Стаття 356. Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином аоо підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника,—

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

1 Об’єкт злочину — встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх прав та обов’язків, нормальна управлінська діяльність і авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується сукупністю таких ознак: 1) самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій; 2) оспорюваністю правомірності цих дій з боку інших громадян або юридичних осіб; 3) заподіянням такими діями значної шкоди правоохоронюваним інтересам; 4) причинним зв’язком між діями винної особи та значною шкодою.

Самовільне вчинення будь-яких дій — це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє в силу закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку (наприклад, особа, яка на законній підставі отримала ордер на квартиру, не очікуючи виїзду попередніх мешканців, самовільно її займає). Під удаваним слід розуміти право, стосовно належності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб’єкт не володіє.

Зокрема, за ст. 356 за наявності всіх ознак цього складу злочину належить кваліфікувати заволодіння майном, яке є предметом цивільно-правового спору або перебуває у загальній спільній власності суб’єкта та інших осіб, а також заволодіння майном, відносно якого особа передбачає, хоч і помилково, наявність у неї певних прав (наприклад, винний вилучає у потерпілого річ, помилково вважаючи її своєю власністю).

До інших самовільних дій, які не пов’язані з реалізацією дійсного або гаданого права, належать: самостійне, всупереч закону, виконання рішення суду про виселення боржника або звільнення приміщення від його майца; порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійснення побічних лісових користувань; самовільне зайняття кімнати, що звільнилась у комунальній квартирі, особою, яка усвідомлює відсутність у неї переважного права на одержання цієї кімнати, тощо.

Оспорюваність правомірності дій особи означає, що інший громадянин або підприємство, установа, організація вважають дії того, хто вчиняє самоправні дії, незаконними, відкрито не погоджуються з ними, оскаржують їх. При цьому не обов’язково, щоб оскарження відбувалось саме у передбаченому законом порядку (судовому, адміністративному тощо). Відсутність оспорюваності дій виключає визнання їх кримінальне караним самоправством.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння самовільним вчиненням певних дій значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Самоправство, яке не заподіяло значної шкоди правоохоронюваним інтересам, розглядається як адміністративний проступок (ст. 186 КАП).

Питання про те, чи є спричинена самоправством шкода значною, потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку. Матеріальну шкоду слід визнавати значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. До нематеріальної значної шкоди при самоправстві потрібно відносити, зокрема, заподіяння шкоди здоров’ю людини, порушення політичних, трудових, житлових та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Самоправство, поєднане з побоями і мордуванням, катуванням або заподіянням тілесних ушкоджень, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 356 і відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочин проти здоров’я особи (зокрема ст. ст. 121, 122, 125, 126, 127).

У тому разі, коли самоправні дії утворюють інші самостійні склади злочинів, вони охоплюються відповідними статтями КК і додаткової кваліфікації за ст, 356 не потребують. Це стосується, зокрема, порушення недоторканності житла (ст. 162), незаконної вирубки лісу (ст. 246), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355).

3. Суб’єкт злочину загальний. Самоправні дії службової особи, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, слід кваліфікувати за ст. 365.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків у вигляді значної шкоди, за загальним правилом також характеризується умислом. Відповідальність за ст. 356 виключається, якщо особа сумлінно помиляється у питанні належності їй права, яке вона реалізує всупереч встановленому законодавством порядку.

Стаття 357. Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження

1. Викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах,—

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили порушення роботи підприємства, установи чи організації або вчинені щодо особливо важливих документів, штампів, печаток,—

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. У сучасному суспільстві реалізація прав і законних інтересів утруднюється, а інколи стає неможливою без належного документального посвідчення юридичне значимих фактів і відносин. У зв’язку з цим ст. ст. 357 і 358 варто розглядати як важливу законодавчу гарантію здійснення і захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

2. Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок ведення, обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також прав і законних інтересів громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

3. Предметом злочину є: 1) офіційні документи, штампи, печатки; 2) приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (ч. ч. 1 і 2 ст. 357); 3) паспорт або інший важливий особистий документ (ч. З ст. 357).

