Administratvine_pravo
.pdf1)у разі вчинення злочину або адміністративного правопорушення, після відбуття призначеного покарання чи виконання адміністративного стягнення. Рішення про видворення за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем перебування іноземця чи особи без громадянства з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення Іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення.
2)за спробу або після незаконного перетинання Державного кордону України. Рішення про видворення за межі України приймається органом внутрішніх справ, органом охорони Державного кордону або Службою безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
Крім того, орган внутрішніх справ чи орган охорони Державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови Адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони Державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.
Рішення про видворення іноземця чи особи без громадянства може бути прийняте Службою безпеки України або органами внутрішніх справ у разі:
- грубого порушення ним законодавства про правовий статус іноземців; - необхідності охорони здоров'я, захисту прав І законних інтересів громадян України;
- якщо дії іноземця суперечать інтересам забезпечення безпеки України або порушують громадський правопорядок у державі.
Залишити територію України іноземець та особа без громадянства зобов'язані у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення за межі України в паспортному документі іноземця або особи без громадянства негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні. Іноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до тридцяти днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про видворення здійснюється органом, який його прийняв.
Іноземці та особи без громадянства, затримані за незаконне перебування на території України (порушення заборони щодо в'їзду в Україну за відсутності визначених законодавством і міжнародними договорами України підстав для перебування в Україні (транзитного проїзду через її територію), у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповідають встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним документом), розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з регламентованим внутрішнім розпорядком на період, необхідний для підготовки їх видворення за межі України у примусовому порядку, але не більш ніж на шість місяців.
Правовий режим перебування затриманих осіб у зазначених пунктах додатково визначений таким правовим актом, як "Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України 17 липня 2003 року.
Рішення органів внутрішніх справ, органів охорони Державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку.
Відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням іноземців та осіб без громадянства, здійснюється:
- за рахунок самих іноземців чи осіб без громадянства; - за рахунок держави у разі відсутності коштів у іноземців чи осіб без громадянства, щодо яких
прийнято рішення про видворення; - фізичними або юридичними особами, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без
громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухилянні від виїзду після закінчення терміну перебування.
71
25.Поняття і система органів виконавчої влади
Після проголошення незалежності України та визнання одним із провідних принципів національного державного будівництва принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України) відбувається становлення якісно нової системи органів виконавчої влади України. На відміну від радянського періоду, коли органи виконавчої влади вважалися технічними щодо державно-партійного апарату загалом і здійснювали основну, закріплену в тогочасних радянських конституціях функцію - функцію державного управління, сьогодні органи виконавчої влади в Україні це, в першу чергу, органи, що наділені відповідними державно-владними повноваженнями в усіх сферах суспільного і державного життя.
Особливість виконавчої влади серед гілок державної влади, на думку В. Б. Авер'янова, полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування важелів державного регулювання і управління важливими процесами суспільного розвитку69. Але за умов реалізації конституційної реформи, що вступила в силу з 1 січня 2006 р., органи державної виконавчої влади в Україні, поряд з "важелями регулювання й управління", отримують якісно нові важелі впливу на суспільне життя - політичні, державно-владні. Вони фактично реалізують політику коаліції депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України на загальнодержавному та місцевих рівнях.
Тривала і багато в чому схоластична наукова дискусія щодо визнання за органами виконавчої влади в Україні правового статусу "органів державного управління" чи "органів державної влади" втрачає свою актуальність, оскільки в сучасних політичних реаліях Кабінет Міністрів України і. дещо меншою мірою, центральні та місцеві органи виконавчої влади, стають, у першу чергу, політичними органами державної виконавчої влади.
Отже, органи виконавчої влади в Україні - це система центральних і місцевих, одноособових і колегіальних, органів виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції на чолі з Кабінетом Міністрів України, що відповідно до Конституції та законів України забезпечують виконання Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України в найважливіших сферах суспільного і державного життя України.
