- •4.Поняття та зміст основних принципів мп. Співвідношення основних принципів мп.
- •6 Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності.
- •7. Субьекты мп. Понятие и виды. Понятие и содержание международной правосубьектности.
- •8. Государственный суверенитет и межд правосубьектность государств. Особенности правосубьектности унитарных и сложных государств.
- •9. Международные организации как субьекты мп.
- •10. Проблемы правосубьектности наций, борящихся за независимость.
- •11. Институт признания в мп. Теория признания. Виды и формы признания.
- •12. Институт правопреемства в мп. Правопреемство государств. Правопреемство Украиы,в связи с распадом ссср.
- •13. Правопреемство относительно международных договоров, госуд собственности, госуд обязанностей и госуд архивов.
- •14. Поняття та джерела права міжнародних договорів
- •15. Понятие и виды международных договоров. Наименование и структура международных договоров.
- •16. Стадии заключения международных договоров.
- •17. Действие международного договора в пространстве и во времени. Обратная сила.
- •18. Недействительность и прекращение межд договоров. Денонсация.
- •20. Поняття та джерела дипломатичного права
- •21.Дипломатическое представительство: понятие , функции, склад
- •22. Порядок призначення дипломатичних представників. Агреман. Вірчі грамоти, їх зміст та порядок вручення. Закінчення місії.
- •23. Дипломатичні привілеї та імунітети.
- •24. Консульські представництва: поняття та склад. Зміст консульської діяльності.
- •25. Консульські привілеї та імунітети.
- •26. Поняття та види територій та просторів у міжнародному праві
- •27. Демілітаризовані та нейтралізовані території. Умовні території
- •28. Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території
- •29. 30 Міжнародно-правові проблеми громадянства. Апатриди та біпатриди.
- •32. Універсальні та регіональні механізми захисту прав людини
- •33. Міжнародно-правові стандарти прав людини. Роль оон в їх формуванні
- •34. Європейська система захисту прав людини: загальна характеристика.
- •35. Способи вирішення міжнародних спорів. «Спір» та «ситуація». Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги, слідчі та погоджувальні комісії.
- •36. Міжнародні судові процедури. Міжнародний суд оон.
- •37. Міжнародне гуманітарне право: поняття та джерела
- •38. Правовий статус учасників військових дій. Комбатанти та некомбатанти. Розвідники та шпигуни. Парламентери. Найманці.
- •39. Обмеження засобів та методів ведення війни в міжнародному праві.
- •40. Захист цивільного населення та цивільних об’єктів під час війни.
- •42. Оон. Історія створення, членство, головні органи. Проблема реформування оон.
- •43. Рада Європи: історія створення, головні органи, основні напрями діяльності.
- •Глава I Устава Совета Европы посвящена целям, которые преследует Совет Европы, и состоит из одной единственной статьи 1. В ней, в частности, говорится следующее:
- •44. Поняття та джерела міжнародного екологічного права.
- •45. Миротворчі операції оон. Порядок їх проведення.
- •46. Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Ракетно-ядерне роззброєння. Договір про.
- •47. Поняття та джерела міжнародного кримінального права.
- •48. Поняття та види міжнародних злочинів
- •49. Підстави та межі юрисдикції Міжнародного кримінального суду.
- •50. Міжнародне співробітництво в протидії транснаціональній злочинності.
20. Поняття та джерела дипломатичного права
Дипломатичне право — галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність норм, що регламентують статус і функції державних органів зовнішніх зносин. Система дипломатичного права відповідає основним формам дипломатії: двосторонньої дипломатії, здійснюваної через дипломатичні чи представництва через так називані спеціальні місії, багатобічної дипломатії, здійснюваної делегаціями на міжнародних конференціях і сесіях органів міжнародних організацій, а також постійними представництвами держав при міжнародних організаціях.
Джерелами дипломатичного права є, насамперед, звичайні міжнародно-правові норми. Вони кодифіковані і доповнені в ряді універсальних конвенцій:
• Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.,
• Віденська конвенція про консульсько зносини 1963,
• Конвенція про спеціальні місії 1969 р.,
• Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 р.,
• Конвенція про представлення держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975
У житті держави важливе місце займає дипломатична діяльність - тобто офіційна діяльність державних органів щодо здійснення цілей і завдань зовнішньої політики, а також по захисту прав держави та її громадян за кордоном.
