи, тобто тих осіб, які утворюють між собою симетричні позитивні парні групування, той же аналіз можна проробити і для виявлення негативних угрупувань. З цією метою необхідно знайти взаємні пари, відшукуючи співпадаючі взаємовибори по діагоналі справа наліво, згори донизу, наприклад члени А і Б (матриця 3.6).

Метод соціограм широко застосовується в соціологічному аналізі. Якщо соціограми, що зображують різні аспекти соціальних зв’язків, подібні, то можна порівняти і різні аспекти двох зображених структур. Різні аспекти соціальних зв’язків зображуються за допомогою організаційних схем, формалограм, неформалограм, спеціальних соціограм (комунікограм, проблемограм тощо).

Кожен із зазначених типів соціограм має свої переваги і недоліки. Залежно від завдань дослідника і зручностей аналізу обирається відповідний тип соціограми. На відміну від соціоматриці соціограма дає змогу наочно описати структуру спілкування.

Для того, щоб побудувати соціограму, необхідно вжити відповідну символіку для схематизації даних. Найбільш вживана символіка соціограм подана в конспекті лекції з соціології (див. 7.26-27).

Розглянемо приклад співвідношення між організаційною структурою і емоційними зв’язками симпатій і антипатій в одному з трудових колективів.

Технологічно необхідна організація трудового колективу тим ефективніша і результативніша, чим кращі особисті взаємостосунки між людьми. В одному з великих трудових колективів виявлена структура зв’язків дала таку картину (рис. 3.7).

А, В, С, Д, Е – технологічні групи в колективі;