104. Загальна криміналістична характеристика розкрадань, вчинених шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем.

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, -

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем -

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, -

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, -

У кримінальному законодавстві України передбачена відповідальність за посягання на чуже майно шляхом його привласнення чи розтрати, а також зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК України). У такий спосіб кримінальний закон називає три форми розкрадання, об’єднані ст. 191 КК України:

1) привласнення — незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі;

2) розтрата — незаконне безоплатне відчуження, використання та витрачення майна, що було ввірене винному або перебувало в його віданні;

3) зловживання службовим становищем — передбачає використання особою організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарчих функцій всупереч інтересам служби для незаконного безоплатного обертання чужого майна.

Ці посягання в криміналістиці іноді йменують службовими розкраданнями. Ця категорія злочинів передбачає наявність особливого ставлення суб’єкта злочину до майна, що йому ввірене, перебуває в його віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна.

Розкрадання мають певну специфіку залежно від сфери господарської діяльності (у сфері сільськогосподарського виробництва, у сфері цукрової промисловості, у сфері кондитерської промисловості, у сфері торгівлі, у сфері банківської діяльності та ін.). Необхідно враховувати наявність або відсутність дій винного, спрямованих на приховування розкрадань (розкрадання, вчинені із застосуванням способів приховування злочину; розкрадання, вчинені без якого-небудь маскування). Розрізняють також розкрадання залежно від особливостей предмета злочинного посягання: розкрадання грошових коштів або товарно-матеріальних цінностей; розкрадання оприбуткованого або неоприбуткованого майна.

У більшості випадків розкрадання через привласнення чи розтрату вчиняються службовими особами. Внаслідок того, що названі злочинні дії вони вчиняють, використовуючи своє службове становище, такі розкрадання - кваліфіковані злочини. Розкрадання можуть вчинятись і неслужбовими особами, тобто громадянами, яким майно, гроші ввірені для певних управлінських чи господарських операцій.

Важливо, щоби власність було ввірено винній особі на будь-якій законній підставі, і ця особа мала можливість нею розпорядитися. Використовуючи цю обставину, злочинець звертає майно на свою користь або передає його з корисливою метою третім особам. За цією ознакою таке посягання відрізняється від інших злочинів проти власності, за яких особа або взагалі не має жодного стосунку до привласненого після викрадення майна, або їй лише доручено його зберігати чи спостерігати за його використанням без права розпоряджатися ним.

Складність розслідування таких викрадень обумовлено тим, що вони зазвичай вчиняються законспірованими, організованими групами злодіїв. Члени групи працюють на різних ділянках господарської діяльності: на промислових підприємствах, у постачально-збутових організаціях, контрольно-ревізійних і правоохоронних органах. Часто ці розкрадання пов'язані з іншими небезпечними злочинами - корупцією, хабарництвом, обманом покупців і замовників, випуском недоброякісної (сфальсифікованої) продукції тощо. Особливо складно розслідувати замасковані розкрадання, коли злочинці вміло вуалюють свої дії - фальсифікують різноманітні документи, залякують можливих свідків, використовують підкуп і погрози на адресу другорядних співучасників та ін. Як наслідок цього, злочинці тривалий час залишаються невикритими, розкрадаючи матеріальні цінності та гроші у великих та особливо великих розмірах.

Криміналістична характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним через зловживання службовим становищем охоплює такі елементи:

• Обстановка розкрадання.

• Способи вчинення розкрадань.

• Узагальнені дані про предмет посягання.

• Слідова картина.

• Дані про особливості особи злочинця (злочинців).

• Дані про особистість потерпілих.

Обстановка розкрадання:

а) місце (галузь виробництва, сфера обслуговування, вироб-

нича дільниця, структурний підрозділ організації, підприєм-

ства та ін.);

б) умови, що визначаються:

- технологічним процесом або операцією;

- системою обліку та звітності;

- зберіганням і рухом коштів, матеріальних цінностей;

- документообігом (оформлення і рух управлінських, проектних, облікових, бухгалтерських, лабораторних, технічних, технологічних та інших документів);

- видом продукції, що використовується;

в) час (астрономічний) і сезонність робіт;

г) канали збуту і реалізації здобутого злочинним способом.

Обстановка, в якій готуються і вчиняються розкрадання, характеризується порушенням правил: обліку коштів; приймання, зберігання, відпуску товарів; проведення інвентаризації. Сприяє розкраданням неналежний контроль за додержанням цих правил, підкупи контрольних осіб, корупція у правоохоронних органах, органах місцевої державної влади і самоврядування та ін. Розкрадання супроводжується хабарництвом, зловживанням владою або службовим становищем, службовим підробленням, службовою недбалістю, ухиленнями від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

Спосіб учинення розкрадання. Усю злочинну діяльність щодо розкрадання привласненням, розтратою, заволодінням чужого майна, котре вчиняється за участю чи безпосередньо службовими особами, або такими, яким це майно ввірено в управління можна умовно поділити на декілька етапів. Виходячи з цього, спосіб учинення розкрадання - це комплекс умисних дій щодо підготовки, вчинення та приховування (латсптування) злочину, які вчиняються розкрадачами залежно від ряду об'єктивних і суб'єктивних чинників специфічними прийомами у певній послідовності та для досягнення злочинної мети.

