46. Україна в світовому співтоваристві. Зовнішня політика держави основні тенденції розвитку.

Проголошення незалежності Україна розпочинає новий якісний етап в історії української зовнішньої політики, головним змістом якого стало перетворення держави з об’єкта геополітики у рівноправного суб’єкта міжнародного співтовариства.

Принципи зовнішньополітичної стратегії України були закладені ще Декларацією про суверенітет:

- нейтральність;

- позаблоковість;

- безядерність.

В 1993 р. Верховна рада прийняла «Основні напрями зовнішньої політики України», де було визначено основоположні чинники зовнішньополітичного курсу України.

В зовнішній політиці незалежної України можна виділити такі етапи:

1. 1991-1994 рр. – в основу політики покладено принцип «балансу інтересів», але перевага надається швидкій інтеграції в європейські структури.

Головне завдання зовнішньої політики Украї­ни цього періоду полягало в забезпеченні міжнародного визнання і пошуку відповідного місця у системі міжнародних відносин (протягом першого року українську державність визнали 130 країн світу, дипломатичні відносини встановлено з 106 з них).

2. 1994-2004 рр. – період т.з. «багатовекторної» зовнішньої політики.

В основу зовнішньополітичної моделі покладено концепцію України - «мосту між Заходом та Сходом». У другій половині 1990-х рр. стратегічними партнерами України були проголошені США, Росія, Польща та інші держави.

Західний напрям.

Пріоритетним завданням України з 1994 р. декларується членство в Європейському Союзі. Тоді ж підписано першу угоду про партнерство та співробітництво. Започатковується практика проведення самітів «Україна - ЄС».

У липні 2002 р. відбувся черговий саміт «Україна — ЄС», де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого членства в ЄС. У ході роботи самміту зазначалося, що Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мають увійти до ЄС у 2004 р. та 2007 р.

Досить неоднозначними були відносини України з НАТО. У 1994 р. Україна приєдналась до програми співробітництва з НАТО «Партнерство заради миру». У травні 1997 р. в Києві відкрився інформаційний центр блоку, а в липні того ж року в Мадриді підписано Хартію про особливе партнерство України та НАТО.

Після Паризького (2002 р.) саміту НАТО, на якому було переглянуто завдання цього блоку і прийнято рішення про його розширення, Рада національної безпеки та оборони України прийняла політичне рішення про набуття в перспективі статусу члена НАТО. Приймається План дій Україна-НАТО, спрямований на створення умов для інтеграції держави в альянс, який активно реалізовується протягом 2003-2004 рр.

В 1996 українсько-американські відносини були визначені як «стратегічне партнерство».

Східний напрям.

Відносини України з країнами-колишніми членами СРСР розвивались в рамках СНД. Новоутворене об’єднання виявилось структурно слабким і від самого початку не змогло виконувати інтегративні функції. Всі намагання перетворити СНД на наддержавну структуру федеративного або конфедеративного типу з міцними координативними та виконавчими органами та міжнародною суб’єктністю на мали успіху.

Дистанціювання України від активної участі в СНД значно посилило вплив у цій структурі Росії. Щоб послабити його в 1997 р. під час саміту Ради Європи в Страсбурзі лідери України, Грузії, Азейбарджану та Молдови створили консультативний форум ГУАМ. В 1999 р. до об’єднання приєднався Узбекистан. Головними завданнями ГУУАМ були:

- створення євразійського транспортного коридору (для транспортування каспійської нафти);

- співпраця у сфері врегулювання конфліктів;

- військово-технічне та економічне співробітництво;

2 квітня 1999 р. на Раді глав держав-учасниць СНД економічне співробітництво через створення зони вільної торгівлі було визначено головним завданням об’єднання. 19 вересня 2003 р. у Ялті на черговому саміті СНД президенти Росії, Білорусії, України та Казахстану підписали Угоду про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП), яку 20 квітня 2004 р. ратифікувала Верховна Рада України.

Найбільш складно розвиваються відносини з Росією, яка намагається зберегти економічне лідерство на пострадянському просторі. Складність україно-російських взаємовідносин полягає в:

- історичних стереотипах взаємосприйняття;

- залежності України від російського імпорту енергоносіїв;

- значному відсотку росіян у складі населення України;

З моменту встановлення дипломатичних відносин було укладено більше 250 двосторонніх міждержавних та міжурядових документів. Серед найважливіших – Договір про дружбу, співробітництво і партнерство від 30 травня 1997 р. Найбільш інтенсивно україно-російське співробітництво реалізовується в економічній сфері. В зазначений період Росія була головним торговим партнером України. Однак над економічною доцільністю в цей період домінували політичні інтереси.

З іншими країнами СНД, двосторонні відносини не виходили за рамки взаємовигідного економічного співробітництва.

Важливим напрямом української зовнішньої політики стала участь україн­ських військових у миротворчих операціях ООН.

Після президентських виборів 2004 р. нове українське керівництво на чолі з В. Ющенком проголосило курс на євроінтеграцію.