Administratvine_pravo
.pdfсанкціонування процесуальних дій, що проводяться іншими лідируючими суб'єктами; забезпечення виконання рішення. Таких організаторів вчений пропонує називати проводом. Інші лідируючі суб'єкти, залежно від ступеня публічності юридичної справи (юрисдикційна, позитивна), більшою чи меншою мірою залежні від проводу. У юрисдикційних справах лідируючі суб'єкти наділені більшою свободою у примусовій реалізації владних повноважень щодо зацікавлених осіб. В інших провадженнях такі лідируючі суб'єкти звертаються до проводу за санкціонуванням владного впливу. В останньому випадку процесуальний статус лідируючих суб'єктів наближається до статусу зацікавлених осіб. Урешті-решт усіх лідируючих суб'єктів можна віднести до складу учасників, оскільки реалізація примусових процесуальних дій у переважній більшості випадків здійснюється із санкції проводу.
Тому суб'єктів провадження вчений пропонує поділити на провід та учасників. А останніх - на лідируючих суб'єктів, зацікавлених осіб та осіб, які сприяють розгляду справи1.
В. К. Колпаков виділяє п'ять груп суб'єктів адміністративного процесу2:
1)громадяни;
2)виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їх апарату;
3)об'єднання громадян та їх органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб'єктність;
4)державні службовці, службовці органів місцевого самоврядування, посадові особи, наділені адміністративно-процесуальними правами та обов'язками;
5)інші державні органи та їх посадові особи. Особливе місце серед них посідають громадяни. Вони: по-перше, є носіями прав і обов'язків (у тому числі й адміністративно-процесуальних) у будь-якій галузі публічно-управлінської сфери (господарській, соціально-культурній, адміністративній, політичній);
по-друге, специфіка загальноправового статусу громадян зумовлює обов'язок усіх інших суб'єктів адміністративного процесу забезпечувати додержання їхніх (громадян) прав;
по-третє, на відміну від інших суб'єктів, громадяни не є компетентними вирішувати адміністративні справи (якщо не наділені спеціальними повноваженнями, але в такому разі вони належать до іншої категорії суб'єктів);
по-четверте, громадяни не можуть вступати в адміністративно-процесуальні відносини безпосередньо один з одним.
Виконавчо-розпорядчі органи як суб'єкти адміністративного процесу характеризуються передусім тим, що вирішують індивідуально-конкретні справи. Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність виконавчо-розпорядчих органів при цьому є різною. Вона поділяється на загальну, галузеву та спеціальну.
Загальну правосуб'єктність мають органи, до компетенції яких входить вирішення широкого кола справ, незалежно від їх галузевої належності. До них відносяться, наприклад, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.
Галузеву правосуб'єктність мають органи, до завдань яких входить вирішення справ у межах галузі. Це, наприклад, департаменти, служби, відділи міністерств.
Спеціальну правосуб'єктність мають органи, створені спеціально для вирішення вузького кола справ, наприклад адміністративна комісія районної державної адміністрації.
Враховуючи сучасні тенденції розвитку адміністративно-процесуального законодавства та теоретичні дослідження вчених-адміністра-тивістів систему суб'єктів адміністративного процесу можна представити таким чином:
-громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства;
-державні органи, підприємства та установи;
-громадські об'єднання та інші недержавні організації, підприємства та установи;
-державні службовці;
-службовці громадських об'єднань та інших недержавних формувань.
Громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства утворюють найбільш численну групу суб'єктів адміністративного процесу. Вони виступають в адміністративному процесі як:
-особа, яка порушила адміністративну справу перед органом, котрий має право на її вирішення, у зв'язку з реалізацією своїх прав або виконанням обов'язків;
-сторона адміністративного спору, що заявила в органі, правомочному розглядати адміністративну справу, вимоги про захист порушеного або оспорюваного права, або сторона, до якої пред'явлено позов
171
через порушення або оспорювання нею прав заявника;
-третя особа, тобто особа, котра як заявила самостійну вимогу на предмет спору, так і не заявила такої вимоги, але приєдналася до вимог однієї зі сторін;
-уповноважений представник, якщо інше не передбачено законодавством;
-особи, яка притягається до адміністративної відповідальності;
-потерпілий, тобто особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду;
-особа, яка захищає права та інтереси інших осіб;
-свідок, перекладач, експерт.
