13. Біосферна концепція культури в. Вернадський

Останнім часом для людства стає досить актуальною проблема духовної культури, особливо це підтверджується історичними подіями ХХ століття. Технічний екстремізм призводить до втрати духовних цінностей, етико-естетичних орієнтирів, здатності самоусвідомлення та знаходження людиною власного місця у житті. Ці факти культурної кризи людства передбачив та проаналізував український академік В.І. Вернадський ще на початку ХХ століття. Набуття Україною незалежності обумовлює особливу зацікавленість постаттю вченого світового значення В.І. Вернадського, особливо як діяча національної культури, засновника Всеукраїнської академії наук, особистості, яка організовує і надихає національні наукові та культурно-просвітницькі кола, і як науковця, що поставив українську наукову думку на світовий рівень.

1. Культура - безпосередньо творчий союз почуттів та розуму особистостей людини, її самоусвідомлення у зовнішньому світі, сприйняття історичного досвіду та власноручне накопичування цього досвіду для подальших поколінь засобами мистецтва та національних етико-естетичних традицій. Процес самореформування, що полягає в опануванні негативних афектів людської душі, є ідеальною ланкою між світовим культурним процесом та світовим цивілізаційним процесом. Бо саме на цій стадії людина починає активно реформувати свій внутрішній світ, своє “я” як енергетичну одиницю цивілізаційного процесу.

2. Цивілізація виступає як взаємодія живої біосфери планети та розумної Ноосфери людства. Від сполучення цих сутностей залежить результат майбутнього розвитку науки, техніки, медицини та життя планети Земля у космічному просторі.

Таким чином, культура є потенційною енергією людської особистості як формуючого планетарного фактора, є атмосферою, вологою та ґрунтом в Ноосфері якою користується “енергетична одиниця цивілізації” та на базі якої коригує свої стосунки із живою планетою. Отже, цивілізація, у свою чергу, знаходиться у безпосередній залежності від стану культури [2, c.248]. Культура виступає засобом опанування людством простору нашої планети та головною умовою створення високорозвинутої та щасливої цивілізації.

14. Культуроантропологія і соціологія культури

Культу́рна антрополо́гія — наука про культуру як сукупність матеріальних об'єктів, ідей, цінностей, уявлень і моделей поведінки у всіх формах її прояву і на всіх історичних етапах розвитку. В спрощеному розумінні культурна антропологія займається вивченням поведінки людини та результатів її діяльності. Як самостійна дисципліна сформувалася наприкінці XIX століття-початку XX століття в основному в США. Основні представники: Франц Боас, Бенедикт Рут, Маргарет Мід, Броніслав Малиновський, Джеймс Фрейзер, Альфред Рeдкліф-Браун, Едвард Тайлор, Марсель Мосс, Люсьєн Леві-Брюль та Клод Леві-Стросс.

Не вирішеним залишається питання про зв'язок культурної антропології з етнологією. Існує чотири варіанти відповіді на питання про зв'язок цих дисциплін, причому у кожного з варіантів є свої прихильники.

Так ряд дослідників вважають, що етнологія та культурна антропологія поняття синонімічні. Інші ж вважають, що поняття культурна антропологія є ширшим за поняття етнологія і включає в себе останнє. На їхню думку, культурна антропологія виступає як узагальнене знання про основні інститути людської культури, в той час як етнологія є порівняльний аналіз культур. Треті наполягають на тому, що етнологія за своїм предметним полем значно ширша культурної антропології, яка на їхню думку, не виходить за рамки науки про біологічної та фізичної природі людини. Четвертий варіант зводиться до того, що хоча обидва поняття і пов'язані, вони мають принципово різні предмети: предмет культурної антропології - аспекти культури людства, етнології - вивчення окремих етнос ів і теоретичний аналіз етнічних спільнот як таких.

У вітчизняній науці поширенішим є третій підхід, у той час як в західній - перші два.

Соціологія культури — галузь соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, П місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільноти і суспільства.

Соціологія культури належить до соціологічних теорій середнього рівня (спеціальних соціологічних теорій), Вона здобуває емпіричні дані, які характеризують культуру як одну із соціальних підсистем і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну модель в межах загальносоціологічної теорії. Як складова соціології, соціологія культури використовує вироблені нею поняття і засоби, без яких неможливе пізнання соціальної реальності як системи (група, роль, інститут тощо) і окремих соціальних феноменів (релігія, клас, економіка та ін.). Особливість культури як однієї із соціальних підсистем полягає в тому, що на основі аналізу культурного життя суспільства стало можливим виявити різноманітні загальносо-ціологічні параметри, визначити підходи і розробити найважливіші засоби, обґрунтувати зміну парадигм соціального пізнання. Е. Дюркгейм, М. Вебер, П. Сорокін, розвиваючи соціологію загалом, сформували основні засади і соціології культури (багато соціологів класичної епохи приділяли увагу аналізові культури у своїх концепціях соціального і культурного життя).

Соціологія культури є складовою соціології, однією із спеціальних соціологічних дисциплін, які використовують вироблені соціологією поняття і засоби для аналізу окремих соціальних феноменів (релігія, політика, освіта тощо). Соціологія має справу з культурою як соціальним феноменом, тобто вивчає культуру як доступну спостереженню, емпіричним засобам дослідження соціальну систему. Найважливішими чинниками виникнення людських суспільств, поряд із економічними, природними, є і культурні умови, які по-різному впливають на соціальні процеси. У науці побутують різноманітні трактування ролі, місця та сутності культури в контексті світової цивілізації.