_ст%20Укр%20КОНСП%20КУРСУ

Основні риси розвитку економіки Наддніпрянщини у першій половині ХІХ ст.:

1.Цілковите панування кріпацтва. Поміщики володіли 70% землі, їм належало 60% селян.

Решта, так звані державні селяни (в тому числі козаки), мали від держави наділи землі, за що сплачували грошову ренту.

2. Поступова переорієнтація поміщицьких господарств на потреби ринку. Зерно

вироблялося не тільки на особисті потреби, а й для продажу, що спричиняло поширення посівних площ, застосування новинок агрономії і агротехніки, використання найманої праці.

3.Набування товарного характеру тваринництвом, особливо конярством і вівчарством.

Напр., у Катеринославській губернії налічувалося майже 300 конезаводів, які вирощували коней на продаж. За чверть сторіччя поголів'я овець-мериносів у Херсонській та Катеринославській губерніях збільшилося в 6 разів. У багатьох містах були ярмарки з продажу вовни.

4.Формування ринку робочої сили. Відбувалося на базі соціальної диференціації селянства:

все більше ставало бідних, безземельних, які наймалися до поміщиків на сезонні польові роботи, на роботи в місцевому виробництві. Але в цілому відчувався дефіцит робочої сили: кріпацтво затримувало селян у поміщиків.

5.Нестача вільних грошей у розвитку господарства поміщиків супроводжувалася закладанням маєтків, взяттям кредитів у банках, розоренням багатьох господарств щільно до продажу майна. Власниками ставали представники нових соціальних верств – купці,

підприємці тощо. Через кріпацтво до їхніх лав на мали можливості приєднатися чимало заможних селян.

6.Швидкі темпи росту промисловості. За півсторіччя кількість промислових підприємств збільшилася в 10 разів. Домінували харчова галузь, цукроваріння, винокуріння. Зростала частка виробництва з вільнонайманою працею.

7.Початок промислового перевороту (5.1.) у 30-х – 40-х рр. ХІХ ст.

5.1.Промисловий переворот – це соціально-економічний процес, який супроводжувався не тільки заміною ручної праці машинною, переходом від мануфактури до фабрики, але появою двох нових суспільних верств – буржуазії та пролетаріату.

8.Поширення внутрішнього ринку. Збільшувалася кількість базарів, ярмарок, крамниць.

Центрами ярмарок стали Харків, Полтава, Київ, Дубно, Одеса, Чернігів, Катеринослав.

9.Зростання обсягів зовнішньої торгівлі. Основну масу товарів вивозили з України і

41

ввозили в Україну тепер через чорноморські і азовські порти і перш за все через Одесу,

яка у 1817 р. була оголошена порто-франко (5.2.).

5.2. Порто-франко – відкритий порт, через який дозволявся безмитний імпорт іноземних товарів.

Це сприяло оснащенню промисловості новою технікою. З іншого боку, гальмувало вітчизняне машинобудування й у 1859 р. порто-франко в Одесі був ліквідований.

Гальмування розвитку капіталістичних відносин відбувалося через панування феодально–кріпосницької системи:

-більшість поміщиків не була зацікавлена у впровадженні нової техніки, збільшенні виробництва;

-наявною була вузькість внутрішнього ринку;

-уповільнення розвитку купецького виробництва та ринку найманої праці відбувалося через закріпачення основної частини населення.

Усередині ХІХ ст., коли гальмування економічного розвитку Російської імперії через кріпацтво стало наочним, було проведено селянську реформу 1861 р. (5.3.).

5.3.Селянська реформа 1861 р. – реформа зі скасування кріпацтва у Російській імперії.

Основні положення селянської реформи 1861 р.:

1.Надання селянам особистої волі, відтепер вони могли самі укладати договори, займатися торгівлею, виробництвом, володіти майном, самостійно виступати в суді, приймати участь в установах самоврядування, переходити в інший стан, поступати на службу, до навчальних закладів. Але це не означало економічної незалежності: вони мали відбувати панщину, сплачувати оброк за одержану землю, залишалися у складі сільської общини (до

її функцій входило здійснення місцевого самоуправління, забезпечення кругової поруки,

наглядання за сплатою податків).

2.Наділення селян землею.

3.Встановлення викупних платежів за отримання землі.

