2. Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть виникає внаслідок спільного пред'явлення позову кількома позивачами або до кількох відповідачів (ст. 32 ЦПК України). Отже, участь з боку пози­вача чи відповідача у одній і тій самій справі кількох осіб на­зивається процесуальною співучастю. Коли позивачами є дві особи чи більше, а відповідачем — одна, то така співучасть бу­де активною, коли ж навпаки — то пасивною, а коли одна й інша сторони представлені кількома особами — змішаною. Виникнення співучасті обумовлюється обставинами ма­теріально-правового і процесуального характеру; у зв'язку з цим вона поділяється ще на обов'язкову і факультативну. Обов'язкова співучасть настає при спільності матеріальних прав і обов'язків кількох осіб, тоді, коли права і обов'язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідно­син. Так, власники спільного майна стають співпозивачами, пред'явивши позов на усунення порушень їх прав. Коли шко­да заподіяна кількома особами, то всі вони стають відповідачами перед потерпілими. У справах про звільнення майна від арешту (виключення з опису) обов'язково беруть участь спів­відповідачами боржник, у якого проведено опис майна, і ті ор­ганізації або особи, на вимогу яких було проведено опис. Як­що опис зроблено у зв'язку з вироком про конфіскацію майна, то відповідачами, крім боржника, є рай(міськ)податкові інспекції, а якщо майно реалізоване, то й ті установи або ор­ганізації, яким передано конфісковане майно (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р. №6).

Якщо позов спрямований на захист честі і гідності та вміщує вимогу на спростування відомостей, поширених у пресі, інших засобах масової інформації (повідомлення по радіо, телебаченню тощо), відповідачами притягуються автор і відповідний орган масової інформації (редакція, видав­ництво та ін.). За позовами про спростування відомостей, що ганьблять особу, зазначених у службових характеристиках, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, і підприємства, установи, організації, від імені яких видано ха­рактеристику (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та ор­ганізацій» від 28 вересня 1990 р. № 7).

Факультативна (необов'язкова) співучасть настає з об­ставин процесуального характеру: в силу доцільності одночас­ного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження. Замість кількох процесів провадиться один, витрати у справі скорочуються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків та ін., а головне — усу­вається постановлення протилежних за змістом рішень.

ЦПК України не визначає підстав настання обов'язкової чи факультативної співучасті. У статті 32 ЦПК України встанов­лено, що участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права і обов'яз­ки їх виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки. Отже, ця норма допускає факультативну співучасть за наявності однорідних вимог. Однорідність вимог означає, що це вимоги з одних правовідносин, у яких збіга­ються предмет і підстави. Одночасний їх розгляд сприяє еко­номії процесуальних засобів: у одному провадженні одним су­довим рішенням розв'язується спір між усіма учасниками, у зв'язку з чим скорочується діяльність суду і співучасників, зменшуються судові витрати, а також досягається запобіган­ня винесенню судом суперечливих рішень.

У юридичній літературі до співучасників-позивачів окремі автори відносять також суб'єктів захисту прав інших осіб і цих осіб, що не відповідає статтям 3, 45 ЦПК України, що не визначають позивачами суб'єктів, які можуть звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб, а відносять їх до самостійних осіб, які беруть участь у справі. У них і позивачів різна мета участі у процесі та обсяг процесуальних прав. Так, ст. 46 ЦПК України вста­новлено, що коли Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи зверну­лися до суду про захист прав, свобод інших осіб або державних чи суспільних інтересів, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, за винят­ком права закінчувати справу мировою угодою. Отже, змістом цієї норми підтверджується, що зазначені суб'єкти не є пози­вачами. Вони розпочинають у суді цивільну справу на захист прав позивачів (ст. 3 ЦПК України), а позивачі — на захист своїх суб'єктивних прав.

Співучасники користуються рівними процесуальними пра­вами. Відносини між ними визначаються ст. 32 ЦПК України, вони побудовані на основі автономії: кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає у процесі са­мостійно; їх взаємовідносини залишилися б такими, якщо су­дом позови розглядалися б окремо.

Співучасники мають рівні права і обов'язки як у відноси­нах один з одним, так і у відносинах з особами протилежної сторони. Кожен зі співучасників виконує тільки ті, передба­чені законом дії, які він вважає необхідними для захисту своїх прав та інтересів. Характер процесуально-правових взаємовідносин між співучасниками побудований на засадах автономії і диспозитивності. Дії чи бездіяльність їх не зале­жать від поведінки інших співучасників, а залежать від їх особистого волевиявлення. Обов'язок доказування вимог чи заперечень, законна сила судового рішення діють щодо кож­ного співучасника окремо.

Кожний співпозивач і співвідповідач користуються тими самими правами і обов'язками, що й інші позивач і відповідач. Процесуальні права й обов'язки співучасника не залежать від кількості осіб з аналогічною процесуальною правосуб'єктністю, їх рівність і незалежність є наслідком того, що всі співучасники є самостійними суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин.

Але процесуальна діяльність одних співучасників може викликати певні правові наслідки для інших, затримати роз­виток процесу, зокрема при відкладенні розгляду справи, зу­пинення провадження у справі, залишення заяви без розгля­ду (статті 169, 201, 202, 207 ЦПК України). Співучасники можуть доручити вести справу одному з них (ст. 32 ЦПК Ук­раїни) і приєднатися до апеляційної і касаційної скарги осо­би, на стороні якої вони діють (статті 299, 329 ЦПК Ук­раїни).