Укожному з перелічених випадків правовий статус громадянина як учасника адміністративного процесу має свою специфіку, обумовлену роллю, яку виконує громадянин у процесі. Законодавство закріплює загальні процесуальні права та обов'язки, визнаючи за громадянами адміністративнопроцесуальну правоздатність та адміністративно-процесуальну дієздатність.
Державні органи, підприємства та установи. їм належить особлива роль у сфері публічноправових відносин. Органи законодавчої (представницької) влади, органи виконавчої влади, суди, прокуратура тією чи іншою мірою наділені правами з вирішення конкретних адміністративних справ. Державні органи, насамперед органи виконавчої влади, можуть виступати в адміністративному процесі як: органи, що розглядають і вирішують адміністративну справу; органи, які, здійснюючи свої функції, порушують справу перед органом, що має право на її вирішення; сторони адміністративно-правового спору, треті особи; органи, що захищають права і законні інтереси інших осіб (органів, установ, організацій). Державні підприємства, установи, об'єднання та інші юридичні особи з тих самих підстав, що і державні органи, можуть бути учасниками адміністративного процесу.
Громадські об'єднання та інші недержавні організації, підприємства та установи можуть виступати в адміністративному процесі як: недержавне формування (організація тощо), яка, здійснюючи свої функції, порушила адміністративну справу перед органом, що має право її вирішувати; сторона адміністративного спору; третя особа; організація, що захищає права та інтереси інших осіб; організація, яка вирішує адміністративну справу у випадках і межах, встановлених законодавством.
Державні службовці. Як суб'єкти адміністративного процесу службовці можуть виступати в якості: посадової особи, що розглядає та приймає рішення в адміністративній справі; посадової особи, яка, здійснюючи свої функції, порушила адміністративну справу перед органом, що має право на її вирішення; сторони адміністративно-правового спору; представника державного органу, державного підприємства, установи; третьої особи; особи, яка притягається до дисциплінарної або адміністративної відповідальності.
Службовці громадських об'єднань та інших недержавних формувань. Наділені адміністративними правами та обов'язками недержавні службовці можуть виступати в адміністративному процесі як: службовець, котрий, здійснюючи службові функції, порушив адміністративну справу перед органом, який має право на її вирішення; сторона адміністративноправового спору; представник громадського об'єднання чи іншого недержавного формування; третя особа; службовець, який розглядає та приймає рішення в адміністративній справі у випадках, передбачених законодавством; особа, що притягається до адміністративної відповідальності у випадках, передбачених законом. У передбачених законодавством випадках учасниками адміністративного процесу можуть виступати представники громадських об'єднань, організацій, наприклад профспілок, товариств захисту прав споживачів, товариських судів тощо.
62.Повноваження Президента України в сфері виконавчої влади
Відповідно до розділу V Конституції України Президент України є главою держави. Основні повноваження Президента у сфері виконавчої діяльності закріплено в ст. 106 Конституції України. Деякі повноваження в цій сфері Президент України здійснює за згодою Верховної Ради України, інші
— самостійно чи за поданням Прем'єр-міністра України. За згодою Верховної Ради України Президент України призначає Прем'єр-міністра України; призначає на посаду та звільняє з неї за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову державного комітету телебачення і радіомовлення України.
За поданням Прем'єр-міністра України Президент України призначає членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних
172
адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; утворює, реорганізовує й ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.
Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів України й акти Ради міністрів АРК; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сфері національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки й оборони України, яка є координаційним органом з питань національної безпеки й оборони при Президентові України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію й введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання й класні чини. Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування.
Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.
На основі й на виконання Конституції та законів України Президент України видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. У випадках, передбачених ч. 4 ст. 106 Конституції України, акти Президента України скріплюють підписами Прем'єр-міністр України й міністр, відповідальний за акт і його виконання.
63.Задачі, функції місцевого самоврядування в Україні
Для визначення поняття “місцеве самоврядування”, спочатку звернемося до Конституції України. Стаття 7 визначає, що “В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування”. Таким чином, місцеве самоврядування в Україні визначається як одна із форм народовладдя. Згідно ст. 5 Конституції: “Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.” У офіційному тлумаченні Конституційного суду наголошується взаємозв’язок безпосередньої та представницькою (в структурі якої – органи місцевого самоврядування) форм здійснення влади, а також наголошується “відсутність переваги жодної з цих форм здійснення влади народом” Отже, місцеве самоврядування як форма реалізації народовладдя є рівно важливою, тобто знаходиться на одному щаблі із базовими інститутами безпосередньої демократії (вибори, референдуми).
Місцеве самоврядування за ст. 140 Конституції України визначається як право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Можна зробити висновок, що Конституція розкриває поняття місцевого самоврядування у аспекті права, яким наділяється територіальна громада, визначена як суб’єкт який здійснює це право (ч.3 ст. 140).
Важливим нормативно-правовим актом, що створює правові засади здійснення місцевого самоврядування в Україні є закон “Про місцеве самоврядування в Україні”. Зокрема він дає визначення поняттю місцевого самоврядування, розширюючи у ст.2 конституційну дефініцію: “Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України”
Місцеве самоврядування в Україні відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" здійснюється на принципах: народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законами, підзвітності та
173
відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування.
Функції місцевого самоврядування - це визначені Конституцією і законами України основні напрямки і види діяльності місцевого самоврядування в Україні
Функції місцевого самоврядування здійснюються на принципах народовладдя, законності, компетентності, поєднання місцевих і державних інтересів, системності та інших принципів.
Функції місцевого самоврядування є багатоманітними і різняться за своїм призначенням і юридичними властивостями.
У першу чергу, функції місцевого самоврядування поділяються за об'єктами - політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні) та інші функції місцевого самоврядування.
Політичні функції місцевого самоврядування, як правило, пов'язані з реалізацією форм безпосередньої демократії на місцях відповідно до Конституції та законів України.
Зокрема, політичні функції місцевого самоврядування передбачають: забезпечення проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; забезпечення проведення місцевих виборів та інших форм безпосередньої демократії на місцях; об'єднання в асоціації місцевого самоврядування тощо.
Економічні функції місцевого самоврядування передбачають управління майном, що є у комунальній власності; утворення, реорганізацію та ліквідацію комунальних підприємств, організацій і установ, а також здійснення контролю за їх діяльністю; затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль за їх виконанням; встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону; утворення позабюджетних цільових коштів; регулювання земельних відносин; вирішення питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів та Ін. Важливе значення мають соціальні функції місцевого самоврядування. Це, перш за все, затвердження програм соціально-економічного розвитку відповідних областей і районів та контроль за їх виконанням; затвердження містобудівних програм; управління закладами охорони здоров'я, які належать територіальним громадам; подання соціальної допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, а також військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям; вирішення у встановленому законом порядку питань опіки й піклування; здійснення контролю за забезпеченням соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці та ін.
Наступним видом об'єктних функцій місцевого самоврядування є його культурні функції, реалізація яких передбачає: затвердження програм культурного розвитку відповідних областей і районів та контроль за їх виконанням; управління закладами освіти і культури, які належать територіальним громадам: заснування місцевих ЗМІ відповідних місцевих рад; оголошення об'єктів, що мають історичну, культурну або наукову цінність пам'ятками історії або культури; вирішення питань про робочу мову ради відповідно до законодавства про мови; відродження осередків традиційної народної творчості та ін.