Селянська реформа була першою з комплексу реформ, проведених за правління Олксандра ІІ у 1861-1874 рр., серед них:

1. Земська (запровадження земств як органів місцевого самоуправління, що контролювали

42

стан місцевого господарства, медицини, освіти, шляхів сполучення тощо).

2.Судова (ліквідація станового характеру судів, закритих засідань, залежності від адміністрації; введення присяжного суддівства, інститутів адвокатури та прокуратури).

3.Воєнна (впродовж 15 років рекрутчина була замінена обов’язковою військовою службою,

термін якої було скорочено до 6-7 років).

4.Реформа народної освіти та вищої школи.

Проведення цих реформ дозволило закласти основи громадського суспільства, але їх половинчатість та незакінченість закладали основу для проведення контрреформ.

Після скасування кріпацтва в Україні, як і у всій імперії, склалися сприятливі умови для розвитку промисловості, транспорту, сільського господарства, торгівлі, будівництва міст.

Основні риси розвитку промисловості та шляхів сполучення в Наддніпрянській

Україні у другій половині ХІХ ст.:

1.Швидкий розвиток ринку найманої праці та ринку товарів.

2.Глибокі технічні і технологічні перетворення у всіх галузях виробництва.

3.Завершення промислового перевороту у 80-ті – 90-ті роки ХІХ ст. В Україні в 1900 р.

діяло більше 5300 фабрик і заводів.

4.Підтримка царським урядом капіталістичної індустріалізації, впровадження політики протекціонізму по відношенню до вітчизняного товаровиробника, обкладаючи великим митом імпорт машин, вугілля, чавуну тощо.

5.Стимулювання припливу іноземних інвестицій (переважно бельгійських, німецьких,

французьких, англійських). Інтерес іноземного капіталу посилювався й дешевою робочою силою. Тільки в Донбасі і на Подніпров'ї за короткий час виникли десятки іноземних компаній, перш за все – у гірничорудній, вугільній та металургійній промисловості.

6.Швидкий розвиток машинобудівної й металообробної промисловості. Великі підприємства цього профілю виникли в Харкові, Катеринославі, Києві, Херсоні,

Луганську, Донбасі.

7.Завершення промислового перевороту й у традиційних галузях української промисловості

– легкій і харчовій. В 90–х рр. 153 цукрових заводи Наддніпрянщини виробляли щорічно до 23 млн. пудів цукру, що складало 84% його загальноросійського виробництва.

8.Розвиток залізничного транспорту. Перша залізниця на Україні була побудована в

1865 р. Вона зв'язала Одесу із Балтою. Всього у 90–ті роки діяло 9 залізничних магістралей із загальною довжиною 7,6 тис. верст.

43

9.Складання промислових районів загальнодержавного значення, серед них:

-Криворізько–Придніпровський (залізнорудна, марганцева промисловість,

металургія, машинобудування),

-Донбас (вугільна промисловість, металургія, хімія),

-Харківський (машинобудування, цукрова промисловість),

-Одесько–Миколаївський (машинобудування, суднобудування, харчова промисловість),

-Правобережжя (харчова промисловість).

10. Розвиток внутрішньої й зовнішньої торгівлі. На чорноморсько-азовські порти і сухопутні митниці України припадала половина вартості товарів, які експортувалися через європейські кордони Росії. Головне місце в експорті України належало пшениці.

Недоліки у розвитку промисловості:

-дефіцит металу;

-переважання сировинних галузей виробництва і відставання тих, які давали готову продукцію;

-недостатній розвиток машинобудування, ввезення цієї продукції з Росії;

-недоліки ціноутворення, коли українська сировина за вартістю не могла змагатися із російськими готовими товарами.

-царський уряд, стимулюючи економічний підйом України, ставив її одночасно в

залежність від Росії і тим утримував її в рамках імперії.

Швидкий розвиток промисловості не зміг докорінно змінити обличчя України як переважно сільськогосподарської частини імперії, але й в аграрному секторі спостерігалися докорінні зміни, пов’язані з:

- перерозподілом земельної власності (дворянське землеволодіння хоча й зберігалося,

але послідовно замінювалося буржуазним); - розвитком сільського господарства за прусським (із збереженням системи

відробок) та американським (у вигляді фермерства із залученням найманої праці)

шляхами;

-процесом спеціалізації аграрних районів України та товаризації поміщицьких та селянських господарств;

-продовженням колонізації земель на півдні України;

переходом на інтенсивні методи господарювання у тваринництві.

