_ст%20Укр%20КОНСП%20КУРСУ

7.1. Центральна Рада – організація, створена 4(17).03.1917 р. у Києві. Очолила національно-

визвольний рух в Україні. Головою Центральної Ради було обрано М.С. Грушевського.

Мала виконавчий орган – Малу Раду. У червні 1917 р. було сформовано крайовий уряд – Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком.

Партії, що створили Центральну Раду, були переважно соціалістичної орієнтації.

Їх концепція української революції передбачала реалізацію двох взаємопов’язаних завдань:

–українське відродження, досягнення національної державності;

–суспільний прогрес подібно до західної соціал-демократії.

Пріоритет у діяльності віддавався національно-державним питанням. Діячі Центральної Ради вважали, що головне на першому етапі революції – це досягнення національно-

територіальної автономії в складі федеративної демократичної Росії.

Центральну Раду підтримували майже всі соціальні верстви українського суспільства. У

Києві був скликаний Український національний конгрес, який прийняв резолюції про автономію України, про українізацію всіх сфер життя суспільства. На підтримку Центральної Ради висловилися військовий, селянський і робітничий з’їзди.

Центральна Рада, користуючись підтримкою населення, почала діяти самостійно. Вона видала І Універсал Центральної Ради (7.2.), в якому проголошувалася автономія (7.3.)

України в складі Росії.

7.2. Універсали Центральної Ради – основні юридичні документи, що носили характер маніфестів. І Універсал, схвалений 10.06.1917 р., проголосив автономію Української держави у складі Росії. II Універсал, оприлюднений 03.07.1917 р., проголосив Генеральний Секретаріат крайовим органом Тимчасового уряду в Україні, а всі питання національно-

політичного та економічного устрою відкладав до скликання Всеросійських Установчих Збо-

рів. III Універсал (07.11.1917) проголосив утворення Української Народної Республіки у складі Російської Республіки, встановлював кордони нового державного утворення, визначив головні політичні принципи його функціонування. ІV Універсал (09.01.1918 р.) проголосив Українську Народну Республіку самостійною незалежною державою.

7.3. Автономія – право на самоврядування певної частини держави в економічних,

соціальних, культурних, а, подекуди, і в політичних питаннях у передбачених межах.

61

Влада Центральної Ради на місцях встановлювалася мляво, в країні панували анархія і

безладдя. Практично не було створено дієвого державного апарату, поліції та армії.

Тимчасовий уряд Росії, стурбований І Універсалом:

1.Визнав владу Центральної Ради та урядового органу – Генерального секретаріату на території 5 губерній (Київської, Полтавської, Подільської, Волинської і Чернігівської);

2.Видав Інструкцію, в якій суттєво обмежував повноваження Генерального секретаріату,

зокрема, до його компетенції не входили такі найважливіші сфери життя держави, як військова справа, міжнародні зв’язки, транспорт, продовольча справа, пошта і телеграф.

ВУкраїні та Росії швидко погіршилася економічна і соціально-політична ситуація. У

жовтні 1917 р. більшовики зробили державний переворот і повалили Тимчасовий уряд,

передавши владу Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів.

Центральна Рада засудила захоплення більшовиками влади у III Універсалі. Ним Центральна Рада офіційно заявила про свою владу на території України, створила Українську Народну Республіку (УНР) на території 9 губерній в складі федеративної Росії, якої вже фактично не існувало.

Але реально Центральна Рада ситуацію не контролювала. У країні панувало безвладдя.

У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами – більшовиками, Центральною Радою та прибічниками Тимчасового уряду. Спротив останніх Центральна Рада разом з більшовиками зламала, а потім почала роззброювати своїх тимчасових союзників – більшовиків. Таким чином, Центральна Рада, скориставшись історичним моментом захопила владу на Україні.

У конфлікт втрутилася радянська Росія, яка 3 грудня 1917 р. в ультимативній формі безпідставно та безплідно вимагала від Центральної Ради відмовитися від влади, припинити пропускати донських козаків з фронту додому, припинити роззброювати прибічників більшовиків тощо.

