2010 Року відбулися чергові вибори Президента України.

У першому турі виборів (17 січня 2010 року) голоси виборців перерозподілилися наступним чином:

• В.Ф.Янукович – 35,32 %,

• Ю.В.Тимошенко – 25,05 %,

• С.Л.Тігіпко – 13,05 %,

• А. П. Яценюк – 6,96 %,

• В.А.Ющенко – 5,45 %,

• П.М.Симоненко – 3,54 %,

• В.М.Литвин – 2,35 %,

• О.Я.Тягнибок – 1,43 %,

• А.С. Гриценко – 1.20 %.

Інші кандидати у Президенти (Богословська І.Г., Мороз О.О., Костенко Ю.І., Супрун Л.П., Противсіх В.В., Пабат О.В., Ратушняк С.М., Бродський М.Ю., Рябоконь О.В.) набрали менше 1 % голосів виборців.

Серед усіх кандидатів на пост Президента найбільш кумедною була поведінка В.В.Противсіх, який закликав голосувати за нього тих представників електорату, які не бачать гідних поста Президента осіб. Для цього цей чоловік і змінив 2 жовтня 2009 р. прізвище з В.В. Гуменюк на В.В. Противсіх. Проте, це дало йому тільки 14-е місце з 18.

Результати першого туру голосування для деяких кандидатів та політологів стали дуже неочікуваними.

Так, по-перше, В.А. Ющенко суб’єктивно претендуючи на перше місце у політичних перегонах, опинився на 5-му, що миттєво відвернуло від нього його спонсорів та багатьох політичних соратників. Хоча крах політичної кар’єри В.А. Ющенко намітився ще раніше. Так, після виборів 2006-2007 років, за задумом В.А. Ющенко на базі НУ-НС повинна була бути сформована нова пропрезидентська партія. Роботи, а точніше розмови з цього приводу, велися дуже інтенсивні. Однак парламентська фракція блоку стала некерованою і розривалася між декількома центрами впливу. А у лютому 2008 р. криза партії ознаменувалася виходом з неї В.Балоги, голови Секретаріату Президента й “сірого кардинала” В.А.Ющенко, потім – виходом з кістяка НУ-НС - партії “Народний Союз “Наша Україна” (НСНУ). За ним потягнулися деякі нардепи-“нашеукраїнці”. Цей процес розколу блоку тільки посилився після програшу на президентських виборах і деякі політики почали переходити на бік двох найбільш перспективних партій – ПР та БЮТ.

Другим неочікуваним результатом стала особиста перемога одного з кандидатів – С. Тігіпко, який отримав “бронзове” 3-е місце на президентських перегонах. До 2010 р. він не був, як вважалося, перспективним політиком. З 2000 по 2005 р. С. Тігіпко очолював партію “Трудова Україна”, проте вже у 2004 р. він полишив велику політику і до 2009 р. ніяк себе як активний політик не проявляв. Після виборів 2010 р. С. Тігіпко одержав пост віце-прем’єр-міністра з питань економіки в уряді М. Азарова. 9 грудня 2010 р. у результаті адмінреформи він став віце-прем’єр-міністром – Міністром соціальної політики.

Четверте місце на перегонах до президентського крісла зайняв дуже активний, одіозний і молодий політик – А.Яценюк. Це говорить про те, що народ України починає звертати увагу на молодих, незаангажованих політиків таких як С. Тігіпко та А.Яценюк і що з часом вони можливо створють конкуренцію таким політичним лідерам як В.Ф.Янукович та Ю.В.Тимошенко.

П.Симоненко у 2010 р. одержав ще менше голосів, ніж у ході попередньої президентської кампанії (2004 р.), що стало відображенням як падіння авторитету самої КПУ і комуністичної ідеології, так і харизми самого П.Симоненко.

Результати другого туру голосування президентських виборів (7 лютого 2010 р.) були наступні:

В.Ф.Янукович – 48,95 %,

Ю.В.Тимошенко – 45,47 %.

За підсумками другого тура голосування В. Янукович переміг найбільшого опонента – Ю.Тимошенко з розривом у 3,48% голосів. Перший та другий тури голосування показали знову, що Україна в суспільно-політичній площині все ще ділиться навпіл. В.Ф. Янукович був лідером (максимально подані голоси) у регіонах Сходу та Півдня (АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Херсонська області та м.Севастополь). Ю.В.Тимошенко стала лідером у регіонах Заходу, Півночі та Центру (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області та м.Київ). Якщо порівнювати підтримку населення політичних сил у 2004, 2006, 2007 та 2010 роках, то можна казати, що загальна картина не змінюються – Захід, Північ, Центр України віддає перевагу політичним силам, які умовно називають “помаранчевими” (БЮТ та НУ-НС), а Схід та Південь України віддає голоси Партії регіонів, яку ототожнюють з “синьо-білою” палітрою. До того ж “помаранчева” та “синьо-біла” політична палітра все більше превалює над усіма іншими (червоною, рожевою тощо).

Після виборів 2010 р. у Верховній Раді була створена нова коаліція і Ю.Тимошенко втратила пост Прем’єр-міністра.

Ще одним загальним висновком з президентських виборів стала низька активність виборців – біля 70 % (тобто 30 % або майже третина виборців не прийшла на вибори) та зростаюча кількість розчарованих у демократичних тенденціях – 4,36 % виборців голосувала проти всіх (у 2004 р. проти всіх голосувало 1,98 % виборців, у 2006 р. – 1,77 %, у 2007 р. – 2,73 %).

Отже, Україна пройшла складний шлях становлення власної виборчої системи і цей процес ще не завершений. З прийняттям нового виборчого закону 2011 р. чергові вибори до парламенту у 2012 р. будуть проводитися по мажоритарно-пропорційній системі.

Виборчий процес (вибори до Верховної Ради та на пост Президента) були за роки незалежності пронизані конфліктністю та жорстким накалом боротьби за владу.