Питання для самоконтролю

1.Охарактеризуйте зміст безпосередньої та представницької демократії

2. Сформулюйте поняття референдуму, назвіть його види

3.Поняття та види виборів.

4. Які особливості має змішана виборча система

5. Назвіть і охарактеризуйте стадії виборчого процесу у зарубіжних країнах.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1. Підготуйте тестові завдання до теми.

Завдання 2. Поповніть словник основних понять та термінів з дисципліни: народний суверенітет, абсентеїзм, активне виборче право, пасивне виборче право, виборча квота, безпосередня демократія, представницька демократія, виборча застава, народна ініціатива, вибори, виборча система, референдум, виборчий округ, виборчі органи, мажоритарна система, пропорційна система, моральний ценз, віковий ценз, віковий ценз, ценз осілості, праймеріз.

Виконайте практичне завдання до теми

1. Використовуючи конституції зарубіжних країн (на Ваш розсуд), вкажіть за якими системами (мажоритарною, пропорційною, змішаною)обираються парламенти країн.

&Тестові завдання

1. Право балотуватися на відповідні посади, тобто право бути обраним:

а) активне виборче право;

б) пасивне виборче право.

2. Абсентеїзм – це неучасть у виборах:

а) так;

б) ні.

3. Висунення кандидата із застосуванням голосування виборців :

а) абсентеїзм;

б) праймеріз;

в) ценз.

4. Здійснення влади самим народом:

а) безпосередня демократія;

б) представницька демократія.

5. Прямі вибори – це форма безпосередньої демократії:

а) так;

б) ні.

6. У Конституціях цих країн вживають термін «народна ініціатива»::

а) Австрія;

б) Австралія;

в) Швеція;

г) Швейцарія.

7. Залежно від того, кого обирають, вибори розрізняють:

а) парламентські;

б) президентські;

в) муніципальні.

8. Територія від якої обирається депутат:

а) виборча територія;

б) виборчий округ;

в) багатомандатний округ.

6. Форми держав у зарубіжних країнах

В результаті вивчення теми студент повинен знати:

• поняття форми держави;

• форма державно-територіального устрою;

• форма правлінні у зарубіжних країнах;

• поняття та види політичного режиму.

 Література: 2,3,4,16,19,29,32,35,51,58,60,61,63

1. Поняття форми держави

Ознаки держави, спочатку виражені в її передумовах, у ході історичного процесу розвиваються у форму держави.

Форма держави — це її устрій, що втілюється в характері політичних відносин між людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі управління ними (політич­ний режим), у способах організації вищих органів державної влади (форма правління) і в адміністративно-територіальному поділі держави (форма територіального устрою).

Державно-правовий принцип поділу влади. Конституцій­не право, як уже зазначалося, має на меті врегулювання влад­них відносин у державі. Перш ніж визначити види органів вла­ди, межі їхньої компетенції й строки діяльності, необхідно ви­робити теоретичні засади, на яких буде ґрунтуватися подібна регламентація. Для конституціоналізму з моменту його виник­нення як соціокультурного й правового явища особливу важ­ливість і значимість має принцип поділу влади. Його реаліза­ція є фундаментом усієї державної влади, характеризує струк­туру й характер відносин між різними її органами.

У класично­му варіанті, за традицією, що йде ще від Дж. Локка й Ш. Мон-теск'є, називають зазвичай три гілки влади — законодавчу, виконавчу й судову. Передбачається, що всі «гілки» є однако­вими, рівноправними, самостійними й незалежними одна від одної. Таке трактування принципу поділу влади сформувало­ся в епоху боротьби проти королівського абсолютизму в Європі. Конституційна реалізація теорії поділу влади була спрямова­на на те, щоб не допустити концентрації влади в руках одного органу або людини. На думку авторів концепції — французь­ких учених-просвітителів, три гілки влади повинні слугувати противагами одна одній і можуть «стримувати» одна одну, не допускати домінування однієї з них. Уперше концепція поді­лу влади набула законодавчого закріплення в Конституції США 1787 p. Заслугу батьків-засновників Конституції США прийнято вбачати у створенні балансу сил, у горизонтальному й вертикальному поділі повноважень, що не допускають, із одно­го боку, узурпацію влади яким-небудь органом, а з іншого — ослаблення єдиної влади держави в цілому.

В основі концепції поділу влади на ці відносно самостійні гілки влади лежать певні функції, які випливають з основної сутності держави — здійснення політичної влади.

Законодавча влада здійснює виключне право видавати нор­мативні акти, що мають вищу, після конституції, юридичну силу — закони. Крім того, законодавчій владі належить право прийняття бюджету й фінансових законів, а також право кон­тролю за діяльністю виконавчої влади — уряду. У парламент­ських країнах виконавча влада несе відповідальність перед законодавчою. Органом законодавчої влади є парламент. Іноді під законодавчою владою розуміють тільки повноваження ви­щих органів державної влади видавати закони.

Виконавча влада — правозастосовна влада, на яку покла­дається функція виконання прийнятих парламентом, тобто законодавчою владою, законів. Виконавча влада формально є незалежною від законодавчої влади, що, проте, вважається чільною, першою владою. Конституції, як правило, містять положення про те, що виконавча влада належить або прези­дентові — главі держави, і уряду (у так званих президентсь­ких республіках), або главі держави (у парламентських краї­нах). Реальна роль глави держави в процесі здійснення повно­важень виконавчої влади в парламентських країнах суто номі­нальна. У сучасну епоху фактичне значення виконавчої влади виходить далеко за рамки, установлені і теоретично, і самими конституціями. Виконавча влада не лише вільно тлумачить закони, а й сама досить активно здійснює повноваження законо­давчої влади, будучи головним джерелом законодавчої ініці­ативи (право внесення законопроектів у законодавчі установи відповідно до встановленої процедури) і результативно впли­ваючи на законодавчу діяльність парламенту.

Судову владу можна охарактеризувати як повноваження судів, тобто реалізовані судами можливість і спроможність впливати на поведінку людей і соціальні процеси. Судову вла­ду характеризує насамперед правосуддя, тобто особлива дер­жавна діяльність, покликана вирішувати життєві питання з позиції права.

Форми держави є досить різноманітними. Серед найголовні­ших причин розмаїття форм держави можна назвати такі:

1. Історична традиція розвитку національної державності. Так, стійкість монархічних форм правління в таких країнах, як Великобританія, Швеція, Японія, пояснюється поряд з іншим тим, що монархія в цих державах існувала протягом багатьох століть.

2. Історичні особливості становлення самої національної дер­жавності. Наприклад, прийняття такими країнами, як СІЛА, ФРН, Швейцарія, Аргентинська Республіка, Мексиканські Сполучені Штати, федеративної форми державного устрою по­яснюється історичними умовами виникнення самої держави, а не національними моментами.

3. Прийняття тієї або іншої державної форми пояснюється також національним складом населення цієї країни. Саме ці обставини зумовили встановлення федерації в таких багатона­ціональних державах, як, наприклад, Індія.

4. Вибір тієї або іншої державної форми в молодих країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, значною мірою залежав від впливу метрополії. Не дивно, що в багатьох ко­лишніх колоніях Великобританії (Тринідад і Тобаго, Ямайка, спочатку в Індії, Пакистані) після проголошення незалежності була встановлена монархічна форма правління, тоді як ко­лишні колонії республіканської Франції в переважній біль­шості стали республіками (Республіка Кот-д'Івуар, Верхня Вольта (нині Буркіна-Фасо), Габон, Дагомея, Ісламська Рес­публіка Мавританія).