4 грудня 1917 р. у Києві розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд рад, на якому ліві партії планували здійснити внутрішній переворот і захопити владу демократичним шляхом, але серед 2,5 тис. делегатів з’їзду рад вони становили меншість і не змогли впливати на хід подій. Тому 127 делегатів цього з’їзду рад перебралися до Харкова, де 11-12 грудня 1917 р.

відбувся альтернативний з’їзд Рад, який проголосив Україну Радянською республікою в складі Росії. Так на Україні сформувалися два політичних центри – в Києві і Харкові, які претендували на владу на одній території.

62

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА

25 грудня 1917 р. розпочався загальний наступ радянських військ проти УНР. Так

почалася громадянська війна (7.4.).

7.4. Громадянська війна – війна між громадянами однієї країни, внаслідок конфлікту, що виник на соціальному, політичному, релігійному ґрунті.

Період громадянської війни на Україні – це 1918 – 1921 рр.

Характерні риси громадянської війни:

ситуація хаосу та анархії;

прогресуюча соціально-економічна криза;

втягнення в революційні події широких верств населення.

Не маючи регулярної армії, Центральна Рада була безпорадна. Після запеклих боїв у січні 1918 р. Центральна Рада залишила Київ, до якого негайно ввійшли війська більшовиків.

Вони вчинили різанину “буржуазних, контрреволюційних елементів”, до яких відносили усіх більш-менш заможних, інтелігенцію, дворян разом з родинами та дітьми. Центральна Рада

видала IV Універсал, в якому проголосила суверенітет (7.5.) УНР.

7.5. Суверенітет – незалежність держави від інших країн у зовнішній і внутрішній політиці.

АВСТРО-НІМЕЦЬКА ОКУПАЦІЯ УКРАЇНИ

Врятувати Центральну Раду від остаточного розгрому могла лише допомога країн Четверного союзу. Після підписання Брест-Литовської угоди між Україною та Четверним союзом Німеччина та Австро-Угорщина надали допомогу Центральній Раді в боротьбі з радянськими військами.

У лютому – квітні 1918 р. 450 тис. солдатів і офіцерів німецької і австро-угорської армій окупували всю територію України.

Так, рятуючи Україну від одного лиха, Центральна Рада поставила її перед новими випробуваннями. Не отримуючи з боку української влади обіцяного у Бресті постачання продовольства і сировини, німці почали грабувати Україну, втручатися у внутрішні справи УНР.

День 29 квітня 1918 р. став останнім у діяльності Центральної Ради. В цей день Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, яка проголошувала Україну суверенною,

демократичною, парламентською державою й гарантувала широкі громадянські права.

63

29 квітня 1918 р. у Києві гетьманом України обрано П.Скоропадського, який при підтримці окупаційних військ повалив Центральну Раду.

ГЕТЬМАНАТ П.СКОРОПАДСЬКОГО

Державний переворот 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся безкровно і фактично був підтриманий громадськістю. 30 квітня 1918 р. було проголошено Українську Державу на чолі з гетьманом П.Скоропадським, тобто відбувся перехід до монархічної форми правління з авторитарною владою або ж диктаторського режиму.

Очоливши гетьманат, П.Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади.

Він призначав отамана (голову) Ради міністрів, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг проголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію тощо.

Важливі позитивні зрушення в економіці:

–підтримка вільного підприємництва;

–створення державного бюджету;

–відкриття кількох українських банків та бірж;

–введення в обіг грошової одиниці – гривні;

–відновлення залізничного руху.

Зміни в державному управлінні:

1.Було поновлено, існуючий ще за імперії, адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти, волості.

2.Місцеві адміністрації очолені старостами, яким належала вся повнота влади на місцях (за своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали імперським губернаторам).

3.На посади в місцевій адміністрації було призначено колишніх царських генералів, чиновників,

поміщиків.

4.Відновлено діяльністьорганівмісцевого самоврядування(земств та міських дум).