Здійснення суб'єктами місцевого самоврядування такої діяльності, як організація територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення; оголошення природних об'єктів, що мають екологічну цінність, пам'ятками природи тощо, дає підстави виділити такий вид їх об'єктних функцій, як екологічні функції місцевого самоврядування. Утім правова природа екологічних функцій місцевого самоврядування потребує додаткового обґрунтування.
Функції місцевого самоврядування також можуть бути класифіковані за суб'єктами місцевого самоврядування, що дає підстави виділити функції територіальних громад; функції місцевих рад; функції виконавчих органів; функції сільських, селищних і міських голів; функції органів самоорганізації населення тощо.
64.Адміністративне провадження, його поняття і види адміністративних проваджень
Під адміністративним провадженням розуміють адміністративно-процесуальну діяльність (сукупність процесуальних дій) компетентного суб'єкта, що здійснюється у межах конкретної адміністративної справи для її вирішення. Адміністративне провадження детермінується в адміністративному процесі завдяки наявності виключно йому належних: а) процесуальних правовідносин; б) доказів; в) процесуальних документів. Про багатофункціональність адміністративного процесу вказує численна кількість проваджень, які складають його зміст.
174
Окремо взяте адміністративне провадження є первинним і основним компонентом структури адміністративного процесу.
Кількість конкретний адміністративних проваджень надзвичайно велика, внаслідок чого повний перелік проваджень практично неможливий. Більш того, практика державного управління викликає до життя нові їх види. Тільки за останні роки з'явилися провадження: по одержанню субсидій; по ліцензуванню діяльності підприємств; по оформленню спеціальних економічних зон; приватизації житла та інші. Кожне з яких має специфічні риси або ознаки, які зумовлені характером справи, що вирішується, правовим статусом суб'єктів, які беруть участь у процесі, особливостями правовідносин, цілями, що ставляться.
Класифікувати провадження можна за наступними критеріями:
1. За функціональною ознакою в структурі адміністративного процесу можуть бути виділені:
-провадження, що носять установчий характер (провадження по утворенню державних органів, суб'єктів підприємницької діяльності);
-провадження, що мають правотворчий характер (провадження по відпрацюванню та прийняттю нормативних актів);
-правоохоронні провадження (провадження в справах про адміністративні правопорушення, провадження по скаргах громадян);
-правонаділяючі провадження (провадження по реалізації контрольно-наглядових повноважень). 2. За індивідуально-конкретними справами система адміністративних проваджень може бути
подана таким чином:
-провадження по відпрацюванню та прийняттю нормативних актів;
-провадження по прийняттю індивідуальних актів управління;
-провадження по оскарженню рішень, дій або бездіяльності органів та посадових осіб, їло порушують права громадян;
-провадження по зверненнях громадян;
-провадження по застосуванню адміністративно-попереджувальних заходів та заходів адміністративного припинення;
-провадження в справах про адміністративні правопорушення;
-дисциплінарне провадження;
-провадження по реалізації контрольно-наглядових повноважень;
-реєстраційно-дозвільне провадження;
-провадження по приватизації державного майна;
-діловодство;
-установче провадження.
3. За порядком розгляду справ провадження, які складають структуру адміністративного процесу, можна класифікувати на два види:
-такі, що розглядаються у судовому порядку;
-такі, що розглядаються органами виконавчої влади. Останні, в свою чергу, поділяються на дві групи: юрисдикційні провадження;
-управлінські (процедурні) провадження.
До юрисдикційних належать провадження про:
-адміністративні проступки;
-видворення іноземців за межі України;
-адміністративне оскарження;
-відшкодування шкоди, завданої громадянину певними видами державних органів;
-дисциплінарні проступки за нормами адміністративного права. Провадження управлінського (процедурного) характеру є:
-видача спеціальний дозволів, ліцензій на здійснення окремих видів діяльності;
-реєстрація певних суб'єктів або видів діяльності;
-видача сертифікатів;
-здійснення контрольно-наглядової діяльності органами виконавчої влади;
-виконання правил дозвільної системи;
-розгляд заяв і пропозицій громадян органами виконавчої влади;
-атестаційне провадження.
