_ст%20Укр%20КОНСП%20КУРСУ

6.1. Монополія – це об’єднання великої кількості підприємств у межах однієї або суміжних галузей виробництва.

Негативні наслідки монополізації промисловості в Україні:

-встановлення монополістами високих цін на свою продукцію;

-витискування з ринку конкурентів;

-гальмування розвитку виробничих сил;

-стримування зростання продуктивності праці.

4.Поява фінансової олігархії (6.2.).

6.2.Фінансова олігархія утворилася шляхом злиття банківського та промислового капіталу.

5.Панування іноземного капіталу в базових галузях економіки, напр., йому належало 70%

видобутку вугілля в Донбасі і 86% видобутку руди в Кривому Розі.

6.Зрощення банківського капіталу з промисловим: якщо раніше банки лише кредитували підприємства, то тепер вони все частіше ставали їх співвласниками, утворювалася фінансова олігархія, тобто невелика група найбільш багатих монополістів, які здійснювали панування фінансового капіталу в економіці.

7.Зрощення монополій з державним апаратом, що давало їм змогу стати економічною основою державно-монополістичного капіталізму.

Перепоною для подальшого розвитку сільського господарства залишалися недоліки проведення селянської реформи 1861 р., зокрема – общинні порядки, включаючи кругову поруку, які допомагали владі контролювати настрої селян. Задля покращення ситуації у

1906 р. було розпочате проведення Столипінської аграрна реформи (6.3.).

51

6.3. Столипінська аграрна реформа – реформа в аграрному секторі, розпочата царським урядом на чолі з П. Столипіним у 1906 р., спрямована на зруйнування селянської общини,

підтримку міцних селянських власників та зменшення соціальної напруженості на селі.

Основні напрями стосувалися надання селянам можливості:

-вільно виходити з общини;

-одержувати надільну землю у власність;

-виділяти свої ділянки в одну – так званий відруб – і або залишатися на старому помешканні, або виселятися на хутір, побудований на власній землі;

-придбати нові земельні ділянки через Селянський поземельний банк, який скупав її у поміщиків;

-переселятися до Сибіру, Середньої Азії для одержання там земельних ділянок.

Проведення реформи залишилося не закінченим, перервалося у 1911 р. зі смертю

П.Столипіна.

Наслідки проведення Столипінської аграрної реформи:

-на Правобережжі з общини вийшло 48% господарств, на Півдні – 42%, на Лівобережжі – тільки 16,5%;

-на хутори й відруби виселилося 226 тис. селянських господарств, що становило майже половини їх загальної кількості;

-завдяки діяльності Селянського поземельного банку було продано понад 480 тис.

десятин переважно поміщицької землі;

-збільшився збір та експорт зерна: у 1910-1913 рр. посівна площа зросла на 900 тис.

десятин, у 1913 р. було досягнуто найбільшого валового збору зернових – 1200 млн.

пуд.;

-третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках, частка України в експорті зернових всієї імперії становила понад 40%;

-відбулося помітне розшарування сільського населення: незаможнихселян було 57%,

середніх – близько 30%, сільської буржуазії – 12%, поміщиків – б.0,8%.;

-у 1906-1912 рр. з України до Сибіру переселилося близько 1 млн. селян, більшість з них повернулася назад й поповнила лави безземельного сільського пролетаріату.

Наслідки незавершеності Столипінської аграрної реформи:

-значна кількість бідняцьких господарств була малопродуктивною і малотоварною;

-залишилося велике поміщицьке землеволодіння;

52

-наявність значного прошарку малоземельних та безземельних селян, що посилювало соціальну напругу на селі.

Швидкий розвиток промисловості, її монополізація обумовили глибокі зміни в

соціальній структурі суспільств:

-зростання чисельності робітничого класу (у 1913 р. – 650 тис. робітників, в 1917 р. – 3 млн. 612 тис.);

-багатонаціональність робітничого класу: тривалий час в його складі переважали росіяни, у 1917 р. їх частка складала 60%, повільно збільшувалася частка українців;

-значна частина робітників мешкала в сільській місцевості;

-розшарування селянства внаслідок Столипінської реформи;

-поступове розорення поміщиків.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ

Стрімкий соціально-економічний розвиток зробив Російську імперію вузловим пунктом соціальних протиріч. Протиріччя між буржуазією та робітничим класом, соціальне напруження на селі призводило до посилення робітничого та селянського руху:

-найбільш дієвою формою боротьби робітників були страйки;

-спочатку страйкарі висували лише економічні вимоги, з 1903 р. страйки набули політичного змісту – робітники вимагали повалення самодержавства;

-в 1903-1904 рр. в Україні відбулося 411 селянських бунтів, в яких прийняло участь

439 сіл;

-зростала політична активність ліберальної інтелігенції, студентів;

-спостерігалося об’єднання всіх демократичних сил.