Із наведеного вище випливає, що цей елемент криміналістичної характеристики утворено з ряду складових:

- способу приготування до розкрадання - це прийоми для створення неврахованих лишків сировини, готової продукції, коштів та ін.;

- способу вчинення розкрадання - прийоми заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації;

- способу патентування (приховування) злочинів, маскування злочинних дій та їхніх наслідків;

- обставини (чинники), що обумовили вибір розкрадачами певних способів (загальних для різних галузей, характерних для конкретної галузі виробництва, технології виготовлення певних видів сировини, напівфабрикатів, готових виробів та ін.);

- прийоми, що використовуються злочинцями - комплекси різноманітних дій, що власне утворюють своєю сукупністю спосіб (способи) розкрадання. Тобто, прийоми є складовими частинами способу.

Підготування до розкрадання може полягати у:

• реєстрації суб'єкта господарювання тільки для здійснення однієї чи кількох операцій щодо привласнення грошей;

• виготовленні фальшивих статутних (для заснування) документів підприємства;

• передбаченні у статуті підприємства видів діяльності, що вимагають значних капіталовкладень;

• одержанні банківських кредитів під виглядом потреби розвитку виробництва, засвоєння новітніх технологій;

• передбаченні умов обов'язкової попередньої оплати у договорах підряду, поставки, купівлі-продажу тощо.

У криміналістичній літературі найпоширеною є класифікація способів розкрадання за такими критеріями:

1) Залежно від характеру документального оформлення (обліку) джерела розкрадання способи поділяються на:

• Способи розкрадань врахованих (облікованих) цінностей.

• Способи розкрадань неврахованих (не облікованих) цінностей.

> До способів розкрадань врахованих (облікованих) цінностей належать:

- очевидне привласнення або розтрата матеріально відповідальною особою ввіреного їй майна (розтрата авансових засобів, одержаних як попередня оплата за договором купівлі-продажу);

- розкрадання через заниження в документах якісних показників продукції, фіктивного списання наявних на балансі цінностей (списання грошей на невиконувані рекламні, транспортні, ремонтні та інші роботи із подальшим їх привласненням);

- розкрадання, що маскуються підробленням первинних документів чи облікових записів;

- розкрадання грошових засобів, що вчиняються через обман покупців або замовників із подальшим вилученням зайво одержаних грошей та іп.

> До способів розкрадань неврахованих (необлікованих) цінностей належать:

- виготовлення неврахованої продукції з сировини й матеріалів, нелегально зекономлених (надлишкових) під час виробничого процесу, і збут цієї продукції через працівників оптової та роздрібної торгівлі або на ринках.

- виготовлення неврахованої продукції з незаконно придбаних сировини й матеріалів і подальших їх збут через торговельні підприємства та ринки;

- повне або часткове неврахування (необлікування) майна, яке надходить поступає на об'єкт, із подальшим його викраденням.

2) Залежно від виду виробничо-господарської операції способи розкрадань поділяються на такі, що вчиняються:

- у ході приймання (отримання, надходження) цінностей;

- під час їх зберігання;

- у процесі перероблення, дороблення;

- під час відпускання (видачі) майна;

- у ході складення облікових документів чи внесення в них записів;

- у процесі бухгалтерського аналізу цих документів;

- під час облікових дій щодо грошових коштів тощо. Залежно від форми (зовнішнього прояву і сутності внутрішньої організації) розкрадання, способи поділяються на:

- способи, що є типовими для всіх галузей господарювання;

- способи, характерні для окремих галузей, видів виробництва. Відповідно до предмета злочинного посягання:

- способи розкрадання матеріальних цінностей;

- способи розкрадання коштів.

3) Залежно від загального механізму злочинної операції під час махінацій із предметом розкрадання:

- способи, що реалізуються операціями, які проводяться без офіційного оформлення документів (або з фіктивним документальним прикриттям),- бездокументні операції;

- такі, що проводяться під документальним прикриттям;

- способи, яким властиві операції, що здійснюються без фактичного руху товарів,- так звані безтоварні операції. Наприклад, за змовою відповідних працівників двох суб'єктів господарювання, один виписує безтоварну накладну на відпуск і вивіз (доставку) певного виду матеріальних цінностей, а інший - на їх обл і кування за фактом одержання, якого реально не було і не передбачалося. Недостача, що утворюється в результаті обліку цінностей, які фактично не надійшли на баланс, приховується за рахунок необлікованих надлишків, що є на підприємстві, або службовим підроблянням (фальшуванням) в облікових документах тощо;

- способи, яким властиві товарні операції.

