- •4.Поняття та зміст основних принципів мп. Співвідношення основних принципів мп.
- •6 Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності.
- •7. Субьекты мп. Понятие и виды. Понятие и содержание международной правосубьектности.
- •8. Государственный суверенитет и межд правосубьектность государств. Особенности правосубьектности унитарных и сложных государств.
- •9. Международные организации как субьекты мп.
- •10. Проблемы правосубьектности наций, борящихся за независимость.
- •11. Институт признания в мп. Теория признания. Виды и формы признания.
- •12. Институт правопреемства в мп. Правопреемство государств. Правопреемство Украиы,в связи с распадом ссср.
- •13. Правопреемство относительно международных договоров, госуд собственности, госуд обязанностей и госуд архивов.
- •14. Поняття та джерела права міжнародних договорів
- •15. Понятие и виды международных договоров. Наименование и структура международных договоров.
- •16. Стадии заключения международных договоров.
- •17. Действие международного договора в пространстве и во времени. Обратная сила.
- •18. Недействительность и прекращение межд договоров. Денонсация.
- •20. Поняття та джерела дипломатичного права
- •21.Дипломатическое представительство: понятие , функции, склад
- •22. Порядок призначення дипломатичних представників. Агреман. Вірчі грамоти, їх зміст та порядок вручення. Закінчення місії.
- •23. Дипломатичні привілеї та імунітети.
- •24. Консульські представництва: поняття та склад. Зміст консульської діяльності.
- •25. Консульські привілеї та імунітети.
- •26. Поняття та види територій та просторів у міжнародному праві
- •27. Демілітаризовані та нейтралізовані території. Умовні території
- •28. Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території
- •29. 30 Міжнародно-правові проблеми громадянства. Апатриди та біпатриди.
- •32. Універсальні та регіональні механізми захисту прав людини
- •33. Міжнародно-правові стандарти прав людини. Роль оон в їх формуванні
- •34. Європейська система захисту прав людини: загальна характеристика.
- •35. Способи вирішення міжнародних спорів. «Спір» та «ситуація». Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги, слідчі та погоджувальні комісії.
- •36. Міжнародні судові процедури. Міжнародний суд оон.
- •37. Міжнародне гуманітарне право: поняття та джерела
- •38. Правовий статус учасників військових дій. Комбатанти та некомбатанти. Розвідники та шпигуни. Парламентери. Найманці.
- •39. Обмеження засобів та методів ведення війни в міжнародному праві.
- •40. Захист цивільного населення та цивільних об’єктів під час війни.
- •42. Оон. Історія створення, членство, головні органи. Проблема реформування оон.
- •43. Рада Європи: історія створення, головні органи, основні напрями діяльності.
- •Глава I Устава Совета Европы посвящена целям, которые преследует Совет Европы, и состоит из одной единственной статьи 1. В ней, в частности, говорится следующее:
- •44. Поняття та джерела міжнародного екологічного права.
- •45. Миротворчі операції оон. Порядок їх проведення.
- •46. Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Ракетно-ядерне роззброєння. Договір про.
- •47. Поняття та джерела міжнародного кримінального права.
- •48. Поняття та види міжнародних злочинів
- •49. Підстави та межі юрисдикції Міжнародного кримінального суду.
- •50. Міжнародне співробітництво в протидії транснаціональній злочинності.
16. Стадии заключения международных договоров.
Виходячи зі змісту ст.ст. 7-17 Віденської конвенції 1969 р. можна виділити наступні стадії укладання міжнародного договору: при¬йняття тексту, встановлення автентичності тексту, вираження згоди на обов'язковість.
Для участі у будь-якій з стадій укладення договору представник держави повинен мати повноваження. Повноваження оформлюються документом, що видається компетентним органом держави і за до¬помогою якого одна чи кілька осіб призначаються представляти цю державу з метою ведення переговорів, прийняття тексту договору або встановлення його автентичності, вираження згоди держави на обов'язковість для неї договору або з метою вчинення будь-якого ін¬шого акта, що стосується договору.
Ст. 7 Віденської конвенції 1969 р. вказує, що глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ вважаються особами, що пред¬ставляють свою державу з огляду на їхні функції і не мають необхідності пред'явлення повноважень. До даної категорії осіб також належать глави дипломатичних представництв, але лише коли мова йде про прийняття тексту договору між державою, що акредитує, і державою^ при якій вони акредитовані, та представники,уповноважені державами представляти їх на міжнародній конференції або в міжнародній орга¬нізації, або в одному з її органів з метою прийняття тексту договору на такій конференції, в такій організації або в такому органі.
Прийняття тексту договору є першою стадією укладення договору. Згідно зі ст. 9 Віденської конвенції текст договору приймається за зго¬дою всіх держав, які беруть участь у його складенні. На міжнародній конференції текст договору приймається шляхом голосування за нього двох третин держав, які присутні і беруть участь у голосуванні, якщо тією ж більшістю голосів вони не вирішили застосувати інше правило. Прийняттю тексту договору передує його підготовка. Можна виділити три основні способи вироблення погоджених договірних текстів: че¬рез звичайні дипломатичні канали (застосовується, як правило, при підготовці двосторонніх договорів); на міжнародних конференціях; в рамках міжнародних організацій (при підготовці багатосторонніх договорів). Прийняття тексту договору само по собі не створює будь-яких зобов'язань.
