Політичні

• Асоціація політичних наук України,

• Українсько-Американське бюро захисту прав людини,

• Український громадсько-політичний Фонд народної підтримки президентства, парламентаризму та демократичних виборів “Суспільний прогрес у ХХ1 сторіччі”,

• Міжнародне товариство прав людини-Українська секція,

• Комітет виборців України,

• Український альянс демократичної молоді,

• Асоціація політичних психологів України (АППУ),

• Всеукраїнська спілка “Громадська Рада України”,

• Всеукраїнська громадська організація “Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів”,

• Всеукраїнська громадська організація “Правозахисна організація – Народний контроль”,

• Міжнародна громадська організація “Європейський Комітет прав людини”,

• Всеукраїнська асоціація громадських організацій “Актив громадян України”,

• Всеукраїнська громадська організація “Інститут політичної освіти”,

• Всеукраїнська громадська організація “Інститут муніципальної та регіональної політики”,

• Всеукраїнська громадська організація “Всеукраїнський центр захисту прав і свобод громадян”,

• Міжнародна громадська організація “Інститут демократії імені Пилипа Орлика”.

Дослідницькі

• Фонд “Європа XXI”.

Медичні

• Українське товариство тверезості та здоров’я,

• Всеукраїнська громадська організація “Фонд милосердя і здоров’я України”,

• Товариство Червоного Хреста України,

• Міжнародна Асоціація нетрадиційної медицини,

• Всеукраїнська спілка громадських організацій “Рух протидії наркоманії та наркокорупції”,

• Всеукраїнська громадська організація “ЗДОРОВІ ДІТИ”.

Благодійні

• Український фонд “Нове покоління”,

• Українсько-американський благодійний фонд для здорового способу життя,

• Міжнародний Добродійний Фонд “Шлях Серця”,

• Міжнародний благодійний Фонд ім.О.І.Куінджі,

• Міжнародний фонд суспільної допомоги “Свята Надія”,

• Українсько-німецька благодійна організація “кімната одягу”,

• Всеукраїнська громадська організація “Україна без сиріт”.

Спортивні

• Українська асоціація “Рух за здоровий спосіб життя”,

• Фізкультурно-спортивне товариство “Динамо” України,

• Асоціація “Народний спорт і здоров’я України”,

• Національний олімпійській комітет України,

• Туристсько-спортивна спілка України,

• Асоціація “Дзюдо”,

• Фізкультурно-спортивне товариство “Україна”,

• Український Фонд “Оздоровлення та спорт”,

• Всеєвразійська Федерація Контактних Видів Єдиноборств,

• Спортивна федерація незрячих України.

Екологічні

• Національний екологічний центр України,

• Українське товариство охорони природи,

• Український екологічний Фонд,

• Українська екологічна Асоціація “Зелений світ”,

• Українська Молодіжна Екологічна Ліга,

• Міжнародна громадська організація “Міжнародний комітет екологічної безпеки та контролю за діяльністю, що впливає на природне середовище”,

• Всеукраїнська громадська організація “Центр екологічної політики України”,

• Дитяче громадське об’єднання “Юні друзі лісу”.

Пацифістські

• Український фонд миру,

• Український Рух “Педагоги за мир та взаєморозуміння”,

• Українська Рада миру.

Організації дозвілля

• Асоціація Філателістів України,

• Українська Рада танцю,

• Асоціація нумізматів України,

• Українське об’єднання акваріумістів і тераріумістів “Акватера”,

• Федерація пейнтболу України.

Інші

• Громадська організація “Спілка урбаністів України”,

• Українська уфологічна Асоціація (УКУФАС),

• Український республіканський комітет захисту імені та справи В.І.Леніна,

• Товариство сприяння обороні України (ТСО України),

• Українська Академія оригінальних ідей,

• Українське Вакуумне Товариство,

• Міжнародна громадська організація “Орден лицарів-тамплієрів”,

• Міжнародна громадська організація “Міжнародний орден “Пріорат лицарів Архангела Михаїла”,

• Всеукраїнська громадська організація “НАДІЯ АРМІЇ”,

• Всеукраїнська громадська організація “Фольксвагенклуб”.