5.Введено в дію закон про Державну варту (тобто поліцію) від 18 травня 1918 року. Один вартовий мав припадати на 400 осіб населення.

Фактично справжніми ж господарями в Україні були не гетьман і його уряд, а німецька військова адміністрація. Німеччина прагнула перетворити Україну на маріонеткову державу.

Поразка країн Четверного союзу у Першій світовій війні в листопаді 1918 р.:

64

1.Значно послабила гетьманський режим і 14 листопада 1918 р. для керівництва повстанням проти гетьмана було створено Директорію УНР. Значна частина гетьманських військ перейшла на бік Директорії, внаслідок чого 14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади.

2.Спонукала до створення на території Росії другого Тимчасового робітничо-селянського уряду України, військові загони якого, услід за окупаційними німецько-австрійськими військами, що полишали Україну, ввійшли на територію республіки і почали бойові дії проти Директорії. 5 лютого 1919 р. червоногвардійські загони зайняли Київ. В лютому – серпні 1919 р. на всій території України, крім західних областей, вдруге було встановлено радянську владу. З січня 1919 р. держава одержала назву Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

3.Викликала розвал Австро-Угорщини, що породило хвилю національно-визвольних рухів,

зокрема, й на західноукраїнських землях. У листопаді 1918 р. було створено

Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) на чолі з президентом Є.Петрушевичем. Це викликало збройний виступ поляків і невдовзі вони встановили контроль над територією ЗУНР. Не зарадив обороні незалежності навіть відчайдушний опір українців та короткочасний союз з УНР.

4.Громадянська війна доповнилася іноземною інтервенцією країн-переможниць (Антанти).

Улистопаді – грудні 1918 р. в чорноморських портах від Одеси до Новоросійська

висадились окупаційні війська Антанти (французькі, англійські, грецькі, румунські,

польські загони) загальною чисельністю 60 тис. осіб. Вони мали намір надати військову допомогу антибільшовицьким силам, але вороже ставилися до Директорії.

ДИРЕКТОРІЯ. ВІДРОДЖЕННЯ УНР

Директорію УНР було створено у складі: В.Винниченка (голова), С.Петлюри, Ф.Швеця,

А.Макаренка, П.Андрієвського. Директорія оголосила гетьмана поза законом, його декрети та реформи скасовано, відновлено попередню назву держави – УНР і чинність її законів.

Було обрано Раду народних міністрів УНР у складі 18 осіб, яку очолив В.Чеховський і яка відповідала перед Директорією в періоди між сесіями Конгресу трудового народу

(своєрідного парламенту).

Дії Директорії у суспільно-політичній та економічній сферах:

відновлювалися демократичні свободи;

встановлювалася національно-персональна автономія;

поновлювався восьмигодинний робочий день;

ухвалено закон про передачу селянам усієї поміщицькоїземлі без викупу;

65

проводилася боротьба із спекуляцією;

поверталися селянам зібрані поміщиками контрибуції.

Директорія не мала єдиної позиції щодо перспектив державного будівництва, її голова В.Винниченко наполягав на розбудові держави за радянським зразком і на союзі з більшовицькою Росією проти Антанти. Головний отаман війська С.Петлюра, навпаки,

виступав за “європейську модель” і спільну з Антантою боротьбу проти радянської Росії.

Внаслідок цього відбувся розкол у Директорії. Всю повноту влади зосередив у своїх руках С.Петлюра, який проголосив себе Головним отаманом.

Коли у січні 1919 р. почався новий збройний конфлікт з більшовиками, Директорія практично не могла ефективно управляти своїми військовими з’єднаннями, які були по суті напівпартизанськими загонами і часто переходили на бік ворога. На бік більшовиків перейшли збройні угрупування під керівництвом М.Григор’єва, Н.Махна,

Д.Терпила (Зеленого). Ради захопили: Харьків (3 січня), Чернігів (12 січня), Полтаву (19

січня), Катеринослав (27 січня), Київ (5 лютого), а до літа 1919 р. всю Україну.