За сутністю та змістом органи виконавчої влади України відрізняються від інших органів державної влади, передусім законодавчих і судових, саме своїм призначенням, змістом, суб'єктами, формами, способами і засобами здійснення своєї діяльності. Навіть етимологія назви цих органів - "виконавчі" - свідчить про їх основне призначення в суспільстві та державі - виконання Конституції України, законів України та нормативних актів Президента України та Верховної Ради України. Але ця функція не є єдиною для органів виконавчої влади.
Об'єктами діяльності, впливу органів державної виконавчої влади в Україні є, насамперед, політична, господарська, соціальна, культурна (духовна) та інші найбільш важливі сфери суспільного життя.
За суб'єктами діяльності органи виконавчої влади України представлені системою органів державної влади України у складі: 1) Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевими органами виконавчої влади (обласні, районні адміністрації. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Рада міністрів АРК, а також територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади).
За формою діяльності органи виконавчої влади України, як правило, є єдиноначальними. Тобто органи виконавчої влади очолюються керівником, який самостійно організовує та несе відповідальність за його діяльність.
За способами діяльності органи виконавчої влади в Україні здійснюють систему функцій: управлінську, виконавчу, бюджетно-фінансову, матеріально-технічну, контрольну, правоохоронну діяльність тощо.
Здійснюючи свої функції, органи виконавчої влади діють від імені держави, для чого їх наділено державно-владними повноваженнями. Вони не тільки реалізують нормативні положення Конституції, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України, але й самі мають право видавати нормативно-правові акти, зокрема постанови І розпорядження Кабінету Міністрів України, які є обов'язковими для виконання іншими органами виконавчої влади, і вживають заходи щодо забезпечення реалізації вимог цих актів.
72
Діяльність органів виконавчої влади ґрунтується на певних принципах - керівних засадах їх організації та діяльності. На жаль. Конституція України не визначила цих принципів, а відсутність на сьогодні закону України про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади переводить проблему принципів організації та діяльності органів виконавчої влади в теоретичну площину. Щоправда проект Закону України "Про міністерства та центральні органи виконавчої влади" розроблено Міністерством юстиції України і в установленому порядку передано до Кабінету Міністрів України як суб'єкта законодавчої ініціативи.
Водночас у Законі України "Про Кабінет Міністрів України" від 16 травня 2008 р. закріплені принципи діяльності Кабінету Міністрів України, які також можуть застосовуватись до Інших органів виконавчої влади. Серед таких принципів Закон виділяє: принцип верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Загальними принципами організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні є принципи демократії, верховенства права, поваги до прав і свобод, честі та гідності людини І громадянина, єдиноначальності та колегіальності, гласності, громадського контролю, компетентності, територіальності та ін.
Традиційним для організації та діяльності органів виконавчої влади був принцип позапартійності органів виконавчої влади, але за умов повної реалізації конституційно-правової реформи в Україні цей принцип зазнав відповідних змін, принаймні щодо організації та діяльності Кабінету Міністрів України, оскільки члени Кабінету Міністрів України, на відміну від усіх інших посад у системі органів виконавчої влади, є політичними посадами. Він трансформувався у принцип політичної відповідальності.
Органи виконавчої влади знаходяться на бюджетному фінансуванні і є юридичними особами, тобто мають цивільну правоздатність. Діючи у межах своєї компетенції, вони користуються відносною юридичною самостійністю. їх взаємодія із законодавчими (представницькими) і судовими органами здійснюється у різноманітних організаційних формах таких, як представництво, погоджувальні комісії, взаємоінформація тощо. Будучи визначеними в Конституції України як самостійний вид державних органів, вони як такі відрізняються від виконавчих органів системи місцевого самоврядування, а також виконавчих органів комерційних і некомерційних організацій та громадських об'єднань.
Органи виконавчої влади мають особливий склад (комплектацію). Вони, здебільшого, складаються з державних службовців, між якими розподіл посадових обов'язків закріплюється нормативними актами, а кожен з держслужбовців має відповідати встановленим вимогам щодо рівня професійної підготовки, стажу і досвіду роботи тощо. Державні службовці обіймають посади і виконують свої функції відповідно до законодавства про державну службу.