175
Правозастосовчі провадження є найбільшою і найскладнішою в структурному відношенні групою адміністративних проваджень. До них належать:
1.Провадження щодо застосування заходів примусу в державному управлінні:
-дисциплінарне провадження;
-провадження в справах про адміністративні правопорушення;
-провадження по застосуванню заходів матеріального впливу.
2.Провадження щодо застосування заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні;
-провадження в справах про нагородження державними нагородами, відзнаками Президента, грамотами тощо;
-провадження в справах про присвоєння почесних та інших звань;
-провадження в справах про преміювання;
-провадження в справах про зняття стягнення тощо.
3.Провадження щодо реалізації громадянами своїх прав і обов'язків:
-провадження щодо пропозицій, скарг, заяв громадян;
-провадження щодо одержання громадянами дипломів, авторських свідоцтв, патентів;
-провадження щодо виконання громадянами військового обов'язку;
-провадження щодо виконання громадянами обов'язку мати паспорт;
-провадження щодо одержання громадянами житла;
-провадження щодо реалізації громадянами права користуватися комунально-побутовими послугами тощо.
4.Провадження щодо реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків:
-провадження щодо легалізації юридичних осіб;
-провадження по виділенню юридичним особам кредитів;
-провадження по оформленню і видачі юридичним особам ліцензії;
-провадження по виділенню юридичним особам земельних ділянок тощо.
5.Провадження по здійсненню контролю і нагляду (контрольно-наглядове провадження).
Будь-яке провадження по адміністративних справах складається з ряду окремих операцій: наприклад, складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення документів; прийняття рішення; винесення постанови; оскарження дій посадових осіб; опублікування акта управління тощо.
65.Уряд України
Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, який очолює систему органів виконавчої влади, є Урядом України, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Раду Міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Він відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України (ст. 113 Конституції України).
Отже, Кабінет Міністрів України - це вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, що керується у своїй діяльності Конституцією, законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України.
В умовах реалізації в Україні конституційно-правової реформи Кабінет Міністрів України набуває якісно нового конституційного статусу - трансформується у виший орган державної влади, поряд з Верховною Радою України та Президентом України. Кабінет Міністрів України формується, а відтак. І репрезентує функції коаліції депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Тобто Кабінет Міністрів України перетворюється з технологічного органу державної влади в політичний.
Ключовою політичною фігурою в державі стає голова Кабінету Міністрів України - Прем'єрміністр України. Він призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. До складу Кабінету Міністрів України входять також Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри та міністри.
Кандидатура для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вноситься Президентом
176
України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до ст. 83 Конституції, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради. Як свідчить досвід країн з парламентською або парламентсько-президентською формою державного правління, кандидатура Прем'єр-міністра України, як правило, підбирається з політичних лідерів коаліції депутатських фракцій, які мають більшість у парламенті.
Міністри оборони та закордонних справ України призначаються Верховною Радою за поданням Президента України, Інші члени Кабінету Міністрів призначаються Верховною Радою за поданням Прем'єр-міністра. За його поданням призначаються також Голова Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення, Голова Фонду державного майна України.
Верховна Рада України може звільняти зазначених осіб із посади, вирішувати питання про відставку Прем'єр-міністра, а також членів Кабінету Міністрів України. Уряд складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою України, а у випадку прийняття Верховною Радою резолюції недовіри уряду передбачена відставка всього його складу. У цих випадках Верховна Рада здійснює формування нового складу Кабінету
Міністрів у порядку і строки, визначені Конституцією України. Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою, або відставку якого прийнято, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.
