22. Проблеми оновлення сучасної української культури.

Сьогодення асоціюється з кризою культури. Визначальна причина феномену такої кризи – суперечність між стратегією розвитку матеріальної культури і своєрідністю духовних цінностей людства. Розвиток матеріальної культури, зумовлений науково-технічним прогресом, фактично перекодував світ людини.

Як зазначають відомі культурологи сучасності В. Шейко та Ю. Богуцький, на межі другого та третього тисячоліть людство постало перед кризою, яка виникла через науково-інноваційну діяльність людини і “загрожує існуванню цивілізації і всього живого на Землі”.

Панорама культури ХХІ ст. досить барвиста. Сучасний тип культури характеризується досить швидкими змінами, що відбуваються в процесі безперервної модернізації. Джерелом знань, умінь, культурних навичок є соціалізована система виховання і навчання.

Для України усна народна нематеріальна традиційна культура – народна пісенна творчість, фольклорний арсенал культури – завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності, власне, перспективи існування нації. Саме в народній пісенній творчості комплекс характерологічних рис українців виявляється в унікальному наборі неповторних національних ознак. Відтак, традиційна народна і сучасна культури – два полюси в широкому спектрі міжкультурних досліджень, що становлять одну із суперечностей сучасного культурного процесу в Україні .

Українська культура, як і будь-яка інша, має функцію захисту та збереження національно-державної ідентичності. Незважаючи на те, що в сучасному культурному процесі в Україні відродження почуття національної ідентичності все частіше підміняється політизацією національного питання, багаторічними пошуками “національної ідеї”, що фактично заміщають практичні кроки, які необхідно робити для її ствердження, і що становить певні суперечності у цьому процесі, культура залишається важливим генератором національної ідентичності.

Виходячи з розвитку світової цивілізації, можна стверджувати, що культура ХХІ ст. виробляє спільні риси, її становлення супроводжується акумулюванням досягнень національних культур, кожна з яких вносить щось своє в загальний розвиток. Національна культура не може існувати як замкнена, самодостатня – без творчого спілкування з іншими культурами. Здобутки української культури мають стати і вже стають надбанням усього світу і оцінюються як національний внесок у міжнародний культурний процес. У зв’язку з цим, зростають вимоги до національної культури, до ширшого розкриття спектра її функцій – особливо в сучасній ситуації, коли українська культура прагне посісти гідне місце у світовому співтоваристві.

Основою позитивних змін у культурі є стан духовних потреб громадян. Тому важливо зазначити, що більшість громадян України (77,5 %) визначились у своїй потребі знань щодо культури власної нації. Водночас потребу “в знаннях з історії та національних особливостей української культури”, які становлять основу культури, мають майже три чверті громадян, а одна четверта – “загальною мірою”, бо стала приділяти їй більше часу тільки в останні роки.

Передумовою розвитку української культури є зростання в багатьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури.

Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури є засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадян. Більшість громадян важливим здобутком національної культури вважає “зрушення в оволодінні громадянами державною мовою”, яке закладає основи подальших позитивних змін, а також фольклору, звичаїв, народного мистецтва. Результати опитування свідчать, що народ не просто підтримує етнографічну культуру як таку, а ставить на одне з головних місць у її опануванні якісний рівень (“відродження української культури в її кращих класичних зразках”).

У системі багатьох складових національної культури є такі, які в свідомості народу посідають особливе місце як найважливіші, а з ними громадяни пов’язують образ своєї культури. У її якісне “ядро” більшість опитаних громадян дев’яти регіонів України включили мистецтво, історію та мову. Меншого значення в системі національної культури громадяни надають релігії та рисам національного характеру.