Серед широкого спектру міжнародних неурядових організацій ми бачимо переважно некомерційні структури, головною метою яких є об’єднання зусиль приватних осіб та організацій, котрі працюють в сфері соціальної допомоги, захисту прав і свобод особистості, охорони навколишнього середовища чи здоров’я, заради вирішення різнорідних – часто другорядних для всього суспільства загалом – питань. Значного поширення набули в сьогоднішній Україні релігійні організації, в тому числі й молодіжні, покликані в той чи інший спосіб задовольняти духовні потреби особистості. І варто відзначити, що саме ці організації користуються попитом серед громадян, у тому числі й серед молоді. Серед них найбільш відомі такі організації, як Українська молодь Христова (УМХ) – потужна мережа молодіжних об’єднань по всій Україні, вкорінена, проте, найміцніше в західному регіоні, та Християнсько-демократична молодь України (ХДМУ). Вони підтримують тісні партнерські стосунки із західними християнськими демократами. Очевидно, роль церкви в цьому особлива, адже вона відділена від держави й економічно достатньо незалежна, аби відстоювати принципи громадянського суспільства. Певна річ, що й високорозвинуте вітчизняне громадянське суспільство стане в пригоді самій церкві у вирішенні проблеми її конфесійної роз’єднаності.

Діють на теренах України і міжнародні організації, як, наприклад, “Митці проти расизму”, “Адвокати без кордонів”, “Лікарі без кордонів”, “Права людини в Інтернеті” та багато інших організацій подібного ґатунку, часто цілковито екзотичних для українських громадян, котрі навіть і не здогадуються про те, що також можуть відстоювати свої інтереси в такій сфері. Такого роду організації поширені насамперед на Заході, однак останнім часом вони проникають і на Україну.

Місцеві (поширені у певному регіоні чи місті) недержавні організації виявилися більш успішними, ніж національні, завдяки своїй доступності та близькості до громадян. У процесі співпраці між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування зростає довіра громадян до влади. Виявлення громадської ініціативи, через яку громадяни захищають свої інтереси, а також активна діяльність місцевих недержавних організацій сприяють налагодженню діалогу між громадянами і органами влади. Такий діалог можливий за умови здійснення контролю за якістю надання державних послуг на місцевому рівні, а також зміцнення спроможності недержавних організацій залучати громадян до процесу формування політики.

Розвитку молодіжного руху та залученню молоді до активної участі в суспільно-політичному житті країни, в роботі парламенту, його комісій і комітетів, державних департаментів тощо дієво сприяють організації на кшталт “Молодіжної альтернативи” та інших. Такого типу організації підвищують рівень політично-економічної грамотності молоді, проводячи з цією метою тренінги, семінари, “круглі столи” та дискусії, що дозволяє молоді, котра прагне до активного втручання в суспільне життя (але не обов’язково в лавах політичних партій), набути навички лідерства.

Ще однією слабкою рисою громадянських організацій в країнах із невисоким розвитком демократії – це їх залежність від зарубіжних інвесторів. Добре відомо, що Україна щороку отримує сотні мільйонів доларів закордонної допомоги, спрямованої на розвиток демократії у державі, медичні чи благодійницькі проекти. Іноземні урядові та приватні установи, які надають фінансову підтримку громадським організаціям в Україні, зокрема Міжнародний фонд “Відродження”, фонд Конрада Аденауера, фундація “Каунтерпарт”, Національний фонд підтримки демократії, Агентство міжнародного розвитку США, Канадське бюро міжнародної освіти, Британська рада, програми TACIS, та десятки інших зарубіжних програм і спільних об’єднань допомагають підвищити рівень освіти лідерів громадських та політичних організацій, державних службовців, студентської молоді та вдосконалити їхні навички.