Діяльність уряду ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, колегіальності, науковості та гласності. Кабінет Міністрів України дотримується вимог утвердження та гарантування прав і свобод людини, відповідальності держави перед громадянами за забезпечення їм гідних умов життя, здійснює виконавчу владу в межах, встановлених Конституцією і законами України, незалежно від органів законодавчої та судової влади. Як колегіальний орган Кабінет Міністрів приймає рішення після обговорення питань на своїх засіданнях. Неприпустимим є неправомірне втручання будь-яких органів, посадових осіб, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян у здійснення функцій, віднесених до відання Кабінету Міністрів України.
Конституцією України визначається коло функцій і повноважень Кабінету Міністрів. Йому властиві такі функції, як виконавча, бюджетно-фінансова, державного планування розвитку України, організаційна, державного контролю та ін. Згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо реалізації прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науковотехнічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності.
Істотною функцією Кабінету Міністрів України є організація роботи зі складання проекту Державного бюджету країни. Цей вид діяльності уряду регламентується Законом України "Про бюджетну систему України" та визначається основними напрямками бюджетної політики, які визначаються Верховною Радою України.
Після прийняття Верховною Радою України закону України про Державний бюджет України на наступний рік Кабінет Міністрів України відповідно до п. 6 ст. 116 Основного Закону забезпечує виконання Державного бюджету України. В кінці поточного року уряд подає парламентові звіт про його виконання.
До компетенції Кабінету Міністрів України належить здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності й національної безпеки України, громадянського порядку, боротьба зі злочинністю, організація і забезпечення здійснення зовнішньополітичної діяльності України, митної справи. Він спрямовує та координує діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, контролює їх діяльність.
Кабінет Міністрів України вирішує також інші питання державного управління.
Порядок організації діяльності Кабінету Міністрів України, пов'язаний з виконанням його повноважень, крім Конституції та законів України, регулюється Регламентом Кабінету Міністрів України.
177
Діяльність Уряду планується на основі політичних пропозицій шляхом прийняття Програми діяльності Кабінету Міністрів на період його повноважень, щорічної Державної програми економічного і соціального розвитку України, інших державних програм та актів Уряду.
Роботою Кабінету Міністрів керує Прем'єр-міністр. Він спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою України та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів, координує діяльність Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів. міністрів, керівників інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, які забезпечують виконання покладених на них завдань відповідно до їх повноважень.
Міністри як члени Кабінету Міністрів беруть участь у виконанні Програми діяльності Кабінету Міністрів, реалізації державної політики у доручених їм сферах державного управління, здійснюють управління в цих сферах, спрямовують і координують діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до їх відання. Члени Кабінету Міністрів не можуть діяти всупереч офіційній позиції Кабінету Міністрів.
Члени Уряду представляють Україну в міжнародних і міждержавних організаціях, ведуть міжнародні переговори, беруть участь в інших міжнародних заходах, підписують в установленому порядку міжнародні договори України, причому Прем'єр-міністр і Міністр закордонних справ мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. Іншим членам Кабінету Міністрів такі повноваження надаються розпорядженням Кабінету Міністрів або за його дорученням - актом Міністерства закордонних справ.
Діяльність Кабінету Міністрів країни забезпечується Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Секретаріату є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та Інше забезпечення Кабінету Міністрів України. Секретаріат діє на підставі Положення, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів, що мають нормативний характер, видаються у формі постанов, а акти з оперативних, організаційно-розпорядчих та Інших питань, які не мають нормативного характеру, видаються у формі розпоряджень. Постанови і розпорядження підписуються Прем'єр-міністром. Розпорядження Кабінету Міністрів України діють з моменту їх прийняття, якщо не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Дія актів Кабінету Міністрів України може бути зупинена Президентом України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України. Вони втрачають чинність у разі визнання їх неконституційності на підставі рішення Конституційного Суду України.
66.Функції Уряду України
Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом виконавчої влади України. Структура і компетенція Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України (розділ 4 КУ).