На початку ХХ ст. в українських землях, що знаходилися у складі Російської імперії,

розпочали діяльність політичні партії – політичні організації, які представляли інтереси певних частин суспільства й створювалися з метою боротьби та утримання влади. Вони поділялися на загальноросійські – такі, що діяли на всій території імперії та суто українські.

Серед загальноросійських найбільш впливовими політичними партіями були:

-Російська соціал-демократична робоча партія (РСДРП), що була створена у 1898 р.,

ау 1903 р. розкололася на більшовицьку фракцію (орієнтувалися на революційний шлях зміни суспільного ладу, опорою вважали робітничий клас) й меншовицьку (відстоювали ідею мирного розвитку суспільства, проявляли інтерес до широких верств селянства); лідери

53

РСДРП(м) – Л.Мартов, Г.Плеханов, РСДРП(б) – В.Ленін; обидві фракції мали свої

організації в Україні;

-Партія соціалістів-революціонерів (есерів), виникла у 1901 р., переважно представляла інтереси селян і дрібних власників, програмні вимоги: демократична республіка, надання політичних свобод, створення робітничого законодавства, соціалізація землі; лідери – В.Чернов, А.Гоц, Н Авксентьєв; одна з найбільш популярних партій, мала осередки на Сході та Півдні України;

-Союз визволення (з 1905 р. – Конституційно-демократична партія(кадети)) –

створений у 1904 р. ліберальною інтелігенцією на чолі з П.Мілюковим, А.Шингаревим,

В.Набоковим; програмні завдання – встановлення конституційної монархії, досягнення загального виборчого права;

- Союз 17 октября (октябрісти) – створений у 1905 р. на честь царського маніфесту

17 жовтня, за яким було обмежене самодержавство і надані демократичні права; лідери – А.Гучков, М.Родзянко, представляли інтереси великих поміщиків і буржуа;

- Союз русского народу – поміщицька партія, створена у 1905 р. за сприяння царського уряду, відстоювала монархічний режим, визначалася російсько-шовіністичною зневагою до інших націй; в Україні її лави нараховували понад 180 тис. чол.

Загалом у загальноросійських партіях, навіть в ультрашовіністичних, антиукраїнських,

перебувало багато українців.

В умовах революційного піднесення посилився український національний рух,

з’явилися суто українські політичні партії. Першою з яких стала Революційна українська

партія (РУП) (6.4.).

6.4. Революційна українська партія (РУП) створена у 1900 р. в Харкові Д.Антоновичем,

М. Русовим та ін. Ідеологічна платформа РУП сформульована М.Міхновським в брошурі

“Самостійна Україна” – першому політичному маніфесті українського націоналізму, де вперше було вказано на колоніальний статус українських земель. Мета створення РУП – об’єднання у боротьбі за право на національне самовизначення, проведення соціальної революції, повалення самодержавства.

Надалі від РУП відділилися:

-1902 р. – націоналістично орієнтована Українська народна партія(УНП);

-1903 р. – Українська соціалістична партія(УСП);

54

-1904 р. – Українська соціал-демократична спілка (УСДС) – стояла на позиціях соціал-демократії і згодом влилася до РСДРП;

-1905 р. – РУП була перейменована в Українську соціал-демократичну партію

(УСДРП), яка відстоювала право України на автономію в складі Росії;

-1907 р. – з есерів, що вийшли з РУП ще в 1903-1904 рр., утворена Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).

Ряд українських партій мали поміркований, ліберальний характер і виступали за встановлення конституційної монархії, проведення соціальних реформ та автономію України. У 1905 р. на базі Української демократичної партії (УДП) та Української радикальної партії (УРП) була утворена Українська демократично-радикальна партія

(УДРП). У 1908 р. за ініціативою членів УДРП з’явилося Товариство українських поступовців (ТУП) на чолі з М.Грушевським, С.Єфремовим та Д.Дорошенком.

Поштовхом для подальшого розвитку суспільно-політичного руху в Україні стали події

революції 1905-1907 рр. (6.5.) в Російській імперії.

6.5. Революція 1905-1907 рр. – революційні події в Російській імперії, які розпочалися після розстрілу мирної демонстрації робітників в Петербурзі в січні 1905 р. Революційна хвиля охопила не тільки робітників та селян (на протязі перших 3-х місяців страйкували робітники 320 підприємств, відбулося майже 140 селянських виступів), але й демократичну інтелігенцію та студентство.