Органи виконавчої влади є досить різноманітними. їх можна класифікувати за такими критеріями, як походження, порядок організації та діяльності, характер компетенції, час дії, назва тощо. За походженням - первинні (Кабінет Міністрів України) та похідні (центральні та місцеві органи виконавчої влади): за порядком організації та діяльності - колегіальні (Кабінет Міністрів України та Ін.) та єдиноначальні (міністерства, державні комітети та ін.); за характером компетенції - загальної (Кабінет Міністрів України), галузевої (Міністерство охорони здоров'я та ін.), міжгалузевої (Міністерство фінансів України та Ін.), спеціальної (Служба безпеки України та ін.); за часом дії - постійні (Кабінет Міністрів України та Ін.), тимчасові (спеціально створені органи); за назвою - кабінет, рада, міністерство, державний комітет, служба тощо.
Порядок організації та діяльності органів виконавчої влади в Україні визначається Розділом VI Конституції України та законами України. До прикладу, законами України "Про Кабінет Міністрів України" та "Про місцеві державні адміністрації", Конституцією АРК та ін.
Утім, до сьогодні в Україні не існує спеціального інституційного закону про центральні органи виконавчої влади, хоча його прийняття прямо передбачене ст. 120 Конституції України. Тож прийняття такого закону є одним із першочергових завдань Верховної Ради України на сучасному етапі.
26.Компетенція адміністративної комісії з розгляду справ про адміністративні правопорушення
Особливе місце серед органів адміністративної юрисдикції посідають адміністративні комісії, які утворюються районними державними адміністраціями, виконкомами міських, районних у містах,
73
селищних і сільських рад у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря та членів комісії.
Адміністративні комісії розглядають усі справи про адміністративні проступки, за винятком віднесених до компетенції інших органів (посадових осіб). Зокрема, вони можуть розглядати справи про низку правопорушень у галузі охорони праці та здоров'я населення, охорони пам'ятників історії та культури, у будівництві, в галузі використання електричної та теплової енергії, в сільському господарстві, в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства, благоустрою тощо.
В адміністративних комісіях при виконавчих органах міських рад є посада звільненого відповідального секретаря комісії.
Адміністративні комісії мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення за присутності не менш як половини членів їх складу, а виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад - за присутності не менш як двох третин від загального складу виконавчого комітету.
Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у містах рад утворюються у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою.
КОМЕНТАР: Стаття 214. Розмежування компетенції органів, уповноважених розглядати
справи про адміністративні правопорушення
Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених цим Кодексом до відання інших органів (посадових осіб).
Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рал, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів, органи внутрішніх справ, органи державних Інспекцій та інші уповноважені органи (пункт 5 статті 213) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені цим Кодексом до їх вітання.
Відповідно до частини 1 статті 214 цього Кодексу адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених цим Кодексом до відання інших органів (посадових осіб).
Насправді, це дещо перебільшене твердження, оскільки на практиці абсолютну більшість справ про адміністративні правопорушення розглядають органи внутрішніх справ (міліція) та органи державних інспекцій та інші уповноважені на те органи (посадові особи).
Крім того, стаття 218 цього Кодексу уточнює коментовану норму частини 1 статті 214 КУАП, визначаючи, що адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 99, 103 - 104 , статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 138, 141, 142, 149152, частиною першою статті 154, статтями 155, 155 , частиною другою статті 156, статтями 156 ,156 ,159, статтею 175 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтею 181і, частиною першою статті 182, статтями 183,18512, 186, 186і, 189,189і, 196, 212і цього Кодексу.
При цьому адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 92, статтею, 99 (коли правопорушення вчинено громадянином), статтями 103 , 103/2, 104, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 141, 142, 150152, 155, 1552, частиною другою статті 156, статтями 156 , 1562, 159, статтею 175і (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, частиною першою статті 182, статтями 183,186,186і, 196,212 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 214 цього Кодексу виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів, органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші уповноважені органи розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені цим Кодексом до їх відання. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення визначено статтями 218 - 244п КУАЛ. У свою чергу, на такі справи не поширюється компетенція адміністративних судів (пункт 3 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України) (див. коментар до статті 213 КУАП).