Характерним для привласнення і розтрати є своєрідне поєднання способу власне діяння зі способом його приховування. Часто приховування виступає обов'язковою умовою застосування того чи іншого способу вчинення злочину: початково завчасно вживають заходів маскування підготовчих до розкрадання дій. Наприклад, складають фіктивні акти на «знищення технологічного браку», а вже потім реально накопичену таким способом продукцію розкрадачі реалізують на свою користь.

До способів приховування також відносять уже згадуване фіктивне банкрутство підприємства, коли для кредиторів і контрольних організацій створюється видимість фінансового краху. Використовують також часту зміну юридичної адреси та фактичного розміщення підприємства, з надуманих підстав перереєстровують його, змінюючи назви та організаційно-правові форми. Одночасно з цим призначені для зберігання бухгалтерські та інші документи, що містять сліди злочинної діяльності, розкрадачі здебільшого знищують.

На підприємствах також може вестися подвійна бухгалтерія, зокрема з використанням комп'ютера.

Способами протидії розкрадачів установленню істини є: виконання фінансово-господарських операцій вже після порушення кримінальної справи (що несанкціоновано робити не можна); приховування джерел та обставин одержання підприємством коштів, сировини, обладнання; перешкоджання проведенню контрольних обмірювань, ревізій; тимчасове запозичання грошових і матеріальних цінностей від інших суб'єктів господарювання для приховування недостачі на час проведення перевірки, ревізії, аудиту тощо.

Узагальнені дані про предмет посягання. Це - кошти, зкорема валюта; матеріальні цінності у вигляді сировини, матеріалів, пального, продукції, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їхньої споживчої вартості, що можуть бути віднесені до різних джерел розкрадання (підзвітні цінності; невраховані цінності; такі, що створені на підприємстві в організації, установі за рахунок лишків, які надійшли зі сторони, від співвласників та ін.). Природно, що частіше за все розкрадають товари і гроші, роздільно або разом.

Слідова картина. Способи вичинювання розкрадань зовні закономірно відображаються через матеріальні та ідеальні сліди цих злочинів. Іншими словами, слідова картина розкрадання -це наслідки злочину, відображені в його матеріальній обстановці (характерні сліди, їхні локалізація та взаємозв'язок), зумовлені службовими й позаслужбовими діями та зв'язками розкрадачів, способом їх життя, поведінкою в побуті, особистими зв'язками.

Кількісно таких слідів - відображень, властивих цьому виду злочину, доволі багато, тому доцільно їх згрупувати. Так, залежно від змісту ці сліди (які за суттю виступають своєрідними ознаками - наслідками), можна розглядати у трьох групах.

Сліди - ознаки вчинення розкрадання. Першочергово до цієї групи відносять ознаки створення джерела розкрадання, вилучення і подальшого перероблення, дороблення (до виготовлення) викраденого. Стосовно розкрадань, учинюваних за участі службових осіб, вирізняють такі сліди - ознаки (чинники):

- затримання з викраденими цінностями (тобто виявлено крадене па місці злочину чи за місцем затримання);

- правильно встановлено недостачу або надлишки матеріальних цінностей і грошей у значних розмірах (виникнення яких службові особи пояснити не можуть або пояснюють необгрунтовано тощо);

- виявлення у складському, виробничому чи в інших приміщеннях матеріальних цінностей, які пе відображені в документації;

- виплата за роботу працівників готівкою із власних коштів службових осіб;

- виплата грошей підприємства за виготовлення продукції, яку не враховано (не відображено обліком);

- факти нелегальної реалізації або придбання майна, готових виробів, будівельних матеріалів тощо;

- безпідставне нарахування і виплата зарплати особам, які фактично не працюють на підприємстві, в організації, або працівникам, які реально не виконували жодної роботи, не надавали врахованих оплатою послуг та ін.;

- неодноразова виплата грошей одному і тому ж працівникові за одну і ту саму роботу, надані послуги;

- одержання (побори) службовою особою з працівників організації, підприємства, закладу грошей - частини безпідставно нарахованих і виплачених під виглядом оплати за фактично не виконану роботу, надані послуги;

- неправильне визначення кількісних та якісних характеристик отриманого чи видаваного (відпущеного) майна у поєднанні з утворенням необлікованого резерву, через використання певних вимірювальних пристроїв, які штучно спотворюють ці кількісні та якісні показники;

- приймання чи видача службовими особами майна, товарів без оформлення документів: закупка без закупівельних квитанцій, видача готових виробів зі складу без накладних, відвантаження товарів із торговельної бази, гуртівні без рахунку -накладної тощо;

- перевезення матеріальних цінностей у кількості, яка (значно) перевищує документальні дані або навіть без таких;

- наявність значної кількості рекламацій до підприємства, що свідчить про систематичне недовкладення сировини у виготовлювачу продукцію або заміну більш вартісної сировини менш вартісною;

- нелегальне придбання службовою особою промислового підприємства сировини з оплатою її готівкою із власних коштів;

- продаж (торгівля) товарів із підсобних (допоміжних) приміщень, обминаючи касу;

- нелегальна торгівля (не передбачена статутом як вид діяльності, без належного дозволу тощо) продукцією підприєм-ства-виробника, здійснювана не його працівниками, а спеціально найнятими приватними особами;

