_ст%20Укр%20КОНСП%20КУРСУ

Головні риси цієї політики були такі:

1.В економіці:

–народне господарство України – це складова і невід’ємна частина союзного народногосподарського комплексу;

–майже повна відсутність самостійності в економічній політиці.

2.В політичній сфері:

–компартія України є не самостійною партією, а фактично філією КПРС;

–Україна є складовою частиною СРСР;

–вся діяльність органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової, органів місцевого самоврядування) регламентувалася і контролювалася партійно-державною номенклатурою, а головними нормативними документами ставали не закони, а

постанови, рішення партійних органів.

ЕКОНОМІЧНА РЕФОРМА 1965 р.

Помітною подією цього періоду стала економічна реформа, яка була здійснена урядом СРСР згідно з рішенням вересневого пленуму ЦК КПРС (1965 р.). Ініціатором проведення цієї реформи був голова Ради міністрів О.М.Косигін.

Сутність економічної реформи:

1.Зміни у системі органів управління промисловістю:

–ліквідовано республіканські і регіональні раднаргоспи;

–створено понад 40 міністерств і відомств, яким у підпорядкування перейшла майже вся промисловість республіки.

2.Розширення самостійності підприємств: замість 100 показників виробничої діяльності центральна влада залишила під своїм контролем лише 8 показників.

3.Перетворення в сільському господарстві:

–згідно з рішенням березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС були встановлені тверді,

сталі плани закупівлі державою зерна і продукції тваринництва на декілька років вперед, а продукція, що продавалася поза планом мала більш високу ціну;

–держава виділила кошти для зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, завдяки чому були побудовані десятки заводів по ремонту техніки,

зросло виробництво мінеральних добрив, підвищилася роль сільськогосподарської науки.

Можна відзначити значні досягнення реформи (за восьму п’ятирічку на 50% зріс загальний обсяг промислового виробництва, стабільно зростала продуктивність праці та

101

сільського господарства тощо). Але на початку 70-х рр. реформа почала гальмуватися. Вже на початку 70-х рр. плани промисловості України, і в цілому, СРСР з основних показників не виконувалися.

Центр, щоб вирішити проблеми, які виникали, збільшував повноваження міністерств і відомств, а отже, зводив нанівець позитивні риси реформи. Бюрократія гальмувала ініціативу трудових колективів. Таким чином, реформа 1965 р. захлинулася.

Причинно-наслідковий зв’язок невдалого реформування:

причина	половинчастість,		незавершеність		реформа	не	супроводжувалася
	реформи				політичними перетвореннями
наслідок	самостійність підприємств не стала				децентралізація вступила в протиріччя
	нормою, законом, і як тільки вона				з тоталітарною системою, імперською
	почала підкреслювати непотрібність				політикою,	які	освячувалися
	великої центральної бюрократичної				Конституцією, а, отже, тоталітарна
	надбудови	управління,		центр	система загальмувала, а потім і
	ліквідував цю самостійність				відкинула ці реформи

ЗАСТІЙ

У70-х – першій половині 80-х рр. спостерігалися застійні явища в економіці:

1.Падіння росту випуску валової продукції і зниження її якості.

2.Зниження продуктивності праці, котра за 15 років скоротилася більш ніж в 2 рази.

3.Скорочення приросту сільськогосподарської продукції.

4.Збільшення напруги з постачанням населення товарами повсякденного попиту.

Центр намагався вирішити економічні проблеми позаекономічними методами, тобто міністерства і відомства відновили колишні свої необмежені права, а центральні органи влади зосередили у своїх руках неосяжну економічну та політичну владу.

Стан справ в Україні погіршувався і тим, що до згаданих союзних негараздів тут додавалися негативні особливості власного економічного розвитку:

1.Деформована структура розміщення продуктивних сил: у республіці, на яку припадало

2,6% території СРСР було побудовано і будувалося до 40% атомних енергоблоків.

2.Катастрофічна екологічна ситуація: техногенне навантаження на природу в Україні у 6-7

разів перевищувало загальносоюзний рівень.

3.Швидке старіння основних виробничих фондів.

102

Отже, для соціально-економічного розвитку України в період 1965-1985 р. були характерні затухання економічного та технічного поступу, неухильне сповзання союзної країни, а отже, і УРСР, у тяжку економічну кризу. Спроби реформування економіки зазнали невдачі.