Намагаючись зміцнити свої позиції та надати взаємну допомогу проти ворогів, уряди ЗУНР і УНР (Директорії), 22 січня 1919 р. проголошують Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

Однак після переговорів Директорії з Польщею наприкінці 1919 р. про передачу полякам частини західноукраїнської території в обмін на визнання незалежності УНР та військовий союз, Президент ЗУНР Є.Петрушевич денонсував Акт злуки.

Навесні 1920 р. українсько-польський союз (С. Петлюра підписав з Ю. Пілсудським Варшавський договір) зазнав поразки від Червоної армії і у 1921 р. було остаточно покладено кінець існуванню УНР.

ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ

Після другого встановлення радянської влади в Україні в економічній політиці радянський уряд України за російським шаблоном дотримувався принципів “воєнного

комунізму” (7.6.).

7.6. Воєнний комунізм – політика радянської влади у суспільно-політичній та економічній сферах у 1917 – 1920 рр.

Воєнний комунізм передбачав:

1.Форсовану націоналізацію промисловості.

66

2.Встановлення державного контролю над виробництвом.

3.Введення загальної трудової повинності.

4.Запровадження продрозкладки (7.7.) у сільському господарстві.

5.Заборону свободи торгівлі.

6.Відміну грошового обігу, перехід на картково-розподільчу систему.

7.Встановлення безкоштовного користування громадським транспортом та комунальними послугами.

8.Терор проти інакомислячих.

7.7. Продрозкладка – примусове вилучення у населення продуктових харчів.

Стрижнем політики воєнного комунізму була продрозкладка, запроваджена 11 січня

1919 р., що означало примусове відбирання у селян продукції. Ринковий обмін між містом і селом із звичайної торгової операції перетворився на криваву битву за хліб, в якій радянська влада використовувала регулярні військові підрозділи.

Це викликало у 1919 р. хвилю селянського руху, спрямовану проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Деякі селянські загони налічували тисячі повстанців.

Наприкінці весни 1919 р. повстанський рух суттєво знесилив радянську владу в Україні і,

коли почався наступ білогвардійської армії генерала Денікіна, радянські війська зазнали поразки. Влітку 1919 р. денікінці встановили контроль над Україною.

Характерними рисами денікінського режиму були:

–встановлення терористичної диктатури, жорсткі репресії проти політичних противників;

–відновлення поміщицької власності на землю;

–ліквідація 8-ми годинного робочого дня;

–обмеження сфери вжитку української мови;

–посилення шовінізму, обстоювання гасла “единой и неделимой России”.

Така політика викликала обурення народних мас та стимулювала появу масового партизанського руху, котрий завдав денікінцям великих втрат. Їм так і не вдалося зберегти контроль над Україною. Слабкістю білогвардійців скористалися більшовики.

Після того, як ціною величезних втрат у 1920 р. радянські війська знищили білогвардійські армії генералів Денікіна і Врангеля та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, громадянська війна в Україні фактично завершилася.

Третій прихід більшовиків в Україну ознаменувався відновленням політики “воєнного комунізму” та новою хвилею червоного терору.

67

Радянсько-польська війна закінчилася 21 березня 1921 р., коли в Ризі було підписано мирний договір між Польщею, з одного боку, і Радянською Росією та УСРР – з другого,

згідно з яким до Польщі відійшли західноукраїнські землі.

Констатуючи поразку української національно-демократичної революції, можна виділити такі причини цього:

1.Боротьба різноманітних політичних сил за владу після розпаду Російської та Австро-

угорської імперій призвела до створення кількох державних форм влади – УНР,

Гетьманату, ЗУНР, УСРР, які часом конфліктували між собою. Це ускладнювало політичну ситуацію, настільки, що очевидцям або учасникам тих драматичних подій було досить непросто визначити своє відношення до тієї чи іншої влади;

2.Слабкість соціальної бази УНР, відсутність єдності у суспільстві, адже Центральна Рада спиралася лише на селянство і нечисленну інтелігенцію. Пролетаріат міст і сіл здебільшого мав пробільшовицькі настрої, а великі землевласники і промисловці орієнтувалися на білогвардійців;

3.УНР і ЗУНР стали жертвами країн німецько-австрійського блоку та Антанти, які використавши їх природні та економічні можливості, у скрутний час залишили ці республіки без необхідної політичної та військової підтримки і фактично сприяли їх ліквідації.