Встановлення автентичності тексту (друга стадія) є процедурою, за допомогою якої переговорні сторони засвідчують те, що текст є оста¬точним і не підлягає подальшим змінам. Встановлення автентичності не вказує на остаточну згоду на обов'язковість положень договору та не надає йому чинності. Автентичність може бути встановлена в будь-який спосіб за погодженням сторін. Традиційними способами, зазна¬ченими у ст. 10 Віденської конвенції 1969 р., є: підписання, підписання ад референдум (умовне підписання, коли підпис потребує подальшого схвалення урядом або іншим компетентним органом), парафування (проставлення уповноваженими своїх ініціалів на кожній сторінці тексту договору або заключного акта конференції, який містить текстдоговору).
Третьою стадією укладення міжнародного договору є вираження згоди на його обов'язковість. Згідно з Віденською конвенцією, згоду держави на обов'язковість для неї договору може бути виражено під¬писанням договору,ратифікацією, обміном документами, що складають договір, прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або в будь-який інший спосіб, про який домовились сторони.
Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається шляхом його підписання представником держави лише якщо договір у подальшому не підлягає ратифікації або затвердженню. В іншому випадку підписання є лише формою встановлення автентичності, а не вираженням згоди на обов'язковість договору.
Підписання двосторонніх договорів між державами здійснюється на основі принципу альтернату (чергування), згідно з яким в екземп¬лярі двостороннього договору, що призначається для даної держави, її найменування, підписи її уповноважених, печатки, а також текст договору на мові цієї держави розташовуються на першому місці. Для підписів, що ставляться під текстом у рядок, першим вважається місце з лівого боку (у тексті на арабській мові - з правого), а якщо підписи проставляються один під одним - верхнє місце. При підписанні багато¬стороннього договору принцип альтернату не застосовується, а підписи проставляються один під одним в алфавітному порядку назв держав.
Ратифікація - це форма надання згоди держави на обов'язковість для неї міжнародного договору. Вона втілюється в двох різних актах - внутрішньодержавного (законі, указі, постанові) і міжнародно-правового характеру (ратифікаційній грамоті). Порядок ратифікації відноситься до внутрішньої компетенції держав. Які договори підляга¬ють обов'язковій ратифікації міжнародним правом не встановлюється, а визначається умовами договору та внутрішнім правом держав.
При укладанні двосторонніх договорів відбувається обмін ратифі¬каційними грамотами, багатосторонніх договорів - грамоти здаються на зберігання депозитарію. Одновременно с принятием решения о ратификации международного договора составляется ратификационная грамота, имеющая три части: а) вступительную, в которой указывается высший орган государства, ратифицировавший договор; б) основную, где воспроизводится текст договора с оговорками и (или) заявлениями, если они сделаны; в) заключительную, содержащую заявление о неукоснительном и добросовестном выполнении договора.
Обмін документами, що складають договір, у більшості випадків здійснюється відомством закордонних справ держави з акредитовани¬ми у ній дипломатичними представниками іншої держави. Зазвичай обмінюються нотами та листами, які містять ідентичний, заздалегідь погоджений зміст.
Затвердження або прийняття означає висловлення згоди на обов'язковість договору відповідними державними органами на умовах, подібних до тих, які застосовуються до ратифікації.
Приєднання відбувається, коли держава, яка не приймала участі в укладанні договору, висловила згоду на його обов'язковість для неї Можливість приєднання може передбачатися в самому договорі або за погодженням його учасниками. Приєднання може відбутися до або після набрання договором чинності.
Депозитарій міжнародного договору. Реєстрація договорів
Депозитарій - зберігач оригіналу багатостороннього договору і всіх документів, що до нього відносяться. Депозитарієм договору може бути одна або кілька держав, міжнародна організація або головна посадова особа організації. Згідно зі ст. 77 Віденської конвенції 1969 р., функції депозитарію, серед іншого, полягають у: 1зберіганні автентичного тексту договору і переданих депозитарієві повноважень; 1підготовці засвідче¬них копій з автентичного тексту; 1одержанні підписів під договором та одержанні і зберіганні документів, 1оповіщень і повідомлень, які його стосуються; 1інформуванні учасників і держав, які мають право стати учасниками договору, про те, коли кількість підписів ратифікаційних грамот або документів про прийняття, 1затвердження або приєднання, потрібну для набрання договором чинності, було одержано або депо-зитовано;1 реєстрації договору в Секретаріаті ООН тощо.
Згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1946 р. міжнародні договори мають бути зареєстровані у Секретаріаті ООН і ним опубліковані. Недотримання цієї вимоги не впливає на юридичну силу договорів, але сторони цих договорів не мають права посилатися на них в органах ООН.