Документом визнається передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, оптичному диску або на іншому носієві. Під документом як предметом цього злочину слід розуміти не лише ділові папери, які підтверджують факти, що мають юридичне значення, а й інші матеріальні об’єкти, наділені здатністю посвідчувати такі факти (фотографії, фотоплівки, аудіо- та відеоплівки, відтиски тощо).

Штампи і печатки — це спеціальні форми-кліше, на яких містяться рельєфні або заглиблені дзеркальні відображення текстів, малюнків, інших позначок і які призначені для отримання відбитків на папері, сургучі, воску, металі, інших матеріалах. Відбитки печаток і штампів на документах посвідчують справжність останніх. Печатки можуть використовуватися для посвідчення не лише документів, а й фактів, які мають юридичне значення.

Документи, штампи і печатки визнаються офіційними, якщо їх зміст стосується відносин, врегульованих правом, і якщо вони видаються або використовуються у встановленому законодавством порядку для посвідчення конкретних подій і фактів, що мають, юридичне значення. Офіційні документи можуть походити від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян — підприємців, нотаріусів, інших осіб, які мають право видавати або посвідчувати такі документи. Офіційні документи за формою повинні бути складені належним чином і мати необхідні реквізити — відбиток печатки, підпис, номер, дату тощо. Офіційними слід визнавати також документи приватних осіб за умови, що вони нотаріально посвідчені або передані громадянами для зберігання чи використання на підприємства, в установи або організації (наприклад, приватизаційні сертифікати).

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, виступають будь-які офіційні документи, а не лише ті, які надають права або звільняють від обов’язків (див. коментар до ст. 358).

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ після досягнення 16-річно-го віку. Крім паспорта громадянина України, існують паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт.

До Інших важливих особистих документів слід відносити посвідчення (див. коментар до ст. 358), трудову книжку, диплом про закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, інші документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких суттєво утруднює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів (про перелік документів, які надають право на перетинання державного кордону України, див. коментар до ст. 331). Предметом злочину, передбаченого ч. З ст. 357, є також паспорт громадянина (підданого) іншої держави, а також інші важливі особисті документи іноземців. Питання про те, чи є той чи інший документ для даної особи важливим, має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку.

4. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, виражається у таких альтернативних діях стосовно відповідних документів, штампів, печаток: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння шляхом шахрайства; 5) заволодіння шляхом зловживання особи своїм службовим становищем; 6) знищення; 7) пошкодження; 8) приховування, а злочину, передбаченого ч. З ст. 357, — у незаконному заволодінні будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.

Під викраденням слід розуміти вилучення документів, штампів або печаток із офіційного обігу підприємств, установ, організацій і заволодіння ними шляхом крадіжки, грабежу або розбою.

Застосування фізичного насильства під час викрадення документів, штампів, печаток, заволодіння важливим особистим документом потребує додаткової кваліфікації за відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

Про поняття привласнення, заволодіння шляхом зловживання службовим становищем, вимагання, шахрайства див., відповідно, коментар до ст. ст. 191, 189, 190.

Знищення — це дії, внаслідок яких документи, штампи і печатки перестають фізично існувати. Вони приводяться у стан, який повністю і назавжди виключає їх використання за цільовим призначенням. Наприклад, спалені документи втрачають властивість зберігати і передавати у просторі й часі інформацію, яка була зафіксована на них.

Пошкодження — це таке заподіяння шкоди матеріальній основі документа, штампу або печатки, коли їх використання за цільовим призначенням без відновлювальних заходів істотно ускладнюється або стає повністю неможливим (документ розривається на шматки, відбувається часткове витравлювання його тексту або заливання фарбою, окремі аркуші вилучаються з матеріалів судової справи тощо). Від пошкодження слід відрізняти підроблення документа, яке також може поєднуватись із частковим-пошкодженням його змісту (див. коментар до ст. 358).

Приховування — це не поєднані з викраденням таємні дії по переміщенню документів, штампів, печаток з місць їх належного зберігання, внаслідок чого підприємство, установа, організація або громадянин позбавляються можливості використовувати зазначені предмети за їх цільовим призначенням.

