18. Юридич знач надання згоди вру на обов’яж між народи договору.

Верховна рада України надає законом згоду на обов’язковість міжнародних договорів України (ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання) та здійснює денонсацію (приймає рішення про відмову від виконання) міжнародних договорів України відповідно до Конституції України, Закону України “Про міжнародні договори України”, Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23травня 1969 р. та регламенту Верховної роди.

В Україні визнаються частиною національного законодавства норми міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Це насамперед договори, ратифіковані Верховною Радою України.

Оскільки не всі міжнародні договори мають проходити процедуру ратифікації, мова може йти тільки про договори, дія яких як частини національного законодавства можлива лише за умови ратифікації. Така умова може випливати із самого договору чи національного законодавства. За українським законодавством договори, що підлягають ратифікації, визначені в от. 7 ЗУ «Про міжнародні договори України».

Відповідно до КУ та ЗУ «Про міжнародні договори України» норми міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких наданаВРУ застое у внутрішньому правопорядку України в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Іншими словами, норми таких міжнародних договорів України повинні мати силу не меншу, ніж закони України, але не силу Конституції України. Як випливає з ч. 2 ст. 9 Конституції України, необхідною умовою укладання міжнародного договору, що суперечить Конституції України, є попереднє внесення необхідних змін до неї. Отже, у внутрішньому правопорядку міжнародний договір, обов’язковий для України, не може суперечити Конституції України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж передбачені законом України, повинні засто­совуватися правила міжнародного договору.

Це твердження грунтується на ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., учасницею якоїє Україна: «...учасник не може посилатись на положення свого внут­рішнього права як на виправдання для невиконання ним договору».

Відповідно, державні органи й органи місцевого самоврядування не мають права звузити чи скасувати своїми нормативно-правовими актами будь-які зобов’язання, що містяться в чинному міжнародному договорі.

Тому, якщо НПА, прийнятий після надання Верховною Радою України згоди на обов’язковість міжнародного договору, встановлює інші правила, ніж передбачені в міжнародному договорі, слід застосовувати правила, передбачені цим договором.

З дати надання Верховною Радою України згоди на обов’язковість міжнародного договору не можуть застосовуватися норми внутрішньодержавних нормативно-правових актів (за винятком норм конституційних актів), що суперечать нормам цього договору.

18

20. Укладання міжнародного договору і набуття ним чинності. Реєстрація й опублікування міжнародних договорів.

1 Договірна ініціатива— це пропозиція однієї чи декількох держав укласти міжнародний договір для

вре Гу ЛЮваНН^ Н МІЖ собою. . , _лі„_и1_плвилв.^ши (п/п

2. З’ясування повноважень^ представники держав повинніпред явитивідповідні повноваження (п/п (аГп f ст^іденськоГ^онвениії 1969 р.), або вони можуть представляти державу для цієї мети, і не вимагати пред’явлення повноважень а) голови держав, голови урядів і міністри закордонних «пра» . б) голови дипломатичних представництв: в) представники, що уповноважені державами представляти їх на міжнародній конференції, в міжнародній організації або в одному з її органів,

3. Підготовка та прийняття тексту договору -> 3 основні організаційнрправові форми подготовкиyvroayRtHoroтексту⁰дог^ору:1) звичайні дипломатичні канали;2) міжнародні конференції ,3) міжнародні організації. Прийняттям тексту договору закінчуються переговори між державами щодо його підготовки ->2 Форми прийняття тексту договору:підписання та парафування.

Після узгодження та прийняття тексту договору необхідно зафіксувати, що він є остаточним і не| улягає зміні (встановлення автентичності тексту), ст. 10 Віденської конвенції ¹⁹⁶⁹Р*_пІ^Є_п^К^І„м 7ло^Рое^?ь автентичним і остаточним шляхом застосування процедури, про яку домовились держави, шо оеруть участь у переговорах: підписання, підписанняadreferendum, парафування тексту договору або заключного

^аТвисломення^ ДОГОВОРУст 11 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років

»говору, і фор_МОЮ.„сложив

на його обов’язковість. Під час підпис держави дотримуються правила альтернату — чергування підписів, -Обмін документами, що утв договір, це спрощена процедура його укладання. Посадові осоои (як правило, міністри закордонних справ) надсилають один одному листи (ноти), у яких ^^ЗДаються попередньо узгоджені положення щодо сутності питання. Обмін листами означає згоду на обов язковість

^- Ратифікація— це остаточне затвердження договору одним ізвищих органів держави відповідно до процедури, передбаченої національним законодавством. Ратифікація втілюється у двох актах: міжнародному (ратифікаційній грамоті) та внутрішньодержавному нормативному акті (законі, указі и ін.), які відповідають двом основним функціям ратифікації: міжнародній і внутрішньодержавній.

- Прийняття т;і затвердженнябільш спрощена процедура виявлення згоди на ооов язковість до­говору. Але за своєю сутністю вони виконують ті ж самі функції, що й ратифікація.