74
27.Поняття адміністративної відповідальності
Чинне законодавство України не дає визначення поняття адміністративної відповідальності і тому в теорії адміністративного права існує численна кількість точок зору стосовно цього соціальноправового явища.
Аналіз точок зору з цього приводу дає змогу дійти висновку, що це поняття науковцями розглядається як один з інститутів адміністративного права, як форма забезпечення одного із заходів примусу (стягнення), як різновид юридичної (правової) відповідальності, як ефективний засіб запобігання правопорушень та забезпечення правопорядку, як певний стан суспільних відносин, який виникає внаслідок порушення законодавства.
Інститут адміністративної відповідальності є одним з важливих інститутів адміністративного права, який виступає важливим засобом охорони громадського порядку і якому притаманні всі ознаки юридичної відповідальності. За допомогою цього інституту здійснюється захист не тільки адміністративно-правових відносин, а й відносин врегульованих нормами фінансового, екологічного, трудового, митного, а в деяких випадках цивільного права та процесуальних галузей.
У ст.92 Конституції України адміністративну відповідальність визначено одним з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона виступає наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що тягне невідворотність реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки) та встановлюється виключно її законами.
Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки:1) має зовнішній характер; 2) застосовується лише за вчинення правопорушення; 3) пов'язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; 4) визначена у нормах права;
5)притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку;
6)притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами; 7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.
Адміністративна відповідальність являє собою регламентовані нормами адміністративного права відносини між порушником адміністративно-правової норми та уповноваженим державним органом з приводу скоєного адміністративного правопорушення. Хоча сутність цих відносин і зводиться до обов'язку порушника перетерпіти обмеження, позбавлення або інші несприятливі наслідки, що визначені санкцією порушеної статті закону, але поняття "адміністративна відповідальність" не слід зводити до поняття "адміністративне стягнення", оскільки адміністративна відповідальність включає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, і застосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення. Адміністративна відповідальність наступає за скоєння адміністративного проступку. До неї притягують уповноважені органи виконавчо-розпорядчої влади (контролери, інспектори, начальники та ін.), в окремих випадках - суди. Її суб'єктами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Адміністративна відповідальність - це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.
Соціальна роль адміністративної відповідальності є надзвичайно важливою насамперед тому, що вона виникає як правовий наслідок неналежної реалізації громадянами та юридичними особами своїх прав та обов'язків в суспільстві. Вона включає не тільки ретроспективну відповідальність, як наслідок правопорушення, але й позитивний аспект, тобто певний внутрішній стан особи, її ставлення до дорученої справи, суспільства, своєї поведінки.
Усучасній науці адміністративного права здебільшого адміністративну відповідальність пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію застосування санкцій, як форму забезпечення адміністративних стягнень.
Як адміністративному примусу, так і заходам відповідальності за порушення адміністративноправових установлень притаманні такі властивості: вони мають офіційний, державно-владний характер; множинність та розмаїття суб'єктів застосування; численність осіб, щодо яких здійснюється застосування цих заходів; відсутність службового підпорядкування між суб'єктами застосування;
75
багатоаспектну цільову спрямованість; примусовий характер застосування; вони мають тільки правовий характер.
28.Місцеві органи самоврядування
Систему місцевого самоврядування можна визначити як сукупність суб'єктів і форм здійснення місцевого самоврядування, через які населення територіальної громади реалізує надані їй функції і повноваження.
Органи місцевого самоврядування — це структурно-організовані колективи службовців або одного службовця, що наділяються владою у системі місцевого самоврядування для реалізації владних рішень. Це виборні й інші органи, наділені повноваженнями на вирішення питань місцевого значення і не входять до системи органів державної влади.
Посадовими особами місцевого самоврядування є особи, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій І отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Система місцевого самоврядування включає:
•територіальну громаду:
•сільську, селищну, міську раду;
•сільського, селищного, міського голову;
•виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
•районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ,
міст;
•районні (в місті) ради, які створюються у містах із районним поділом за рішенням територіальної громади або міської ради;
•органи самоорганізації населення.
Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами власними повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Чинним законодавством їм можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади (делегування), у здійсненні яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Делеговані повноваження органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.
Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим—також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Будь-які обмеження права громадян на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, строку проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються. Лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть бути застосовані певні обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України.
Право на участь у місцевому самоврядуванні реалізується за належністю до відповідних територіальних громад і в сучасних умовах зростає значення цих первинних суб'єктів місцевого самоврядування. Безпосередньо людина, колективи, об'єднані спільною територією проживання спроможні чітко сформулювати, вирішити чи запропонувати оптимальні та ефективні шляхи розв'язання існуючих проблем місцевого значення.
Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" під територіальною громадою розуміє сукупність жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1). Вона проголошується первинним, центральним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень166. Слід зазначити, що соціально-правова структура такого багатоаспектного явища як територіальна громада містить поняття
76
населення як соціальної спільноти жителів, об'єднаних спільною діяльністю, інтересами та цілями щодо задоволення потреб, пов'язаних з побутом, середовищем проживання, відпочинком, навчанням, спілкуванням.
Тобто до територіальної громади можуть належати громадяни України та іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають у селі, селищі, місті і користуються за такими ж правами і свободами, виконують такі ж обов'язки, як і громадяни України, за винятком, встановленим чинними законами.
Отже, територіальна громада— це складна форма суспільної організації, сукупність місцевих жителів, об'єднаних на публічних засадах у межах певної території. Вона наділена конкретною правосуб'єктністю, а саме:
•правом формування відповідних органів;
•правом проведення місцевих референдумів;
•управління місцевими бюджетами та комунальною власністю тощо.
Територіальна громада за обсягом правоздатності і дієздатності своїх членів є неоднорідною, її становлять жителі населеного пункту з різним правовим статусом (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Громадяни України, які досягни 18-річного віку та дієздатні, є активними суб'єктами права на участь у здійсненні самоврядування: мають право обирати органи і посадових осіб місцевого самоврядування, бути обраними або призначеними до цих органів або їх посадовими особами, брати участь у місцевих референдумах, зборах громадян за місцем проживання та користуватися іншими передбаченими законами і статутами територіальних громад правами на участь у здійсненні місцевого самоврядування.
З метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та у межах Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста. Він підлягає державній реєстрації в органах Міністерства юстиції України, а підставою для відмови в такій реєстрації статуту громади може бути його невідповідність Конституції та законам України. Відмова в реєстрації статуту територіальної громади може бути оскаржена в судовому порядку.
Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві традиції. З урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районними, обласними радами може бути затверджена символіка відповідно району, області. Зміст, опис та порядок використання символіки громад сіл, селищ, міст, районів і областей визначаються відповідною радою згідно з законом. На будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, піднімається Державний Прапор України.
Решта суб'єктів місцевого самоврядування (місцеві ради, їх виконавчі органи, посадові особи місцевого самоврядування тощо) формуються громадою через форми прямої й непрямої демократії, характеризуються щодо неї вторинним, похідним характером.
Формами безпосередньої діяльності громад є місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання, відкликання депутатів і виборних посадових осіб місцевого самоврядування, індивідуальні та колективні письмові звернення, опитування та анкетування з питань місцевого самоврядування, громадські експертизи, громадські роботи з благоустрою території та надання послуг соціальне незахищеним жителям населеного пункту, участь жителів у роботі органів місцевого самоврядування, громадські обговорення проектів актів органів місцевого самоврядування та інші незаборонені Конституцією форми прямої місцевої демократії.
Організація та проведення місцевих референдумів, виборів. Інших форм безпосередньої діяльності громад та їх членів визначені статтями 38-40, 69-71,141 Конституції, законами "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про статус депутатів місцевих рад" тощо.
Формами опосередкованої реалізації громадами свого права на місцеве самоврядування є органи та посадові особи місцевого самоврядування.
Органами, що представляють відповідні територіальні громади, є сільські, селищні, міські ради, яким у системі органів місцевого самоврядування належить провідна роль. Для рад як представницьких
77
органів характерне те, що:
1)це виборні органи, які складаються з депутатів, обраних громадами;
2)ради наділені правом представляти інтереси територіальних громад;
3)ради приймають рішення від імені територіальних громад.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що здійснюють від імені та в інтересах територіальних громад функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. Тобто це представницькі виборні органи, які відповідно до закону приймати від імені громади рішення.