Умисне знищення або пошкодження паспорта чи іншого важливого особистого документа складу злочину, передбаченого ч. З ст. 357, не утворює.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 357, або з моменту заволодіння паспортом чи іншим важливим особистим документом (ч. З ст. 357). Подальше використання документів, штампів, печаток за наявності для цього підстав повинне одержати самостійну кримінально-правову оцінку (наприклад, за ст. ст. 190, 192).

5. Суб’єкт злочину загальний. Проте суб’єктом заволодіння документами, штампами, печатками шляхом зловживання службовим становищем може бути лише службова особа.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Якщо предметом посягання виступають особливо важливі документи, штампи, печатки, умислом винного має охоплюватись усвідомлення специфічних ознак предмета злочину.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, є мотив — корисливий або інші особисті інтереси. Про поняття корисливого моліиву та інших особистих інтересів див. коментар до ст. ст. 115, 148.

На кваліфікацію незаконного заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом мотиви вчинення діяння не впливають. При цьому ч. З ст. 357 може бути інкримінована особі лише у разі, коли встановлено, що її умисел був спрямований саме на заволодіння відповідним документом. Якщо заволодіння паспортом або іншим важливим особистим документом фактично відбулося за відсутності умислу на це (наприклад, під час крадіжки валізи з іншим майном), дії винного утворюють склад відповідного злочину проти власності.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, є: 1) спричинення порушення роботи підприємства, установи чи організації; 2) вчинення його щодо особливо важливих документів, штампів, печаток (ч. 2 ст. 357).

Порушення роботи підприємство, установи чи організації означає, що заволодіння, знищення, пошкодження чи приховування документів, штампів, печаток істотно ускладнило чи унеможливило на певний час виконання підприємством, установою чи організацією покладених на них функцій та обов’язків (наприклад, видачу судом дозволу на обшук, огляд, арешт тощо, посвідчення нотаріусом документів).

Питання про визнання документів, штампів, печаток особливо важливими слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням матеріалів конкретно! кримінальної справи. До таких документів можуть бути віднесені, наприклад, особові справи працівників підприємства, печатки із зображенням Державного Герба України.

Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів

1. Підроблення посвідчення або іншого документа, який видасться чи посвічусться підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут —

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,—

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Використання завідомо підробленого документа

— карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об’єкт цього злочину за своїм змістом аналогічний об’єктові злочину, передбаченого ст. 357.

2. Предметом злочину є: 1) посвідчення або інший документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має

право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків; 2) печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.

Про поняття документ, печатка, штамп, офіційні документи, штампи, печатки див. коментар до ст. 357.

Посвідчення — це документ, який містить відомості про володільця і офіційно посвідчує його особу та (або) правовий статус. Необхідними реквізитами посвідчення, як правило, є фотографія, підпис керівника відповідної установи, підприємства чи організації, який скріплюється їхньою печаткою, а також особистий підпис володільця документа (посвідчення: особи моряка, інваліда, водія, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, пенсійне, судді або працівника правоохоронного органу, біженця, ветерана війни).

Іншими документами можуть визнаватися, зокрема, атестат пре повну загальну середню освіту, диплом про закінчення вищого навчального закладу, трудова кйижка, рішення суду, виконавчий лист, листок тимчасової непрацездатності, свідоцтво про шлюб або розірвання шлюбу, ліцензія, свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про придбання майна на аукціоні, атестат доцента або професора тощо.

Така характеристика предмета коментованого складу злочину як надання прав або звільнення від обов’язків означає, що з точки зору кваліфікації за ст. 358 документами визнаються письмові акти. При цьому не має значення, якою мовою виконано документ, з якого матеріалу він виготовлений, а також спосіб виконання письмових знаків (від руки, друкарська машинка, комп’ютер, типографський спосіб тощо). Предметом злочину є ті письмові документи, які посвідчують наявність юридичне значимих фактів і мають своїм джерелом походження підприємство, установу, організацію незалежно від форми власності, громадянина-підприємця, аудитора або іншу особу, яка має право видавати чи посвідчувати відповідні документи. Це можуть бути, наприклад, адвокати, лікарі, які займаються медичною практикою.

