3. Синдром об’ємного утворення.

Припущення про об’ємне утворення виникає або при клінічному огляді (пальпація пухлинного утвору в ділянці нирки) або при появі гематурії або в процесі дослідження органів черевної порожнини з інших причин. Основне завдання лікаря – встановити кістозний або солідний характер утворення, в останньому випадку – з’ясувати доброякісність або злоякісність та уточнити розповсюдженість процесу.

1 2 3 4

5 6 7

Мал..18. Кисти нирок: 1) мікропрепарат; 2) УЗД; 3) нефросцинтиграфія; 4) екскреторна урографія; 5) ангіографія; 6,7) КТ.

1 2 3

4 5 6 7

Мал..19. Злоякісні пухлини нирок: 1) УЗД; 2) сцинтиграма; 3) ОФЕКТ; 4) екскреторна урогшрафія; 5) КТ; 6) гіпернефрома, ангіограма; 7) агенезія нирок.

1 2

Мал..20. 1) дивертикул сечового міхура; 2) грижа сечового міхура.

1 2 3 4

5 6

Мал..21. Злоякісні пухлини сечового міхура: 1) УЗД; 2) ретроградна цистографія; 3,4) контрастна цистографія; 5) КТ рак сечового міхура; 6) КТ саркома сечового міхура.

Первинний метод візуалізації – УЗД, метод другого вибору – КТ з контрастуванням. При доступності МРТ – це є універсальний метод другої черги при пухлинах нирок.

Тактика подальшої візуалізації будується залежно від ультразвукової картини:

• типова кіста або множинні кісти нирок – ехонегативні округлі гладкостінні тонкостінні утворення з дистальним звукопідсиленням – динамічне спостереження

• атипова кіста – переважно ехонегативне утворення, але з нерівною стінкою, пристінковими структурами, неоднорідним вмістом і т.п.

• солідний утвір – гіпо-, ізо-, гіперехогенний або змішаної ехогенності.

УЗД як первинний метод візуалізації дозволяє:

• виявити більшість пухлин

• відрізнити починаючи з 4-5 см доброякісні та злоякісні пухлини за негомогенністю структури

• оцінити місцеву розповсюдженість кортикальних пухлин діаметром до 5 см

• виявити метастази в лімфатичні вузли та печінку

• виключити ураження другої нирки

• оцінити за допомогою КДК (допплерівське картування) васкуляризацію пухлини

• оцінити інвазію ниркової та нижньої порожнистої вени

КТ з контрастуванням точніше, ніж УЗД, можливості, які доповнюють УЗД:

• негомогенне контрасне підсилення додатково до негомогенності пухлини в нативному зображенні

• в 60% характерне інтенсивне контрасне підсилення в артеріальну фазу болюсного контрастування

• більш точна оцінка проростання капсули, виходу пухлини в паранефрій, інвазії ниркової та нижньої порожнистої вени, метастазів в лімфатичні вузли

• більш найдійна діагностика рецидивів раку

Ангіографія використовується рідко – при запланованій резекції нирки, або як етап передуючий емболізації судин.

4. Нефрогенна артеріальна гіпертезія.

Стійке підвищення артеріального тиску виникає внаслідок порушення притоку артеріальної крові до нирки (вазоренальна або реноваскулярна форма) або внаслідок ураження внурішньониркового кровотоку при гломерулонефриті, хронічному пієлонефриті та інших захворюваннях нирок (паренхіматозна форма).

Підставою для виконання променевого дослідженя є : діастолічний тиск вище 110 мм рт.ст., резистентний до медикаментів, молодий вік, позитивні фармакологічні тести – з каптоприлом.

В якості методів скринінгу застосовуються ДРС з каптоприловою пробою та дуплексне УЗД (допплерографія).

ДРС з РФП, міченими Tc _99m з каптоприловою пробою.

Методика полягає в тому, що каптоприл блокує утворення ангіотензину ІІ, що призводить до зниження клубочкової фільтрації і таким чином виділення РФП нирками у хворих на нефрогенну гіпертензію, що реєструється ренографічно.

УЗД з допплерографією реєструє як структурні зміни нирок – положення, розміри, форму, ехоструктуру паренхіми, так і підвищення систолічної швидкості та турбулентний потік в ділянкх стеноза.

Найбільш точними є сучасні методи – КТ- та МР-ангіографія.

„Золотим” стандартом є аортографія з селективною артеріографією нирок.

Додатковим доказом нефрогенної природи гіпертензії є значне підвищення рівня ренину в пробі крові з ниркової вени.