- виявлення фальсифікованих продукції чи товарів, об'єм (вагу) яких збільшено за рахунок підвищення вологості (цукру, муки, круп та ін.), зниження міцності спиртних напоїв тощо;

- систематичне використання позаоблікових бланків документів, які відтворюють рух майна, замість передбачених для таких цілей бланків суворого обліку;

- пред'явлення фіктивних (підроблених) документів на списання матеріальних цінностей;

- фіксування в документах завищених даних про обсяг і вартість виконаних робіт;

- ознаки підроблювань в облікових документах;

- приховування від обліку частини продукції, виробів і зазначення в документах занижених даних про них;

- завищене списання майна відносно фактично використаного: на виробництві - сировини; на будівництві - будівельних матеріалів;

- завищене списання в розхід майна під виглядом різноманітних втрат: псування, відходів під час доробляння напівфабрикатів тощо;

- реалізація в торговельних організаціях необлікованої продукції, товарів тощо;

- систематичні порушення вимог щодо регулярного вимірювання, встановлення й документального фіксування показників майна (наприклад, продуктів харчування та ін.);

- вилучення з контрольно-пропускних пунктів і завчасне знищення карток-пропусків на майно, що вивозилось, і т. ін.

Сліди - ознаки приховування розкрадань - наслідки діянь розкрадачів щодо знищення документів, залишків сировини, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів.

Сліди - ознаки використання результатів розкрадання -придбання цінних речей, коштовностей, нерухомості, великі вклади в банки тощо.

Значення слідів розкрадання (ознак розкрадання) полягає в чому, що за їхньою допомогою можна не тільки гіпотетично припустити факт розкрадання окремих видів цінностей, а й дізнатися про використані злочинцями способи, конкретні факти злочинної діяльності, учасників групи розкрадачів. Зробити це можна вже на початковій стадії організованого розкрадання і таким способом своєчасно запобігти вчиненню злочину.

Дії злочинців щодо реалізації умислу на розкрадання можуть виражатися також у підтриманні контактів, зв'язків між учасниками групи розкрадачів для узгодження окремих операцій, часу їх проведення, співвиконавців тощо.

«Географія» проявів ознак (слідів) розкрадання є доволі різноманітною:

1) на виробничих об'єктах;

2) на об'єктах збуту і торгівлі;

3) па транспортних підприємствах, що виконують вантажоперевезення;

4) у вищестоящих стосовно конкретних закладів структурах - акціонерних товариствах, банках, кооперативах та ін.;

5) у матеріалах кримінальних справ у судах, прокуратурі, міліції (УБЕЗ, УБОЗ тощо);

6) у матеріалах господарських судів, податкових організацій, митних служб та ін.;

7) у помешканнях крадіїв, місцях їх перебування, відпочинку тощо.

Ідеальні сліди - показання свідків у справах про розкрадання, часто доволі тенденційні, упереджені, необ'єктивні, неправдиві, оскільки багато із цих осіб прямо чи опосередковано, так чи інакше, пов'язані з розкрадачами трудовими, побутовими та іншими неофіційними відносинами.

Подальшим елементом криміналістичної характеристики розкрадань є узагальнені дані про особливості суб'єктів розкрадання (це - категорії службових, матеріально відповідальних осіб, технічний персонал та інші особи, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що вплинули на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками та ін.).

У справах про розкрадання завжди важливе значення має встановлення факту: чи мав суб'єкт злочину безпосередній доступ до цінностей і ким конкретно вчинено розкрадання -службовою особою, матеріально відповідальною чи за участі сторонніх осіб?

Службові особи - ті, що:

- постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади;

- обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністра-тивио-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

До службових осіб у сфері виробничої та фінансово-господарської діяльності належать:

1) керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їхні заступники і начальники підрозділів, які згідно з їхнім службовим становищем виконують господарсько-розпорядчі функції;

2) особи, які здійснюють облік матеріальних цінностей і контроль за їх використанням (бухгалтери, обліковці, контролери тощо);

3) матеріально відповідальні особи, в обов'язки яких входить забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, відпуск (видача) їх відповідно до встановлених норм і правил з обов'язковим відображенням прибутків і видатків у відповідних первинних документах (прибуткові і видаткові накладні, ордери, товарно-матеріальні накладні тощо. Сюди зараховують і тих, кому ввірено майно під звіт за разовим документом, чи які внаслідок закону несуть повну матеріальну відповідальність).

Для того, щоб докладніше охарактеризувати особистість розкрадачів, доцільно це робити, умовно поділивши їх на такі групи.

А. Послідовно-корисливий тип, який, здебільшого, охоплює керівників і лідерів злочинної організації. Ці суб'єкти або повністю заперечують свою причетність до розкрадання, або вичікують, визнаючи виною лише те, що доведено. Часто вони заперечують очевидне, погрожують свідкам, схиляють їх до дання неправдивих показань, користуються своїми зв'язками з представниками влади різних рівнів. Можливі з їхнього боку шантаж і підкуп, знищення компрометуючих документів, компрометування працівників вищестоящих організацій, ревізорів, підлеглих та інших осіб.