Законодавством визначено, що обраний депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, має обов'язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення.
Обласні та районні радив органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Особлива природа зумовлює специфіку їх функцій і повноважень, хоча законодавчо не передбачено функціонування обласних і районних територіальних громад. В управлінні районних і обласних рад можуть бути лише об'єкти спільної власності сільських, селищних, міських територіальних громад.
Умістах з районним поділом за рішенням громади міста чи міської ради можуть утворюватися районні в місті ради.
Самостійним елементом системи суб'єктів місцевого самоврядування, що забезпечує стратегічну
іпоточну організацію діяльності місцевих рад, є сільський, селищний, міський голова. Це головна посадова особа територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста, що представляє їх інтереси. Він обирається відповідною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради.
Виконавчі органи місцевих рад — виконавчі комітети, відділи, управління та інші — забезпечують реалізацію місцевих інтересів та певних функцій виконавчої влади. В Україні їх повноваження включають ті, що безпосередньо випливають з колективних потреб територіальних громад (власні, самоврядні повноваження), та окремі повноваження органів виконавчої влади, надані (делеговані) законом цим органам. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад підконтрольні та підзвітні відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також відповідним органам виконавчої влади.
Усільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому разі функції виконавчого органу ради, крім розпорядження земельними та природними ресурсами, здійснює сільський голова одноособово.
Сільські, селищні, міські, районні у місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. При цьому органи самоорганізації населення розглядаються законодавцем як представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території у межах села, селища, міста. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються законодавством України.
Органи самоорганізації населення — представницька форма місцевого самоврядування, утворена для самостійного, під свою відповідальність вирішення питань місцевого значення, виходячи з інтересів жителів відповідної території, на основі законів і локальних нормативних актів, використовуючи власні та залучені матеріально-фінансові ресурси. Це можуть бути сільські, селищні, будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів тощо, які створюються для задоволення соціальноекономічних, культурних інтересів місцевого населення. Вони обираються місцевими жителями на певній території для виявлення та реалізації їх спільних Інтересів, наділяються місцевими радами частиною власної компетенції, повноваженнями щодо володіння, користування і розпорядження майном комунальної власності відповідної громади.
Органи місцевого самоврядування з метою ефективнішого здійснення своїх повноважень,
78
захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, які піддягають реєстрації відповідно до законодавства в органах Міністерства юстиції України. Органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування.
Можливість безпосереднього вирішення питань місцевого значення громадою означає, що вона як основний суб'єкт самоврядування має правові підстави і можливості для самостійного вирішення чи контролю за здійсненням місцевих питань. При цьому розподіл компетенції органів самоврядування з реалізації передбачених місцевих питань у ст. 143 Конституції не закріплено, не встановлюється і система конкретних органів самоврядування, що мають право здійснювати такі повноваження. Це певною мірою деталізовано окремими актами у сфері місцевого самоврядування.
Органи самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, обов'язкові до виконання на відповідній території. Реалізація права їх видавати - засіб саморегуляції життєдіяльності громади, системи місцевого самоврядування.
Конституція передбачає можливість добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, але відповідно до Рішення Конституційного Суду України №12-рп/ 2002 (справа про об'єднання територіальних громад) не встановлено самого порядку об'єднання чи роз'єднання громад. Тому умови та конкретна процедура такого об'єднання повинні визначатися у законодавчому порядку. За ст. 6 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" добровільне об'єднання сільських територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів територіальних громад сіл. Це рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна. Вихід зі складу сільської громади здійснюється також за рішенням референдуму відповідної громади.
Усі органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.
Органи та посадові особи місцевого самоврядування з питань здійснення ними делегованих повноважень органів виконавчої влади є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують і здійснення наданих їм законом повноважень. Порядок і випадки дострокового припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування територіальними громадами визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституції або законів України. Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам у результаті неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а внаслідок неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом. Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються у судовому порядку.
