5.Правова природа права інт. Власності.

6.Еволюція інституту інтелектуальної власності.

Розвиток права інтелектуальної власності в Україні характеризується як загальними закономірностями, так і особливостями. Виділяють наступні етапи історії права інтелектуальної власності України: Для першого етапу характерні архаїчні уявлення про інтелектуальну власність, відсутність державного регулювання і позитивного права, яке б систематично встановлювало правила поведінки у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власностіУ цей період розвинулася перша історична форма права інтелектуальної власності.

Друга історична форма права інтелектуальної власності в Україні сформувалася впродовж наступного етапу, коли українські землі перебували у складі імперій Австрії (згодом Австро-Угорщини) та Росії. Аналіз цього законодавства свідчить про його формування під впливом європейської доктрини авторського права та права промислової власності. Вплив цієї доктрини вперше виявився за посередництва австрійського законодавства про інтелектуальну власність.

Період відродження.Фактично українська революція 20-х років ХХ ст. створила реальні передумови для якісних змін у розвитку українського права інтелектуальної власності. Політична поразка української революції припинила розбудову державної системи правової охорони інтелектуальної власності, однак закріплені в той час ідеї показали в історичній перспективі свою конструктивність. Радянській період .Характерною рисою радянської науки була відсутність комплексної правової охорони результатів творчої діяльності: розрізняли авторське право і винахідницьке. Четвертий етап історії права інтелектуальної власності розпочався у 1991 р. і триває дотепер. На початку 90-х років після здобуття Україною незалежності у державі спостерігалася криза у системі правової охорони об’єктів інтелектуальної власності, зумовлена відсутністю національної нормативної бази та спеціальних державних органів у цій сфері.Важливою подією стало закріплення у Конс. України права інтелектуальної власності . З прийняттям ЦКУ 2003 р., який містить книгу 4 „Право інтелектуальної власності”, в Україні була закріплена традиційна для неї дворівнева система законодавства про інтелектуальну власність.

7.Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність

В Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. Але категорично стверджувати, що Україна зовсім не мала цивільного законодавства, не можна.Були правові традиції і норми звичаєвого права. Наприклад, Литовський Статут у трьох його редакціях є пам'яткою не лише литовського, а й українського та білоруського народів. Багато його норм своїм корінням сягали у «Руську правду» часів Київської Русі. Правові звичаї продовжували існувати в Україні навіть у той час, коли вона входила до складу Росії. Проте внаслідок самодержавної політики царської Росії основним джерелом усіх галузей права в Україні в першій половині XIX ст. став «Свод законов Российской империи» у редакції 1842 р., десятий том якого містив норми цивільного права.

Лише 30 січня 1925 р. були прийняті «Основи авторського права» як загальносоюзний закон. Саме цим пояснюється те, що в Україні з 1925 по 1929 pp. не було прийнято загального закону про авторське право.

Так, в Україні діяв Закон від 6 лютого 1929 р.Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. авторське право включив повністю. Йому присвячено IV розділ, що складається із 41 статті.ЦК УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р.1 також містить розділ IV «Авторське право», що складається із 44 статей .Після прийняття ЦК було прийнято ряд нормативних актів з окремих питань, наприклад, про розмір ставок авторського гонорару за використання тих чи інших творів, про авторські договори та ін. Звичайно, до розділу IV цього Кодексу було прийнято ряд змін і доповнень, але радикальним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право, став Закон України «Про авторське право і суміжні права», прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р.

Першим актом, що встановлював загальні правила про видачу привілеїв на винаходи в царській Росії, був маніфест 17 червня 1812 p., опублікований під назвою «Про привілеї на різні винаходи і відкриття в художніх промислах». За цим Законом видача привілеїв мала факультативний характер, і держава не зобов'язана була надавати привілей при наявності в пропозиції певних ознак.Строк привілею встановлювався за бажанням заявника, але не більше як на 10 років. У 1833 р. було зроблено спробу істотно переробити закон 1812 р.