У відповідь на загальноросійський політичний страйк у жовтні 1905 р. цар Микола ІІ видав маніфест про громадянські свободи і скликання законодавчої Думи із залученням до її виборів всіх верств населення.

Робітники Катеринослава та Донбасу приймали активну участь в грудневому збройному повстанні у 1905 р., після розгрому якого революція пішла на спад.

Активізація суспільно-політичного життя в Україні у цей період проявилася у:

-створенні Рад робітничих депутатів (6.6.) (до кінця року їх було 13);

6.6.Ради робітничих депутатів – органи влади трудящих. Виникли пі час революції 19051907 рр. Широкого розповсюдження набули під час революційних подій 1917-1920 рр.,

коли існували також ради селянських, козачих, солдатських депутатів.

55

-виникненні профспілок (6.7.);

6.7.Профспілки – громадські організації, утворені для захисту професійних інтересів трудящих.

-поширенні культосвітніх об’єднань – просвіт;

-тимчасовій легалізації діяльності українських політичних партій;

-участі українських представників в роботі вищого законодавчого органу – Думи .

Після придушення революції відбулося й згортання активності суспільно-політичного життя в Україні.

Особливості становища українців під час Першої світової війни (військового конфлікту 1914-1918 рр., в якому взяли участь 33 країни світу, було мобілізовано 65 млн.

солдатів, з яких 10 млн. загинуло і 20 млн. було поранено) обумовило те, що вони жили в державах (Росії та Австро-Угорщині), які належали до різних воєнних блоків, воювали між собою і розглядали українські землі як об’єкт війни:

-Росія під гаслом панслов’янської єдності бажала приєднати Галичину, Буковину,

Закарпаття;

-Німеччина та Австро-Угорщина, спекулюючи на українській ідеї, висували плани створення української держави під їх протекторатом;

-у польському національному русі (на території Австро-Угорщини) панувала ідея відродження Речі Посполитої, куди мусили увійти й українські землі.

Не менш трагічним було те, що українці виступали суб’єктом війни, оскільки були втягнуті у безпосередню боротьбу держав і блоків по обидва боки фронту, змушені були вбивати один одного за інтереси держав, які ігнорували їх національну, соціальну і релігійну гідність.

На Західній Україні було створене перше українське військове формування новітнього часу – Українські січові стрільці (6.8.).

6.8. Українські січові стрільці – під час Першої світової війни український національний підрозділ у складі австро-угорської армії, основою якого стали юнаки з спортивних організацій “Січ”, “Пласт” і “Сокіл”. У роки національно-демократичної революції 19171920 рр. – одне з кращих військових з’єднань армії УНР.

56

Ставлення до Першої світової війни українських суспільних класів та політичних

партій:

-поміщики і буржуазія робили ставку на те, щоб збагатитися під час війни на військових замовленнях та на нових ринках, тому вони схвалювали дії царського уряду; їх позицію висловлювали “Союз русского народа”, “Русская монархическая партия”, створювалися чорні сотні, які розганяли антивоєнні демонстрації;

-ставлення трудящих до війни не було однозначним і позначилося на різних стратегіях різних політичних сил:

-соціал-шовіністична течія політичних партій (меншовики) підтримувала царську політику, відстоювала ідею війни до перемоги;

-шовіністично-центристську представляла Міжрайонна організація об’єднаних соціал-демократів (Л.Троцький);

-радикально-революційну уособлювали більшовики, які виступали за перетворення війни світової у громадянську з метою захоплення влади;

-ТУП спочатку закликало український народ поділити долю з Росією. Бо перемога Росії – це перемога й українців, але у 1916 р. засудили війну;

-Українські соціал-демократи (“Спілка”) створили Союз визволення України, котрий намагався у співдружності з Німеччиною і Австро-Угорщиною в боротьбі з Росією створити незалежну Україну; фінансову допомогу одержували від німців і австрійців;

-соціал-демократи на чолі з С.Петлюрою знаходилися на позиціях царизму;

-західноукраїнські соціал-демократи створили загальну українську Раду, яка працювала на те, щоб Західна Україна одержала автономію в рамках Австро-

Угорщини; вважали, що російська частина України має бути завойована Австро-

Угорщиною для подальшого надання їй незалежності.

Загалом, війна посилила загострення накопичених раніше соціальних протиріч, що з часом призвело до революційних подій 1917-1920 рр., сприяла цьому й структуризація партійного руху – у всьому спектрі народних настроїв.