Таким чином, серед подій 1917 – 1920 рр. в Україні центральне місце займала боротьба патріотичних національних сил за досягнення та збереження державної незалежності. Доба Центральної Ради увійшла в історію як боротьба патріотичних сил за проголошення і утвердження самостійності Республіки, період Гетьманату характеризувався спробою консервативних сил зберегти українську державність, встановивши авторитарний режим, що спирався на німецьких окупантів. Головними подіями доби Директорії були відновлення Української Народної Республіки, акт злуки УНР і ЗУНР, втрата державної незалежності через втручання зовнішніх сил. Починаючи з кінця 1918 р., триває процес політичної і військової експансії більшовицької Росії в Україну, яка завершилася встановленням на більшій частині українських земель радянської влади.

7.3. Критерії засвоєння знань

За результатами вивчення даної теми Ви повинні РОЗУМІТИ:

–що собою являли національно-визвольні змагання 1917 - 1920 рр. на Україні;

–внаслідок чого національні, демократичні сили зазнали поразки;

68

– сутність радянських перетворень.

За результатами засвоєння даної теми Ви повинніЗНАТИ:

зміст та наслідки Універсалів Центральної Ради;

наслідки окупації українських земель іноземцями та громадянської війни;

значення та роль революційних подій у вітчизняній історії.

Повне засвоєння даної теми вимагає від Вас УМІННЯ:

виявити причини створення та падіння національно-демократичних державних утворень – УНР (Центральної Ради та Директорії), Гетьманської держави, ЗУНР;

дати порівняльну характеристику діяльності їх урядів;

дати характеристику етапів революційних подій.

7.4. Вихід теми в інші дисципліни

Дана тема використовується у курсі політології:

як характеристика політичних конфліктів і криз;

як ілюстрація впливу діяльності політичних лідерів і еліт на розвиток соціально-

економічних та політичних процесів;

як пояснення значення міжнародних зв’язків та відносин для функціонування й існування незалежної держави.

Дана тема використовується в темі 8 курсу історії України як характеристика суті радянської системи влади.

69

Тема 8. УКРАЇНА В 20 – 30-х рр. ХХ ст.

Ключові слова та поняття

Нова економічна політика (неп); трести; синдикати; госпрозрахунок; продподаток;

непмани; “ножиці цін”; індустріалізація; колективізація; п’ятирічні плани (п’ятирічки);

українізація.

8.1. Вхідна інформація для самоконтролю

Успішному вивченню змісту теми сприяє відновлення і використання наступних знань:

-з курсу історії України в загальноосвітній школі стосовно розуміння значення економічних та політичних заходів радянської влади 20-х – 30-х рр. в історії українського народу;

-з теми 7 стосовно наслідків національно-демократичної революції та перших заходів радянської влади.

8.2.Зміст теми

8.2.1.Структурно-логічна схема змісту теми.

1.Економічний розвиток УРСР:

-економічна та політична криза на поч. 20-х рр.;

-нова економічна політика;

-перетворення в промисловості та сільському господарстві.

2.Політичне становище УРСР:

-входження до складу СРСР;

-національно-державне будівництво;

-формування тоталітарного режиму.

3.Розвиток західноукраїнських земель.

8.2.2. Тематичний зміст

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УРСР

Після закінчення національно-демократичної революції 1917-1920 рр. українські землі знов опинилися у складі різних країн. На більшій території них (окрім Східної Галичини,

західної Волині, Закарпаття та Північної Буковини) була встановлена радянська влада, а

згодом утворена Українська радянська соціалістична республіка (УРСР). На початку 20-х рр.

ці землі знаходилися в стані тяжкої економічної та політичноїкризи.

70