Характеристика суперечливої соціально-економічної ситуації:

		позитив			негатив
сума	національного			прибутку	загострювалися проблеми екології
збільшилася більш ніж у 2,5 рази.
середньомісячна			зарплата	виросла	зростали ціни, падали темпи росту реального
майже в 2 рази					прибутку населення
споживання		на	особу	щомісячно	збільшувався дефіцит товарів
складало 230-240 доларів
в 5 разів збільшилися виплати з					не задовольнялися потреби у житлі, товарах
громадських		фондів споживання, в			тривалого користування, в сільській місцевості
зв’язку з чим покращилися народна					складні проблеми були в народній освіті, охороні
освіта, медичне обслуговування тощо					здоров’я, побутовому обслуговуванні тощо

Причини кризових, застійних явищ:

1.Економічні:

–екстенсивний спосіб розвитку економіки, котрий довів до виснаження запаси сировинних ресурсів, до ускладнення екологічної ситуації, до сталого пріоритету виробництва засобів виробництва по відношенню до виробництва товарів соціального призначення;

–неспроможність командно-адміністративної системи забезпечити подальший розвиток економіки, адже її основні важелі – єдина форма власності, тотальна плановість, централізація вже вичерпали себе і явно не підходили для складного господарства великої країни.

2.Політичні:

–давалися взнаки наслідки Другої світової війни і перш за все – у забезпеченні народного господарства робітничими та керівними кадрами;

–згубно позначилася “холодна війна” і “гонка озброєнь”, які вимагали прогресуючих обсягів інвестицій та витрат на утримання армії;

–партійні органи фактично підмінювали державні та господарські органи не тільки у визначенні економічної політики, а й навіть у вирішенні повсякденних

103

виробничих питань, внаслідок чого складалася атмосфера безвідповідальності і беззаконня.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ. ДИСИДЕНТСТВО

Характерною рисою суспільно-політичного життя у цей період було фактичне

перетворення КПРС у державний орган і зосередження в її руках усієї повноти влади.

Комуністичну партію України очолювали тоді два лідери: П.Шелест (1963-1972 рр.) та В.Щербицький (1972-1989 рр.).

За часів В. Щербицького посилюється “зрощення” партійних і державних структур.

Партійні комітети поступово засвоїли стиль безпосереднього командування не тільки Радами як органами влади, а й профспілками, комсомолом, суспільними організаціями.

Підсилювався формалізм у партійній демократії. Секретарів парткомів фактично не обирали (хоча формально вибори і проводилися), а призначали. Уся робота Рад регламентувалася і контролювалася партійними органами.

У другій половині 70-х років посилились процеси русифікації. Л. Брежнєв висловив тезу про злиття у недалекому майбутньому націй і народностей СРСР у єдину історичну спільноту – радянський народ. Ця теза активно впроваджувалася у життя. Російська мова ж пропагувалася як засіб міжнаціонального спілкування.

Державна партія (КПРС) десятками років перебувала поза будь-якої критики , а тому поступово морально загнивала. У другій половині 70-х років цей процес прискорився.

Країною правила купка осіб, зосереджених у Політбюро ЦК КПРС, на чолі Л.Брежнєвим.

Вони були зацікавлені у збереженні влади партноменклатури, яка підтримувала їх на місцях.

У результаті друга половина 70-х початок 80-х років увійшла у радянську історію як період корупції, безгосподарності тощо. Пожорстокішала цензура.

Отже, характерним явищем брежнівської доби є “застій” (11.1.), що дозволило історикам та сучасникам назвати її “добою застою”.

11.1. Застій – кризові явища у соціально-економічній та політичній сферах життя радянського суспільства у другій половині 60-х – першій половині 80-х рр. ХХ ст.

Новим явищем у політичному житті суспільства у цей час став дисидентський рух

(11.2.).

104

Осередок дисидентського руху спочатку складали так звані “шестидесятники” (10.5.).

Це була аморфна група людей, переважно інтелігенції, яких непокоїла розбіжність між комуністичною теорією і дійсністю. Поступово сумніви у доцільності окремих ланок існуючої системи переросли у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві.

11.2. Дисидентський рух 60-80-х років XX ст. в Україні – громадсько-політичний рух проти тоталітаризму за демократичні перетворення і національне відродження. Ставив за мету ліквідацію імперського диктату, досягнення незалежності України, вільного розвитку української культури, мови.

Виділяють три основні течії дисидентського руху:

1. Національно орієнтоване дисиденство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, русифікацію. До цього напрямку належали І.Дзюба, В.Мороз,

В.Чорновіл та інші.

