Уміння слухати - корисне уміння. Його користь - у досягненні бажаної дії, прийнятті правильного рішення або проведенні міжособистісних, зокрема професійних, стосунків на новому, більш високому рівні. Почути - це означає завчасно запобігти нещасному випадку. Невміння слухати є основною причиною неефективного спілкування, оскільки саме воно призводить до непорозумінь, помилок і проблем.
Слухання - активний процес, тому воно потребує постійних зусиль і зосередженості на предметі розмови. Ми не слухаємо тому, що поглинуті самі собою, своїми переживаннями, проблемами. В окремих випадках кожен може відволікатися від розмови. Ми рідко реагуємо на критику на нашу адресу, хоча це саме те, з чого можна отримати користь, слухаючи уважно. Ми не слухаємо також і тому, що просто не вміємо слухати. Однією з головних причин неефективного слухання є "наша схильність до судження: давати або не давати добро на заяви інших". Ми схильні судити все, що бачимо і чуємо.
Слухати - значить робити свідомі зусилля слухати звук або звернути на нього увагу. Чути - це фізично отримати звук. Людина чує в результаті авто-
118
Розділ II. Тема 1. Спілкування як інструмент професійної діяльності
матичної реакції органів чуття і нервової системи. Слухати ж - вольовий акт, який включає також вищі розумові процеси. Щоб слухати, необхідне бажання. Інакше ви почуєте замість того, що вам говорять, тільки те, що вам необхідне або хочеться почути, як це трапляється досить часто.
Слухання - активний процес, але процес внутрішній. Слухання передбачає бажання почути, а також виявити увагу до співбесідника. Щоб почути, ми повинні заплатити увагою. Слухання - важка праця, ось чому ми не можемо слухати довго. Але вміння слухати - це ще і дар, яким можна нагородити іншого.
Ми говоримо: "Я весь - увага", коли дуже бажаємо почути що-небудь цікаве. Ми повертаємося обличчям до співрозмовника і спрямовуємо увагу на співбесідника. Ми приймаємо цю позу несвідомо. Слухати і сприймати - це не відволікатись і підтримувати постійну увагу, стійкий візуальний контакт і вміння використовувати позу як засіб спілкування.
1.4. Гендерні аспекти спілкування
У психології соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої дається визначення понять "чоловік" та "жінка", називається тендерною. У ділових стосунках - це взаємини чоловіка і жінки.
Для вивчення цього питання радимо скористатися посібником з етики "Мистецтво ґречності" Ольги Корніяки.
Пропонуємо деякі правила з цієї праці, які, вважаємо, є необхідними і для знання, і для дотримання.
Так, за сучасним етикетом, першим вітається молодший зі старшим, чоловік із жінкою. Чоловік із жінкою має вітатися першим навіть тоді, зазначає авторка, коли перебуває в товаристві інших жінок. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою та з жінкою, якщо вона сама має своїм супутником чоловіка. Жінку зобов'язаний вітати першим керівник установи, навіть якщо це його секретарка.
Прийшовши в гості, слід передусім вітати господиню, яка, привітавшись, може і не підводитися з місця. Та коли вона бажає особливо вшанувати когось із гостей, то підніметься зі свого місця за столом.
Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає руку молодшому, жінка - чоловікові. Вітаючись, жінка може не знімати рукавичок. Чоловік подає руку жінці без рукавички.
Звичай цілувати жінці руку прийшов до нас із глибини віків. Проте нині у багатьох країнах світу прийнято цілувати жінці руку лише у винятковій обстановці. (До речі, у Стародавньому Римі було три варіанти вітань: найближчому оточенню дозволялося цілувати правителя в губи, звичайні сановники цілували руки, а слуги - ноги).
В Австрії жінкам цілують руку у винятково врочистих випадках. У Польщі цей ритуал вважають свідченням особливої уваги до жінки. Пристра-
119
Українська мова фахового спрямування
сні поборники етикету - французи добре знають, що під відкритим небом руки жінкам не цілують. Не дозволяється цілувати жінці руку під час їжі. Якщо ж чоловіки у ході ділових взаємин поспішають цілувати своєму діловому партнерові-жінці руку, то слід пам'ятати при цьому певні правила. Руку жінки не варто піднімати до своїх губів, краще нахилитися самому, поцілувати і повільно опустити. При цьому слід пам'ятати, що цілувати слід тильну частину пальців.
При знайомстві вважається нечемним не дивитися у вічі новому знайомому, але не дуже пильно. Чоловіки, знайомлячись, мають підвестися, бо вклонятися сидячи незручно. Жінка ж не встає з місця, окрім тих випадків, коли її знайомлять зі старшою за віком жінкою чи при бажанні виявити особливу повагу до того, з ким її знайомлять. Знайомлячись із чоловіком, перша для потиску простягає руку жінка, якщо вважає це за потрібне, а може обмежитися тільки кивком голови.
Незалежно від службового становища, чоловік у своєму кабінеті має підвестися з місця, коли до нього заходить жінка, почекати, поки вона представиться й подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувач напевно знає, до кого з'явився (з'явилася) на прийом.
На зустрічі, що має суто діловий характер, можна й не додержуватися наведених вище правил: жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потиску й назвати себе.
Переходячи у спілкуванні із "Ви" на "ти" жінка перша може запропонувати співбесідникові цей варіант спілкування, може й відмовити в такому переході, не називаючи причин.
У телефонних розмовах закінчує спілкування той, хто починав, але чоловік має право поступитися місцем жінці в закінченні розмови.