Нові реалії економічного розвитку обумовили суттєві зміни в соціально-класовій

структурі суспільства:

44

1.Занепадало дворянство, що позначилося в скороченні поміщицького землеволодіння

(тільки за 30 останніх років ХІХ ст. воно зменшилося на третину). Дворяни, які розорялися, переїжджали в міста, ставали чиновниками, офіцерами, інтелігенцією. При цьому дворянство не зникло. На початку ХХ ст. в Наддніпрянщині було близько 275 тис.

дворян разом із членами родин. Представники дворянства займали важливі посади в державі і армії, залишалися опорою самодержавства.

2.Консервативним прошарком суспільства було духовенство. В Російській імперії державною вірою залишалося православ'я. На Україні міцні позиції займали також греко– католики. Церква була великим землевласником – їй належало понад 2 млн. десятин землі.

Служителі культу грали суттєву роль у формуванні соціально-політичної ситуації в імперії, зокрема, у розпорядженні церкви було 4 духовних академії, 57 семінарій, 186

духовних училищ, 48 тис. церковно-приходських шкіл, в яких навчалося біля 2 млн. дітей.

3.Відбувалося послідовне розшарування селянства:

-бідні селяни були безземельними або малоземельними, після скасування кріпацтва, в

умовах промислового розвитку масово продавали свої клаптики землі та йшли до міста, на виробництво, перетворюючись на найманих робітників;

-середні селяни мали від 15 до 20 десятин;

-вищий сільський прошарок – сільська буржуазія, або куркулі – мали від 20 до 500

десятин. Куркулі скуповували землю не тільки у поміщиків, які розорялися, але й у дрібних селян; наприкінці століття їм належало майже 40% землі і понад 50%

худоби, до того часу заможне селянство складало майже чверть сільського населення.

4.Посилювалися міграційні процеси. Найбільше селяни покидали Лівобережжя, де особливо відчувалася нестача землі. Люди йшли у південні губернії України, на цукрові заводи Правобережжя, на шахти Донбасу, переселялися до Сибіру, Кавказу, Середньої Азії.

Особливо пожвавився цей процес в 90–х рр. з початком будівництва Сибірської залізниці.

Міграція сприяла розвитку ринків та товарно-грошових відносин.

5.Буржуазія формувалася з поміщиків, представників чиновництва, міщан і купців.

Чисельність промислової буржуазії і частка її в населенні були незначними, але їй належало 70% прибутку банків і підприємств. За останні 20 років ХІХ ст. торговельна буржуазія збільшилася вдвічі і налічувала майже 340 тис. людей. Великий торговельний капітал зосереджувався в Харкові, Одесі, Києві, Катеринославі, а також в Полтавській і Таврійській губерніях. Буржуазія України формувалася як багатонаціональна. Це були росіяни, українці(понад 100тис. чоловік без членів сімей), євреї, поляки іінші.

6.Джерелами формування пролетаріату, або робітничого класу, були: селянство, ремісники

45

і родини самих робітників. В кінці століття в Наддніпрянщині було 1,5 млн. робітників.

Частка їх серед працездатного населення складала приблизно третину. Промисловий пролетаріат її поповнювався в значній мірі за рахунок міграції з Центральної Росії. Умови праці і життя робітничого класу були надзвичайно важкими, що і обумовило його боротьбу за свої права. Робітничий рух в Україні розвивався повільніше, ніж у Центральній Росії. Зокрема, через те, що значна частина робітників України довго не втрачала зв'язок із селом.

7.Розвиток промисловості, модернізація державного управління, розвиток культури вимагали багато освічених людей, що призвело до зростання прошарку інтелігенції.

Наприкінці ХІХ ст. в Україні налічувалося 24 тис. людей з вищою освітою. За походженням спочатку це були переважно дворяни, але до кінця ХІХ ст. більшість інженерів, лікарів, вчителів, юристів мали міщанські корені. З відкриттям жіночих навчальних закладів інтелігенцію стали поповнювати і жінки, переважно в гуманітарній сфері. За економічним станом і політичних позицій інтелігенція поділялася на 4 групи:

вищі чиновники і високо-посадові службовці, працівники культури, працівники сфери матеріального виробництва, управлінці.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК

Під впливом Великої французької революції, перемоги над армією Наполеона та розповсюдження ідей романтизму в Україні з’явилися таємні дворянські організації

дворянських революціонерів та почав формуватися національно-визвольний рух.

