6.2 Економіко-організаційні принципи ефективного енергоспоживання

Ефективне використання енергії у сільському господарстві стало можливим лише за умови, коли виробничі процеси почали розщеплюватися та організовуватися відповідно до вимог їх механізації.

Заходи по раціональному поєднанню у часі і просторі енергетичних засобів, обслуговуючого персоналу і предметів праці ґрунтуються на принципах організації виробництва (безперервності, ритмічності, пропорційності, паралельності, прямо точності, максимального завантаження в усіх ланках) у межах певних форм організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування, диверсифікації).

Безперервність аграрного виробництва передбачає відсутність (чи мінімум) перерв у роботі технічних засобів і забезпеченість синхронності процесу виробництва.

Принцип безперервності найповніше і збільшення роботи машин­ного часу енергетичних установок.

При забезпеченні безперервності створюються умови протікання виробничого процесу без проміжних складів втілюється у потоковості, за якої забезпечується синхронність виконання виробничих операцій та паралельне поєднання їх у часі, скорочення енерговитрат за рахунок зменшення пауз (холостого ходу) у технологічному процесі та перевалок скорочується число технологічних операцій'. Завдяки дотриманню принципу безперервності зменшуються енерговитрати на переміщення сировини, що обробляється,вантажно-розвантажувальні роботи. У рослинництві безперервність має пульсуючий характер, коли оброблювана сировина перемішується певними частинами. Безперервність руху сировини забезпечує зниження енерговитрат і шляхом рівномірної її подачі.

Залежність між кількістю тракторів та робочих машин встановлюється виходячи з терміну їх експлуатації протягом року. Так, важливо мати оптимальну кількість тракторних причепів для колісних тракторів, які на транспортних роботах зайняті 60—70% ро­бочого часу. Рівень забезпечення тракторів універсальними причепами — це відношення кількості таких причепів певної марки до кількості тракторів, які використовуються в агрегаті з цими причепами. Економічна доцільність придбання причепа визначається із співвідношення витрат на утримання трактора і причепа в період їх простою через відсутність роботи.

Принцип максимального завантаження у всіх ланках виробничого процесу передбачає розчленування останнього з метою забезпечення найвищої продуктивності технічних засобів та виробничого персоналу. Це досягається за умови, коли ланки виробничого процесу незалежні одна від одної у часі. Максимум продуктивності агрегату може не співпадати з необхідністю мінімізувати енерговитрати у кожній ланці.

Важливо, домагаючись максимізації завантаження, обмежитися мінімумом енерговитрат для кожного процесу в цілому.

6.3 Резерви зменшення енергоємності в рослинництві

Концентрація як форма суспільного розподілу праці (енергії) — це процес зосередження енергії праці і капіталу, що у певних межах забезпечує збільшення

виробництва продукції. Виникають умови для використання високопродуктивної енергонасиченої техніки на основі розподілу виробничого процесу за операціями, для кооперації праці, об'єднання загально виробничих функцій та заощадження питомих витрат енергії. На межі концентрації впливають природно-економічні (регіональні) особливості, рівень розвитку продуктивних сил тощо. Мінімальний рівень концентрації сільськогосподарського виробництва з огляду на раціональність використання енергоресурсів є нижньою межею забезпечення енерговіддачі. Оптимальний рівень концентрації виробництва забезпечує мінімальну енергоємність вироблюваної продукції. Процеси концентрації і спеціалізації завжди відбуваються паралельно.

Спеціалізація як форма суспільного розподілу праці (енергії) характеризується зосередженням виробництва певної аграрної продукції в сільськогосподарському підприємстві, стимулює концентрацію виробництва і капіталу, збільшення розмірів підприємств, що забезпечує заощадження енергоресурсів на масшта­бах господарської діяльності. Уособлення виробництва одноманітної продукції (предметна спеціалізація) , окремих стадій єдиного технологічного процесу і розподілу, окремих технологічних стадій – самостійні виробництва (по стадійна спеціалізація), окремих виробничих функцій (технологічна чи функціональна спеціалізація) мають різні сфери дії в аграрному виробництві.

Перехід від предметної до стадійної і технологічної спеціалізації розширює інтервал розмірів виробництва, що зумовлює кумулятивний ефект організаційної структури нового типу.

Кооперування як форма суспільного розподілу праці (енергії), за якої кілька аграрних товаровиробників безпосередньо взаємодіють при виробництві однотипного продукту, забезпечує зменшення витрат енергії. Особливою формою кооперації є комбінування, що ґрунтується на технологічному (функціональному) поєднанні різних виробництв з метою отримання кінцевого продукту шляхом інтеграції послідовних стадій обробки сировини тощо. Специфічною формою комбінування виробництва є агропромислові об'єднання, де за рахунок поліпшення пропорційності між окремими ланками, високої міри концентрації

сировинної бази тощо досягається зменшення

витрат енергоресурсів на виробництво і транспортування продукції, знижується енергоємність її виробництва шляхом зменшення втрат сировини, комплексної переробки її та утилізації відходів.