2. Правозахисне, або демократичне дисиденство, яке було представлене Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Гельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР у 1975 р. УГГ була створено у листопаді 1976 р. у

Києві. Її очолив письменник М.Руденко. Загалом УГГ визначила собі широке коло завдань: ознайомлювати українське суспільство з Декларацією прав людини ООН,

збирати факти порушення владою прав людини, національних прав в Україні, права вільного обміну інформацією та ідеями, а також застосування політики русифікації. УГГ,

яка діяла цілком у рамках радянської конституції та підписаних СРСР міжнародних угод,

стала об’єктом переслідувань і репресій. З 37 членів групи протягом 1977 – 1985 рр. 23

були засуджені за політичними і кримінальними статтями та відправлені у табори і на заслання, 6 позбавлені радянського громадянства. Три члени групи – В.Стус, О.Тихий,

Ю.Литвин загинули у таборах.

3. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні воно вело боротьбу за відновлення Українських греко-католицької та автокефальної православних церков, за свободу діяльності протестантських сект.

Характерною рисою усіх трьох напрямів дисидентства була боротьба за національні інтереси українського народу. Специфіка дисидентського руху полягала у тому, що він не мав чіткої програми дій і опирався майже виключно на інтелігенцію.

Дисидентський рух налічував біля тисячі осіб, які репрезентували усі регіони України.

105

Отже, дисидентський рух став помітною силою суспільно-політичного життя України в умовах кризи тоталітаризму. Завдяки “самвидаву” погляди та ідеї опозиції проникали в маси. Водночас широкої підтримки у громадян республіки він не набув, що пояснюється жорстокістю режиму, пасивністю, що панували у свідомості значної частини суспільства.

Ідеї дисидентського руху стали платформою багатьох нових політичних партій за часів перебудови.

ПЕРЕБУДОВА

Всередині 80-х рр. в СРСР відбулася зміна політичного керівництва. До влади прийшли представники нового покоління на чолі з М.С.Горбачовим. Нова плеяда керівників заявила про початок нового політичного курсу, якийодержав назву “перебудова” (11.3.).

11.3.Перебудова – внутрішньота зовнішньополітичний курс керівництва СРСР на чолі з М.С.Горбачовим у 1985 – 1991 рр., спрямований на демократизацію та соціально-економічні перетворення у країні та зменшення загрози глобальної війни з країнами НАТО.

ВУкраїні цей курс розглядався її політичним керівництвом на чолі з В.В.Щербицьким фактично не як спроба принципово змінити соціально-політичне життя, а

як лише зміна методів і форм роботи у виконанні раніше поставлених завдань. Така поведінка керівництва України дала опозиції підґрунтя називати її заповідником застою.

ПРИСКОРЕННЯ. ГЛАСНІСТЬ. ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ

Зміст перетворень:

–прискорити розвиток народного господарства з урахуванням НТР та великого інтелектуального потенціалу народу;

–перейти від державного соціалізму до демократичного соціалізму, в якому в центрі уваги держави і суспільства повинна бути людина, її інтереси та права.

Перетворення в економіці:

–надано самостійність трудовим колективам;

–введено госпрозрахунок;

–реорганізована структура управління народним господарством, тобто ліквідовано більше 100 республіканських органів управління, їх функції перейшли безпосередньо підприємствам;

–впроваджувалася оренда, кооперація;

106

– виникли малі підприємства, а на селі– сімейний підряд.

Але економічні перетворення не давали бажаних результатів.

Причини відсутності результатів економічних перетворень:

–переважна частина капіталовкладень була витрачена у незавершеному будівництві та у неефективних виробництвах, що закладало підвалини для додаткової інфляції;

–на світовому ринку впали ціни на нафту, продаж якої була головною статею отримання валюти;

–стара авторитарна система, яка блокувала всі кроки, що хоч якось послаблювали владу центру, бюрократії взагалі.

Наприкінці 80-х рр. була зроблена спроба реформувати політичну систему. У 1988 р. XIX конференція КПРС прийняла з цього приводу низку резолюцій, які містили в собі ідеї значних перетворень на шляхудемократизації суспільства.

Перетворення в політиці:

–політична демократизація та плюралізм: у 1990 р. вперше за радянських часів відбулися вибори до Верховної Ради України і місцевих Рад на альтернативній основі

(тобто в виборах брали участь громадські організації та новостворені партії,

внаслідок чого було закладено основу для багатопартійності (11.4.));

–гласність(11.5.) в діяльності партійних і державних органів: зростала громадсько-

політична активність людей, відмінялася цензура, заохочувалася ініціатива у всіх сферах діяльності.