Згідно зі ст. 114 Конституції України, до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єрміністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністра, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням
Президента України шляхом прийняття постанови. Постанова про призначення Прем'єр-міністра приймається шляхом таємного голосування за умови попереднього досягнення консенсуального погодження, що виражається у набранні такою кандидатурою хоча б 226 голосів (схвалення такої кандидатури більшістю від конституційного складу Верховної Ради України). Персональний склад Кабінету Міністрів призначається Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України шляхом пакетного голосування.
Кабінет Міністрів підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України в своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, іншими нормативно правовими актами, відповідно до ієрархії законодавства України.
Кабінет міністрів України:
1)забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
2)вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
178
3)забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4)розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5)забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6)розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого ВРУ Державного бюджету України, подає ВРУ звіт про його виконання;
7)здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8)організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9)спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
10)виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента
України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання, організовує і контролює їх виконання, (ст. 113-130 КУ)
67.Особливості адміністративного провадження
Адміністративний процес складається з проваджень.
Треба визнати, що термін "адміністративне провадження" має різне смислове навантаження. По-перше, це певні правовідносини, що охороняються названим провадженням та відрізняються
предметною характеристикою і спорідненістю з відповідними матеріальними відносинами.
По-друге, під терміном "провадження" розуміють і відмінний від інших проваджень порядок розгляду юридичних справ.
По-третє, цей термін означає прийняття у справі рішення, яке розрізняється з рішенням в іншому провадженні.
Відповідно до наведеного вибудовується структура того чи іншого процесуального інституту. Провадження будь-якого процесу - це закріплена відповідним нормативно-правовим актом
(Цивільним процесуальним кодексом, Кодексом адміністративного судочинства, Кодексом України про адміністративні правопорушення) сукупність специфічних правил, за якими у межах конкретного виду процесу розглядається та вирішується справа у певній судовій інстанції; це система процесуальних дій, об'єднаних кінцевою процесуальною метою (розгляд і вирішення справи).
Провадження - це головний елемент процесу, який становить системне утворення, комплекс взаємопов'язаних і взаємообумовлених процесуальних дій, що: а) утворюють певну сукупність процесуальних правовідносин, які вирізняються предметною характеристикою і взаємозв'язком із відповідними матеріальними правовідносинами; б) зумовлюють необхідність встановлення, доказування, а також обґрунтування всіх обставин і фактичних даних відповідної юридичної справи; в) обумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформлення отриманих процесуальних результатів у відповідних актах-до-кументах.
Отже, адміністративне провадження - це врегульована адміністративно-процесуальними нормами послідовна діяльність публічної адміністрації з розгляду та вирішення тих чи інших однорідних груп адміністративних справ.
Адміністративні провадження різноманітні за своєю предметною характеристикою, саме тому не вщухають суперечки щодо їх класифікації.
Наприклад, Ю. М. Козлов до видів адміністративних проваджень відносить: а) провадження з питань організації апарату державного управління; 6) провадження за заявами і пропозиціями громадян; в) провадження за скаргами; г) провадження у справах про застосування примусових заходів (дисциплінарних, матеріальних або адміністративних); д) провадження у справах, пов'язаних із застосуванням матеріальних норм трудового, фінансового, земельного права.
Ю.П. Битяк і В. В. Зуй виділяють такі види проваджень адміністративного процесу: 1)з розробки
іприйняття нормативних актів; 2) з прийняття індивідуальних актів управління; 3) із застосування адміністративно-процесуальних заходів і заходів припинення; 4) у справах про адміністративні правопорушення; 5) із застосування дисциплінарних стягнень; 6) реєстраційно-дозвільне; 7) наглядово-
179
контрольне; 8) у справах про звернення громадян; 10) у земельних, пенсійних, податкових, бюджетнофінансових справах; 11) у справах про відшкодування матеріальної шкоди тощо.