Основна причина виникнення	таємних дворянських організацій:
- спричинене війною 1812	р. зростання серед освічених дворян невдоволення

безправним становищем основної маси населення Російської імперії.

На території України діяли такі таємні дворянські організації:

-1815-1816 рр. – “Залізні персні” (м. Камянець-Подільський), позиції антикріпосницькі, республіканські;

-1818 – 1821 рр. – “Союз благоденствия” – заснований у Петербурзі, в Україні діяли Тульчинська управа (на чолі з П.Пестелем, В.Раєвським та ін.) та Полтавська (в

садибі Капинстів та в самій Полтаві на чолі з І.Котляревським); виступали за встановлення республіки, здійснення політичного перевороту шляхом просвіти населення, скасування кріпацтва;

-“Товариство об’єднаних слов’ян” (на чолі з Петром та Андрієм Борисовими та Ю.

Люблінським) – діяло в м. Новоград-Волинському; виступали за об’єднання

46

слов’янських народів у федеративну республіку, скасування кріпацтва;

-1821-1825 рр. – “Південне товариство” на чолі з П.Пестелем, мало три управи:

Тульчинську, Васильківську та Кам’янську; позиції антикріпосницькі,

республіканські; у 1825 р. об’єдналися з “Товариством об’єднаних слов’ян”;

-окремо відстояло “Малоросійське товариство” (на чолі з В.Лукашевичем), в якому висувалася ідея досягнення незалежності України.

Повстання членів “Південного товариства” у грудні 1825 р. не було підтримано народом й було жорстоко придушене, як і повстання інших декабристів – членів “Північного товариства” у Петербурзі.

З другої половини 20-х рр. ХІХ ст. центрами суспільно-політичного руху стали навчальні заклади:

-таємний політичний гурток при Харківському університеті (пропагандистська антикріпосницька діяльність), розгромлений у 1827 р.;

-1827-1830 рр. – гурток у Ніжинській гімназії (пропаганда вільнолюбних ідей).

У 1840-х рр. кульмінацією національно-визвольного руху Наддніпрянської України

стала діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (5.4.).

5.4. Кирило-Мефодіївське товариство – таємна антикріпосницька організація, що діяла з кінця березня 1845 р. до березня 1847 р. у Києві. Засновниками були професор історії М.Костомаров, чиновник М.Гулак, вчитель В.Білозерський, згодом приєдналися письменник М.Кулиш та Т.Шевченко. Основні програмні засади: скасування кріпацтва;

об’єднання слов’янських народів у федерацію зі столицею у Києві; культурно-

просвітницька діяльність задля створення передумов для соціальних реформ. З ініціативи Т.Шевченка були додані ідеї повалення самодержавства та організації народного повстання. Члени організації першими проголосили необхідність застосування політичних методів боротьби для збереження українського етносу.

На західноукраїнських землях у 30-40-х рр. ХІХ ст. центром національного руху став Львів. Особливого значення набула діяльність “Руської трійці” (5.5.).

47

5.5. “Руська трійця” (1833-1834 рр.) – демократично-просвітницьке й літературне товариство у Львові. Засновники – М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький; члени – студенти університету й духовної семінарії. Збирали український фольклор, пропагували українське слово та культуру, поетизували боротьбу українців за соціальне та національне визволення, виступали за об’єднання українських земель. Найвідоміші збірники – “Русалка Дністровая” та “Вінок русинам на обжинки”.

Розвитку національного руху в Галичині сприяли революційні події 1848 р. в

Австрійській імперії, зокрема скасування кріпацтва. Українські ліберали об’єдналися в

Головну руську раду, яка відстоювала:

-ідею незалежного національного розвитку українців Східної Галичини,

-створення територіальної автономії та національної гвардії,

-демократизацію та українізацію освіти.

Більшість цих вимог була проігнорована владою, втім у гімназіях вивчення української стало обов’язковим, а у 1849 р. у Львівському університеті було відкрито кафедру української мови.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ

ПОЛОВИНІ ХІХ ст. (для самостійного вивчення).

Див.: Паринов М.П. Лекции по истории Украины. – Донецк, 2006. – С.152-164 та інші рекомендовані підручники.

Таким чином, для економічного розвитку України першої половини ХІХ ст.

характерна криза феодально–кріпацької системи. Її розпад і становлення капіталістичних відносин призвели до необхідності скасування кріпацтва. Внаслідок проведення селянської реформи 1861 р. форсованими темпами стали розвиватися промисловість і сільське господарство, що спонукало в свою чергу суттєві зміни в соціальній структурі суспільства,

його духовному житті.