Підроблення документів, які мають своїм джерелом походження фізичну, приватну особу, яка не уповноважена видавати чи посвідчувати документи, що надають права або звільняють від обов’язків, а також неіснуючу насправді юридичну особу, складу цього злочину не утворює. Залежно віл, спрямованості умислу винного підроблення вказаних документів за наявності підстав може кваліфікуватися як готування до вчинення відповідного злочину, наприклад до шахрайства за обтяжуючих обставин.

Бланк — це аркуш паперу з відбитком’на ньому штампу або документ з частково надрукованим типографським або іншим способом текстом, який для остаточного складання документу потребує подальшого заповнення відповідних реквізитів (наприклад, існують бланки паспортів, трудових книжок, документів про освіту та вчені звання, нотаріальних документів).

Підроблення документів, передбачене ст. 358, за об’єктом і предметом посягання слід відмежовувати від підроблення документів, визначених законом предметом інших злочинів. Йдеться, зокрема, про злочини, предметом яких виступають: документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків (ст. 200), знаки поштової оплати і проїзні квитки (ст. 215), марки акцизного збору або контрольні марки для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, голографічні захисні елементи (ст. 216), недержавні цінні папери (ст. 224), документи, які дають право на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 318).

Предметом злочину не визнаються документи, які хоч і мають певне юридичне значення, але не надають конкретних прав або не звільняють від обов’язків (наприклад, різноманітні заявки, запити, характеристики, супроводжувальні листи, вкладиші до посвідчень, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій).

3. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких формах: 1) підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою; 2) збут підробленого документа; 3) виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку; 4) збут таких штампів, печаток, бланків (ч. 1 ст. 358); 5) використання завідомо підробленого документа (ч. З ст. 358).

Під підробленням документа потрібно розуміти як повне виготовлення сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних записів, знищення частини тексту, витравлення, підчистка, змивання, підробка підпису, переклеювання фотографій, проставлення на документі відбитка підробленої печатки тощо).

Якщо особа підроблює відбиток штампу або печатки, її дії слід вважати підробленням документа, оскільки вказаний відбиток є необхідним реквізитом документа.

Під збутом підроблених документів, штампів, печаток, бланків слід розуміти будь-яке оплатне чи безоплатне відчуження цих предметів та запускання їх в обіг (продаж, обмін, дарування, передача в рахунок погашення боргу тощо).

Виготовлення підроблених штампів, бланків або печаток означає повне виготовлення сфальсифікованих форм-кліше і бланків, а також внесення змін у справжні штампи, печатки або бланки, що спотворює належний зміст їх реквізитів. Способом такого виготовлення може бути вирізання на гумі, лінолеумі, шкірі, дереві або гравіювання на-м’яких металах.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 358, вважається закінченим з моменту вчинення однієї з чотирьох дій, які альтернативно становлять його об’єктивну сторону.

Використання завідомо підробленого документа (ч. З ст. 358), може бути вчинене одним із двох способів: 1) пред’явлення документа; 2) подання документа.

При пред’явленні документа суб’єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб. При цьому підроблений документ залишається у володінні винного (наприклад, пред’явлення підробленого посвідчення водія працівникові ДАІ).

Подання документа також передбачає, що певне коло осіб ознайомлюється із змістом підробленого документа. Але підробка не залишається у винного, а передається уповноваженим особам для посвідчення тих чи інших фактів з метою отримання праз або звільнення від обов’язків (наприклад, особа подає на підприємство підроблений документ цро закінчення вищого закладу освіти для того, щоб зайняти певну посаду).

Використання завідомо підробленого документа є закінченим злочином з моменту, коли документ пред’явлено або подано винним незалежно від того, чи вдалося йому досягти поставленої мети.

Обманне заподіяння внаслідок використання підробленого документа значної майнової шкоди за відсутності ознак шахрайства потребує додаткової кваліфікації за ст. 192.