Л. В. Коваль поділяє провадження адміністративного процесу залежно від сфери, на яку поширюється дія відповідних адміністративно-процесуальних норм, на дві групи. Перша - це група проваджень, які спрямовані на реалізацію дій дозвільно-реєстраційного, контрольно-наглядового характеру; створюють процесуальний режим притягнення до адміністративної відповідальності. Інша група проваджень - процедури, спрямовані на реалізацію дій з виконавчо-розпорядчої діяльності в самих державних органах (діловодство, провадження стосовно прийняття індивідуальних актів управління, провадження із застосування дисциплінарних стягнень тощо).
В адміністративно-юрисдикційному процесі Д. М. Бахрах виділяє такі провадження: а) за скаргами і заявами громадян; 6) у справах про адміністративні правопорушення; в) із застосування адміністративних запобіжних заходів (примусового лікування тощо); г) дисциплінарне.
Одну з розгорнутих структур адміністративного процесу запропонував В. К. Колпаков, який класифікував провадження на три види: нормотворчі, засновницькі та правозастосовні. Для нормотворчих найхарактернішим є провадження з видання нормативних актів управління.
Для засновницьких найхарактернішими, на думку В. К. Колпакова, є такі провадження: 1) зі створення, реорганізації та ліквідації організаційних структур у сфері державного управління; 2) з комплектування організаційних структур у сфері державного управління персоналом.
Правозастосовні провадження є найбільшою групою адміністративних проваджень, до яких, на думку В. К. Колпакова, належать:
1)провадження із застосування заходів примусу в державному управлінні: а) дисциплінарне провадження; б) провадження у справах про адміністративні правопорушення; в) провадження із застосування заходів матеріального впливу;
2)провадження із застосування заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні:
а) провадження у справах про нагородження державними нагородами, відзнаками Президента, грамотами тощо; б) провадження у справах про присвоєння почесних та інших звань;
в) провадження у справах про преміювання; г) провадження у справах про зняття стягнень тощо;
3)провадження з реалізації громадянами своїх прав і обов'язків: а) провадження за пропозиціями, скаргами, заявами громадян; б) провадження щодо отримання громадянами дипломів, авторських свідоцтв, патентів тощо; в) провадження щодо виконання громадянами військового обов'язку; г) провадження щодо виконання обов'язку громадян мати паспорт; д) провадження щодо отримання громадянами житла; е) провадження щодо реалізації громадянами права користуватися комунально-побутовими послугами тощо;
4)провадження щодо реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків: а) провадження щодо легалізації юридичних осіб; 6) провадження щодо виділення юридичним особам кредиту; в) провадження щодо оформлення і видачі юридичним особам ліцензій; г) провадження щодо виділення юридичним особам земельних ділянок;
5)провадження щодо здійснення контролю і нагляду (контрольно-наглядове провадження) та
інші.
Таким чином, можна вести мову про три види адміністративних проваджень у системі адміністративного процесу: адміністративно-процедурні; адміністративно-деліктні; адміністративносудочинські.
Причому кожний із зазначених видів провадження має структурні підвиди. Розглянемо їх зміст та особливості. Адміністративно-процедурні провадження
Дана група проваджень визначається метою діяльності публічної адміністрації - виконання покладених на неї обоє 'язків, у тому числі з реалізації законних прав та інтересів громадян. Метою
даних проваджень є реалізація публічно-правових функцій, так званого, безконфліктного змісту.
Відповідно, адміністративно-процедурні провадження можна, в свою чергу, поділити на "управлінські", "щодо надання адміністративних послуг" та "за зверненнями громадян".
"Управлінська" процедура починається за ініціативою адміністративного органу. Ініціатива публічного органу може бути зумовлена виконанням обов'язків, що покладені на відповідні органи законом, або випливати з доручень інших органів чи посадових осіб, але це також має випливати із закону. Крім цього, на нашу думку, має бути наявна належна підстава для початку процедури: або якісь
180