5.3. Критерії засвоєння.

За результатами вивчення даної теми Ви повинні РОЗУМІТИ, що криза феодально– кріпацької системи, її розпад і становлення в її надрах капіталістичних відносин призвели до скасування кріпацтва з наступним стрімким розвитком промисловості, шляхів сполучення та аграрного сектору, змінами в соціальній структурі суспільства, а також сприяли національному відродженню, розвитку прогресивних суспільно-політичних ідей.

48

За результатами засвоєння теми Ви повинні ЗНАТИ, що таке: промисловий переворот;

порто-франко; селянська реформа 1861 р., її причини та наслідки; промислові райони;

Кирило-Мефодіївське товариство; “Руська трійця”.

Повне засвоєння навчального матеріалу по даній темі вимагає від Вас УМІННЯ:

-вирізняти ознаки розкладу феодально–кріпацької системи та становлення в її надрах капіталістичних, ринкових відносин;

-аналізувати причини та наслідки реформи 1861 р.;

-аналізувати характерні риси суспільно-політичного життя на українських землях.

5.4. Вихід теми в інші дисципліни.

Дана тема використовується:

-в курсі політології щодо аналізу форм державного адміністративно-територіального устрою, основ державної політики;

-в курсі культурології стосовно впливу соціально-економічних та суспільно-

політичних змін на розвиток культури в темі “Українська культура ХІХ ст.”

-в темах 6, 7, 8 стосовно складання на українських теренах промислового потенціалу,

наслідків незавершеності селянської реформи та швидких темпів змін соціальної структури суспільства.

Тема 6. УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. (1900 р. – ЛЮТИЙ 1917 р.)

Ключові слова та поняття

Монополія; фінансова олігархія; Столипінська аграрна реформа; Революційна українська партія (РУП); революція 1905-1907 рр., ради робітничих депутатів, профспілки,

українські січові стрільці.

6.1. Вхідна інформація для самоконтролю

Успішному вивченню змісту теми сприяє відновлення і використання наступних знань:

-з курсу історії України в загальноосвітній школі стосовно загального становища українських земель на початку ХХ ст.;

-з курсу всесвітньої історії в загальноосвітній школі стосовно основного хода

49

подій російської революції 1905-1907 рр. та Першої світової війни;

-з теми 5 щодо особливостей соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку українських земель у ХІХ ст.

6.2.Зміст теми

6.2.1.Структурно-логічна схема змісту теми.

1.Соціально-економічний розвиток:

-особливості розвиткупромисловості;

-Столипінська аграрна реформа;

-зміни у соціальній структурі населення.

2.Суспільно-політичний розвиток:

-робітничий та селянський рух; поява політичних партій;

-революція 1905-1907 рр. в Україні;

-Україна в роки Першої світової війни.

6.2.2. Тематичний зміст

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Як і в ХІХ ст., на початку ХХ ст. Наддніпрянська Україна залишалася одним з найбільш економічно розвинутих регіонів Російської імперії.

Основні риси економічного розвитку Наддніпрянської України на початку ХХ ст.:

1.Піднесення промислового виробництва, особливо важкої індустрії, внаслідок чого зросла частка промисловості в загальному обсязі продукції господарства (напередодні Першої світової війни вона складала 48%), що зробило Україну аграрно-індустріальним краєм.

2.Збільшення частки великого капіталу, що виявилося у концентрації робочої сили і збільшенні частки продукції великих підприємств (напр., в 1901 р. було 17 підприємств,

на яких працювало до 1тис. робітників, а в 1913 р. – вже 42; у 1913 р. 5 металургійних заводів виробляли більше половини чавуну українського Півдня і майже 40% його загальноросійського обсягу).

3.Концентрація виробництва призвела до його монополізації, створення монополій (6.1.).

Перше монопольне об’єднання виникло ще наприкінці ХІХ ст. у цукровій галузі. На

початку ХХ ст. металургійні синдикати “Продамет” та “Трубопродаж”, вугільний

синдикат “Продвугілля” контролювали у своїх галузях до 85-90% випуску продукції.

Монополізація дозволяла поширювати виробництво при зниженні ризиків, здобувати досвід й нові економічні зв’язки, більш ефективно використовувати інвестиційні ресурси.

50