Вихована людина усвідомлює свою відповідальність за вчинки і сказані нею слова, за інтонацію, якою почато ділову розмову. Тому ні поганий настрій, ні стан здоров'я, ні становище не дають права бути неввічливим з навколишніми чи ображати. Про це мусять завжди пам'ятати як чоловіки, так і жінки.
У ділових стосунках і чоловіки, і жінки повинні мати коректний зовнішній вигляд та одяг, щоб ніщо не викликало здивування чи заздрощів, щоб не відволікало співрозмовника від належного сприймання вашого повідомлення чи вашого прохання або пропозиції.
Спілкуючись, треба триматися скромно й бути впевненим у собі. Не слід метушитися, розмовляти уривчасто. Мова має бути спокійною, чемною. Слід при цьому дбати про створення психологічно сприятливої атмосфери довіри, приязності, товариськості, рівноправного обміну думками - тобто про забезпечення світської чи ділової обстановки. І в цьому випадку багато залежить від жінки - учасниці переговорів.
Не слід також забувати, що під час бесіди жінки воліють не розповідати про свої бажання відверто і легше йдуть на компроміси. Чоловіки у своїх міркуваннях рішучіші й частіше займають чітко визначену позицію. Жінки зде-
120
Розділ II. Тема 1. Спілкування як інструмент професійної діяльності
більшого починають підтримувати бесіду, а чоловіки контролюють і спрямовують її, або виявляючи зацікавленість, або змінюють тему. Жінки втричі більше ставлять запитань, вважає швейцарська дослідниця Едіт Слембек, удвоє частіше вживають умовну форму дієслів.
Діловим людям - і чоловікам, і жінкам - слід пам'ятати: малі люди вживають великі слова, а великі люди - малі. Ввічлива людина має відповідати на запитання тією мовою, якою до неї звернулися, звичайно, якщо вона володіє нею. Мова ділового українця мусить бути бездоганно чиста, багата, красива.
Література
Корніяка О. Мистецтво ґречності. — К.: Либідь, 1995.
Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділово го спілкування: Навч. посіб. — К., 2000.
Етика та психологія ділового спілкування: Навч. посіб. / Уклад. В. І. Докаш, О. А. Попелишко, В. А. Чугуєвський. — Чернівці, 1999.
1.5. Спілкування як засіб реалізації соціальних
відносин. Стратегії мовленнєвого спілкування
Людське спілкування ґрунтується на взаємній необхідності. У процесах комунікації важливе місце посідають стратегії спілкування.
Ф. С. Бацевич зазначає, що стратегії мовленнєвого спілкування - це оптимальна реалізація інтенцій (лат. іпіепп'о - прагнення) мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації [1, с. 118].
За Ф. С. Бацевичем, складовими стратегії мовленнєвого спілкування є:
комунікативна компетенція - здатність мобілізувати різноманітні знання мови (мовну компетенцію), паравербальних засобів, ситуації, правил і норм спілкування, соціуму, культури для ефективного виконання певних ко мунікативних завдань у відповідних контекстах чи ситуаціях [3, с. 233];
комунікативна мета - це результат, на який скероване конкретне спілкування, комунікативний акт;
комунікативна тактика - визначена лінія поведінки на певному етапі комунікативної взаємодії, спрямованої на одержання бажаного ефекту чи запобігання ефекту небажаного; мовленнєві прийоми, які дають змогу до сягти поставленої мети.
Комунікативна тактика зумовлена комунікативними намірами (комунікативними завданнями), а її правильність залежить від комунікативного досвіду особистості.
Складовими стратегії можуть також бути аргументація, мотивація, оцінка, висловлювання емоцій, міркування вголос, виправдання, підбурювання тощо.
121
Українська мова фахового спрямування
1.6. Спілкування як комунікація, як міжособистісна та міжгрупова взаємодія
Спілкування - необхідна умова життя і діяльності суспільства. В основу спілкування покладено обмін думками, оцінками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування, емоційного впливу, спонукання до спільної діяльності тощо. У науковій літературі спілкування часто ототожнюють із комунікацією. Однак поняття "спілкування" і "комунікація" різняться між собою, не є синонімічними. Поняття "спілкування" є більш загальним, а "комунікація" - конкретним.
Спілкування - складний багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми під час їх спільної діяльності, процес мовної взаємодії між людьми. Це комплексне поняття, що містить усі можливі типи взаємозв'язку і взаємодії: обмін інформацією; зв'язки і впливи учасників; сприйняття органами чуттів.
За кількістю учасників спілкування поділяють на:
внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою);
міжособистісне (спілкуються двоє);
комунікація в межах малої мовної групи (3-5 комунікантів);
публічне (20 - ЗО і більше комунікантів).
Міжособистісне спілкування - комунікація між двома особами, що грунтується на особистісно сформованих засадах комунікантів. Міжособистісне спілкування має такі ознаки:
неповторність взаємодії в межах комунікативного акту;
взаємозалежність учасників;
взаємне з'ясування особистих стосунків;
пошук спільної вигоди;
наявність спільних знань;
особистісні засади спілкування.
Міжособистісне спілкування (залежно від мети, соціальних і психологічних дистанцій) має такі рівні:
1) ритуальний (соціально-рольовий); мета спілкування - виконання очікуваної ролі;
діловий (маніпулятивний); метою є організація спільної діяльності;
інтимно-особистісний; мета - задоволення потреби в розумінні, спів чутті, співпереживанні [1, с. 43].