Хочеться вірити, що громадянське суспільство в Україні буде вдосконалюватися не лише шляхом співпраці з державою, що, як зрозуміло, обов’язково, але також завдяки участі кожного свідомого громадянина в демократичних процесах, оскільки громадянське суспільство повинне виростати знизу. Для цього кожна автономна особистість мусить навчитися дбати про забезпечення власних фундаментальних прав і свобод, а також ураховувати й національні інтереси держави: таким має бути кредо кожного прихильника розбудови громадянського суспільства в Україні.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

Проголошення державної незалежності України та взяття курсу на розбудову суверенної, демократичної держави створили принципово нові умови для відродження автентичної політичної культури (4.2.). Модерна українська політична культура повинна стати підгрунтям того суспільного ладу, який проголошено у Конституції України.

На разі в Україні переважає фрагментарна політична культура.

Проте у посткомуністичному українському суспільстві поширені та мають помітний вплив уявлення, ідеї та ідеали, орієнтації, настрої, стереотипи мислення та поведінки, культивовані радянським режимом. Політична свідомість значної частини громадян України характеризується амбівалентністю: вони вимагають повноти всіх політичних прав та свобод, але не заперечують проти відновлення елементів авторитаризму; прихильно ставляться до ідеї ринкової економіки, проте вірять, що лише планова система народного господарювання зможе вивести країну з кризового стану.

Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер. Така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією.

За ставленням до демократії держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але, як наголошують провідні українські дослідники політичної культури, за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних – з іншого. Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, етатизм, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.

Теоретична свідомість – стрижень політичної ідеології. У структуру політичної ідеології входять передусім політичні наукові знання. Політичні знання та уявлення як компонент політичної культури спроможні відігравати суттєву роль у соціальній практиці, багато в чому визначаючи стан політичної свідомості.

Іншим важливим компонентом політичної свідомості є політичні цінності й ціннісні орієнтації. Політичні цінності є мотиваційним базисом політичної культури, їх руйнування часто відчувається людиною як особиста трагедія, а в масштабах суспільства ці процеси можуть призвести до духовної катастрофи. До політичних цінностей належать, наприклад, демократія, політична свобода, соціальна справедливість, політичні права людини та їх гарантії.

У кожній державі склалась і функціонує певна культура проведення виборів (електорального процесу). Залежно від країни або ситуації виборці можуть розглядати вибори як акт підтвердження своєї відданості політичній системі, національним цінностям або як просто формальний процес утвердження політичних діячів.

Існує така модель електоральної поведінки як модель національно-культурної ідентифікації. Ця конструкція має особливу актуальність для націй, які ще не повністю сформувалися, скажімо, для української. Сучасну Україну за критерієм національно-культурної ідентифікації умовно можна розділити на українськомовний Захід-Північ та російськомовний Схід-Південь. Виборці Заходу характеризуються розвинутою національною, демократичною та громадянською свідомістю, геополітичною орієнтацією на західний світ. Виборці Сходу мають здебільшого дуалістичну (російсько-українську) культуру та відзначається своєрідним біпатризмом, за яким все українське розглядається як щось вторинне, похідне від російського, тому геополітична орієнтація їх спрямовується на схід у бік Росії. Виборці Сходу також мають сильні демократичні пріоритети, проте вони нивілюються низькою громадською активністю.

На Сході-Півдні України внаслідок довготривалої приналежності даної території до Росії та її спадкоємця СРСР утворилася переважно проросійська геополітична орієнтація. У внутрішньополітичній площині Схід і Південь надають перевагу в основному соціалістичному та соціалістично-ліберальному вибору. На Заході країни переважають капіталістичні уподобання, тут більше прихильників приватної власності та ринкових відносин, превалює прозахідна геополітична орієнтація як наслідок тривалих історичних зв’язків з Західною Європою. На Заході превалюють націоналістичні уподобання та ідеології від “м’яких”, поміркованих до радикальних, причому у останні роки спостерігається тривожне зростання популярності серед електорату регіону радикально-націоналістичних (з небезпечним кріном до фашизму) партій та організацій.

Серед іншого відіграє свою роль у регіональному поділі України й неоднакова демографічна та соціально-економічна ситуація. Так, на основі перепису населення 1989 року виявлені наступні закономірності. Територія України умовно розподіляється на дві частини: кризову зону, яка простягається півкільцем від Чернігівської до Хмельницької областей, та відносно благополучний Схід і Південь. Зафіксовано, що економічна, соціальна та політична активність населення є нижчою звичайно у кризовій зоні. Більше того, соціологічні дослідження останніх років свідчать, що найбільш злиденні регіони України (зокрема Північна Україна, де масово занепадають села і містечка) є й найменш демократичними.