Держави здійснюють дипломатичну діяльність в різних правових формах: здійснення відносин з іноземними державами; представництво в міжнародних організаціях; укладення міжнародних договорів; участь у роботі міжнародних конференцій та ряді інших форм, передбачених міжнародним правом.
Дипломатична діяльність реалізується через систему органів зовнішніх зносин держав.
Розрізняються внутрішньодержавні та закордонні органи зовнішніх зносин.
До внутрішньодержавного органам зовнішніх зносин ставляться глава держави, парламент, уряд, міністерство закордонних справ та інші державні органи, що здійснюють дані функції.
Зарубіжні органи зовнішніх зносин поділяються на постійні та тимчасові.
До постійних органів відносяться дипломатичні представництва, консульські установи, постійні представництва
держав при міжнародних організаціях, спеціальні місії.
21.Дипломатическое представительство: понятие , функции, склад
Дипломатичне представництво - закордонний орган зовнішніх зносин держави. Засновується на основі взаємної угоди між державами. Виступає від імені тієї держави, яка його заснувала. В основному, служить для підтримки дипломатичних відносин.
Існують два види дипломатичних представництв: посольства і місії.
Дипломатичні представництва виконують такі функції:
- Представництво своєї держави в країні перебування;
- Захист інтересів акредитуючої держави та її громадян у країні перебування;
- Ведення переговорів з урядом країни перебування;
- З'ясування усіма законними засобами умов і подій в країні перебування;
- Заохочення дружніх відносин між акредитує, і країною перебування.
Персонал дипломатичного представництва підрозділяється на три групи: дипломатичний персонал, адміністративно-технічний персонал і обслуговуючий персонал.
Дипломатичний персонал утворюють особи, які мають дипломатичних ¬ ческие ранги (спеціальні звання). До дипломатичному персоналу відносяться: посли і посланці, радники, торгові представники, спеціальні аташе (військовий, військово-морський, військово-повітр ¬ ний), перші, другі, треті секретарі, аташе.
У нашій країні встановлено такі дипломатичні ранги: надзвичайний і повноважний посол, надзвичайний і повноважний посланник 1-го і 2-го класу, перший секретар 1-го і 2-го класу; другий секретар 1-го і 2-го класу; третій секретар ; аташе. Дипломатичні ранги посла і посланника присвоюються Президен ¬ том, решта - міністром закордонних справ. Співробітники дипло ¬ ної персоналу представництв РФ складаються на службі в МЗС РФ.
Адміністративно-технічний персонал - це особи, здійснювала ¬ складовими адміністративно-технічне обслуговування представи ¬ тва (перекладачі, референти і т.д.).
Обслуговуючий персонал включає в себе осіб, які виконують обов'язки з обслуговування представництва (садівники, пова ¬ ра і т.д.).
Члени дипломатичного персоналу, як правило, є громадянами репрезентованої ними держави, члени адміністра ¬ тивно-технічного та обслуговуючого персоналу можуть бути грома ¬ данами країни перебування.
У МП існує поняття «дипломатичний корпус», воно використовується як у вузькому, так і в широкому значенні.
У вузькому значенні це поняття позначає сукупність глав дипломатичних представництв, акредитованих у державі перебування. У широкому сенсі під дипломатичним корпусом розуміються всі співробітники дипломатичного представництва, що мають дипломатичні ранги, та члени їх сімей.
Очолює дипломатичний корпус дуайен (декан, старшина) - старший по класу і за часом акредитації в державі перебування глава дипломатичного представництва. У ряді католицьких держав за сталою традицією папський нунцій є дуайеном. Одна з обов'язків дуайена - консультування новопризначених глав дипломатичних представництв у відношенні традицій, протоколу й особливостей взаємовідносин із владою держави перебування.
три класи дипломатичних агентів: 1) посол і папський легат або нунцій; 2) посланник, 3) повірений у справах.