Процес формування багатопартійності в Україні пройшов три етапи:

1. Кінець 50-х – середина 80-х рр.: формування опозиційних груп, які складалися переважно з інтелігенції. Наприкінці 50-х рр. створена нелегальна організація “Українська робочо-селянська спілка”, у середині 70-х рр. у Києві створена “Українська Гельсинська група” (Л.Лук’яненко, М.Руденко, В.Чорновіл).

2. 1985 – середина 1991 рр.: офіційно дозволено створення політичних партій. Восени 1988 р. було створено масово суспільно-політичне об’єднання “Народний рух України за перебудову”, що сформувалося в колі київських письменників. Після скасування статті 6 в Конституції СРСР, яка проголошувала політичну монополію КПРС, в Україні було організовано біля 20 партій: лівих, центристських, правих. Започаткував процес активної багатопартійності установчий з’їзд Народного Руху України як політизованого громадського об’єднання, який відбувся у вересні 1989 р. у м. Києві, у жовтні заявила про себе нечисленна, але надрадикальна Українська національна партія. Далі був установчий з’їзд Союзу трудящих України за перебудову, що відбувся 24 лютого 1990 р. У квітні того ж року було засновано партію Державна самостійність України (ДСУ), Український християнсько-демократичний фронт реформувався в Українську християнсько-демократичну партію (УХДП), Українська Гельсінська спілка – в Українську республіканську партію (УРП). У травні відбувся установчий з’їзд Об’єднаної соціал-демократичної партії України (ОСДПУ), а через місяць заявили про себе Українська селянська демократична партія (УСДП) та Українська народно-демократична партія (УНДП). 1 липня 1990 р. в Києві відбулася перша сесія Української міжпартійної асамблеї (УМА), яку заснували партії та об’єднання національно-демократичного спрямування. УМА оголосила реєстрацію громадян Української Народної Республіки (УНР) на основі закону про громадянство УНР 1918 р. і скликання національного конгресу, виступила за створення Національних Збройних сил, Національної Служби безпеки та Національної поліції. Восени 1990 р. політичний спектр України розширили Селянський Союз України, Народна партія України, Ліберально-демократична партія України. У грудні 1990 р. члени КПРС, які утворювали демократичну платформу в тодішній КПУ, створили партію демократичного відродження України (ПДВУ). Тоді ж відбувся установчий з’їзд Демократичної партії (ДПУ).

3. Середина 1991 р. – до сьогодення: після серпневого путчу 1991 р. та проголошення незалежності процес формування багатопартійності в Україні набув не тільки широкого розмаху, але і стає на юридичну основу. Правовий статус політичних партій закріплюється процесом реєстрації партій у Міністерстві юстиції республіки. Юридичний статус українських партій регулювався Законами України “Про об’єднання громадян” (1992 р.) та “Про політичні партії в Україні” (2001 р. зі змінами і доповненнями 2003-2007 рр.), а також Наказами Міністерства юстиції України від 03.07.2001 р., 20.10.2004 р., 04.04.2005 р., 02.08.2005 р. Відповідно до цих законів статус політичних партій став більш вагомим у порівнянні з минулим. У Законі “Про політичні партії в Україні” окремо зазначається, що ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії та що належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання будь-яких пільг і переваг. Також у законі зазначаються обмеження щодо діяльності партій.

Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на:

1) ліквідацію незалежності України;

2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України;

4) підрив безпеки держави;

5) незаконне захоплення державної влади;

6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;

7) посягання на права і свободи людини;

8) посягання на здоров’я населення.

Політичні партії в Україні не мають право мати воєнізованих формувань.