Б. Суперечливо-корисливий тип є характерним для керівників середньої та нижчої ланок. Початково вони вчиняють незначні порушення, мотивуючи їх потребою вирішення ними важливих ділових питань, а вже потім остаточно стають на злочинний шлях. Вони не вважають себе розкрадачами, заперечують корисливу направленість своїх дій, визнають лише факти порушення фінансової дисципліни.

В. Ситуативний тип утворюють керівники низової ланки, які діють під виливом зовнішніх обставин. У них, зазвичай, відсутні стійкі моральні якості. Це злодії-одинаки, які майже не маскують своїх протиправних дій. Під час слідства вони розкаюються у вчиненому, стверджуючи що діяли під впливом тимчасових матеріальних труднощів або скориставшись обстановкою безгосподарності.

Г. Імпульсивний тип, доволі близький до ситуативного, але на суб'єктів розкрадання цього типу дещо більше впливають такі психологічні схильності, як конформність, навіюваність. Інколи такі особи вчиняють злочини «за компанію». Найчастіше це - звичайні робітники, обліковці, які на слідстві визнають свою вину у розкраданнях.

На сучасному етані, як уже зазначалося, значного поширення набули групові розкрадання. Усі групи розкрадачів можна класифікувати на:

- випадкові;

- ситуативні з попередньою змовою; -- організовані;

- блоки розкрадачів (складаються з декількох груп).

Найбільш суспільно небезпечні - два останні види груп, оскільки саме їх учасниками спричиняються максимально можливі матеріальні збитки.

Усіх членів злочинної групи розкрадачів можна умовно поділяти на організаторів, активних і другорядних учасників. Організатори групи - цс особи, що керують злочинною діяльністю всіх її членів, які частіш за все виступають також ініціаторами створення злочинного об'єднання розкрадачів. Вони, зазвичай, здійснюють комплекс дій щодо управління угрупованням. Активні учасники - члени групи, що постійно беруть участь у злочинній діяльності. Вони вирізняються ініціативністю і за вказівкою організаторів часто виконують певні функції з управління групою. У більшості випадків вони стають співучасниками групових розкрадань з власної ініціативи. Другорядні учасники - це розкрадачі, які не проявляють власної ініціативи. Вони беруть участь в окремих епізодах розкрадань, діючи за вказівкою організаторів або активних учасників груп.

Для такого виду господарських утворень, як товариства з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні товариства закритого типу, є характерними розкрадання майна власне цих організацій, і вчиняються вони безпосередньо їхніми керівниками та спеціалістами середньої ланки; комерційними директорами, бухгалтерами, менеджерами, товарознавцями.

Узагальнені типові дані про потерпілих від розкрадань. Потерпілими у справах про розкрадання зазвичай виступають фізичні особи - громадяни (а юридичні особи - цивільними позивачами), які ввірили своє майно, гроші, цінні папери іншій особі або організації. Така цивільно-правова угода може бути оформлена договором підряду, оренди, комісії, прокату, зберігання (схову), купівлі (наприклад, цінних паперів АТ), трудовим договором, контрактом, угодою про повну матеріальну відповідальність тощо. (Суб'єктами можуть бути будь-які дієздатні громадяни, юридичні особи).

105. Типові слідчі ситуації, слідчі версії, тактичні завдання при розслідуванні розкрадань, вчинених шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем на початковому етапі розслідування.

У ході розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним через зловживання службовим становищем повинні бути встановлені (доказані) такі обставини:

1) спосіб розкрадання (готування, вчинення, приховування);

2) факти привласнення або інші форми відчуження ввіреного майна;

3) вид і розмір незаконно відчуженого від власника майна (цінностей);

4) місце і час (період) усіх злочинних діянь;

5) особа чи особи, ідо вчинили розкрадання, роль кожного;

6) вина, мотиви і цілі злочинних дій кожного обвинуваченого;

7) обставини, що характеризують особу обвинуваченого; обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання;

8) характер і розмір шкоди;

9) інші злочини, що певним способом пов'язані з розслідуваним покаранням;

10) причини та умови, що сприяли вчиненню цього злочину та ін.

У ході дослідчої перевірки шукають пояснення таким загальним версіям:

- мало місце розкрадання у відповідній формі незаконного відчуження майна;

- мало місце не привласнення (розкрадання), а інший господарський чи службовий злочин;

- розкрадання не було, вчинено правомірну цивільно-правову угоду тощо.

Окремі версії конструюються щодо:

- способів учинення розкрадання;

- прийомів приховування слідів злочину;

- складу, структури і розподілу функцій, ролей злочинної групи розкрадачів;

- способів реалізації та місць зберігання (переховування) викраденого майна;

- злочинів, що супутньо сприяли підготуванню до розкрадань;

- можливих методів і способів протидії розслідуванню.