Державний контроль за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.
29.Завдання впровадження по справах про адміністративні правопорушення
Провадження в справах про адміністративні правопорушення - це особливий вид процесуальної діяльності, врегульована нормами адміністративно-процесуального права діяльність уповноважених органів, яка спрямована на притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.
У порівнянні з іншими адміністративними провадженнями воно більш детально регламентовано 79
в законодавстві України. Основні положення зазначеного провадження зосереджені в розділах 4 ("Провадження в справах про адміністративні правопорушення") та 5 ("Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень") розділах Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Але, крім зазначеного нормативного акту процедури провадження в справах про адміністративні проступки врегульовуються Митного кодексу України (далі - МКУ) (розділ 19 "Провадження в справах про порушення митних правил") та іншими актами, як правило підзаконними, які врегульовують питання притягнення до відповідальності юридичних осіб.
Йому притаманні наступні особливості:
-виникає у зв'язку із вчиненням проступку та необхідністю проведення адміністративного розслідування;
-реалізується тільки визначеним колом суб' єктів особливе місце серед яких посідають органи виконавчої влади;
-процесуальні акти цього провадження мають певну специфіку;
-за допомогою даного провадження реалізуються норми адміністративної відповідальності;
-здійснюється, як правило, у позасудовому порядку;
-з усіх видів адміністративного процесу воно найбільш подібне до юрисдикційних проваджень в інших галузях права (зокрема, кримінально-процесуального).
Законодавче визначення поняття має місце у ст.356 МКУ в якій зазначається, що провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій (при проведенні митного обстеження), розгляд справи та винесення по ній постанови. Разом з тим в теорії митної справи під зазначеним провадженням можна зустріти й наступні визначення: "це особливий різновид процедур, який здійснюється посадовими особами митних органів із метою виявлення, об'єктивної оцінки, припинення й боротьби з порушеннями митних правил", "це система процесуальних дій щодо фіксації, установлення, правильної оцінки скоєного порушення митних правил".
Як можна побачити однозначна точка зору серед науковців, яка б поєднувала всі їх погляди стосовно цього поняття відсутня.
Загальний аналіз законодавства України дає змогу виділити два види провадження в справах про адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене.
Звичайне здійснюється у більшості справ і детально регламентовано чинним законодавством. Воно передбачає складання протоколу, визначає зміст, запобіжні заходи та порядок їх застосування, права та обов'язки учасників провадження, порядок розгляду справ, факти, обставини, що є доказами.
Спрощене провадження застосовується щодо невеликої кількості правопорушень. Таке провадження характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. Протокол правопорушення не складається, посадова особа, що виявила правопорушення, приймає і виконує рішення про накладення стягнення (штрафу або попередження) на місці вчинення правопорушення. Спрощена процедура не застосовуються при провадженні у справах про порушення митних правил (ч.1 ст.3б3 МКУ).
Залежно від виду органів, які здійснюють адміністративне провадження, розрізняють три види провадження: адміністративне; судове; таке, що здійснюється громадськими організаціями.
В адміністративному порядку провадження здійснюється органами виконавчої влади, тобто:
-адміністративними комісіями при місцевих органах державної виконавчої влади;
-одноособово службовими (посадовими) особами - представниками органів державної виконавчої влади: річкового, повітряного, автомобільного та електротранспорту, внутрішніх справ, пожежного нагляду, рибоохорони, митного нагляду, нагляду за охороною праці, військовими комісаріатами (тобто інспекторами, контролерами, начальниками цих органів) тощо.
Провадження у справах про порушення митних правил здійснюється тільки уповноваженими посадовими особами Митної служби України та місцевими судами (суддями).
У судовому порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється суддями одноособово.
Провадження може здійснюватися і громадськими органами та їх уповноваженими особами, наприклад, громадськими органами з охорони громадського порядку; громадськими інспекторами: Українського товариства охорони пам' яток історії та культури, лісовим інспектором, мисливським інспектором, органів рибоохорони, охорони навколишнього природного середовища тощо.
Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне і
80