Використання штампів і печаток, які не можна ані пред’явити, ані подати, означає проставлення за їх допомогою відбитків на документах, тобто підроблення останніх, і охоплюється ч. 1 ст. 358.

Використання справжнього документа, який належить іншій особі (наприклад, чужого паспорта або посвідчення), хоча і містить елементи обману, але за ч. З ст. 358 кримінальної відповідальності не тягне. Відсутній даний склад злочину і у тому разі, коли особа: а) демонструє предмет, який лише із зовнішнього боку нагадує документ, але насправді таким не є (наприклад, пред’явлення обкладинки посвідчення замість посвідчення); б) обманним шляхом використовуючи справжній документ, видає його за інший (наприклад, під виглядом посвідчення працівника міліції демонструється читацький квиток); в) неправильно тлумачить зміст справжнього документа, що характеризується невизначеністю або неповнотою.

Дії особи, яка спочатку підробила документ, а згодом його використала, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. З ст. 358, оскільки за таких обставин має місце реальна сукупність злочинів. Якщо строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене підроблення документа сплив, винний повинен відповідати лише за його використання (ч. З ст. 358).

4. Суб’єкт злочину загальний. Підроблення офіційних документів, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, визнається службовим підробленням (ст. 366), Дії службової особи, яка отримала завідомо підроблений документ, діючи за. попередньою домовленістю з тим, хто його подав до підприємства, установи чи організації, слід розцінювати як пособництво у використанні підробленого документа, а за наявності до цього підстав — і як відповідний злочин у сфері службової діяльності (наприклад, передбачений ст. ст. 364, 388).

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою суб’єктивною ознакою підроблення документа, виготовлення підробленого штампа, печатки або бланку є мета використання зазначених предметів як підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає прагнення винного отримати певні права або звільнитись від обов’язків і має конкретний характер (приховати шлюб або судимість, збільшити стаж роботи за спеціальністю, влаштуватись на певну

посаду, вступити до вузу тощо). Склад цього злочину не утворюють випадки підроблення документів, наприклад, для демонстрації своїх художніх здібностей, жарту.

Підроблення документів, штампів, печаток або бланків з метою використати їх надалі для незаконного і безоплатного заволодіння чужим майном шляхом обману слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 1 ст. 358 і за ч. 1 ст. 14, ч. ч. 2, 3 або 4 ст. 190 як готування до шахрайства за обтяжуючих обставин.

Кваліфікація за ст. 358 не виключається, якщо особа шляхом підроблення документа прагне реалізувати своє дійсне право, що ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки і в такій ситуації відбувається посягання на встановлений порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358, є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Поняттям повторності охоплюється юридична (пов язана Із за_т судженням) і фактична (не пов’язана із засудженням) повторність як тотожних, так і однорідних діянь, зазначених у ч. І ст. 358. Наприклад, особа, яка спочатку виготовила підроблену печатку, згодом підроблює документ. Як різновид множинності злочинів повторність передбачає наявність певного проміжку часу між діяннями, які її утворюють, у зв’язку з чим не повинні кваліфікуватись за ч. 2 ст. 358 дії особи, яка одночасно підроблює декілька документів або одночасно збуває декілька фальшивок. Відсутня повторність і у тому разі, коли винний в різний час вносить в один і той же документ кілька фіктивних записів. Не утворюють повторності підроблення документа та його наступний збут особою, винною у його підробленні. Про поняття вчинення злочину запопередньою змовоюгрупою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.

Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р. (ст. 27).

Закон України “Про обов’язковий примірник документів від 9 квітня 1999 р.

Закон України “Про страховий фонд документації України від 22 березня

Положення про паспорт громадянина України. Затверджене постановою ВР

Положення про військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу Затверджене указом Президента України № 263/94 від 25 травня 1994 р.

Положення про дипломатичний паспорт України, Затверджене указом Президента України № 153/98 від 26 лютого 1998 р.

Постанова КМ “Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку” № 283 від 19 квітня 1993р.