Характер і структура початкового етапу розслідування розкрадань, учинюваних привласненням, розтратою майна або за-володіння ним через зловживання службовим становищем значно залежать від наявної слідчої ситуації. Ця ситуація, в основному, обумовлюється обсягом і змістом наявної у слідчого інформації щодо розслідуваного злочину.

Відповідно до названих чинників на момент порушення кримінальної справи про розкрадання утворюються дві типові ситуації:

1) ситуація, за якої встановлено факт розкрадання, але ще не відомо про осіб, що його вчинили;

2) ситуація, за якої ймовірні розкрадачі відомі, але сам факт розкрадання ще достовірно не встановлено.

Для першої ситуації головним у розслідуванні на його початковому етапі, природно, є встановлення розкрадачів; для другої - пошук доказів причетності запідозрених осіб до злочину (аналіз документів, з'ясування обставин учинення сумнівних операцій тощо). В обох випадках конструюються загальні версії щодо фактів розкрадання та осіб, що їх вчинили.

Більш прийнятним є розгляд слідчих ситуацій початкового етапу розслідування цього злочину залежно від приводів і підстав порушення щодо нього кримінальної справи (інколи наведений нижче поділ обґрунтовують у криміналістичній літературі обізнаністю (насторогою) розкрадачів щодо загрози викриття їхньої злочинної діяльності та можливості використання слідчим «чинника раптовості»') за трьома групами:

1) ситуація, щодо якої кримінальна справа порушується за результатами виконання оперативно-розшукових заходів і виявлення ознак розкрадання безпосередньо органом дізнання (працівниками служби боротьби з економічними злочинами або служби боротьби з організованою злочинністю, відповідних підрозділів СБУ, податкової міліції тощо);

2) ситуація, щодо якої кримінальна справа порушується у випадках затримання на місці злочину працівниками органів, що не проводять цільової оперативно-розшукової діяльності (ДАІ, ППС, служби дільничних інспекторів та ін.), осіб за порушення ними певних правил, що викликає підозру в причетності до розкрадання;

3) ситуація - кримінальна справа порушується за результатами документальної ревізії, інвентаризації, перевірок (прокурорської, аудиторської), які проводились органами прокуратури, контрольними органами тощо (з власної ініціативи, за заявами й повідомленнями громадян, службових осіб, у ЗМІ; внаслідок явки з повинною та ін.).

Однак, незалежно від наявної слідчої ситуації, на початковому етапі вирішуються такі загальні завдання:

• виявити якомога більше речових доказів розкрадання;

• виявити такі важливі сліди способів розкрадань, як надлишки або недостачі матеріальних цінностей та грошей;

• забезпечити належне зберігання облікових документів - об'єктів майбутнього судочинного дослідження;

• забезпечити повернення викраденого і відшкодування шкоди;

• забезпечити майбутнє проведення відповідних судових експертиз тощо.

Ці завдання виконуються: 1) встановленням номенклатури і місця документів (ручного і машинного обліку), в яких могли відобразитись ознаки злочину, і забезпеченням їх цілісності. Варто звернути увагу на необхідність дослідження не тільки документів первинного (оперативного) обліку та бухгалтерської документації, а й планових, технологічних, виробничо-управ-ліпських, статистичних, податкових та інших документів, бланків, етикеток тощо. Велике значення має аналіз змісту неофіційних документів (записок, нотаток, чорнових записів, розрахунків та ін.); 2) встановленням місця зберігання сировини, напівфабрикатів, матеріалів, готової продукції, товарів і забезпечення їхньої цілості; 3) виявленням вимірювальних приладів, що використовуються,- вагів, дозаторів, лекал, трафаретів, штампів, касових апаратів; їх перевіркою, фіксацією показань, опечатуванням (у разі можливості й потреби - з урахуванням інтересів виробництва); 4) перекриттям доступу до електронно-обчислювальних засобів; 5) установленням місця зберігання майна і коштів, що належать розкрадачам, та іншими заходами і діями.

Якщо більш диференційовано аналізувати початковий етап розслідування розкрадань, то варто зазначити таке. За першої ситуації виконанням оперативно-розшукових та організаційних заходів уже частково встановлено й задокументовано окремі епізоди розкрадань, виявлено (відшукано) місця зберігання предметів і документів, що підтверджують факти розкрадань і причетності до них певних осіб, встановлено місця збуту і зберігання привласненого. Загальні та окремі версії (про факт розкрадання, його розміри, причетних осіб тощо) вже, в основному, відпрацьовано під час попередньої перевірки, частіш за все у ході оперативного розроблення. У процесі подальшого розслідування ці версії конкретизуються й доповнюються, на ґрунті нових доказів виникають нові версії. Зазвичай, слідчий та оперативні працівники, що йому допомагають, початково ще працюють за власними планами, хоч і об'єднаними єдиним задумом.