11.4.Багатопартійність – існування трьох або більше партій, які на законних засадах ведуть боротьбу за владу у країні.

11.5.Гласність – курс на прозорість та звітність діяльності урядових структур, а також забезпечення населення вичерпною та неупередженою інформацією з будь-яких питань, що не становлять державної таємниці.

Але перетворення доби перебудова наштовхнулися на опір бюрократії центру, яка побачила в цьому небезпеку втрати влади.

Стихійність, майже не контрольованість економічних процесів потягла за собою виникнення негативних соціально-економічних явищ (такі як, наприклад, “чорний ринок”, “тіньова економіка”, “рекет”, “мафіозні структури”, “наркоманія” тощо).

107

Зростала і політична нестабільність. Пішов у відставку В.В.Щербицький (1989 р.). У 1990 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет. В ній було проголошено про пріоритет українських Конституції і законів над союзними. Тоді ж Верховна Рада прийняла постанову “Про проект концепції і програми переходу Української РСР до ринкової економіки”. В СРСР почалися відцентрові тенденції.

Таким чином, період з середини 60-х до кінця 80-х рр. був для України часом поворотудо консерватизму, застою, спроб економічного іполітичногореформування в рамках радянської системи.

Економічна реформа другої половини 60-х рр. дала тільки короткочасний ефект. Вона змінилася економічним застоєм.

Консерватизм, застій у політиці супроводжувалися розвитком політичної опозиції,

дисидентства, правозахисного руху.

У другій половині 80-х рр. авторитарна система зробила чергову спробу економічного і політичного реформування, що мала назву “перебудова”. Ця спроба привела економічну і політичну систему країни до краху.

11. 3. Критерії засвоєння знань

За результатами вивчення даної теми Ви повинні РОЗУМІТИ, що собою являли такі явища як суспільно-політичний та дисидентський рухи, економічне та політичне реформування доби перебудови.

За результатами засвоєння даної теми Ви повинніЗНАТИ:

сенс, зміст та наслідки економічної реформи 1965 р.

специфіку кризових (застійних) явищ у економіці та суспільно-політичній сфері УРСР;

причини появи, класифікацію та характер діяльності дисидентського руху;

сутність політичних та економічних реформ у добу “перебудови”.

Повне засвоєння даної теми вимагає від Вас УМІННЯ:

визначати причини системної кризи у радянському суспільстві сер. 60-х – сер. 80-х рр.;

виявляти недоліки та позитивні чинники реформи 1965 р.;

зробити порівняльну характеристику розвитку суспільно-політичної та соціально-

економічної систем у добу “застою” та добу “перебудови”.

108

11.4. Вихід теми в інші дисципліни

Дана тема використовується у курсі політології:

як характеристика впливу діяльності політичного лідера на функціонування політичної та економічної систем;

для розуміння суттєвих відмінностей демократичного та авторитарного політичних

режимів.

Дана тема використовується у 12 темі курсу історії України для розуміння сутності причин та передумов політичної та економічної криз за доби незалежності.

109

Тема 12. Україна незалежна (кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст.)

Ключові слова та поняття

Декларація про державний суверенітет України; референдум; Акт проголошення незалежності України; Президент України; Співдружність Незалежних Держав; Верховна Рада України; державне регулювання економіки.

12.1. Вхідна інформація для самоконтролю.

Успішне засвоєння змістуцієїтеми вимагає відновлення івикористання наступнихзнань:

-з історії України у загальноосвітній школі – про соціально-економічні процеси під час набуття Україною незалежності;

-з курсу правознавства у загальноосвітній школі – сутність понять “демократизація”, “незалежність”, “суверенітет”.

12.2.Зміст теми:

12.2.1.Структурно-логічна схема

1.Шлях до незалежності. Декларація про державний суверенітет. Акт проголошення незалежності.

2.Розпад СРСР. СНД.

3.Державне будівництво.

4.Політичні процеси. Багатопартійність.

5.Економічні процеси.

12.2.2. Тематичний зміст

ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ. ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Налякана загальнореспубліканським страйком, що відбувся 10 липня 1990 р. та гаслами знищити всю радянську систему разом з компартією, партноменклатура УРСР в особі Верховної Ради 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет

України (12.1.).

110