Важливими принципами зменшення енергоємності в рослинництві є принципи: повноти забезпечення потреби у енергоресурсах; поєднання індивідуальних, внутрішньо колективних (корпоративних) та державних (суспільних) інтересів у енергоспоживанні; ефективного розподілу енергоресурсів; максимізації енергетичної ефективності аграрного виробництва; зацікавленості товаровиробників в енергозбереженні; нормативності енергоспоживання; цілеспрямованості енерговитрат; керованості енергетичними потоками; адекватності чинників виробництва та енергозбереженні системності показників енергетичної ефективності;, відповідно до розмірів підприємств вимогам енергетичної ефективної відповідності спеціалізації і концентрації виробництва умов; ефективної реалізації наявного енергетичного потенціалу; врахувань «ефекту запізнення»; відповідності реалізації енергетично потенціалу соціально-екологічним вимогам.

Хімізація неоднозначно впливає на сукупну енергоємність вироб­ництва продукції рослинництва. З одного боку, використання хімічних засобів звужує енергетичні функції як людей, так і техніки, замінюючи використання енергії в прямій формі енергією у непрямій формі, що містяться в міндобривах, отрутохімікатах тощо. З іншого боку, зростають питомі сукупні енерговитрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, зберіганням і внесенням засобів хімізації.

Для зростання енергетичної ефективності засобів хімізації необхідно: підвищення ефективності використання поживних речо­вин добрив; поліпшення їх якості; усунення диспропорцій у співвідношенні поживних речовин при внесенні міндобрив; змен­шення втрат хімічних засобів при транспортуванні, зберіганні та внесенні. Резервом заощадження пального при внесенні мінеральних добрив є використання тукосумішей.

З урахуванням енергетичного чинника, солому, яка подрібнюється зернозбиральними комбайнами, доцільно на віддалених полях роз­кидати. Енергетичний ефект цього заходу досягається за рахунок усу­нення енерговитрат на транспортування і скиртування соломи, на­вантаження, транспортування і розкидання гною, адже 1т соломи та 8—10кг азотних добрив рівноцінні 5т гною.

Велика кількість пального використовується на збиранні зернових. Аналіз свідчить, що витрата пального зернозбиральними комбайнами значною мірою визначається співвідношенням зерна і соломи, що з надходить в молотильно-сепаруючу систему. Так, для комбайна Дон-1500Б, укомплектованого з жниваркою шириною 5,7м, при пря­мому комбайнуванні (урожайність колоскових 50ц/га,IIгрупа господарств) енергоємність технологічного процесу при співвідношенні зерна до соломи 1 : 1 складає 5,7кг/т, при співвідношенні 1 : 1,5 — 6,8кг/т (на 19,3% більше), а при співвідношенні 1:2 — 8,0кг/т (на 40,4% більше). В 60—80 рр. у роз­винених країнах проводилась селекційна робота, спрямована на ство­рення мало соломистих сортів зернових. Якщо на початку цього періоду співвідношення зерна і соломи становило 1 : 1,5—2, то в 80-х рр. — вже 1 : 0,5—1,2. Заданими англійських дослідників, зменшення такого співвідношення з 1 : 1,2 до 1 : 0,64 зумовлює зменшення питомої витрати пального зернозбиральним комбайном з 3,2—4,3 до 1,9—2,3л/т (в 1,8 рази менше). На наш погляд, в Україні треба висівати такі сорти зернових колоскових, які б з одного боку забезпе­чували потребу господарств в кормах, підстилці та гної, а з іншого бо­ку — максимально заощаджували пальне на збиранні біологічного врожаю. Тим паче, що в окремих господарствах Лісостепу постійно накопичується надлишок соломи, що знаходиться в 50—100-тонних скиртах по 3—4 роки, які потім спалюються як непотрібні, хоча лише на збирання 1 т соломи комбайном витрачається 2,2—2,5кг пального.

Отже, з наведених особливостей сільського господарства і, порівнявши їх з ефективними способами використання енергії можна зробити висновок, що ефективне використання енергії буде тоді, коли господарства розпочнуть використовувати енергозбережні та комбіновані агрегати, які використовуються

разом з енергонасиченими тракторами і сільськогосподарською технікою. Однією з важливих ознак є дотримання науково-обґрунтованих сівозмін, які за рахунок раціонального удобрення ґрунтів дозволяють заощаджувати енергоресурси.