За ситуації 1 (коли справа порушується без матеріалів ревізії), слідчий володіє тактичною перевагою перед заінтересованими особами (розкрадачами), які не обізнані про те, що досу-дове розслідування вже розпочато. Ця тактична перевага реалізується відшуканням доказів розкрадання з використанням чинника раптовості у ході проведення таких слідчих дій, як затримання на місці злочину з краденим (чи без такого); обшуків (зокрема особистих); слідчих оглядів, виїмок; прослуховування телефонних розмов; накладення арешту на майно, грошові вклади, банківські рахунки; допити підозрюваних і свідків тощо. Раптовість у цій ситуації для матеріально відповідальних осіб становлять і такі організаційні заходи, як інвентаризації, ревізії, контрольні закупки тощо.

Раптовість забезпечується різноманітними засобами. Передовсім намічені планом заходи виконуються одночасно: обшуки в усіх причетних до розкрадань осіб, виїмки, накладення арешту на їх майно, інвентаризації тощо. Якщо у слідчого недостатньо сил і засобів для проведення всіх цих заходів одночасно, він виконує їх неперервно і послідовно. Крім цього, спочатку провадяться одночасно всі необхідні обшуки, а потім розпочинають інвентаризації. Вже з початком обшуків забезпечується належна охорона сховищ цінностей, де згодом повинна бути проведена інвентаризація; будь-які операції з матеріальними цінностями в них припиняються. Коли необхідно негайно та одночасно проводити обшуки, тоді першочергово їх проводять у тих осіб, у яких слідчий розраховує виявити більшу кількість речових та інших доказів розкрадання (зазвичай у матеріально відповідальних осіб).

Для проведення обшуків та інвентаризацій створюються спеціальні групи. Для обшуків залучають слідчих, оперативних працівників. Для інвентаризацій - працівників організації, в яких проводять інвентаризації (інвентаризаторів).

Обшуки провадяться за місцями роботи і проживання осіб, в яких за інформацією у слідчого можуть бути викрадені цінності, гроші, речі, придбані на крадені кошти. Під час обшуків шукають схованки, а також треба звертати увагу на сліди предметів, що свого часу були в приміщеннях, але на момент обшуку відсутні; периферичні та локальні сліди від картин, килимів, меблів, люстр, документи на придбані в магазинах коштовні предмети (теле-, радіо-, відеоапаратуру, комп'ютерну та різноманітну побутову техніку, транспортні засоби тощо).

Інвентаризації провадять за місцем роботи всіх матеріально відповідальних осіб, причетних до виробничо-господарської діяльності. Інколи приймають рішення провести інвентаризацію за попереднім місцем роботи запідозреної в розкраданнях особи.

Із метою забезпечення збереження облікових документів планується або їх виїмка, або опечатування і передання під охорону конкретному відповідальному працівникові організації. У ході виїмки документальних об'єктів рекомендовано зазначати в протоколі, що саме і звідки вилучається: з архіву, з приміщення, де працюють бухгалтери, з кабінету головного бухгалтера тощо, вилучаються з підшивок або папок. Не рекомендується виривати із підшивок чи журналів відповідні аркуші документів, робити на них записи. Підшивки документів повинні бути розшиті, у протоколі зазначено, скільки проколів від підшивки є па кожному документі. Звітні документи матеріально відповідальних осіб вилучаються за весь період розкрадання, але не менше, ніж за інвентаризаційний період (від однієї інвентаризації до подальшої). Окрім звітів, вилучають матеріали всіх інвентаризацій, що проводилися за час роботи відповідних, запідозрених слідством, матеріально відповідальних осіб.

За допомоги пошукових завдань, запитів перевіряють заклади та установи, де можуть бути гроші, іноземна валюта, коштовності, що належать обвинуваченому: відділення ощадних та інших банків, страхові товариства, ломбарди, комісійні магазини, ательє пошиву одягу, майстерні побутового обслуговування, длі (наявність автотранспорту), суднова інспекція (наявність судноволодінь), житлово-, гаражно-, дачно-будівельні кооперативи, районні (міські) бюро техінвентаризації та реєстрації прав на нерухомість у житловій сфері, управління та відділи земельних ресурсів і землеустрою (наявність приватних будинків і земельних ділянок тощо), бухгалтерія за місцем роботи та ііі. У банках перевіряється (за теперішнім і колишніми місцями проживання) наявність рахунків, вкладів, цінних паперів па ім'я обвинувачених та членів їхніх сімей.

Час накладення арешту на майно обирається залежно від процесуального статусу особи. Щодо обвинуваченого - негайно після пред'явлення обвинувачення. Щодо матеріально відповідальних осіб - після встановлення факту недостачі, коли у слідчого з'являється передбачений КПК обов'язок забезпечити відшкодування шкоди.

Під час накладення арешту на майно необхідно описати всі його прикмети і оцінити, залучивши до цього товарознавця або іншого спеціаліста; зазначити у протоколі майно, на яке арешт не накладено і яке, згідно з додатком до КК України, залишилось у власності сім'ї обвинуваченого. До протоколу накладення арешту на майно доцільно долучити фотографії описаного та неописаного майна.

Крім фіксації індивідуальних прикмет описаного майна, необхідно знайти і вилучити техпаспорти на арештовану побутову та іншу техніку, відмітити у протоколі маркування на меблях, в якому відображено місце, час їх виготовлення та ін.