-Приєднання*> реалізується у тому разі, коли держава з будьяких причин спочатку не орала участі у договорі, а згодом захотіла приєднатися до нього. ...

rmAUMV МІ'И

-II Опублікування і пеєетішіія. Офіційне опублікування здшен на міжнародному та державному рівіях.ЕЖі^-члениЇОН відповідно до СТ. 102 Статуту зобов’язані зареєструвати свої іоїшрі в Секретаріаті ООН. Якщо договір не зареєстрований, держава не може посилатися на нього в органах Організації. Реєстрація не впливає на юридичну силу договору. Зареєстровані договори підлягають опублікуванню в Зібранні договорів ООН, що періодично видається. Поява ст.W- У СтатутіUWпов’язана із запобіганням укладенню між державами таємних угод, а також таких угод, що можуть безпосередньо зачіпати інтереси третіх країн. Згідно зі ст. 22 ЗУ «Про міжнародні договори України» реєстрацію міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних «ювв україни.Внутрішньодержавне опублікування міжнародних договорів називається промульгацією. Відповідно до ч. 1 ст. 21 договори, що набрали чинності, публікуються українською мовою у «Звірнику міжняпплннх поговооів України», а також в ін офіційних друкованих виданнях України.

уточнення у внутрішньому законодавстві, 1

іншою мірою примат міжнародного права Застосування^УТ/^^{Єржавах}’^{де визнаегьс}я тією чи сшоздійснюються, мас бути звичайним для прмоГп_РаЙ^^Уміжнародно-правових норм, що

уточнення у в^угріЗинЗом^закоькща^с^і^^я ^^н^р^изацй обов’язкової конкретизації чи

»■мШДЧ.иіЦйТП

^{у державах}> які визнають ш чи інц^^Нмі^_п^М,^?^Р°^ДН<^^{Правових норм}'^що застосовується спеціальна законодавча процедура імплементІпії°і^«^{р0Ю пр мат}міжнародного права, права, на норми внутрішнього прїва. УТтЖаНе^ ноїїи мЙ1ї!Е!І^{ВОрвння норм}міжнародного внутрішньому правопорядку, імплементація е єдиним спотЙІЇ ХЙ,^{ОГО права не}застосовуються у^ВІ|^^^ядер^кавою л міжнародно-правових зобов’язань.^С0®^0Мзабезпечити у внутрішньому праві

ялин і рансширмаш.

внутрішньому праві, тому що на етапі тоансАо"пмяпТГ*7плГ/2с.^^І,'^^{яму д,ю}міжнародно-правових норм у Називаючи трансформацію перетворенням, цей термін вживають ™Й!ї!^Іна*^ормамивнутрішнього права, змінюють,« вона не втрачає свого статусу. Вона^м1ж»^аР<>Дно-правову норму не

національне законодавство. ^{у 1 ть зразк}ом,^наоснові якого вносяться зміни в

норми у статті нормативно-правово^ат ^НЗвГр^е^Вння до пеиеппії^{держави ЗМ}'?^ТУ, міжнародно-правової побрити мале формулювання статті™ іжнаролн"^-пмКГ.£**^ма™ Р^{оні мот}“^,и:*« бажання найбільш повне дотримання прийнятого міжнарод^ого зо^в^ан^ Ппи ”^р_І^агне^_у^няпродемонструвати про пряму дио міжнародно-правових норм у ачтоішньо^ ппя«_л^М_пАІо?^{рсцепц,г}неможливо говорити іншим як засобом їхньої заміни. Після рецепції y*мlyт^i^ньfшv?к»в^г^!^^^^{y, тому}-^{що р}®9елція є не чим словесно схожі на міжнародно-правові, по суті ж —норми внутоіишьпгїГпп«^^{ТЬ д,я}™^{НОрми ТІЛЬКИ 30вні}’ З, Відсилання_€вказівкою у внугрішньодеожавном^ НпТ^_пТ:^{ГО Права}’ регулює ці відсильні відносини. Відсилання санкціонує пояме *^{ДНЄ пр}|^{во як иа дже}Р^ело' що

права норм міжнародного права у внутрішньодержавних ппявой??5ї^Суван!^^сУб ектамн внутрішнього переліку міжнародних договорів, до яких слід звертатися Відсила^нТв^Г^"^:^{У в,дсильн}*^йнормі немає регулювання -» не орієнтоване в часі. Воно діє_Якп7п^^1!1^Я_а.^{уЄ Т,льки на п}Р^еДмет правового державою до прийняття цієї відсильної норми, так і щоло^їїжнап^^ЯОГОВОР^,.^В!. складених цією майбутньому.4має бути такою, що самоздійснюсться Вілсилан^нїК,^ °^р,В’^{ЯКІ будуть}У^кладені в законодавств, та має наслідком прямезаететумнм^{У ВН}>^{ггрішньому}

17