Таким чином, початок ХХ ст. був неоднозначним в історії українського народу. З

одного боку, він ознаменувався помітними успіхами в соціально-економічному розвитку,

пожвавленням політичного життя, розвитком національного руху. З іншого боку, активність суспільно-політичного життя в Україні була уповільнена після поразки демократичної

57

революції 1905-1907 рр. Важким тягарем для українців стала й Перша світова війна, під час якої українські землі стали об’єктом війни, а самі українці були її суб’єктом, опинившись роз’єднаними у складі ворогуючих країн.

6.3. Критерії засвоєння

За результатами вивчення даної теми Ви повинні РОЗУМІТИ, що бурхливий соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України на початку ХХ ст. призвів не тільки до економічних успіхів, але й до посилення соціального розшарування в суспільстві та зростання соціального напруження. Це далося взнаки й під час робітничого та селянського руху у перші роки сторіччя, й у роки демократичної революції 1905-1907 рр. Перша світова війна не тільки висвітлила всі недоліки політичної залежності українських земель, але й посилила загострення накопичених раніше соціальних протиріч.

За результатами засвоєння теми Ви повинні ЗНАТИ, що таке: монополія; основні риси економічного розвитку України на початку ХХ ст.; фінансова олігархія; Столипінська аграрна реформа; соціальні зміни в Україні на початку ХХ ст.; робітничий та селянський рух в Україні на початку ХХ ст.; загальноросійські політичні партії в Україні на початку ХХ ст.;

українські політичні партії; Революційна українська партія (РУП); події революції 19051907 рр. в Україні; ради робітничих депутатів; профспілки; активізація суспільно-

політичного життя в Україні в 1905-1907 рр.; українські землі як об’єкт Першої світової війни; українці як суб’єкт Першої світової війни; Українські січові стрільці; ставлення українських суспільних класів та політичних партій до Першої світової війни.

Повне засвоєння навчального матеріалу по даній темі вимагає від Вас УМІННЯ:

-визначати ознаки розвитку монополістичного капіталізму в Наддніпрянській Україні;

-аналізувати значення проведення Столипінської реформи;

-встановлювати зв’язок між економічним розвитком українським земель,

соціальними змінами та політизацією суспільно-політичного руху;

- вирізняти й порівнювати програмні цілі загальноросійських

та українських

політичних партій;

-аналізувати програмні цілі політичних партій під час Першої світової війни;

-визначати, що характеризувало Україну як об’єкт та суб’єкт війни.

6.4. Вихід теми в інші дисципліни

Дана тема використовується:

58

- в курсі політології

щодо аналізу політичних партій суспільно-політичних

організацій, суспільних перетворень шляхом революції та еволюції;

-в курсі соціології стосовно аналізу взаємин між державою та суспільством;

-в темі 7 стосовно розуміння накопичених у ХІХ – на початку ХХ ст. політичних та соціально-економічних протиріч, що призвели в Україні до революційних подій

1917-1920 рр.

Тема 7. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ В УКРАЇНІ (ЛЮТИЙ 1917 р. – 1920 р.)

Ключові слова та поняття

Центральна Рада; Універсали Центральної Ради; автономія; громадянська війна;

суверенітет; військовий комунізм; продрозкладка.

59

7.1. Вхідна інформація для самоконтролю

Успішне засвоєння змістуцієїтеми вимагає відновлення івикористання наступнихзнань:

-з курсу історії України узагальноосвітній школі– про революційніподії 1917-1920 рр.,

причини та наслідки революції;

-з курсу всесвітньої історії у загальноосвітній школі – про події та наслідки Першої світовоївійни;

-з курсу правознавства у загальноосвітній школі – про сутність понять “революція”, “партія”, “опозиція”, “демократія”.

7.2.Зміст теми:

7.2.1.Структурно-логічна схема змісту теми

1.Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну.

2.Доба Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.).

3.Громадянська війна.

4.Австро-німецька окупація України.

5.Гетьманська держава.

6.Директорія.

7.Військовий комунізм.

7.2.2. Тематичний зміст

ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ В РОСІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА УКРАЇНУ

Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 р. перетворила Російську імперію в країну широкої демократії. Повсюдно проходили мітинги, демонстрації. Вийшли з підпілля і почали активно діяти політичні партії, створювалися громадські організації, органи місцевого самоврядування.

Революція швидко поширювалася на всю імперію, зокрема, і на Україну.

На Україні революційний процес одразу набув своєї специфіки. На відміну від власно Росії, де склалося двовладдя, тут виявилися три політичні сили, які претендували на владу:

органи Тимчасового уряду, Центральна Рада (7.1.) та ради робітничих, селянських і солдатських депутатів.

ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ (БЕРЕЗЕНЬ 1917 – КВІТЕНЬ 1918 РР.)

60