Щоб унеможливити відчуження приватного житла (продаж, дарування, обмін тощо), на яке накладено арешт, копія протоколу скеровується в нотаріальну контору та адміністрацію за місцем цього житла.

Майно, на яке накладено арешт, передається за розсудом слідчого на зберігання представникові місцевих органів влади, будиикоуправління або власникові цього майна, чи його родичам або іншим особам, яких під розписку має бути попереджено про відповідальність за неналежне збереження арештованих об'єктів. Особливо цінні (коштовні) речі рекомендується вилучити і тримати в камері зберігання речових доказів, гроші (валюту) - у фінансовому відділі слідчого підрозділу.

Враховуючи можливість заховання майна, яке підлягає опису, можливість недобросовісного зберігання вже арештованого майна, бажано відвідуванням періодично перевіряти стан його збереження. У ході таких перевірок можна додатково виявити нове майно, придбане вже після накладення арешту, яке також підлягає опису, або речі, раніше заховані від слідчого.

До першочергових, за розгляданої ситуації розслідування розкрадань, відносять також дії щодо забезпечення виконання в подальшому різноманітних судових експертиз: товарознавчої, технологічної, економічної, судово-бухгалтерської та ін. Для призначення й виконання цих експертиз потрібні зразки товарів або виробів, сировини, напівфабрикатів, бухгалтерська і технологічна документація, показання свідків та обвинувачених про технологічний процес, облік, виготовлення, випуск продукції, виконувану роботу тощо. Якщо одержання показань свідків можна запланувати подальшим розслідуванням, то вилучення зразків, документації залишати на потім невиправдано, оскільки це треба виконати негайно після порушення кримінальної справи. Інакше заінтересовані особи фальсифікують їх або заховають, зрештою знищать, бо такі уречевлені об'єкти діяльності доводять способи створення резервів для розкрадання, способи привласнення, тобто факти розкрадання.

За ситуації2, коли кримінальна справа порушується внаслідок затримання осіб за порушення ними певних правил, що зумовлює підозру в їх причетності до розкрадання, характер і черговість дій слідчого та оперативного працівника обумовлюються конкретною обстановкою. Тут особливо важливими є високий професіоналізм учасників затримання, основним завданням яких буде одержання якомога більшої кількості доказів злочинної діяльності розкрадачів.

Діючи в умовах цієї ситуації, слідчий повинен відштовхуватися від уже згадуваних типових загальних версій: а) розкрадання мало місце; б) розкрадання не було, однак очевидні певні порушення, що мають ознаки іншого злочину.

Окремі типові версії можуть пояснювати: причини і час утворення недостачі або надлишків; коло осіб, причетних до розкрадання; характер і функціонування злочинної групи; методи виявлення доказів розкрадання; характер і розміри розкрадання; місць приховання цінностей, нажитих злочинним способом та ін.

За ситуації 3, коли кримінальна справа порушується за матеріалами ревізії або перевірки (аудиторської, прокурорської тощо), початково вивчають ці матеріали під кутом зору того, які конкретні факти розкрадань виявлено, якими документами та поясненнями вони підтверджуються. Потім, зазвичай, допитують ревізора чи аудитора для уточнення того, що залишилося незрозумілим у ході аналізу матеріалів ревізії або перевірки. Після цих дій з урахуванням матеріалів ревізії та показань ревізора, аудитора слідчий складає план допиту матеріально відповідальної особи (осіб). У ході таких допитів з'ясовується, як допитуваний оцінює акт ревізії, які висуватиме на свій захист версії, які факти він визнає, а які ні, та з яких причин. Ці показання слугують підґрунтям для планування подальшого розслідування, яке провадиться згідно із зазначеними вище завданнями початкового етапу, за правилами, описаними в першій ситуації. Так чи інакше, планують і виконують такі первинні дії: а) огляд і виїмку документів, що стосуються операції, визнаної ревізією необгрунтованою; б) допити осіб, відповідальних за встановлені ревізією зловживання; в) обшуки у цих осіб з метою відшукання й вилучення предметів і документів, які можуть мати значення речових доказів, або майна для забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації; г) допити свідків, про яких є інформація в матеріалах ревізії.

Наявність того факту, що відповідальні (заінтересовані) особи знають про виконану ревізію, про скерування матеріалів до слідчих органів, про порушення ними кримінальної справи, не є перешкодою успіху в провадженні названих слідчих дій, якщо вони виконуватимуться згідно з криміналістичними рекомендаціями.

Варто доповнити, що до акта ревізії, аудиторської перевірки повинні бути долучені відповідні оригінали чи копії документів, які підтверджують висновки ревізора про виявлені факти зловживань, службову недбалість (халатність), недостачу, надлишки, розтрату і привласнення коштів і товарно-матеріальних цінностей, а також пояснення осіб, відповідальних за ці порушення. Якщо ці особи були незгідні з висновками ревізорів, до акта має бути долучено висновок бухгалтера вищої організації щодо суті наявних заперечень.