У політичній свідомості західного і східного виборця простежується особливості національної ментальності двох народів. Так, колективістський общинний початок домінує у росіян та у російськомовного східноукраїнського електорату, слугуючи підоймою для прихильності до солідарної ідеології, соціалізму-комунізму та сильної влади. Навпаки – занадто індивідуалістська домінанта в ментальності українців зумовлює зосередженість на власних егоїстичних інтересах (“моя хата з краю”) і недовіру до політиків, їх ідеологем як таких. Цими аспектами свідомості громадян України і користуються політики у своїх політичних баталіях.

Взагалі можливість маніпулятивного впливу на суспільну свідомість пов’язана зі ступенем розвитку духовності суспільства. Чим більше розвинена духовність, чим частіше звертаються люди до віри, чим серйозніше ставляться до християнських цінностей, тим менше ймовірність впровадити в їхню психіку комусь потрібні установки, тим менш вразливий такий електорат до тиску й тим чутливіше таке суспільство до виявлення маніпулятивних технологій. Тому розвиток духовності, популяризацію християнських цінностей можна впевнено визначити як превентивний захід проти політичного “зомбування” і програмування масової свідомості громадянина.

Завдання для самостійної роботи:

1. Дайте відповідь на запитання: Які громадські організації Ви знали до вивчення даної теми лекції та семінару?

2. Якщо Ви входите до якоїсь громадської організації/організацій – назвіть її/їх та поясніть чому Ви обрали саме її/їх. Якщо не входите до жодної з організацій, то поясніть причину, яка Вам заважає прилучитися до громадсько-політичної активності.

3. Як Ви можете охарактеризувати свою політичну культуру?

Семінар 5. Політичні партії в Україні.

План:

1. Визначення партійної системи України.

2. Класифікація українських політичних партій.

ВИЗНАЧЕННЯ ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Політична партія (5.1.) – це добровільне і організоване на засадах внутрішньої дисципліни політичне угруповання, яке сповідує певну ідеологічну доктрину і метою своєї діяльності проголошує участь у державній владі з метою реалізації визначених у партійній програмі політичних принципів. Сучасні політичні партії складають невід’ємний елемент політичної системи демократичного суспільства.

Сучасна партійна система (5.11.) в Україні – це багатопартійна система. Підтип багатопартійної системи в Україні визначити наразі досить складно. Можна казати про існування підтипу обмеженого плюралізму. Хоча, як показують вибори до Верховної Ради 2006 і 2007 рр., а також президентські вибори 2004 та 2010 рр., в Україні починає складатися багатопартійна двохблокова система, з огляду на те, що в усіх виборах партії-переможці та кандидати у президенти, що виходили до другого туру виборів презентували два спектри політичної палітри умовно названі “помаранчевим” та “синьо-білим”. Ці два спектри мають відносно однакову підтримку електорату (приблизно 50/50%), котра є досить стабільною (для загалом нестабільної політичної системи України). Ці ж спектри і формують парламентські коаліції, що витворює два блоки партій у парламенті.

При визначені партійної системи варто зауважити, що в політичній науці виокремлюється категорія “воутингова партійна система”, або “партійна система, за яку голосують”. Адже сприйняття політичних партій виборцями може бути як позитивним, так і негативним, але в будь-якому разі вони за якусь партію голосують. Тобто є формальна партійна система, яка складається з офіційно зареєстрованих політичних партій, а є реальна “воутингова” партійна система, що утворює лише невелика кількість політичних партій, за які голосує електорат. Скажімо, зі 189 політичних партій, які є сьогодні в Україні, до парламенту потрапили 17 партій, в тому числі і в складі блоків. Тож реальна партійна система, яку знає та за яку голосує електорат, налічує не біля 200 “паперових” партій, а до 17 справжніх партій, що майже в десять (!) разів менше їх номінальної кількості. Всі інші партії – нікому не потрібний баласт, який лише дезорієнтує виборців.